ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЕЛІТИ УКРАЇНИ-ГЕТЬМАНЩИНИ.�МІСЦЕ МОНАРХА ТА ЙОГО УРЯДОВЦІВ У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ ГЕТЬМАНЩИНИ

Автор: Струкевич О.К., д.і.н., професор

​

Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Питання для самоконтролю

Яке місце відводили старшини монархові у політичній системі України-Гетьманщини?

Як старшини сприймали спроби московських урядовців здійснювати управління українськими справами?

Як витлумачити формулу «за нашим проханням, а за монаршим указом»?

Чим відрізнялася поведінка гетьманів від поведінки московських воєвод у питаннях оборони?

Чи могли українці карати московських урядовців та військових фізично?

Чому серед старшин траплялися випадки обзивання своїх опонентів «дурною москвою»?

Чи сприймали українці себе підпорядкованими московському суспільству?

​

​

УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ВОЛОДАР НАДІЛЕНИЙ ХАРИЗМОЮ

З огля­ду на те, що по­лі­тич­ний су­ве­ре­ні­тет у Схі­д­ній Єв­ро­пі ХVІІ ст. ото­то­ж­ню­ва­в­ся не з на­ро­дом, а з осо­бою за­кон­но­го мо­на­р­ха, Б.Хме­ль­ни­ць­кий, як стве­р­джу­ють іс­то­ри­ки, “зму­ше­ний був знай­ти для Укра­ї­ни зве­р­х­ни­ка… мо­на­р­ха, що міг би за­без­пе­чи­ти но­во­сфо­р­мо­ва­но­му й ав­то­но­м­но­му су­с­пі­ль­с­т­ву за­кон­ність і за­хист” (О.Субтельний).

Ха­ри­з­ма­ти­ч­не сприй­нят­тя мо­на­р­шої вла­ди та орі­є­н­та­ції на ца­ря, пра­во­сла­в­но­го за ві­рою, як при­ро­д­но­го про­те­к­то­ра спри­я­ли, на­сам­пе­ред, фо­р­му­ван­ню орі­є­н­та­ції на ца­ря Ве­ли­кої Ро­сії од­но­ча­с­но і як на мо­на­р­ха по­лі­тич­но окре­мі­ш­ної Ма­лої Ро­сії – Укра­ї­ни.

Свою роль тут, вва­жа­є­мо, гра­ли й пі­зна­ва­ль­ні орі­є­н­та­ції про дер­жа­в­но-­те­ри­то­рі­а­ль­не вла­ш­ту­ван­ня Ре­чі По­спо­ли­тої з мо­на­р­хом спі­ль­ним для двох окре­мі­ш­них по­лі­тич­них тіл: Поль­щі та Ли­т­ви. За­фі­к­со­ва­ність по­зи­ції на мо­с­ков­сь­ко­го ца­ря як спі­ль­но­го для Укра­ї­ни і Ро­сії мо­на­р­ха ми спо­сте­рі­га­є­мо уже в жо­в­т­ні 1649 р. у роз­мо­ві Б.Хме­ль­ни­ць­ко­го з Г.Не­ро­но­вим, де ге­ть­ман на­звав ца­ря Оле­к­сія "спі­ль­ний го­су­дар наш". Про Укра­ї­ну, окре­мо пред­ста­в­ле­ну цар­сь­кою осо­бою, го­во­рив Б.Хме­ль­ни­ць­кий і 26 гру­д­ня 1653 р. мо­с­ков­сь­ким по­слам: “Дай Го­с­по­ди, здо­ро­вий був ве­ли­кий го­су­дар наш цар і ве­ли­кий князь Оле­к­сій Ми­хай­ло­вич, всія Ру­сі са­мо­де­р­жець, на сво­їх ве­ли­ких пре­сла­в­них дер­жа­вах Ро­сій­сь­ко­го цар­с­т­ва, і які йо­му ве­ли­ко­му го­су­да­рю, й. ц. в-ті, ни­ні Бог пе­ре­да­є”. Тут ге­ть­ман мав на ува­зі бли­зь­ке укла­ден­ня Пе­ре­яс­лав­сь­ко-­Мо­с­ков­сь­ко­го до­го­во­ру.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

МОСКОВСЬКЕ І УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВА РІВНІ

Ва­го­мою у да­но­му кон­текс­ті ви­да­єть­ся не­од­но­ра­зо­во ви­сло­в­ле­на Д.Мно­го­г­рі­ш­ним ду­м­ка про те, що цар три­має у сво­їх ру­ках скі­петр не ли­ше ве­ли­ко­ро­сій­сь­кий, але й ма­ло­ро­сій­сь­кий. Ви­сло­в­лю­ван­ня ге­ть­ма­на про це ми зу­сті­ча­є­мо у ли­с­ті до ца­ря від 12 ве­ре­с­ня 1670 р.: “…При цьо­му на пре­сла­в­них ве­ли­ко­ро­сій­сь­ких і ма­ло­ро­сій­сь­ких скі­пе­т­рах ща­с­ли­во цар­с­т­ву­ю­чо­му на ба­га­то літ…”; в тра­в­ні 1671 р.: “…При цьо­му на пре­сла­в­них ве­ли­ко­ро­сій­сь­ких і ма­ло­ро­сій­сь­ких, Во­ло­ди­мир­сь­ких, Мо­с­ков­сь­ких, Ки­їв­сь­ких скі­пе­т­рах ща­с­ли­во цар­с­т­ву­ю­чи…” По­ді­б­но ге­ть­ман сфо­р­му­лю­вав і в жо­в­т­ні 1671 р.

 Ви­знан­ня ца­ря та ім­пе­ра­то­ра сво­їм мо­на­р­хом при од­но­ча­с­но­му на­го­ло­шен­ні на прин­ци­пі сто­су­н­ків з пред­ста­в­ни­ка­ми су­сі­д­ніх су­с­пільств “як ві­ль­ний з ві­ль­ним та рі­в­ний з рі­в­ним” про­ни­зує всю лі­те­ра­ту­ру вій­сь­ко­вих ка­н­це­ля­ри­с­тів, ру­ко­пи­с­ні збі­р­ни­ки. У на­шо­му кон­текс­ті це теж мо­же бу­ти ви­ко­ри­с­та­не на ко­ристь тве­р­джен­ня про сприй­нят­тя елі­тою Ге­ть­ма­н­щи­ни мо­с­ков­сь­ко­го мо­на­р­ха мо­на­р­хом окре­мі­ш­ної Укра­ї­ни. Чі­т­ко від­ре­ф­ле­к­со­ва­но цю орі­є­н­та­цію у “Ро­з­мо­ві Ве­ли­ко­ро­сії з Ма­ло­ро­сі­є­ю”, де Укра­ї­на зо­бра­жа­єть­ся окре­мим су­с­пі­ль­с­т­вом, очо­ле­ним сво­їм мо­на­р­хом, який од­но­ча­с­но був мо­на­р­хом і для ро­сій­сь­ко­го су­с­пі­ль­с­т­ва:

Не ду­май, чтоб ты са­ма бы­ла мой вла­с­ти­тель,

Но го­су­дарь твой и мой об­щий по­ве­ли­тель.

…………………………………………………..

Так мы с то­бою ра­в­ны и од­но со­с­та­в­ля­ем,

Од­но­му, не двум го­су­да­рям при­ся­га­ем, –

По­че­му по­чи­таю те­бя ра­в­ну се­бе.

Не го­во­ри: как об­ще­с­т­ву, по­дда­лась и те­бе!

Са­мо­де­р­жец твой и мой шлет те­бя и ме­ня.

Один он от­зы­ва­ет из по­хо­ду ве­ля…

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПОТРЕБА В ЛЕГІТИМІЗАЦІЇ ВЛАСНОГО РІШЕННЯ

Факт ви­знан­ня мо­с­ков­сь­ко­го ца­ря, а по­тім ім­пе­ра­то­ра, мо­на­р­хом по­лі­тич­но окре­мі­ш­ної Укра­ї­ни без­за­пе­ре­ч­но вка­зує на те, що він роз­гля­да­в­ся як скла­до­ва по­лі­тич­ної си­с­те­ми Ге­ть­ма­н­щи­ни, а от­же й си­с­те­ми ви­пра­цю­ван­ня, при­йн­ят­тя та ре­а­лі­за­ції по­лі­тич­но­го рі­шен­ня. Ви­хо­дя­чи з орі­є­н­та­цій на ха­ри­з­му ца­ря, на бо­го­на­т­х­нен­ну при­ро­ду йо­го вла­ди, будь-­яке рі­шен­ня мо­г­ло на­бу­ти чин­но­с­ті ли­ше пі­с­ля мо­на­р­шо­го ука­зу. Акт мо­на­р­шо­го ука­зу озна­чав для під­да­них уза­ко­нен­ня пла­но­ва­ної спра­ви по­ма­зан­ни­ком Бо­жим.

