1 of 20

Тема 6. Рухи Землі та їх географічні наслідки і параметри. Форма та розміри Землі. Геоїд. Географічна оболонка Землі. Геологічне середовище людства. Властивості літосфери. Тектоніка літосферних плит.

План

1)Рухи Землі в космосі. Геоїд.

2)Географічна оболонка Землі.

3)Літосфера. Тектоніка літосферних плит.

2 of 20

Період повного обертання Землі навколо своєї осі дорівнює 23 год 56 хв 04 с. Цей період часу заокруглили до 24 год і назвали добою. Осьовий рух нашої планети спрямований проти руху годинникової стрілки. Обертання Землі навколо осі має ряд географічних наслідків. Зокрема, воно вплинуло на формування сплющеної з полюсів форми Землі, спричиняє добові ритми в географічній оболонці, є причиною існування сили Коріоліса.

3 of 20

Виникнення відхиляючих сил (Коріоліса), під дією яких тіла, що рухаються, в північній частині відхиляються праворуч, а в південній – ліворуч. У північній півкулі сила Коріоліса направлена вправо від руху, тому праві береги річок в Північній півкулі крутіші – їх підмиває вода під дією цієї сили. Сила Коріоліса відповідальна також і за обертання циклонів і антициклонів: у Північній півкулі обертання повітряних мас відбувається в циклонах проти годинникової стрілки, а в антициклонах – за годинниковою стрілкою, у Південному – навпаки. Відхилення вітрів (пасатів) при циркуляції атмосфери – це також прояв сили Коріоліса.

5 of 20

Геоїд

Земля — не ідеальна куля, вона сплюснута біля полюсів і розширена до екватора. Таке геометричне тіло називають сфероїдом, або еліпсоїдом обертання. Але істинна (фізична) форма Землі більш складна через неоднорідність будови надр. Ця форма є геоїдом («землеподібний»).

Геоїд — це фігура, поверхня якої в усіх точках перпендикулярна напрямку сили тяжіння. Поверхня геоїда збігається з рівнем Світового океану.

6 of 20

Величина	Розмір
Екваторіальний радіус (велика піввісь)	6 378,245 км
Полярний радіус (мала піввісь)	6 356,863 км
Різниця між екваторіальним і полярним радіусами	21,382 км
Полярне стиснення	21,36 км
Екваторіальне стиснення	0,213 км
Довжина кола екватора	40 075,78 км
Довжина кола меридіана	40 008,5 км
Поверхня Землі	510 083 000 км²
Об'єм Землі	1083 х 10¹² км³

7 of 20

Географічна оболонка Землі

Географічна оболонка — цілісна та безперервна оболонка нашої планети. Не можна абсолютно чітко визначити межі географічної оболонки. Її верхньою межею вважають озоновий шар на висоті 25—30 км. У вчених немає єдиної думки щодо нижньої межі географічної оболонки. Одні проводять її по дну океанів, інші вважають, що вона заглиблюється в земну кору на декілька сотень метрів.

Складові частини географічної оболонки взаємопроникають і перебувають у тісній взаємодії: верхня частина літосфери (земна кора), нижня частина атмосфери (тропосфера), уся гідросфера й біосфера, а також антропосфера. Між ними відбувається безперервний обмін речовини та енергії.

Таким чином, до складу географічної оболонки повністю входять гідросфера та біосфера й частково літосфера та атмосфера, а також антропосфера (техносфера).

Географічна оболонка — це складна система, яка перебуває в стані динамічної рівноваги. Речовини в ній перебувають у трьох агрегатних станах — твердому, рідкому й газоподібному. Географічна оболонка охоплює всю нашу планету.

9 of 20

Географічна оболонка має ряд специфічних особливостей. Вона характеризується великим різноманіттям складу й видів енергії. Географічна оболонка неоднорідна не лише у вертикальному, але й у горизонтальному напрямках. Вона поділяється на окремі природні комплекси — відносно однорідні частини земної поверхні. Цей поділ зумовлений нерівномірним надходженням тепла в різні частини географічної оболонки та неоднорідністю земної поверхні.

Антропосфера (іноді техносфера) — одна зі сфер Землі, частина навколишнього середовища, яка формується або змінюється людиною для використання у своїй діяльності та місцях існування.

