Відповідь на попереднє заняття. 

Гасло, яке мав сказати Данило Чугайстру – паляниця, бо лише той, у кого гострий розум, сильний дух і вірне серце, тобто справжній українець, знає це слово.

Вимовив Данило слово і вхід у печери відкрився, а там він побачив свою сестру Ксеню з її приятельками. Усі живі і здорові, войовничі.

“Данило, я була впевнена, що ти нас знайдеш, – каже Ксеня. – Ми тут дарма часу не гаяли, тренувалися. Треба перемогти Болотника-відступника, чого б нам це не вартувало”.

Не встиг Данило й слова сказати, як щось у небі засвистіло, небо стале гарячо-помаранчевим і хмари розтупилися. Враз біля печер з’явився Симаргл з друзями Данила – Джоном з Ліверпуля та Міхалом з Варшави, а з ними і величенька підмога.

Друзі привіталися, Данило познайомив побратимів з сестрою. Він встиг запримітити, що між Джоном і Ксенею пробігла іксра... Козак посміхнувся у вуса, але вирішив тримати це при собі.

“Друзі, наш ворог живе на північних болотах. Як його здолати – не знає ніхто...”, – сказав він.

“То треба спитати поради мудрих, поговорити з пращурами”, – відказав Міхал.

“Тоді нам треба у світ, де живуть мерці. Кажуть, що наші нявки мають до нього відношення. Як цей світ називається?”, – відповів Данило.