З обличчя молодого студента не сходив вираз таємного болю, терпіння, хоча після першого погляду це годі було помітити
Надворі, під тополями, була тиша, і тільки краплі води, спадаючи одна по одній з водограїв, ледве чутним плесканням порушила ту тишу
Не зозуля в лузі затужила, не пташина в тузі голосила, то сестричка лист писала, на сторону посилала
Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрянець торкнувся вересневий, і пахне чебрецем, і листя де-не-де, кружляючи, лягає під дерева
Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокіт копит – усе резонувало тут надзвичайно лунко, чисто, повноголосо