Про­те орі­є­н­та­ції, то­ч­ні­ше, тве­р­ді по­зи­ції на ви­ко­нан­ня по­лі­тич­но­го рі­шен­ня ли­ше пі­с­ля йо­го ле­гі­ти­ма­ції ца­рем зо­всім не за­пе­ре­чу­ва­ли уча­с­ті укра­ї­н­сь­кої сто­ро­ни у про­це­сі ви­пра­цю­ван­ня цьо­го рі­шен­ня. Най­ви­ра­з­ні­ше ха­ра­к­тер, сут­ність вклю­че­но­с­ті ро­сій­сь­ко­го мо­на­р­ха до по­лі­тич­ної си­с­те­ми Ге­ть­ма­н­щи­ни фі­к­су­ва­в­ся фо­р­му­лою: "за во­лею ва­шою го­су­дар­сь­кою, а на­шим про­хан­ням". У та­ко­му ви­гля­ді ми її зу­стрі­ча­є­мо, на­при­клад, у зве­р­нен­ні І.­Са­мой­ло­ви­ча до ца­ря від 26 жо­в­т­ня 1677 р. Фо­р­му­лю­ван­ня озна­ча­ло, що мо­на­р­ха ста­р­ши­ни по­тре­бу­ва­ли для на­дан­ня ле­гі­ти­м­но­с­ті по­трі­б­ним і під­го­то­ва­ним в Укра­ї­ні рі­шен­ням.

На­сам­пе­ред це сто­су­ва­ло­ся найа­к­ту­а­ль­ні­шо­го пи­тан­ня у про­це­сі со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­но­го ста­но­в­лен­ня й утве­р­джен­ня но­вої елі­ти – на­ко­пи­чен­ня зе­ме­ль­них ма­є­т­ків. Не­зва­жа­ю­чи на факт на­дан­ня зе­м­лі Вій­сь­ком За­по­ро­зь­ким і йо­го ре­пре­зе­н­та­н­та­ми, ста­р­ши­ни шу­ка­ли ле­гі­ти­ма­ції від­по­ві­д­них рі­шень у монаршому узаконенні. Та­ка орі­є­н­та­ція, а від­по­ві­д­но й ви­мо­га фі­к­су­ва­ла­ся у Пе­ре­яс­лав­сь­ко-­Мо­с­ков­сь­ко­му до­го­во­рі, за яким цар по­ви­нен був да­ти жа­лу­ва­ні гра­мо­ти на во­ло­дін­ня май­ном. Ке­рю­ю­чись та­ким сприй­нят­тям не­за­ле­ж­но­го мо­на­р­ха, від­по­ві­д­них гра­мот для се­бе уже в бе­ре­з­ні 1654 р. до­ма­га­ли­ся П.Те­те­ря та С.Бо­г­да­но­вич-­За­ру­д­ний.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

МОНАРХ – ЛЕГІТИМІЗАТОР І НЕ БІЛЬШЕ

Цей же ас­пект сприй­нят­тя мо­с­ков­сь­ко­го мо­на­р­ха ми ба­чи­мо ак­ту­а­лі­зо­ва­ним укра­ї­н­сь­ки­ми ста­р­ши­на­ми 1669 р. у хо­ді пе­ре­го­во­рів, що­до змі­с­ту Глу­хів­сь­ких ста­тей. Уча­с­ни­ки з укра­ї­н­сь­ко­го бо­ку на­по­ля­га­ли на вклю­чен­ні до до­го­во­ру стат­ті, від­по­ві­д­но до якої "ге­ть­ман і вся ста­р­ши­на, вва­жа­ю­чи то­ва­ри­ша за­слу­же­но­го у вій­сь­ку За­по­ро­зь­ко­му" і на­да­в­ши йо­му ма­є­ток, мо­г­ли б зі впе­в­не­ні­с­тю спо­ді­ва­ти­ся на за­твер­джен­ня сво­го рі­шен­ня ца­рем: "… А по­тім, ко­ли бу­де ге­ть­ман і вся ста­р­ши­на, до­бу­ва­ти чо­лом йо­го цар­сь­кій пре­сві­т­лій ве­ли­ч­но­с­ті про ньо­го, що бу­де гі­д­ний… щоб по чо­ло­бит­тю і за­сту­п­лен­ню ге­ть­ман­сь­ко­му ве­ли­кий го­су­дар нам свою гра­мо­ту ви­да­ти ве­лів…"

У ме­жах да­ної орі­є­н­та­ції ста­р­ши­ни роз­гля­да­ли і спра­ви, що сто­су­ва­ли­ся при­йн­ят­тя ни­ми по­лі­тич­но­го рі­шен­ня у та­ко­му зна­чу­що­му пи­тан­ні як ви­бо­ри ге­ть­ма­на. Ви­бо­ри ма­ли здій­с­ню­ва­ти­ся са­мим ста­р­шин­с­т­вом. На ца­ря ж по­кла­да­ла­ся ли­ше фу­н­к­ція ле­гі­ти­ма­ції уже при­йн­я­то­го рі­шен­ня. Як сфо­р­му­льо­ва­но в зга­ду­ва­но­му ли­с­ті про ви­бо­ри І.­Ви­гов­сь­ко­го, від ца­ря по­тре­бу­ва­ло­ся ли­ше “пі­д­к­рі­пи­ти і утве­р­ди­ти” “ста­р­ши­ною і че­р­ню об­ра­но­го” ге­ть­ма­на.

Да­на орі­є­н­та­ція чі­т­ко фі­к­су­єть­ся і в са­мі кри­ти­ч­ні для по­лі­тич­ної си­с­те­ми Ге­ть­ма­н­щи­ни ча­си. Ви­тлу­ма­чен­ня вза­є­мин між ца­рем і укра­ї­н­сь­ким су­с­пі­ль­с­т­вом че­рез її при­зму ми зна­хо­ди­мо, зо­к­ре­ма, в "Про­хан­ні" ге­ть­ма­на І.­С­ко­ро­пад­сь­ко­го 1718 р. У тре­тьо­му пун­к­ті цьо­го до­ку­ме­н­та ста­ви­ла­ся ви­мо­га, щоб укра­ї­н­ці ви­би­ра­ли "на­ча­ль­с­т­во" "за дре­в­нім зви­ча­єм, ві­ль­ни­ми го­ло­са­ми із на­ро­ду ма­ло­ро­сій­сь­ко­го, хто об­ра­ний бу­де, і за від­пи­с­кою про те до дво­ру Й. Ц. В-ті, їх при­зна­ча­ти". Ще чі­т­кі­ше ця орі­є­н­та­ція ви­сло­в­ле­на у пун­к­ті про до­звіл на об­ран­ня пе­ре­яс­лав­сь­ко­го пол­ко­в­ни­ка "ві­ль­ни­ми го­ло­са­ми", "а хто об­ра­ний бу­де, про то­го, ви­ма­га­ю­чи Ука­зу, пи­са­ти бу­де (ге­ть­ман – О. С. )".

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ТЬОМНОСТЬ ДЛЯ ТЄПЛОВА

Та­кою ж да­на орі­є­н­та­ція за­ли­ша­ла­ся до остан­ніх ро­ків іс­ну­ван­ня Ге­ть­ма­н­щи­ни. Так уча­с­ни­ки ста­р­шин­сь­ко­го з´їз­ду 1763 р., го­ту­ю­чи про­хан­ня до ім­пе­ра­т­ри­ці, про­по­ну­ва­ли вклю­чи­ти до ньо­го пункт про “ві­ль­не ма­ло­ро­сій­сь­ко­му на­ро­ду об­ран­ня­…­ге­ть­ма­на”, з на­сту­п­ним під­тве­р­джен­ням ви­бо­ру ім­пе­ра­т­ри­цею.

 От­же, сто­со­в­но ро­лі мо­на­р­ха у ме­ха­ні­з­мі при­йн­ят­тя рі­шень ста­р­шин­сь­ке ко­ло ви­пра­цю­ва­ло дві по­зи­ції: з од­но­го бо­ку, го­то­в­ність до­три­му­ва­ти­ся ука­зів сво­го мо­на­р­ха, а з ін­шо­го – по­тре­бу гра­ти про­ві­д­ну роль у хо­ді під­го­то­в­ки ука­зу, тоб­то по­лі­тич­но­го рі­шен­ня. Са­ме во­ни ма­ли зби­ра­ти ін­фо­р­ма­цію, роз­ро­б­ля­ти кон­с­та­та­цій­ну, мо­ти­ва­цій­ну й ім­пе­ра­ти­в­ну ча­с­ти­ни май­бу­т­ньо­го ука­зу. Сам же акт “мо­на­р­шо­го за­твер­джен­ня”, під­пи­сан­ня “мо­на­р­шо­го ука­зу” роз­гля­да­в­ся як на­дан­ня ле­гі­ти­м­но­с­ті рі­шен­ням, при­йн­я­тим в Укра­ї­ні. Та­ким чи­ном, фо­р­му­ла: “…По си­лі ї. і. в-ті ука­зів і ма­ло­ро­сій­сь­ких прав”, яка сто­су­ва­ла­ся управ­лін­ня укра­ї­н­сь­ки­ми спра­ва­ми ви­гля­да­ла “тё­м­но­с­ти­ю” – по­єд­нан­ням не­по­є­д­ну­ва­но­го – тіль­ки для пред­ста­в­ни­ків ро­сій­сь­ко­го су­с­пі­ль­с­т­ва, хо­ча й до­во­лі осві­че­них, як, на­при­клад, Г.Те­п­лов.