10 of 20

Геологічне середовище �

є об'єктом вивчення геоекології, екологічної геології, інженерної гео-логії. є складником гео-графічного середовища та техносфери. включає в себе: корисні копалини, під-земні води та інші об'єкти у верхніх шарах земної кори, які вико-ристовуються у госпо-дарській діяльності або які впливають на життя людини. взаємодіє із зовніш-німи оболонками Землі	Межі: верхня: земна по-верхня; нижня: глибина проникнення в літо-сферу виробничої діяльності (1-10км)	Характеристики: особливості рельєфу (ухили поверхні, сту-пінь розчленованості), тектонічну будову, сейсмічність, характер і ступінь поширення зовнішніх геологічних процесів, умови залягання під-земних вод (гідро-геологічні умови), склад і властивості гірських порід

верхня частина літосфери та підземна частина гідросфери, що зазнають впливу господарської діяльності людини й певною мірою визначають її

11 of 20

Літосфера (від давньогрец. лігос - камінь і сфера - куля, оболонка) - це тверда оболонка Землі, яка скла-дається із земної кори та верхнього шару мантії до астеносфери.

12 of 20

Потужність літосфери під океанами сягає 5 — 100 км (мінімальна під серединно-океанічними хребтами, максимальна на периферії океанів), під континентами — 25 — 200 км і більше (мінімальна — під молодими гірськими утвореннями, вулканічними дугами і континентальними рифтовими зонами, максимальна — під щитами древніх платформ). Найбільша потужність літосфери спостерігається на найменш прогрітих, а найменша — на найбільш прогрітих ділянках. Найбільші структурні одиниці літосфери — літосферні плити, розміри яких у поперечнику становлять 1 — 10 тис. км.

13 of 20

Основні типи земної кори

14 of 20

Властивості та функції літосфери

15 of 20

Літосферні плити - великі жорсткі блоки літосфери, що відокремлені один від одного надглибинними розломами (до глибини залягання астеносфери) за лініями сейсмічних поясів Землі�

гіпотеза фіксизму

(початок ХХ ст.)

гіпотеза мобілізму Альфред Вегенер (1912 р.)

материки та океани неод-норазово змінювали свої обриси та положення на земній поверхні.

пояснювала формування рельєфу Землі існуванням лише вікових вертикальних рухів у літосфері
материки та океани практич-но не змінювали свого поло-ження

17 of 20

Межі плит є зонами максимальної тектонічної, сейсмічної і вулканічної активності. Рух літосферних плит і блоків, а також його можливі причини вивчаються геодинамікою.

Під континентами і океанами літосфера переходить в астеносферу, твердість і в'язкість речовини якої нижчі, ніж у літосфери. Разом з астеносферою літосфера утворює тектоносферу Землі, в якій відбуваються основні геологічні процеси.

На Землі виділяють три сейсмічні пояси:

Тихоокеанське вогняне кільце утворює майже замкнуте коло, що охоплює окраїни Тихого океану (370 діючих вулканів);
Розгалужена система серединно-океанічних хребтів, що охоплює усі океани планети;
Альпійсько-Гімалайський пояс охоплює Середземномор'я, гори Південної Азії та зливається з Вогняним кільцем у області Індонезійських морів та архіпелагів.

18 of 20

Основи літосферних плит складають платформи.

Платформа – це фактично нерухомі частини земної кори, які пройшли довгий етап геологічного формування. Їх вік визначають за етапом утворення кристалічного фундаменту (гранітного і базальтового шарів). Стародавні або докембрійські платформи на карті завжди знаходяться в центрі континенту, молоді – або на краю материка, або між докембрійськими платформами.

Найважливіші структурні частини океанічної кори — океанічні платформи та серединно-океанічні хребти (загальна довжина системи 80 тис. км), що зустрічаються в усіх океанах. Крім хребтів у Світовому океані відомо багато підвищень, або океанічних плато. Найбільше з них знаходиться в Атлантичному океані — Бермудське плато. Підводні гори з плоскими вершинами називають гайотами. Серединно-океанічні хребти від океанічних платформ відрізняються високою сейсмічністю та неглибоким заляганням осередків землетрусів. Вони утворюються за рахунок підняття магми у рифтових зонах. У зонах субдукції розташовані острови з діючими вулканами, які різко переходять у глибоководні жолоби.