«Не досить оволодіти премудрістю, �потрібно також вміти користуватися нею» �(Рене Декарт)

Компетентнісний підхід 

у громадянській 

та історичній освітній галузі

Компетенція та компетентність –

два різних поняття.

Компетенція – суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, а термін «компетентність» характеризується, як уміння використовувати знання у практиці. 

​

Компетентність – від лат. competentia – належність за правом, коло питань, з яких дана особа має обізнаність, досвід та розуміє свою відповідальність за їх вирішення.

​

Компетентність – це універсальне поєднання умінь, знань, навичок, способів мислення, ціннісних орієнтирів та ідейних переконань, які дозволяють впевнено й успішно виходити із нестандартних життєвих ситуацій.

Компетентнісний підхід дозволяє:

​

• відчутно збільшити рівень продуктивності праці, привчити дітей до самостійності та відповідальності за свої вчинки, розвивати їхні творчі здібності та особистісні якості;
• спрямувати зусилля дітей не лише на засвоєння знань, а й на здобуття позитивного досвіду вирішення різних життєвих ситуацій та виконання певної соціальної ролі;
• не просто отримувати інформацію про щось, а знати як використати її для вирішення різноманітних життєвих проблем;
• перейти від накопичення знань, умінь і навичок до формування здатності творчо реалізовувати власний досвід на практиці;
• бути готовими відповісти на головні виклики сьогодення, навчатися протягом усього життя, не відставати від блискавичних темпів оновлення та накопичення інформації;
• розвивати пізнавальну активність учнів, творче та критичне мислення, встановлювати та аналізувати причинно-наслідкові зв’язки.

В умовах упровадження в освітній процес Концепції Нової української школи наскрізні вміння є засобом інтеграції ключових і загальнопредметних компетентностей, навчальних предметів/інтегрованих курсів та предметних циклів; 

їх необхідно враховувати при формуванні шкільного середовища

Компетентнісний потенціал 

громадянської та історичної освітньої галузі 

визначено в ДЕРЖАВНОМУ СТАНДАРТІ базової середньої освіти (додаток 17), 

затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 р. № 898

Вимоги до обов’язкових результатів навчання визначено 

в ДЕРЖАВНОМУ СТАНДАРТІ базової середньої освіти 

на основі компетентнісного підходу.

Предметна історична компетентність – здатність учня/учениці самостійно пізнавати, осмислювати та оцінювати минуле України та світу, соціальний й

моральний досвід минулих поколінь. Ця здатність ґрунтується на знаннях, ціннісних орієнтирах і досвіді, набутих під час навчання шкільного предмета історії.

​

Предметна історична компетентність має сприяти реалізації як загальної мети та завдань базової загальної освіти, так і предмета зокрема - розвитку та соціалізації особистості учня як громадянина України, соціально адаптованої та відповідальної особистості

�Хронологічний – уміння учнів орієнтуватися �в історичному часі�

• Розглядати суспільні явища в розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу

​

• Співставляти історичні події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в наукової періодизації історії

​

• Використовувати періодизацію як спосіб

пізнання історичного процесу

​

​

�Просторовий - уміння учнів орієнтуватися �в історичному просторі�

• співвідносити розвиток історичних явищ і процесів

із географічним положенням країн та природними умовами

​

• користуючись картою, визначати

причини та наслідки історичних

подій, процесів, основні тенденції

розвитку міжнародних відносин

та місце в них України,

пов’язані з геополітичними чинниками

і факторами впливу довкілля

​

• охарактеризувати,

спираючись на карту,

історичний процес та його

регіональні особливості

Логічний – уміння учнів визначати �та застосовувати теоретичні поняття, концепції для аналізу й пояснення історичних фактів, явищ, процесів

• визначати історичні поняття та застосовувати їх для пояснення історичних явищ і процесів;
• визначати причини, сутність, наслідки і значення історичних явищ та подій, зв'язки між ними;
• визначати роль людського фактору в

історії, розкривати внутрішні мотиви і

зовнішні чинники діяльності

історичних осіб;

• аналізувати, синтезувати й

узагальнювати значний обсяг фактів,

простежуючи зв'язки і тенденції

історичного процесу.