І хо­ча та­ка схе­ма уча­с­ті ца­ря у по­лі­тич­ній си­с­те­мі Укра­ї­ни-­Ге­ть­ма­н­щи­ни за­зна­ва­ла се­р­йо­з­них по­ру­шень у пе­рі­од пі­с­ля по­ра­з­ки І.­Ма­зе­пи, осо­б­ли­во у сфе­рі при­зна­чен­ня укра­ї­н­сь­ких ста­р­шин до ви­щих еше­ло­нів вла­ди, від­по­ві­д­ні по­лі­ти­ко-­ку­ль­ту­р­ні орі­є­н­та­ції про­до­в­жу­ва­ли жи­ти. Як на­слі­док, се­ред про­по­зи­цій у хо­ді скла­дан­ня уже зга­ду­ва­но­го “Про­хан­ня ма­ло­ро­сій­сь­ко­го шля­хет­с­т­ва...” 1763 р. з´яви­в­ся пункт про ство­рен­ня сей­му, де всі рі­шен­ня про­по­ну­ва­ло­ся при­йма­ти бі­ль­ші­с­тю го­ло­сів, а роль ім­пе­ра­т­ри­ці ма­ла б по­ля­га­ти у “ко­н­фі­р­ма­ці­ї” цих рі­шень.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ЦАР НЕ МІГ ГЕНЕРУВАТИ РІШЕННЯ ЩОДО ГЕТЬМАНЩИНИ

Опи­са­ний на­ми по­ря­док при­йн­ят­тя рі­шен­ня мав ще один ва­го­мий ас­пект, що сто­су­єть­ся ви­зна­чен­ня ро­лі ца­ря у ме­ха­ні­з­мі при­йн­ят­тя рі­шень. Цар не міг при­йн­я­ти сто­со­в­но Укра­ї­ни-­Ге­ть­ма­н­щи­ни, її уст­рою, її су­б’єк­тів ука­зу без по­пе­ре­дньо­го про­хан­ня з укра­ї­н­сь­ко­го бо­ку як ос­но­ви май­бу­т­ньо­го ука­зу. Як­що указ ви­з­рі­вав десь у над­рах мо­с­ков­сь­кої/ро­сій­сь­кої ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ної ма­ши­ни, він не сприй­ма­в­ся ста­р­ши­ною як ле­гі­ти­м­ний.

Да­на орі­є­н­та­ція бу­ла ду­же чі­т­ко ви­зна­че­но­ю. Ста­р­ши­ни від­во­ди­ли ца­рю роль ви­клю­ч­но "ле­гі­ти­мі­за­то­ра" сво­їх рі­шень. Ві­до­мий ви­слів І.­Ви­гов­сь­ко­го на ад­ре­су мо­с­ков­сь­ко­го по­лі­ти­ку­му: “…Вам по­трі­бен та­кий ге­ть­ман, щоб взя­в­ши за хо­хол та й во­ди­ти” – сто­су­ва­в­ся са­ме си­ту­а­цій з при­во­ду спроб про­ве­ден­ня сто­совно Укра­ї­ни рі­шень, при­йн­я­тих у Мо­с­к­ві, без будь-­якої уча­с­ті укра­ї­н­сь­кої елі­ти. Сто­ль­ник П.Ску­ра­тов, пе­ре­бу­ва­ю­чи в Чи­ги­ри­ні у тра­в­ні-че­р­в­ні 1658 р. пе­ре­да­вав ца­ре­ві сло­ва ге­ть­ма­на: “А що, го­су­да­рю, в Бі­лій Це­р­к­ві воє­во­ді бу­ти, про те до те­бе ве­ли­ко­го го­су­да­ря він не пи­сав; як воє­во­да при­їхав, так і по­їде: ні­чо­го йо­му він, ге­ть­ман, да­ва­ти не ве­лі­ти­ме”. Про те, що мо­на­р­ху від­во­ди­ла­ся ли­ше роль ле­гі­ти­мі­за­то­ра, да­ний ста­тей­ний спи­сок за­сві­д­чує й пе­ре­ка­зом на­сту­п­них слів ге­ть­ма­на: “У ко­ро­ля Поль­сь­ко­го ні­би­то їм бу­ло до­б­ре: при­йшо­в­ши до ньо­го, та ка­жуть про що по­тре­бу­ють, і указ зра­зу”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

НЕВИЗНАННЯ У МОСКВІ ПІДГОТОВАНИХ РІШЕНЬ

Орі­є­н­та­ція на не­ви­знан­ня рі­шень, під­го­то­в­ле­них у Мо­с­к­ві яс­к­ра­во се­бе та­кож про­яви­ла у хо­ді Глу­хів­сь­кої ра­ди 1669 р., яка об­го­во­рю­ва­ла умо­ви до­го­во­ру з ца­рем. Мо­с­ков­сь­кий пред­ста­в­ник до­по­ві­дав, що укра­ї­н­ці не­гай­но за­пе­ре­чи­ли стат­тю, де цар по­ста­но­в­ляв роз­мі­с­ти­ти ро­сій­сь­ких вій­сь­ко­вих в ря­ді укра­ї­н­сь­ких міст. За­пе­ре­чен­ня ґру­н­ту­ва­ло­ся на то­му, що "в чо­ло­бит­ті ж їх­ньо­му до ве­ли­ко­го го­су­да­ря­…­на­пи­са­но, щоб воє­во­дам бу­ти ли­ше в Ки­є­ві, а в Пе­ре­яс­ла­ві і в Ні­жи­ні і в ін­ших ні в яких мі­с­тах воє­во­дам і ра­т­ним лю­дям не бу­ти", тоб­то про ін­ші мі­с­та во­ни не про­си­ли.

На ко­ристь на­шим тве­р­джен­ням мо­же по­слу­жи­ти і один з проявів так зва­ної “вій­ни ма­ні­фе­с­тів” 1708-1709 рр. Опи­ра­ю­чись на за­зна­че­ну по­лі­ти­ко-­ку­ль­ту­р­ну по­зи­цію і на­ма­га­ю­чись її ви­ко­ри­с­та­ти, І.­Ма­зе­па на­га­ду­вав ста­р­шин­сь­ко­му за­га­лу, що хоч мо­с­ков­сь­кий цар і су­ве­рен, але він не мо­же сто­со­в­но Укра­ї­ни щось чи­ни­ти без її зго­ди. Са­ме по­ру­шен­ням да­ної но­р­ми ге­ть­ман по­яс­ню­вав од­ну із при­чин сво­го ви­сту­пу на за­хист прав і во­ль­но­с­тей: “…По­те­н­ція Мо­с­ков­сь­ка… без жо­д­ної про те з на­ми зго­ди, за­ча­ла мі­с­та Ма­ло­ро­сій­сь­кі в свою об­ласть від­би­ра­ти”.

Ви­зна­ча­ю­чи роль і мі­с­це мо­на­р­ха у по­лі­тич­ній си­с­те­мі Ге­ть­ма­н­щи­ни, окре­мо до­во­дить­ся ви­ді­ли­ти вій­сь­ко­во-зо­в­ні­ш­ньо­по­лі­ти­ч­ні спра­ви. У цій сфе­рі, пі­с­ля ча­су Б.Хме­ль­ни­ць­ко­го, укра­ї­н­сь­ка сто­ро­на, зва­жа­ю­чи на роль ца­ря як про­те­к­то­ра, в бі­ль­шо­с­ті ви­па­д­ків ви­зна­ва­ла йо­го пра­во на са­мо­стій­не при­йн­ят­тя рі­шен­ня, яке мо­г­ло то­р­ка­ти­ся ін­те­ре­сів Укра­ї­ни.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РІШЕНЬ З ПРИВОДУ ОБОРОНИ

Ра­зом з тим, та­ка по­зи­ція не озна­ча­ла, що у пи­тан­нях обо­ро­ни укра­ї­н­сь­ка сто­ро­на по­вні­с­тю по­зба­в­ля­ла се­бе пра­ва го­ло­су та мо­ж­ли­во­с­ті ді­я­ти. Во­се­ни 1671 р. ви­ни­к­ла у Д.Мно­го­г­рі­ш­но­го сто­со­в­но вій­сь­ко­вих ак­цій поль­сь­ко­го пол­ко­в­ни­ка Я.­За­пой­ки-­Пи­ва. Про­ха­ю­чи цар­сь­ко­го ука­зу: “…Як ме­ні ві­р­но­му під­да­но­му і слу­зі най­ни­ж­чо­му з ним вчи­ня­ти і спра­в­ля­ти­ся?” – ге­ть­ман ра­зом з тим, не до­чі­ку­ю­чись над­хо­джен­ня та­ко­го ука­зу, на­ка­зав го­ту­ва­ти­ся до від­сі­чі зброй­но­му на­па­ду.

