Урок 38. Дата: 03-07.04

ГЕТЬМАНЩИНА У 20-40 рр. 18 ст.

План уроку

1. Гетьманування Івана Скоропадського 1708-1722 рр.
2. Політика Петра І щодо українських земель
3. Малоросійська колегія
4. Гетьманування Павла Полуботка 1722-1723 рр.
5. Реформи Данила Апостола

​

Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору і репресій.

• Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя в Лебедині, розглядала справи прибічників гетьмана.
• Сотні українців було репресовано і страчено, а їхнє майно конфісковано.
• Переслідування зазнали родичі козаків, що разом із П. Орликом опинилися в еміграції.
• Після початку війни з Туреччиною за жеребом страчували кожного десятого в поселеннях Лівобережжя і Слобожанщини, які не виявляли достатньої лояльності щодо царя.
• Заохочувалися доноси.

Терор — розправа з політичними противниками шляхом насильства.

Репресії — система заходів, які передбачають усунення, ізоляцію, знищення політичних ворогів (справжніх або надуманих), конкуруючих соціальних груп чи прошарків, етнічних спільнот із метою встановлення панування або зламу опору.

Глухівський період в історії Гетьманщини — це історичний період з 1708 року по 1784 рік, коли місто Глухів, опісля знищення Батурина, було столицею Гетьманщини і стало резиденцією українських гетьманів.

Глухів у статусі столиці Гетьманщини у XVIII столітті перетворився у політичний центр України. В ньому розмістилася Генеральна військова канцелярія разом з іншими вищими урядовими установами.

Іван Скоропадський гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708-1722).

6 листопада 1708 - формально обраний на гетьмана у Глухові.

17 липня 1709 року, надіслав московському царю так звані «Просітєльні статті», які мали регулювати відносини між царатом та Гетьманщиною. Цим документом гетьман прохав царя зберегти права та вольності Гетьманщини. На що отримав Вирішальний указ Петра I на статті Івана Скоропадського від 17 липня 1709 року:

• реального впливу на московську політику щодо України гетьман не мав, утрачав авторитет, і старшина стала налагоджувати контакти безпосередньо з оточенням Петра І

У соціальній політиці І. Скоропадський продовжував політику І. Мазепи. Він роздавав землі старшині й монастирям

​

Політика Петра І щодо українських земель

• Поступово звужувалася влада гетьмана.
• Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України.
• Для нагляду за гетьманом був приставлений царський міністр-резидент, якому були надані чіткі інструкції (від 1710 р. їх уже було двоє).
• Резиденцію гетьмана перенесли ближче до московських кордонів. У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки московських військ.
• У 1708—1709 рр. запровадився губернський устрій при збереженні полково-сотенного.
• Губернатор отримував більше повноважень, ніж гетьман.
• У 1715 р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким основну роль у цьому процесі відігравав царський представник. У старшину почали обирати іноземців, яких поступово ставала більшість. Згодом Петро І сам наказав призначити своїх соратників. Цим він привласнив право призначати старшину, порушивши виборний принцип формування влади в Гетьманщині.
• До того ж росіянам стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що призвело до утворення великих територій, непідконтрольних гетьману. У 1720 р. Петро І обмежив функції Генерального суду.

• Посилилося втручання російського уряду в економічне життя, що фактично призвело до розорення економіки Гетьманщини:
• українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через російські прибалтійські порти й до того ж не українськими купцями.
• Водночас заборонялося ввозити деякі товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а замість них треба було купувати продукцію російських фабрик.
• Запроваджувалося особливе мито для російської скарбниці.
• У 1721 р. на території Гетьманщини російський уряд запровадив «мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися в обігу населення Росії та якомога більше зосереджувалися в державній скарбниці».
• Відбувалися утиски в культурній сфері.
• із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя,
• заборонялося друкувати в Україні будь-які книжки, крім церковних, а в тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці й осібного наріччя не було».
• Так цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькій русифікації та духовному поневоленню українського народу.

1721 році Московська держава стала іменуватись Російською імперією, а Петро І прийняв титул імператора.

Наступного року, 29 квітня, для контролю за діяльністю гетьмана і старшини та обмеження залишків автономії Гетьманщини було створено Малоросійську колегію з московських чиновників.