Інформаційний – уміння учнів працювати �з джерелами історичної інформації

• користуватися підручником, довідковою літературою, Інтернетом тощо для самостійного пошуку інформації;
• систематизувати історичну інформацію, аналізуючи і складаючи таблиці (хронологічні, синхроністичні, конкретизуючі, порівняльні та ін.), схеми, різні типи планів (простий, розгорнутий, картинний тощо);
• інтерпретувати зміст історичних джерел та відбиті в них історичні факти, явища, події;
• критично аналізувати, порівнювати та оцінювати історичні джерела, виявляти тенденційну інформацію та пояснювати її необ’єктивність;
• виявляти різні точки зору, визнавати і сприймати різноманітність.

Використання джерел у підручнику

Аксіологічний – уміння учнів формулювати версії й оцінки історичного руху і розвитку

• порівнювати, пояснювати, узагальнювати та критично оцінювати факти та діяльність осіб, спираючись на набуті знання, власну систему цінностей, з позиції загальнолюдських та національних цінностей;
• виявляти протиріччя в позиціях, різні інтереси, потреби соціальних груп і окремих осіб й їх роль в історичному процесі, тенденції і напрями історичного розвитку;
• оцінювати різні версії і думки про минулі історичні події, визнаючи, що деякі джерела можуть бути необ'єктивними.

​

Громадянська освіта спрямована на формування громадянської компетентності школярів/школярок, зокрема:

�соціально-комунікативної: вміння й навички спілкування та встановлення конструктивних відносин між людьми, діалогу і громадського обговорення суспільних проблем; 

інформаційно-медійної: вміння критично мислити; навички пошуку, аналізу та оцінки інформації, критичної оцінки медіаповідомлень на основі аналізу джерел, соціальної ситуації;

розв’язання соціальних конфліктів, проблем: уміння розв’язувати соціальні суперечності; формування установки на толерантне розв’язання конфліктів;               

відповідального соціального вибору й прийняття рішення: готовність до ухвалення обґрунтованого рішення на основі усвідомленого й виваженого вибору; 

громадянської участі: установка на відповідальну суспільну діяльність; навички участі в соціальних та політичних процесах.

Учителі вивчатимуть особистісно-орієнтований та компетентнісний підходи до управління освітнім процесом, психологію групової динаміки тощо. У зв’язку з цим варто говорити про нову роль учителя – не як єдиного наставника та джерело знань, а

як коуча, фасилітатора, тьютора, модератора, ментора та новатора в індивідуальній освітній траєкторії дитини.

​

Для розв'язання задач компетентнісної освіти вчитель має керуватися такими правилами :

 Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте.

Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета.

 На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогоднішній активний учень — завтрашній активний член суспільства.

 Ставте учнів у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням.

 Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально-пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.

 Слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб навчити мислити причинно-розуміння причинно-наслідкових зв'язків є обов'язковою умовою розвивального навчання.

 Пам'ятайте, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці.

 Привчайте учнів думати та діяти самостійно. Поступово відходьте від механічних переказів, дослівного відтворення.

 Творче мислення розвивайте всебічним аналізом проблем, пізнавальні задачі розв'язуйте кількома способами, частіше практикуйте творчі завдання.

 Вчителі з будь-якого предмета, не тільки мови і літератури, мають слідкувати за способом та формою висловлення думки учнів.

 Слід частіше показувати учням перспективи їх навчання.

 Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань.

 Оскільки міцність запам'ятовування інформації, що засвоєна у вигляді логічних структур, є більш високою, ніж міцність розрізнених знань, закріплювати слід ті знання, що подані у цілісних логічних структурах.

 У значних блоках інформації легше встановлюються логічні зв'язки, чіткіше простежується головна думка, котру легше виділити й показати учням.

​

 У процесі навчання обов'язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня, об'єднуйте в диференційовані підгрупи учнів з однаковим рівнем.

 Вивчайте і враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку.

 Будьте обізнаними з останніми науковими досягненнями із свого предмета.

 Заохочуйте дослідницьку роботу школярів. Знайдіть можливості ознайомити їх із технікою експериментальної роботи, алгоритмами розв'язання винахідницьких задач, обробкою першоджерел і довідкових матеріалів.

 Суспільно-історичною практикою доводьте необхідність наукових знань, які вивчаються в школі. Навчайте так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю.

 Пояснюйте школярам, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.