Особи 10 клас

JavaScript isn't enabled in your browser, so this file can't be opened. Enable and reload.

Особи 10 клас

Громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, один із засновників УРП і Товариства українських поступовців, член Української Центральної Ради, секретар міжнаціональних справ Генерального Секретаріату УЦР, віце-президент ВУАН (1922—1928 рр.), засуджений як один із керівників СВУ.

Український театральний режисер, актор театру і кіно. Засновник і режисер Державного драматичного театру ім. І.Франка. Народний артист УРСР, Народний артист СРСР (1940).

Один з лідерів Української Національної Революції, видатний український військовий та громадсько-політичний діяч доби Громадянської війни 1917—1921 рр . Керівник антибільшовицького повстання на Півдні України та командуючий об’єднаною Українською повстанською армією (1919), самопроголошений Гетьман України (1919). Деякий час співпрацював з більшовиками. Убитий Н.Махно.

Церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української греко-католицької церкви, будував храми; на власні кошти утримував Академічний дім, шпиталь, Національний музей; допомагав студентам, закладам освіти; -взяв дозвіл у папи на відкриття єпископств у Канаді й США.член Української Національної Ради ЗУНР, прихильник створення незалежної соборної Української держави. Засудив терористичну діяльність ОУН, але підтримав Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 року.

Український політик і військовик, полковник Легіону Українських Січових Стрільців, полковник УГА, Державний секретар військових справ ЗУНР

Український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві. Опублікував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох інфекційних хвороб — чуми, холери (у співпраці із Савенком) й сифілісу.

Український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Один з засновників і ректор Української Академії Мистецтв.

Живописець, засновник школи художників-монументалістів, поєднував риси візантійського живопису з традиціями українського малярства, автор декорацій для вистав «Молодого театру» Л.Курбаса.

Український релігійний діяч, церковний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ’я, творець та перший митрополит Київський і всієї України відродженої у 1921 році Української Автокефальної Православної Церкви 1919–1927 рр. — останній настоятель та доглядач Софії Київської.

Громадсько-політичний діяч, адвокат, організатор молодіжних спортивно -пожежних патріотичних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», голова Бойової управи УСС, член Головної української ради, автор історичних нарисів.

Український історик, письменник і перекладач, сходознавець світового рівня, один з організаторів Академії Наук України (1918). Літературний псевдонім А. Хванько. Жертва сталінського терору.

Більшовицький партійний і радянський діяч, Генеральний Секретар та Перший Секретар ЦК КП(б)У, один з організаторів Голодомору в Україні 1932–1933. Репресований.

Український політичний і громадський діяч, публіцист, член Української радикальної партії, а з 1899 року — Української соціал-демократичної партії, дипломат. У 1895 році Юліан Бачинський опублікував книгу «Україна уярмлена» («Ukraina Irredenta»), в якій, на підставі аналізу еміграції українців-галичан, став першим, хто обґрунтував потребу створення української соборної держави під девізом: «Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!»

1894 р. «Кафедра всесвітньої історії з особливим наголосом на історії Східної України», за рекомендацією В.Антоновича, очолив у 28-років. 1897 р. очолив НТШ, 1898 р. у Львові вийшов перший том десятитомної «Історії України-Русі». Входив до УНДП ( Є. Левицький, І.Франко). Голова УЦР. з 1923 академік ВУАН, професор Київського університету. 1931 р. переїхав до Москви, проходив по справі «керівника Українського націоналістичного центру». Автор понад 2000 наукових праць.

Український архітектор та громадський діяч кінця XIX — початку XX століть. Засновник товариств «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря», «Дністер», «Народна Гостиниця», «Товариство для розвою руської штуки». Архітектурна спадщина _________ налічує кілька сотень об’єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіальні будинки, громадські та приватні будівлі.

Громадсько-політичний і державний діяч, публіцист, член РУП і УСДРП, автор статті «Війна і українці», член Української Центральної Ради, секретар військових справ першого українського уряду — Генерального Секретаріату.

Радянський державний діяч, член КП(б)У, народний комісар освіти УСРР (1924—1927 рр.), прихильник політики українізації, звинувачений у «націоналістичному ухилі» (шумськізмі).

Український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. Учасник «Старої громади». Опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Енеїда», «Наталка Полтавка», перші дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький»

Український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму. Автор роботи «Націоналізм». Перший голова СВУ.

Український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР. 1917 року організував у Звенигородці кіш (батальйон) вільного козацтва, став його командиром (отаманом). У лютому 1919 р. частини Тютюнника об’єдналися з загонами Матвія Григор’єва, а сам Тютюнник став головою його штабу. Очолив Перший та Другий зимові походи. В кіно зіграв самого себе. Репресований.

Український живописець. Створив ряд ліричних пейзажів України, розвивав у творчості тему історії українського козацтва. Виконав для Полтавського земства ряд великих історичних панно. Картини «Козаки в степу», «Весняний день в Україні».

Український громадський і культурно-освітній діяч, публіцист, письменник, редактор народовської газети «Батьківщина», один із засновників Русько-української радикальної партії.

Українська актриса, її сценічний дебют відбувся в Єлизаветграді, де вона виконувала роль Наталки Полтавки у першому українському професійному театрі під керівництвом М. Кропивницького; працювала в найпопулярніших українських трупах М. Старицького, М. Садовського, М. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.

Очільник Укранської громади у І Державній думі 1906 р., член Української Центральної Ради. Також культурний діяч, відомий підтримкою класиків української літератури. Ідеолог чернігівської «Просвіти».