​

Перша Малоросійська колегія — це державний орган царської влади для управління українськими землями та контролю за діяльністю українського гетьмана та генеральної старшини, що існував з 1722 р. до 1727 р.

Керував Малоросійською колегією Степан Вельямінов — російський державний діяч, Президент Першої Малоросійської колегії (1722—1726 рр.) у м. Глухів.

Гетьманщина виводилася з підпорядкування колегії іноземних справ і підпорядковувалася сенатові як звичайна провінція імперії. Колегія перебрала все адміністративне керівництво Лівобережною Україною.

Колегія складалася з голови колегії — С. Вельямінова та ще з «…шістьма людьми, з штаб-офіцерами, та при тій же Колегії Прокурорам погодно, з зміняється з Гвардії Капітаном або капітан-поручик».

  У 1727 році у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свій бік козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію (указ Петра II від 29.9.1727 року) і поновив гетьманство.

Павло Полуботок наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України (1722—1724)

Вища козацька старшина, що зібралася на старшинську раду в Глухові у липні 1722 року, управління Гетьманщиною передала чернігівському полковнику Павлу Полуботку як наказному гетьману та звернулась до Петра І й Сенату з проханням дати дозвіл на проведення нових гетьманських виборів.

Але Петро І дозволу на проведення нових виборів не дав. Він навіть не визнав за Павлом Полуботком повноважень наказного гетьмана, доручивши тимчасове управління Гетьманщиною Колегії Генеральних старшин у складі Павла Полуботка, генерального писаря Семена Савича та генерального судді Івана Черниша, причому, спільно з Малоросійською колегією.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції в ко­зацькому таборі на річці Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні на ім'я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання геть­мана.

Коли ці чолобитні отримав Петро І, то наказав ув'язнити П. Полуботка і 15 опозиційних українських старшин у Петропавлівській фортеці. Не витримавши такого стану і допитів.

18 грудня 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

Решту старшини від неминучої розправи врятувала смерть Петра І, який пережив Павла Полуботка лише на сорок днів.

Відновлення гетьманства

Малоросійська колегія і, зокрема її керівник Степан Вельямінов потрапив в немилість до князя Олександра Меншикова, який фактично керував Російською імперією за правління імператриці Катерини І (1725—1727). Колегія запровадила нові податки з українських землевласників, серед яких виділявся О. Меншикова, який мав чи не найбільше землі та маєтків.

До того ж, через зростання напруженості російсько-османських відносин, наближалася велика війна з Туреччиною. Тому царський уряд хотів мати серед своїх союзників і українських козаків.

Влітку 1727 року імператор Петро II, в умовах підготовки до нової війни, ліквідував Першу малоросійську колегію і дозволив обрати нового гетьмана.

Данило Павлович Апостол - Гетьман Війська Запорозького, голова Гетьманщини на Лівобережній Україні (1727-1734)

12 жовтня 1727 року на генеральній раді у місті Глухові Апостола було обрано гетьманом.

У 1728 році новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654.

У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав так звані «Рішительні пункти» 1728 року, які, ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьманську владу і політичну автономію Лівобережної України.

Основні положення «Рішительних пунктів» 1728 р.

• У Війську Запорізькому формально відновлювалася діяльність Генеральної військової ради, якій поверталися повноваження «вільними голосами обирати» гетьмана, але тільки за дозволом і згодою російського монарха; усувати гетьмана з посади стало виключно компетенцією імператора.
• На посади генеральної старшини і полковників добиралися по 2—3 кандидати, які подавалися на розгляд імператорові.
• Полк, старшина і сотники обиралися козаками і затверджувалися гетьманом.
• Підтверджувалися права старшини на рангові маєтності козаків і селян — на володіння землею.
• Гетьманський уряд позбавлявся права на дипломатичні відносини з іншими країнами, йому лише дозволялося вирішувати в присутності імператорського уповноваженого дрібні прикордонні справи з Річчю Посполитою, Кримським ханством.
• Генеральний суд, який тепер складався з трьох українців і трьох росіян, не був найвищим арбітром, бо його рішення можна було оскаржити гетьману «яко президенту того суду».
• було введено ще одну посаду генерального підскарбія, яку займав представник імператора. Це давало Санкт-Петербургу можливість контролювати фінанси України-Гетьманщини.