25 кві­т­ня 1693 р. І.­Ма­зе­па, ді­з­на­в­шись про під­го­то­в­ку крим­сь­кої та біл­го­ро­д­сь­кої орд до по­хо­ду, про­сив щоб мо­на­р­хи “зве­лі­ли на­ка­за­ти бо­гом бе­ре­же­ним сво­їм ц. пр. в-ті вій­сь­кам за­зда­ле­гідь го­ту­ва­ти­ся на спра­ву вій­сь­ко­ву і на­бли­жа­ти­ся до по­трі­б­них укра­ї­н­сь­ких мі­с­це­во­с­тей для опо­ру тим не­при­я­те­лям…” Пам´ята­ю­чи, що без мо­на­р­шо­го ука­зу “не тіль­ки ні з ким бою за­чи­на­ти, і вій­сь­ко об´єд­ну­ва­ти, але і з до­мі­вок пол­ків ру­ши­ти нам не го­ди­ть­ся”, ге­ть­ман, не­зва­жа­ю­чи на це, по­від­ом­ляв цар­сь­кий уряд: “…О­д­нак пи­сав я, і ро­зі­слав в усі пол­ки при­ка­з­ні уні­вер­са­ли, яких спи­сок над­си­лаю в При­каз Ма­лої Ро­сії, щоб як го­ро­до­ве, так і охо­че вій­сь­ко в го­то­в­но­с­ті бу­ло до по­хо­ду во­єн­но­го…”

Це не те що московські воєводи сиділи і чекали указу царя.

Як сві­д­чать заци­то­ва­ні до­ку­ме­н­ти і в спра­вах вій­сь­ко­во-­по­лі­ти­ч­них сто­су­н­ки з ца­рем все ж не ви­хо­ди­ли да­ле­ко за ме­жі схе­ми: спо­ча­т­ку про­хан­ня, а по­тім указ. Цар­сь­ко­му рі­шен­ню у цих спра­вах ма­ло пе­ре­ду­ва­ти як­що не про­хан­ня, то, при­най­м­ні, ін­фо­р­ма­ція ком­пе­те­н­т­ної укра­ї­н­сь­кої сто­ро­ни про стан справ.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

НЕВИЗНАННЯ БЕЗУМОВНОГО ПІДПОРЯДКУВАННЯ

Визнання українцями московського монарха сво­їм монархом не означало зо­рі­є­н­то­ва­ність на бе­з­у­мо­в­не під­по­ряд­ку­ван­ня йо­го вла­ді, а під­дан­с­т­во, зу­мо­в­ле­не ба­га­ть­ма ви­мо­га­ми сто­со­в­но про­те­к­то­ра.

Ви­зна­че­ний ас­пект сто­со­в­но ро­сій­сь­ко­го мо­на­р­ха три­ва­лий час за­ли­ша­в­ся в ті­ні. Що, бе­з­у­мо­в­но, по­в’я­зу­єть­ся з по­лі­ти­ко-­ку­ль­ту­р­ни­ми орі­є­н­та­ці­я­ми ро­сі­ян на ца­ря та йо­го вла­ду. По­ми­л­ко­во ці орі­є­н­та­ції на­зи­ва­ють ві­за­н­тій­сь­ки­ми. З та­ким тве­р­джен­ням важ­ко по­го­ди­ти­ся, зо­к­ре­ма, з огля­ду на те, що по­нят­тя "цар" у Ві­за­н­тії і Мо­с­ко­вії ба­зу­ва­ло­ся на рі­з­них се­ма­н­ти­ч­них ос­но­вах. У Кон­с­та­н­ти­но­по­лі у по­нят­ті “цар” про­ві­д­ною бу­ла се­ма: "вер­хо­в­ний пра­ви­тель", у Мо­с­к­ві в йо­го ос­но­ву бу­ла по­кла­дена тра­ди­ція ре­лі­гій­них те­к­с­тів "де ца­рем на­зва­ний Бог". Са­к­ра­лі­за­ція мо­на­р­ха не тіль­ки на рі­в­ні дер­жа­в­но­го куль­ту, але й на рі­в­ні ре­лі­гій­но­го по­бу­ту ро­сі­ян – факт, за­сві­д­че­ний не ли­ше іс­то­ри­ч­ни­ми сві­д­ка­ми-­єв­ро­пей­ця­ми, але й, як ба­чи­мо, су­час­ни­ми до­слі­д­ни­ка­ми. При­чо­му, са­к­ра­лі­за­ція ца­ря сфо­р­му­ва­ла у ро­сі­ян орі­є­н­та­цію на йо­го вла­ду у та­ко­му ви­гля­ді, який ро­сій­сь­кий іс­то­рик Б.У­с­пен­сь­кий ха­ра­к­те­ри­зу­вав як го­то­в­ність ви­зна­ва­ти "ха­ри­з­ма­ти­ч­не сва­віл­ля".

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

МОНАРХ З ПОГЛЯДУ УКРАЇНИ ТЕЖ ГРІШИТЬ

По­лі­ти­ко-­ку­ль­ту­р­ні орі­є­н­та­ції укра­ї­н­сь­ких ста­р­шин що­до ца­ря бу­ли, у ана­лі­зо­ва­но­му ас­пе­к­ті, бли­ж­чи­ми до ві­за­н­тій­сь­ких ніж мо­с­ков­сь­ких, і вла­да мо­на­р­ха ба­чи­ла­ся де­ле­го­ва­ною Бо­гом на жо­р­с­т­ких умо­вах, ви­зна­че­но­го ним же, мо­ра­ль­но­го за­ко­ну. То­му, не­зва­жа­ю­чи на сприй­нят­тя цар­сь­кої вла­ди як бо­го­на­т­х­нен­ної, у се­ре­до­ви­щі ста­р­шин на йо­го рі­шен­ня та вчи­н­ки по­ши­рю­ва­ло­ся по­нят­тя грі­ха. Це мо­г­ло озна­ча­ти ли­ше од­не: бо­го­по­ма­за­ність у сві­до­мо­с­ті ста­р­шин­с­т­ва не озна­ча­ла аб­со­лю­т­ної вла­ди над ни­ми. Про­явом та­ко­го сприй­нят­тя мо­на­р­ха є за­ява Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го у по­ле­мі­ці з Г.У­н­ков­сь­ким сто­со­в­но ви­да­чі са­мо­зва­н­ця Т.А­ку­н­ді­но­ва. За­про­по­ну­ва­в­ши цар­сь­ко­му по­слу уяви­ти, що за­мість вте­чі на За­по­рож­жя, він, Хме­ль­ни­ць­кий, за­ду­мав би шу­ка­ти при­ту­л­ку в Мо­с­ко­вії (що не­ми­ну­че спо­ну­ка­ло б поль­сь­ких уря­до­в­ців зве­р­ну­ти­ся до ца­ря з про­хан­ням про йо­го ви­да­чу як бу­н­та­ря) ге­ть­ман за­явив: "…А ли­ше б він го­су­дар, ме­не від­дав і ме­не б стя­ли, то б йо­му го­су­да­рю гріх був".

Роз­гля­дав ца­ря під­по­ряд­ко­ва­ним Бо­жо­му су­ду, за по­ру­шен­ня норм люд­сь­ких вза­є­мин, й І.­Ви­гов­сь­кий. Пе­ред Ко­но­топ­сь­кою би­т­вою ге­ть­ман ка­зав по­слам О.­Т­ру­бе­ць­ко­го: “…Бу­де він (ге­ть­ман – О.С.) пе­ред ве­ли­ким го­су­да­рем вин­ний і то­го Го­с­подь Бог і поб´є; а бу­де вин­ний ін­ший хто, і над тим во­ля ж Бо­жа”. Ці­л­ком до­пу­с­ти­мою для се­бе спра­вою зро­би­ти вка­зі­в­ку на “ви­ну” ца­ря мо­с­ков­сь­ко­го вва­жав і ав­тор “Пе­ре­с­то­ро­ги Укра­ї­ні”, не­зва­жа­ю­чи на те, що був “по­лум´яним по­бо­р­ни­ком об´єд­нан­ня Укра­ї­ни з Ро­сі­є­ю”.

​

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

КОМУ СЛУЖАТЬ УКРАЇЦІ?

Ва­р­тим ува­ги, у да­но­му кон­текс­ті, є тве­р­джен­ня І.­Са­мой­ло­ви­ча в уні­вер­са­лі 14 лю­то­го 1680 р. про на­дан­ня ста­ро­дуб­сь­ко­го пол­ко­в­ни­ц­т­ва си­но­ві Се­ме­ну. В до­ку­ме­н­ті чі­т­ко фі­к­су­єть­ся орі­є­н­та­ція на те, що слу­ж­ба ца­ре­ві не є са­мо­ціл­лю. Кі­н­це­вою ме­тою слу­ж­би пред­ста­в­ни­ка укра­ї­н­сь­кої ста­р­ши­ни на­сам­пе­ред є бла­го пра­во­слав´я та Укра­ї­н­сь­кої дер­жа­ви: “…Ре­с­пе­к­ту­ю­чи на ни­ні­ш­ні на­ші рей­ме­н­тар­сь­кі тру­ди і пра­ці, які з при­слу­гою своє­му мо­на­р­ху за ці­лість пра­во­слав´я і за ці­лість сла­ви всьо­го вій­сь­ка за­по­ро­зь­ко­го…”. На ту ж орі­є­н­та­цію вка­зує і за­пе­в­нен­ня ба­ть­ка, що Се­мен Са­мо­йло­вич “за­в­ж­ди є го­то­вим у всі­ля­ких вій­сь­ко­вих вій­сь­ко­вих спра­вах пре­сві­т­ло­му й. ц. пр. ма­є­с­та­ту до ці­ло­с­ті хри­с­ти­ян­с­т­ву чи­ни­ти по­слу­гу”.