Український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху. Влітку 1918 р. розпочав боротьбу проти влади П. Скоропадського, у середині грудня 1918 р. він уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, яка виявилась недовготривалою. У січні 1919 р. розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії і Антанти. Кілька разів ішов на зближення з більшовиками. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів боротьбу проти більшовицької влади.

Український поет, учений, громадський діяч, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, один із засновників Української радикальної партії, та член УНДП, автор віршів «Каменяр», «Вічний революціонер», повісті «Захар Беркут», драми «Украдене щастя».

Приєднання до національного руху відомих спольщених шляхетських родин. (як колись В.Антонович), обгрунтував ідею територіального патріотизму, яка показала шлях до консолідації українців у поліетнічну політичну націю. Разом з Сергієм і Володимиром Шеметами утворив УДХП. Автор теорії українського монархізму.

Український живописець, академік Петербурзької академії мистецтв, автор картин «Ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Сінокіс».

Співзасновник РУРП разом з І.Франком, М.Павликом. Член УНДП. Був співавтором програм обох партій.

Український політичний і громадський діяч, адвокат, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму та організатор війська. Ідеолог і провідник Братства тарасівців, засновник УНП (1902), один із лідерів УДХП, член Братства самостійників. Автор брошури «Самостійна Україна» (1900), підготував проєкт Конституції (1905). Організатор товариства «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка» та полку ім. Б.Хмельницького. Очололив повстання самостійників проти Другого Універсалу.

Український громадсько-політичний діяч, письменник, учений, один із засновників «Братства тарасівців», лідер Української радикальної партії, голова київської «Просвіти» в 1905 році. У складі УДРП співпрацював з кадетами в ІІІ і ІV Державній Думі (Є.Чикаленко, С.Єфремов). У 1907-1909 рр. видав 4 т. «Словарь української мови».

Голова Головної української ради (ГУР) та ЗУР. Перший очільник Тимчасового держаного секретаріату, уряду ЗУНР.

Український актор, режисер, один із засновників українського професійного театру, виконавець драматичних ролей у п’єсах І. Карпенка-Карого «Безталанна», М. Гоголя «Ревізор», М. Старицького «Тарас Бульба». 1906 р. в Полтаві перший український стаціонарний театр, 1907 переїхав до Києва,

Український підприємець, політичний і громадський діяч. Депутат IV Державної думи. Надавав допомогу Київському міському музею, Київській консерваторії (1912 р.); був членом «Російського Червоного Хреста». У 1915—1917 рр. керував Київським військово-промисловим комітетом, був членом Всеросійського військово-промислового комітету. У березні-травні 1917 р. — міністр фінансів у Тимчасовому уряді Росії, у травні-жовтні 1917 р. — міністр закордонних справ.

Політичний і державний діяч УСРР, член КП(б)У, голова Раднаркому УСРР 1919 —1923 рр., прихильник розширення політичної та економічної самостійності УСРР, виступав проти «автономізму Й.Сталіна, посол СРСР у Великій Британії та Франції.

Український історик, археолог, етнограф, дослідник історії українського козацтва, автор тритомної праці «Історія запорізьких козаків», укладач зібрання історичних джерел «До історії Степової України».

Режисер-новатор, театральний діяч, один із засновників «Молодого театру», театру «Березіль», на сцені яких поставив вистави «Чорна пантера і білий ведмідь» В. Винниченка, «Мина Мазайло» М. Куліша та ін., «поєднував українське театральне мистецтво з європейською культурою.

Співачка, солістка Львівського оперного театру, виступала на оперних сценах театрів у Петербурзі, Кракові, Варшаві, Парижі, Мілані, виконала близько 60 партій в операх «Запорожець за Дунаєм», «Пікова дама», «Мадам Батерфляй» та ін., виступала с концертами, присвяченими пам’яті Т. Шевченка.

Радянський державний діяч, один із засновників КП(б)У, голова першого радянського уряду України — Народного Секретаріату, народний комісар освіти УСРР (1927—1933 рр.), «батько українізації», прихильник політики українізації, звинувачений у «націоналістичному ухилі».

Колекціонер української старовини і творів мистецтва, археолог, меценат. Провадив на власні кошти археологічні розкопи, видав збірник «Древности Поднепровья», був членом Археологічної комісії, Історичного товариства Нестора Літописця і інших наукових товариств. Член Державної ради. Зібрав велику колекцію творів мистецтва і бібліотеку. Зіграв головну роль у заснуванні Київського художньо-промислового й наукового музею.

Український економіст 1930-тих років. Науковий працівник науково-дослідного інституту ВУАН у Харкові. Автор концепції економічної самодостатності УССР. на початку 1928 р в журналі «Більшовик України» виступив що Україна колонія Росії, самостійна економіка, частина світової. Жертва сталінського терору.

Громадсько-політичний і культурний діяч, меценат, активний член «Старої громади», один із засновників УДП і Товариства українських поступовців, член Української Центральної Ради, фінансував видання українських газет «Громадська думка», «Рада».

Громадський діяч, педагог, один із засновників молодіжних спортивно-пожежних патріотичних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт» член Бойової управи УСС, член Головної української ради, автор підручників із фізичного виховання.

Український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор (верховний військово-політичний зверхник в часі війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть». Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of the Bells»

Письменник, публіцист, один із засновників Спілки пролетарських письменників «Гарт», Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), автор творів «Іван Іванович», «Ревізор», «Україна чи Малоросія», ініціатор літературної дискусії під гаслом «Геть від Москви» (1925—1928 рр.).

Українська поетеса, прозаїк, драматург, автор поетичних збірок «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», драматичних поем «Осіння казка», «Кам’яний господар», «Лісова пісня» та ін.

Submit

Clear form

This content is neither created nor endorsed by Google. Report Abuse - Terms of Service - Privacy Policy

Forms