2 of 13

Реєстрове козацтво

Після об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством (1569 р.)., новоутворена держава - Річ Посполита - гостро потребували військової сили для захисту кордонів і воєн із сусідами. Тому доволі швидко владні кола цих держав звернули увагу на козацтво й намагалися його залучити до своєї військової системи.
Перший достеменно відомий факт вербування козацького підрозділу на довготривалу службу поза українськими землями мав місце під час литовсько-московської війни 1534–1537 рр. У 1560 р., у черговій литовсько-московській війні, знову було навербовано козацькі підрозділи.

3 of 13

У 1572 р. за короля Сигізмунда ІІ Августа на

постійну службу було наймано 300 осіб. Козаки мали бути вписані у певний реєстр. Від цього вони й дістали назву «реєстрові». Тих, хто не потрапив до реєстру, називали нереєстровими,

або випищиками. Офіційно вони титулувалися

як Військо Запорозьке, або Військо Низове.

4 of 13

У 1578 р. король Стефан Баторій до оплати додав реєстровим козакам ще й дозвіл на перебування на південній Київщині. Тут у м. Трахтемирів (нині село в Черкаській області) було засновано козацький шпиталь і арсенал. До кінця століття чисельність реєстру збільшилася до 1000 осіб.
Козацтво вважало, що реєстр — це офіційне визнання його як окремого суспільного стану і підтвердження його прав. Саме тому однією з головних вимог було збільшення реєстру. Щодо чисельності, то на Січі намагалися не виписувати певного реєстру козаків, а лише приймати гроші на утримання всього Війська Запорозького. Цей аспект, а також намагання закріпити за собою управління певною територією було причиною конфліктів у відносинах як усередині козацької спільноти, так і з урядом Речі Посполитої.

5 of 13

Формування козацького стану

Безпосереднім ядром козацтва були так звані слуги-бояри, які вважали себе князівськими вояками.
У XVI ст. на землях Центральної України існувало певне населення, яке не було селянами, несло військову повинність, пам’ятало про старі привілеї від великих князів, проте не мало фактичних прав і гарантій з боку держави. Тому перед козацтвом, як нащадком слуг-бояр великих князів, постала необхідність зафіксувати себе в соціальній структурі держави як певний привілейований стан, єдиним обов’язком якого була військова служба.
Таким чином, козацтво існувало як окрема група населення, об’єднана способом життя та інтересами. А з появою реєстрового війська фактично козацтво оформилося як певний стан. Хоча офіційно уряд Речі Посполитої не визнавав за козаками такого статусу.

6 of 13

Козацькі повстання кінця ХVІ ст.

Причини розгортання соціальної та станової боротьби :

Посилення закріпачення селян (Литовський статут, 1588 р.);
Зростання податків та повинностей;
Утиски міщан та козаків;
Наступ католицизму;
Політика полонізації;
Небажання польського уряду рахуватися зі становими інтересами українського козацтва.

7 of 13

Козацьке повстання на чолі з �Криштофом Косинським

Дата : 1591-1593 рр.
Привід: земельний конфлікт між Криштофом Косинським і сином князя Василя Острозького Янушем, який силою забрав маєток Косинського в Рокитній.
Хід повстання:

Косинський марно намагався захистити свої права за допомогою державних урядовців. Серед козаків наростало обурення: якщо вже старшина не зміг мирним шляхом забезпечити свої права на власність, то годі й казати про можливості й безпеку рядового козацтва.

До кінця 1592 р. козацьке військо фактично оволоділо всією Київщиною і рушило походом на Волинь. Однак 23 січня 1593 р. у битві біля с. П’ятка (нині Житомирська область) повсталі зазнали поразки. А в травні 1593 р. Криштоф Косинський загинув у Черкасах.

Наслідки повтання :

поразка, АЛЕ це було єдине повстання козаків, коли проти них діяли не державні війська, а лише військові сили місцевих українських магнатів.

9 of 13

Князь В.-К. Острозький зробив усе, аби домовитися з козаками і в майбутньому уникнути прямого протистояння з ними. Як наслідок, головною силою з придушення козацьких повстань надалі виступили вже не війська магнатів, а збройні сили Речі Посполитої. До того новим коронним гетьманом (очільником королівського війська) став Станіслав Жолкевський, який підтримував рішучі дії проти козаків.

10 of 13

Повстання під проводом Семерія Наливайка

Дата: 1594-1596 рр.
Помічники: Матвій Шах, Криштоф Кремпський, Григорій Лобода та ін.
Хід повстання:

Перша битва козаків і коронних військ відбулася під Білою Церквою 23–24 березня 1596 р. Табір запорожців витримав натиск коронної кінноти. Втрати були великі з обох боків.

Саме в цей час козацтво дедалі частіше почало заявляти про себе як про носія влади на центрально-українських землях. Ходили навіть чутки про прагнення С. Наливайка утворити тут окрему державу.

Проте в середовищі повсталих не було єдиної думки про те, що робити далі. Тому С. Наливайко вирішив відступити на схід, намагаючись виграти час для того, щоб домовитися з урядом. Козацьке військо переправилося через Дніпро й зупинилося в урочищі Солониця біля м. Лубни на Полтавщині. Повсталі збудували потужні фортифікаційні споруди.

Спроба коронного війська за допомогою штурмів розгромити козаків зазнала фіаско. Проте нестача припасів і незгода в середовищі повсталих зруйнували єдність козаків. Частина козацької старшини пішла на переговори з С. Жолкевським. Було організовано заколот, заколотники захопили С. Наливайка з його соратником Матвієм Шаулою і видали їх С. Жолкевському.

Наслідки повстання:

Поразка. Хоча С. Жолкевський обіцяв не чинити насилля проти козаків, однак 8 червня 1596 р. жовніри напали на табір. Чимало повстанців загинуло. С. Наливайко був страчений у Варшаві.

12 of 13

Основні причини поразки козацьких повстань 1591-1596 рр.:

Повстанці не висували гасло за свободу і національно-релігійні права українського народу;
Повстання зводилось лише до боротьби за вузько станові інтереси козацтва;
Козаки не мали чіткої програми дій;
Серед козацтва не було згуртованості;
Часта зміна гетьманів;
Внутрішні чвари.

Наслідки козацьких повстань 1591-1596 рр.:

Започаткували масове покозачення селян і міщан;
Козацтво отримало великий резерв для свого зростання, що в подальшому допоможе йому зайняти провідні позиції у національно-визвольній боротьбі українського народу.

1 of 13