На­віть у від­по­ві­ді від 5 тра­в­ня 1722 р. на указ Пе­т­ра І про за­сну­ван­ня Ма­ло­ро­сій­сь­кої ко­ле­гії (ко­ли ге­ть­ман І.Ско­ро­пад­сь­кий, не ма­ю­чи на що опе­р­ти­ся крім вла­с­но­го “раб­сь­ко­го” про­хан­ня) все ж до­зво­ляв со­бі но­т­ки з те­ми про об­ме­же­ність вла­ди чин­но­го ца­ря ним же та йо­го по­пе­ре­дни­ка­ми під­пи­са­ни­ми до­го­во­ра­ми: “…Хо­ча й те від Са­мо­де­р­жа­в­ної В. І. В-ті, Ба­ть­ка ві­т­чи­з­ни, во­лі й си­ли за­ле­жить, од­нак…” да­лі в до­ку­ме­н­ті вка­за­но на стат­ті Б.Хме­ль­ни­ць­ко­го, Д.Мно­го­г­рі­ш­но­го, І.­Са­мой­ло­ви­ча, які до уря­ду­ван­ня Пе­т­ра І “не­по­ру­ш­но бу­ли утри­му­ва­ні” і не пе­ред­ба­ча­ли за­про­ва­джен­ня в Укра­ї­ні по­ді­б­них уста­нов. Ге­ть­ман вва­жав вла­ду но­во­спе­че­но­го ім­пе­ра­то­ра об­ме­же­ною і йо­го вла­с­ни­ми обі­ця­н­ка­ми, зо­к­ре­ма, “Мо­на­р­шою Гра­мо­то­ю”, якою той І.­С­ко­ро­пад­сь­ко­го як ге­ть­ма­на,”з усі­єю Ма­лою Ро­сі­єю, при пра­вах і во­ль­но­с­тях на­ших, на тих же стат­тях, які ми, з ми­ло­сті пред­ків В. В-ті, за Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го та ін­ших Ге­ть­ма­нів (крім Юрія і Брю­хо­ве­ць­ко­го), ма­ли, ці­ло, свя­то і не­по­ру­ш­но утве­р­ди­ти бла­го­сти­во по­во­лив».

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ПРАВО НА ОПІР

В орі­є­н­та­ці­ях сто­со­в­но мо­на­р­ха ми зна­хо­ди­мо й об­­ґ­ру­н­ту­ван­ня пра­ва на опір. Це ро­бив уже І.­Ви­гов­сь­кий, про­ілю­с­т­ру­ва­в­ши єв­ро­пей­сь­ким мо­на­р­хам на ба­га­тьох при­кла­дах своє ба­чен­ня сут­но­с­ті мо­с­ков­сь­кої по­лі­ти­ки що­до Укра­ї­ни та при­йшо­в­ши до ви­сно­в­ку: “О­так ви­яв­ля­єть­ся хи­т­рість і під­сту­п­ність, хто спо­ча­т­ку че­рез на­шу вну­т­рі­шню і гро­ма­дян­сь­ку вій­ну, а по­тім від­кри­то вла­с­ною збро­єю го­тує нам яр­мо раб­с­т­ва, хоч ми йо­го не за­слу­жи­ли. Для уни­к­нен­ня цьо­го, ви­хо­дя­чи з на­шої не­вин­но­с­ті і за­кли­ка­ю­чи на до­по­мо­гу Бо­га, ми зму­ше­ні бу­ли і му­си­мо те­пер чи­ни­ти за­кон­ний за­хист і про­си­ти до­по­мо­ги в су­сі­дів за­ра­ди сво­бо­ди”.

Та­ки­ми ж орі­є­н­та­ці­я­ми на пра­во опо­ру на­си­ль­с­т­ву, пра­г­нен­ню під­ко­ри­ти й при­гно­б­лю­ва­ти під­да­но­го ми зу­стрі­ча­є­мо і в уже ана­лі­зо­ва­но­му “Ви­во­ді прав Укра­ї­ни” П.О­р­ли­ка та йо­го зве­р­нен­ні до єв­ро­пей­сь­ких мо­на­р­хів з при­во­ду укла­ден­ня до­го­во­ру з ту­ре­ць­ким сул­та­ном.

Орі­є­н­та­ції на при­ро­д­не пра­во чи­ни­ти опір згу­б­ній що­до се­бе по­лі­ти­ці мо­на­р­ха-­про­те­к­то­ра пе­ре­жи­ли й са­му Укра­ї­н­сь­ку ко­за­ць­ку дер­жа­ву. Так, зо­к­ре­ма, ав­тор “І­с­то­рії Ру­сів” ву­с­та­ми І.­Б­рю­хо­ве­ць­ко­го, по­яс­ню­ю­чи при­чи­ни бу­р­х­ли­вої ре­а­к­ції Ге­ть­ма­н­ши­ни на укла­ден­ня Мо­с­к­вою Ан­д­ру­сів­сь­ко­го до­го­во­ру, ка­зав ца­ре­ві: “О­т­же, за­крі­п­ля­ти йо­го (на­род – О.С.) або ін­шо­му да­ру­ва­ти ні­як і ні­хто не має пра­ва, і в про­ти­в­но­му ра­зі го­тов він зно­ву бо­ро­ни­ти се­бе збро­єю до край­ньої ме­жі і ра­д­ше по­го­дить­ся вме­р­ти із збро­єю в ру­ках, як зно­си­ти га­не­б­не яр­мо від во­ро­гів сво­їх. І се є іс­тин­но і не­змін­но, о Ца­рю!»

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

СТАВЛЕННЯ ДО МОСКОВСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ І ЧИНОВНИКІВ

По­го­джу­ю­чись на під­дан­с­т­во то­му чи ін­шо­му мо­на­р­хо­ві-­про­те­к­то­ро­ві, укра­ї­н­сь­ка елі­та ні в яко­му ра­зі не ви­зна­ва­ла пра­ва на уря­ду­ван­ня в Укра­ї­ні іно­е­т­ні­ч­но­го чи­но­в­ни­ц­т­ва. Да­на орі­є­н­та­ція аб­со­лю­т­но чі­т­ко фі­к­су­ва­ла­ся уже в бе­ре­з­ні 1648 р. у ли­с­ті Б.Хме­ль­ни­ць­ко­го до ко­рон­но­го ге­ть­ма­на М.По­то­ць­ко­го. Опи­ра­ю­чись на во­лю ко­за­ць­ко­го за­га­лу, ге­ть­ман, се­ред ря­ду ви­мог, вка­зу­вав на не­об­хід­ність усу­нен­ня з пол­ків усіх ста­р­шин-­“ля­хів”, по­вну їх за­мі­ну уря­до­в­ця­ми “ли­ше з їх на­ро­ду”. Ви­мо­гу здій­с­ню­ва­ти в Укра­ї­ні вла­ду ви­клю­ч­но зу­сил­ля­ми укра­ї­н­сь­кої по­лі­тич­ної елі­ти у пун­к­тах 1, 3, 4, мі­с­тив і Пе­ре­яс­лав­сь­ко-­Мо­с­ков­сь­кий до­го­вір 1654 р.