РЕФОРМИ Д.АПОСТОЛА

Після смерті Данила Апостола вибори нового гетьмана не відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, зобов’язав здійснювати владу у Гетьманщині спеціальному органу:

Правлінню гетьманського уряду.

Складалася ця установа із шести осіб: трьох українців і трьох росіян, проте реальна влада належала російському князеві Олексію Шаховському.

• Правління гетьманського уряду мало діяти до обрання нового гетьмана. Натомість князь Шаховський отримав таємну інструкцію, де йому наказували переконувати українців, що всі їхні біди — через недбалих гетьманів, а тому не треба поспішати з виборами.
• Для ослаблення української старшини радили заохочувати російсько-українські шлюби.
• Правління гетьманського уряду діяло до 1750 р.
• Російська влада ігнорувала місцеві закони, звичаї, намагалася знищити місцеве самоуправління, залучила десятки тисяч українців до участі у черговій російсько-турецькій війні, де загинуло 34 тисячі наших співвітчизників.
• Лихом для Гетьманщини стало поширення на її території діяльності «Таємної канцелярії», яка, шукаючи «зраду», тероризувала населення.

Російсько-турецька війна (1735-1739)

​

На початку 30-х років XVIII ст. стало зрозуміло, що війна Російської імперії з Османською імперією невідворотна. Тому будувалася українська лінія укріплень і запорожцям було дозволено повернутися на свої колишні землі під владу російського царя.

Коли в 1735 р. розпочалася війна, 8 тис. козаків із Гетьманщини й Запорожжя під командуванням генерала Леонтьєва вирушили в Крим. Проте похід був невдалим. Наступного року відбувся похід у Крим російської армії під командуванням фельдмаршала Б. Мініха та 7 тис. запорожців з метою взяти Перекоп і Бахчисарай. Але чорноморську проблему імперії не було розв’язано.

​

Через Гетьманщину як прифронтову зону проходили російські війська, які місцеве населення забезпечувало продовольством, фуражем, підводами. Тисячі людей загинули в походах. Узимку російська армія розташовувалася на квартирах у міщан, селян і козаків. Після спустошень воєнного часу потрібно було майже три десятки років, щоб відродити край.

«Слово і діло государеве»

«Таємна канцелярія» в 1727 р. вона відновила роботу вже під назвою «Канцелярія таємних і розшукових справ» в 1731 р. на чолі з А. І. Ушаковим.

До компетенції цієї канцелярії віднесено слідство над злочином «перших двох пунктів» Державних злочинів, що означало «Слово і діло государеве».

Його 1-й пункт визначав: «Коли хто яким вигадкам вчинить мислити на імператорське здоров'я злу справу або персону і честь злими і шкідливими словами поносити».

А у 2-му — писалося «про бунт і зраду». Головним знаряддям слідства були тортури і «допити з пристрастю».

Відбувалося полювання на людей, на яких падала хоч якась підозра. «Таємна канцелярія», піддаючи людей тортурам, змушувала їх зізнаватися в нескоєних злочинах. Достатньо було будь-кому вигукнути: «Слово і діло государеве» та вказати на когось, як того вже вважали державним злочинцем. Терор охопив усю Україну, не мали захисту навіть козацька старшина й духовенство. У 1737 р. було заарештовано весь Київський магістрат, забрано й відправлено до Санкт-Петербурга магдебурзькі грамоти Києва.

Підручник з Історії України 8 клас "Власов 2016" - Нова програма

Підручник з Історії України. 8 клас. Сорочинська - Нова програма

Історія України: підручник для 8 класу "Бурнейко 2016" - Нова програма

Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

�

https://uk.wikipedia.org/wiki/

https://uahistory.co/lesson/8klas/42.html

http://histpol.pl.ua/ru/poltavskij-rodoslov/malorossijskij-rodoslovnik?id=3444

​

​

​

ДЖЕРЕЛА

Завдання:

1. Опрацювати § 30 підручника

2. Переглянути матеріал презентації.