1. У світі є чотири типи ставлення до людей з інвалідністю: благодійний, медичний, соціальний та правозахисний.

2. У разі благодійного підходу часто до людей з інвалідністю ставляться як до об’єкта, як до нерівних собі. Часто їх сприймають як джерело проблем.

3. У разі медичного – людина також розглядається як проблема, яка не має рівних прав. У суспільстві є уявлення норми, до якої таку людину можна підтягнути медичними засобами. От коли ми підтягнемо її до норми, тоді ми розмовлятимемо з нею на рівних. А коли вона ще не підтягнута, тоді вона недолюдина. У цей період не можна говорити, що людина буде щасливою, піде працювати чи навчатись. Вона перебуває в процесі приведення себе до норми.

4. Соціальний підхід вважається революційним, порівнюючи з першими двома. Він свідчить, що кожна людина є унікальною, а інвалідність – це не проблема людини, а проблема суспільства.

5. Ми з вами створюємо бар’єри, що не дозволяють людині повноцінно брати участь у соціальному житті та реалізовувати свої базові потреби. Ми зводимо будівлі, непристосовані для людей, які пересуваються на візку. Ми орієнтуємося переважно на візуальну інформацію, запровадили звукові сигнали, які кажуть нам, що щось сталось.

6. Усі ці перешкоди створило суспільство, бо воно не думало про людей з інвалідністю і про те, що можна розбудувати простір та комунікацію без бар’єрів. Тож головне завдання суспільства – розбудувати такий простір, а не щоб людина пристосовувалася до нього.

7. Концепція соціального підходу виходить з того, що поняття норми переглянуто в сучасному світі. Норми як такої немає. Будь-яка людина – це норма. А отже, завдання суспільства – прийняти цю норму й адаптувати в себе, щоб людина почувала себе комфортно і була залученою в життя.

8. Правозахисна модель схожа на соціальну. Вона наполягає: якщо бар’єри не усуваються, то це – порушення прав людини та дискримінація. Цей підхід відстоює, щоб у людини були механізми оскарження дискримінації, аби домогтися відновлення порушених прав.

9. Якщо дитину не взяли до школи через її інвалідність, то це питання вирішують через Міністерство освіти і науки України. А якщо дорослу людину не приймають до вишу або не забезпечили їй гідних навчальних умов, то це – дискримінація, і такий громадянин чи громадянка може звернутися до суду за відновленням своїх прав.