Ко­ли поль­сь­кі чи­но­в­ни­ки у пе­ре­го­во­рах з пра­во­бе­ре­ж­ною ста­р­ши­ною на по­ча­т­ку 1671 р. з при­во­ду ви­знан­ня про­те­к­ції поль­сь­ко­го ко­ро­ля вда­ли­ся в сво­їх обі­ця­н­ках до не­ко­н­к­ре­т­но­го фо­р­му­лю­ван­ня: “як бу­ло пе­ред вій­но­ю”, укра­ї­н­сь­ку сто­ро­ну це не за­до­во­ль­ни­ло прин­ци­по­во. “А­дже то­ді, – пи­са­ли пра­во­бе­ре­ж­ні ге­не­ра­ль­ні су­д­ді, – не тіль­ки ге­ть­ман чи пол­ко­в­ник, але й най­менший ста­ро­ста та ре­ві­зор був по­ляк, че­рез що Вій­сь­ко те­р­пі­ло ве­ли­кі ути­с­ки й му­си­ло з та­ко­го яр­ма ви­з­во­ля­ти­ся”

У ме­жах да­ної орі­є­н­та­ції бу­ду­ва­ли свої вза­є­ми­ни з пред­ста­в­ни­ка­ми мо­с­ков­сь­кої елі­ти й на­сту­п­ни­ки Б.Хме­ль­ни­ць­ко­го. Як пе­ре­да­ва­ли 2 сі­ч­ня 1659 р. мо­с­ков­сь­кі по­сла­н­ці сло­ва І.­Ви­гов­сь­ко­го: “При­ся­гав він ге­ть­ман на то­му, що йо­му бу­ти у цар­сь­кої ве­ли­ч­но­с­ті бу­ти (по­вто­рен­ня в до­ку­ме­н­ті – О.С.) в під­дан­с­т­ві, а не на то­му, щоб бу­ти Мо­с­ков­сь­ким воє­во­дам в мі­с­тах і щоб Мо­с­ка­лям па­ну­ва­ти; ні­ко­ли то­го не бу­де”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

НЕПІДЛЕГЛІСТЬ МОСКОВСЬКИМ УРЯДОВЦЯМ

Як тіль­ки укра­ї­н­сь­кі ста­р­ши­ни зу­стрі­ли­ся з пе­р­ши­ми ж спро­ба­ми ро­сій­сь­ко­го уря­ду за до­по­мо­гою ін­сти­ту­ту воє­вод пе­ре­бра­ти на се­бе управ­лін­ня укра­ї­н­сь­ки­ми спра­ва­ми, орі­є­н­та­ції сто­со­в­но поль­сь­ких уря­до­в­ців зра­зу ж бу­ли ек­с­т­ра­по­льо­ва­ні на мо­с­ков­сь­ких слу­ж­бо­в­ців,. Так, влі­т­ку 1658 р. Са­мій­ло Ви­гов­сь­кий з при­во­ду за­яв М.Пу­ш­ка­ря про до­пу­щен­ня в Укра­ї­ну “го­су­да­ре­вих воє­вод” по­пе­ре­джав мо­с­ков­сь­ко­го по­сла П.Ску­ра­то­ва: “Бу­ло те і при ко­ро­лях Поль­сь­ких, що бу­ли Ляд­сь­кі пол­ко­в­ни­ки, а з ни­ми Ля­хів чо­ло­вік по де­сять: че­рез те і між­усо­би­ця ви­ни­к­ла, пол­ко­в­ни­ків і Ля­хів по­би­ли”.

У жо­в­т­ні 1657 р. на ста­р­шин­сь­кій ра­ді в Ко­р­су­ні пол­ко­в­ни­ки "Зе­лен­сь­кий, Бо­гун і тре­тій… ка­за­ли ге­ть­ма­ну і на­ча­ль­ним лю­дям: бу­ти нам у цар­сь­кої ве­ли­ч­но­с­ті не­мо­ж­ли­во то­му: хо­ча він, го­су­дар, до нас і ми­ло­сти­вий, тіль­ки на­ча­ль­ні йо­го го­су­да­ре­ві лю­ди до нас не до­б­рі і на­го­во­рять го­су­да­ря на те, щоб при­ве­с­ти нас у всі­ля­ку не­во­лю і по­жи­т­ки на­ші у нас від­ня­ти".

 Ко­ли ж при­єд­нан­ня ста­ло до­ко­на­ним фа­к­том, укра­ї­н­сь­ка елі­та зав­жди під­кре­с­лю­ва­ла свою не­під­ле­г­лість будь-­яким пред­ста­в­ни­кам ро­сій­сь­ко­го су­с­пі­ль­с­т­ва.

13січня1669р.прак­ти­ч­но ту ж орі­є­н­та­цію про­де­мо­н­с­т­ру­вав А.­До­ро­ше­н­ко: "…Під єди­ним мо­на­р­хом, при всіх сво­їх во­ль­но­с­тях, щоб нас ні­хто бі­ль­ше не знав, ні бо­я­рин, ні воє­во­ди, окрім єди­но­го па­на ге­ть­ма­на".

У ра­м­ках да­ної орі­є­н­та­ції де­мон­стра­ти­в­не зди­ву­ван­ня-­не­п­рий­нят­тя про­яв­ляв та­кож І.­Ма­зе­па, ре­а­гу­ю­чи у сі­ч­ні 1691 р. на спро­би ки­їв­сь­ко­го воє­во­ди М.Ро­мо­да­нов­сь­ко­го да­ва­ти на­каз ки­їв­сь­ко­му со­т­ни­ко­ві І.­Бу­т­ри­мі: “І він Ге­ть­ман ду­же то­му ди­ву­єть­ся: для чо­го він бо­я­рин і воє­во­да до ки­їв­сь­ко­го со­т­ни­ка… пам´ять при­слав [і] не опи­са­в­ся про те з ним Ге­ть­ма­ном та з пол­ко­в­ни­ком Ки­їв­сь­ким. А йо­му до то­го со­т­ни­ка і спра­ви не­ма­є”.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ВИСИЛКА МОСКОВСЬКИХ ЧИНОВНИКІВ. ТАКЕ МОЖЛИВЕ?

Про­ілю­с­т­ро­ва­на орі­є­н­та­ція на іно­е­т­ні­ч­не чи­но­в­ни­ц­т­во бу­ла на­сті­ль­ки си­ль­ною, що на­віть у най­більш не­спри­я­т­ли­вий час для укра­ї­н­сь­кої по­лі­тич­ної окре­мі­ш­но­с­ті І.­С­ко­ро­пад­сь­кий не по­бо­я­в­ся вклю­чи­ти її до Ре­ше­ти­лів­сь­ких ста­тей. Там, зо­к­ре­ма, пе­ред­ба­ча­ло­ся, "щоб На­ка­з­ним над Ма­ло­ро­сій­сь­ки­ми вій­сь­ка­ми не бу­ти під ко­ман­дою Ве­ли­ко­ро­сій­сь­ких військ Ге­не­ра­лів", щоб ро­сій­сь­кі воє­во­ди "до Ма­ло­ро­сій­сь­ко­го на­ро­ду лю­дей без Ука­зу ні в яко­му ра­зі не ці­ка­ви­ли­ся, і прав їх і во­ль­но­с­тей не по­ру­шу­ва­ли, і в су­ди і в роз­пра­ви їх не втру­ча­лись".

1718 р. ге­ть­ман, пе­ре­бу­ва­ю­чи у Мо­с­к­ві, по­дав у Ко­ле­гію іно­зе­м­них справ про­хан­ня, де зно­ву на­по­ля­гав на то­му, "щоб Ки­їв­сь­кий Гу­бе­р­на­тор ні­яких Ука­зів про спра­ви до ньо­го Па­на Ге­ть­ма­на не при­си­лав", "щоб іно­зе­м­ців і по­сто­рон­ніх в Ма­лу Ро­сію на на­ча­ль­с­т­во не при­си­ла­ти і тим во­ль­но­с­ті їх не по­ру­шу­ва­ти…" Да­на по­зи­ція се­бе про­яви­ла і в "Стат­тях Ге­ть­ма­на Ско­ро­пад­сь­ко­го" від 28 кві­т­ня 1722 р. :"Па­ну Ге­не­ра­лу Гу­бе­р­на­то­ру Ки­їв­сь­ко­му і Ко­мен­да­н­там по га­р­ні­зо­нах, в Ма­лій Ро­сії утри­му­ва­них, хай по­ве­лить В. І. В-ть до су­дів і пра­в­лін­ня Ма­ло­ро­сій­сь­ко­го не всту­па­тись і Ука­зів ні­яких від се­бе до Ста­р­шин Ма­ло­ро­сій­сь­ких не за­си­ла­ти, най­с­ми­рен­ні­ше про­шу".

На­віть за­про­ва­джен­ня Ма­ло­ро­сій­сь­кої ко­ле­гії не зла­ма­ло да­ної по­зи­ції ге­ть­ма­на. У чо­ло­би­т­ній-­ві­д­по­ві­ді на імен­ний указ від 29 кві­т­ня 1722 р. І.­С­ко­ро­пад­сь­кий, ґру­н­ту­ю­чись на "стат­тях Ге­ть­ма­на Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го та ін­ших, по ньо­му, Ге­ть­ма­нах" під­кре­с­лю­вав, що су­ді­в­ни­ц­т­во і пра­в­лін­ня не до­зво­ля­ло­ся мо­с­ков­сь­ким вій­сь­ко­вим або чи­но­в­ни­кам. Та­ки­ми ж за­ли­ша­ли­ся орі­є­н­та­ції сто­со­в­но ро­сій­сь­ких ор­га­нів вла­ди в Укра­ї­ні та за­ді­я­них у них чи­но­в­ни­ків ни­ж­чо­го ра­н­гу і пі­з­ні­ше. Од­ни­ми з пе­р­ших же роз­по­ря­джень як Д.А­по­с­то­ла, так і К.Ро­зу­мов­сь­ко­го, при­зна­че­них пі­с­ля пе­рі­одів між­ге­ть­ман­ня, бу­ли роз­по­ря­джен­ня про ви­си­л­ку з Укра­ї­ни ро­сій­сь­ких чи­но­в­ни­ків.

​

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

Що на­ші і за во­ль­но­с­ті?

Не­ви­знан­ня над со­бою вла­ди пред­ста­в­ни­ків ро­сій­сь­кої елі­ти бу­ло не­за­пе­ре­ч­ною но­р­мою до Пол­та­ви. Да­лі від­бу­в­ся над­лом (але не злам) на ко­ристь ви­клю­ч­но ви­щих са­но­в­ни­ків. (Про­те по­сту­п­ка з укра­ї­н­сь­ко­го бо­ку все­-та­ки пе­ред­ба­ча­ла участь ро­сій­сь­ко­го/укра­ї­н­сь­ко­го мо­на­р­ха, який мав сво­їм ука­зом при­зна­ча­ти ту чи ін­шу осо­бу з ро­сій­сь­кої елі­ти.) І.­С­ко­ро­пад­сь­ко­му до­ве­ло­ся по­го­ди­ти­ся з ви­мо­гою ра­ди­ти­ся в укра­ї­н­сь­ких спра­вах з цар­сь­ким ре­зи­де­н­том. Про­те і в та­ко­му ви­па­д­ку участь то­го пе­ред­ба­ча­ла­ся у спі­ль­но­му з ге­ть­ма­ном при­йн­ят­ті рі­шень що­до за­га­ль­них пи­тань, але не пи­тань по­то­ч­но­го ад­мі­ні­с­т­ру­ван­ня. Тут по­зи­ція укра­ї­н­сь­ких ста­р­шин за­ли­ша­ла­ся не­змін­но­ю. Укра­ї­н­ці не по­го­джу­ва­ли­ся з на­мі­ра­ми ро­сій­сь­ких уря­до­в­ців до­мі­ну­ва­ти у по­лі­тич­ній си­с­те­мі Ге­ть­ма­н­щи­ни. Так, 1710 р. ге­ть­ман­сь­кий ку­р’єр до Мо­с­к­ви у роз­мо­ві з ко­ли­ш­нім чи­ги­рин­сь­ким со­т­ни­ком Не­ві­н­ча­ним зі­зна­в­ся: "…Що на­ші і за во­ль­но­с­ті? Мі­ністр, який при ге­ть­ма­ні, всі­ля­ко­го ли­с­та про­гля­дає".

 На не­до­пу­щен­ня втру­чан­ня ро­сій­сь­ких уря­до­в­ців в Укра­ї­н­сь­кі спра­ви бу­ли спря­мо­ва­ні та­кож зу­сил­ля П.По­лу­бо­т­ка та ге­не­ра­ль­них ста­р­шин. У що­ден­ни­ку Ге­не­ра­ль­ної Вій­сь­ко­вої ка­н­це­ля­рії (да­лі: ГВК) за 3 гру­д­ня 1722 р. ми зу­стрі­ча­є­мо за­пис про те, що во­ни до­мо­г­ли­ся цар­сь­ко­го ука­зу “та­ко­го, щоб про ва­ж­ли­ві спра­ви, до всі­єї Ма­ло­ро­сії сто­со­ва­них, ко­ли до­ве­деть­ся ма­ти які ра­ди, ознай­му­ва­ти од­но­му п. бри­га­ди­ру (Ве­ль­я­мі­но­ву – О.С.) і чи­ни­ти з ним за по­ра­дою, як за по­кій­но­го ге­ть­ма­на Ско­ро­пад­сь­кого бу­ва­ло… а ко­ле­гії в те не втру­ча­ти­ся”. Ста­р­ши­ни до­мо­г­ли­ся й то­го, що Ма­ло­ро­сій­сь­ка ко­ле­гія пе­ре­ста­ла зве­р­та­ти­ся до ГВК ука­за­ми (фо­р­ма­ми ді­ло­вод­с­т­ва роз­по­ря­д­чо­го змі­с­ту, яки­ми зве­р­та­в­ся ви­щий ор­ган до під­по­ряд­ко­ва­но­го) і для спі­л­ку­ван­ня з нею ста­ла ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти про­ме­мо­рії (як до ор­га­ну, що не є суб­ор­ди­на­цій­но під­ле­г­лим).

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ВИСМІЮВАННЯ МОСКОВИТІВ!?

Ви­знан­ня уча­с­ті при­зна­че­но­го мо­на­р­хом уря­до­в­ця, у “ра­джен­ні” з ге­ть­ма­ном укра­ї­н­сь­ких справ зо­всім не пов´язу­ва­ло­ся з го­то­в­ні­с­тю ви­зна­ти за мо­на­р­шим емі­са­ром пра­ва очо­ли­ти по­лі­тич­ну си­с­те­му Ге­ть­ма­н­щи­ни.

Наприклад, на час хвороби апостола

Яс­к­ра­вим емо­цій­ним про­явом да­ної орі­є­н­та­ції мо­же бу­ти "Роз­мо­ва Ве­ли­ко­ро­сії з Ма­ло­ро­сі­єю" перекладача Генеральної Військової канцелярії С.Ді­во­ви­ча. У об­ра­з­ній фо­р­мі, спо­в­не­ній са­р­ка­з­му, ав­тор від­ве­р­то ви­смі­ю­вав пред­ста­в­ни­ків ро­сій­сь­ко­го су­с­пі­ль­с­т­ва за їх спро­би пе­ре­бра­ти на се­бе управ­лін­ня укра­ї­н­сь­ки­ми спра­ва­ми:

Еф­рей­то­ром по­ся­дешь су­дью пол­ко­во­го,

Рад спо­рить с ним, хо­тя от не­го от­с­то­ишь мно­го.

А ко­г­да уже в ауди­то­р­с­кий ранг по­па­дешь,

То и к ге­не­ра­ль­ным ста­р­ши­нам драть­ся на­ч­нешь.

Са­ми свя­тые ме­с­та те­р­пят твою но­р­му:

Ты, во­б­ра­в­шись в це­р­ковь, пре­шь­ся в пе­р­вую фо­р­му,

Не смо­т­ришь, кто б там (же) из мо­их не сто­ял,

Для ма­йо­ра ввесь мой ма­ло­рос­сий­с­кий свет (вар.: чин) мал.

Спе­шишь на­про­лом к свя­щен­ни­ку по ан­ти­дор,

То­л­ка­ешь, кри­чишь: дай­те чи­но­в­ни­ку про­с­тор!

Бо­и­шь­ся, чтоб кто с мо­их те­бя не упре­дил,

Но больш бой­ся, чтоб свя­щен­ни­ка с ног не сва­лил.

А мои ста­р­ши­ны уч­ти­вость на­блю­да­ют,

Сию не­уме­рен­ность сме­хом про­во­ж­да­ют

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ФІЗИЧНЕ ПОКАРАННЯ МОСКОВИТІВ

Се­ред орі­є­н­та­цій на ро­сій­сь­ке чи­но­в­ни­ц­т­во, осо­б­ли­во про­тя­гом пе­р­ших де­ся­ти­літь іс­ну­ван­ня Укра­ї­ни-­Ге­ть­ма­н­щи­ни, ви­ді­ля­ють­ся й орі­є­н­та­ції на під­по­ряд­ку­ван­ня пред­ста­в­ни­ків мо­с­ков­сь­кої елі­ти укра­ї­н­сь­ким но­р­мам спів­жит­тя за до­по­мо­гою си­ло­вих й від­ве­р­то ка­ра­ль­них за­со­бів. Один з та­ких фа­к­тів за­сві­д­чує по­від­ом­лен­ня до Мо­с­к­ви по­сла В.Кі­кі­на про те, що на по­ча­т­ку 1667 р. пол­та­в­сь­кий пол­ко­в­ник роз­по­ря­ди­в­ся “по­би­ва­ти до сме­р­ті” усіх тих, хто під час яр­ма­р­ків зби­ра­ти­ме по­да­т­ки на ко­ристь воє­во­ди. Крім то­го, за сві­д­чен­ням гі­н­ця, що до­ста­вив ли­с­та до Мо­с­к­ви, пол­ко­в­ник, оче­ви­д­но для не­до­пу­щен­ня мо­ж­ли­вих по­ру­шень з бо­ку мо­с­ко­ви­тян, “у Пол­та­ві, в трьох сло­бо­дах ви­ста­вив ва­р­ту сво­го пол­ку ко­за­ків по п´ят­де­сят чо­ло­вік в сло­бо­ді”.

Орі­є­н­та­ці­єю на го­то­в­ність ка­ра­ти пред­ста­в­ни­ків мо­с­ков­сь­кої по­лі­тич­ної елі­ти фі­зи­ч­но 13 ве­ре­с­ня 1671 р був на­по­в­не­ний лист че­р­ні­гів­сь­ко­го пол­ко­в­ни­ка В.Мно­го­г­рі­ш­но­го до Л.По­лу­бо­т­ка з при­во­ду за­три­ма­них остан­нім мо­с­ков­сь­ких чи­но­в­ни­ків: “…Це є під­дя­чий [, що] до за­чат­тя вій­ни Брю­хо­ве­ць­ко­го, йо­го ми­ло­сті, са­мо­му ка­зав, що ще і ва­ших ка­ф­та­нів, як і Со­м­ко­вих, не за­ка­є­мо­ся но­си­ти, то­ді зви­чай­но це твоя ми­лість при­га­дай па­ну воє­во­ді. То­го ж під­дя­чо­го, за на­ка­зом цьо­го ли­с­та, ви­й­ня­в­ши з тю­р­ми і да­в­ши ви­ну, над­гні­ти жи­вот­тя, ки­я­ми не бий, щоб не бу­ло си­ня­ків, але так по­три­май в ру­ках, щоб не за­був до­ві­ку”. Л.По­лу­бо­ток на­каз ви­ко­нав, по­ка­ра­в­ши під­дя­чо­го ба­то­га­ми. Про­те ре­а­лі­за­ція та­ких орі­є­н­та­цій бу­ла до­во­лі рі­д­кою, а на се­ре­ди­ну ХVІ­ІІ ст. на­ка­зи ко­за­ць­ким па­т­ру­лям про по­ка­ран­ня ро­сій­сь­ких со­л­да­тів до­зво­ля­ли со­бі ви­да­ва­ти ли­ше пред­ста­в­ни­ки ни­ж­чо­го еше­ло­ну ста­р­шин­с­т­ва, як це за­сві­д­чу­ють уже опи­са­ні на­ми ви­па­д­ки з го­ро­ди­сь­ким со­т­ни­ком Мир­го­род­сь­ко­го пол­ку Оди­н­цем та лу­ко­мль­сь­ким со­т­ни­ком Лу­бен­сь­ко­го пол­ку Пи­ко­в­цем.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

ДУРНА МОСКВА

На­си­ль­ни­ць­ке об­ме­жен­ня по­лі­тич­ної су­б’єк­т­но­с­ті у пе­рі­од пост­су­ве­рен­но­го ав­то­но­мі­з­му, не­х­ту­ван­ня укра­ї­н­сь­ких ін­те­ре­сів у по­єд­нан­ні з зу­хва­ль­с­т­ва­ми пред­ста­в­ни­ків мо­с­ков­сь­кої елі­ти фо­р­му­ва­ли в ста­р­шин­сь­ко­му се­ре­до­ви­щі рі­з­ко не­га­ти­в­ні емо­цій­ні орі­є­н­та­ції як що­до по­лі­ти­ки Мо­с­к­ви, так і її по­лі­тич­ної елі­ти. Для при­кла­ду на­ве­де­мо ли­ше ви­сло­ви, за­фі­к­со­ва­ні у “Чо­ло­би­т­ній ге­не­ра­ль­ної ста­р­ши­ни на Іва­на Са­мо­йло­ви­ча”: “не­ро­з­су­д­ли­ва вій­на Мо­с­ков­сь­ка”, “чо­р­ти мо­с­ка­лі”, “ду­р­на Мо­с­к­ва”, “бі­сів­сь­ку, ду­р­ну і бри­д­ку вій­ну Мо­с­к­ва взя­ла на се­бе”, “бо­я­ри не­по­шти­вої ма­те­рі ді­ти”. По­ка­зо­вою у да­но­му кон­текс­ті є й ре­а­к­ція І.­­­Са­мой­ло­ви­ча на по­від­ом­лен­ня про ска­р­ги “мо­с­к­ви” у Пе­ре­яс­ла­ві з при­во­ду ве­ли­кої кі­ль­ко­с­ті се­ред них хво­рих та по­ме­р­лих: “Хо­ча б і всі про­па­ли, то я б тим не пе­ча­ли­в­ся”.

Ви­со­кий за­га­ль­ний куль­ту­р­ний та осві­т­ній рі­вень укра­ї­н­сь­ких ста­р­ши­н при постійному імперському тискові з боку московської/російської еліти, сприяв фо­р­му­ва­нню в українському се­ре­до­ви­щі зве­р­х­нього ста­в­лен­ня до ін­те­ле­к­ту­а­ль­но­го та про­фе­сій­но­го рі­в­ня мо­с­ков­сь­ких уря­до­в­ців. Це осо­б­ли­во чі­т­ко про­слі­д­ко­ву­єть­ся у дру­гій по­ло­ви­ні ХVІІ  – на по­ча­т­ку ХVІ­ІІ ст.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

В. КОЧУБЕЙ ТЕЖ ВВАЖАВ МОСКВУ ДУРНОЮ

По­при всю, не ви­клю­че­но, що й по­зі­р­ну, ло­я­ль­ність В.Ко­чу­бея до мо­на­р­шо­го пре­столу, на­віть він у за­пи­с­ці-ска­р­зі ад­ре­со­ва­ній мо­с­ков­сь­ко­му мо­на­р­хо­ві ви­яв­ляв обу­рен­ня з при­во­ду то­го, що но­во­при­зна­че­ний ге­не­ра­ль­ний пи­сар за­пі­до­зрив йо­го у спі­л­ку­ван­ні з мо­с­ков­сь­ки­ми уря­до­в­ця­ми, за ви­сло­вом П.О­р­ли­ка “ду­р­ни­ми мо­с­ка­ля­ми” як кон­су­ль­та­н­та­ми, мо­в­ляв, не­до­лу­го­го ста­ро­го ге­не­ра­ль­но­го пи­са­ря: "…У чо­му по­ми­ля­єть­ся Пан Ор­лик, бо я Су­д­дя, на пи­сар­с­т­ві пе­ре­бу­ва­ю­чи, ні­ко­ли до ду­р­них Мо­с­ка­лів ні­чо­го не пи­сав, а пи­сав до Пре­сві­т­ло­го Пре­сто­лу Мо­на­р­шо­го і до Син­клі­ту".

До ре­чі, да­на ци­та­та зно­ву ж за­сві­д­чує спра­ве­д­ли­вість то­го тве­р­джен­ня, що пред­ста­в­ни­ки укра­ї­н­сь­кої елі­ти не сприй­ма­ли мо­с­ков­сь­ке чи­но­в­ни­ц­т­во та офі­цер­с­т­во пред­ста­в­ни­ка­ми мо­на­р­шої вла­ди в Укра­ї­ні. Тіль­ки з огля­ду на це мо­ж­на по­яс­ни­ти, чо­му фо­ру­лю­ван­ня “ду­р­ний мо­с­каль” не роз­гля­да­ло­ся до­сві­д­че­ним у між­де­р­жа­в­но­му спі­л­ку­ван­ні укра­ї­н­сь­ким уря­до­в­цем як хо­ча б ду­же опо­се­ре­д­ко­ва­на об­ра­за мо­на­р­шої осо­би, та ще й у си­ту­а­ції, ко­ли від ці­єї осо­би В.Ко­чу­бей спо­ді­ва­в­ся на від­но­в­лен­ня спра­ве­д­ли­во­с­ті.

​

Індивідуальна траєкторія безперервного особистісного та професійного розвитку

1. Струкевич О.К. ПО­ЛІ­ТИ­КО-­КУ­ЛЬ­ТУ­Р­НІ ОРІ­Є­Н­ТА­ЦІЇ ЕЛІ­ТИ УКРА­Ї­НИ-ГЕТЬМАНЩИНИ (ІН­ТЕ­Г­РА­ЛЬ­НИЙ ПО­ГЛЯД НА ПИ­ТАН­НЯ). – К., 2002. Видавництво Інституту історії України НАН України. – 533 с.
2. В.А. Смолій, В.С. Степанков Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. – К., 1995. – 624с.
3. В.А. Смолій, В.С. Степанков Українська державна ідея ХУІІ – ХУІІІ століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. - К., 1997. – 368 с.

​

Тестові завдання

1.. Що за українськими уявленнями означало виконувати обов’язки підданого певного монарха:

А) сплачувати податки і данини;

Б) бути «військовими слугами»;

В) виконувати всі вимоги московського царя та його урядовців;

Г) виконувати всі названі пункти.

2. За якої умови українці були готові виконувати царські укази:

А) мусили виконувати всі укази царя безумовно;

Б) якщо ці укази не суперечили українському законодавству;

В) якщо ці укази відповідали одночасно як українським, так і московським законам;

Г) якщо це відповідало формулі: «за нашим проханням і за царським указом»

​

Тестові завдання

3. До якого монаршого статусу прирівнювався український гетьман у європейській дипломатії:

А) августіссімус;

Б) сереніссімус;

В) ілюстріссімус;

Г) гетьманіссімус.

4. У політичній системі України-Гетьманщини московський цар був потрібний як:

А) монарх-протектор;

Б) легітимізатор рішень гетьманського уряду;

В) володар із сакральними функціями;

Г) головнокомандувач збройних сил.

5. Як українські старшини зазвичай називали московських урядовців:

А) «мудрі москалі»;

Б) «чорти-москалі»;

В) «дурна москва»;

Г) «красна москва».

​

​

Практичне завдання

​

1. Сформулюйте 4-5 тез про ставлення старшин до московських урядовців.

​

​

Відповіді на тестові та практичне завдання надсилайте за адресою:

strukevychok@gmail.com

​