Заява ініціативної групи духовенства і мирян “Десять тез для Православної Церкви України” щодо подій у Черкасах (Statement of the initiative group of clergy and laity “Ten Theses for the Orthodox Church of Ukraine” regarding the events in Cherkasy, English translation here)

Є дороги, які видаються людині правильними, однак їхній кінець дивиться на дно аду (Прип. 16:25)

Бо яка користь людині, якщо придбає весь світ, але занапастить душу свою? (Мр. 8:36)

20 листопада наша спільнота була прикро вражена силовим протистоянням між прихильниками ПЦУ та УПЦ МП, що відбулося в Черкасах. Яблуком розбрату став храм Різдва Пресвятої Богородиці, який належав одноіменній релігійній громаді. Ця парафія перейшла до ПЦУ, а представники УПЦ передбачувано з цим не погодилися, і звільняти приміщення відмовилися. Тоді активісти ПЦУ разом із невизначеними особами вдалися до фізичного насильства.

Ми, члени ініціативи "10 тез для ПЦУ", відчуваючи відповідальність перед Богом і Церквою, тривогу за Українську державу, заявляємо таке.

Попри те, що головна відповідальність за вибухову релігійну ситуацію в Україні лежить на проводі УПЦ МП, застосування фізичного насилля при приєднанні храмів до ПЦУ є неприпустимим. Подібні силові акції із залученням “бойового крила”, а тим більше військовослужбовців, що пройшли фронт, є неприпустимими, якими б патріотичними гаслами вони не прикривалися.

Численні майнові конфлікти годують російську українофобську пропаганду і дискредитують православне християнство як серед невіруючих, так і серед віруючих. Понад те, свідома чи несвідома, активна чи прихована підтримка та емоційне схвалення таких методів може призвести до трагічних наслідків і навіть до збройних зіткнень на релігійному ґрунті. Ситуація на порядок ускладнюється в умовах повномасштабної війни, яку Росія розв'язала проти України.

Ми розуміємо і розділяємо біль, розпач і емоційний стан багатьох українців, які хотіли б, щоб історія Московського патріархату в Україні нарешті завершилася. Ми розуміємо потреби кожної справжньої релігійної громади в наявності храму, де звершуються таїнства і звучить молитва. Але християни - послідовники Нового Завіту Любові, і це накладає на нас величезну відповідальність і перед власною совістю, і перед Вселенським православ’ям, і перед українським суспільством, і перед міжнародною спільнотою. Ми вважаємо, що неприпустимо підтримувати, провокувати, схвалювати та в будь-який інший спосіб толерувати “суди Лінча”, не вичерпавши всі законні цивілізовані засобі встановлення порядку і відновлення справедливості.

Водночас наголошуємо, що першочергова відповідальність за напружену церковну ситуацію лежить на церковному проводі УПЦ МП. Саме його політика зволікання поставила ірраціональну лояльність вірян своїй канонічній структурі вище за християнські чесноти. Люди опинилися в психологічній прірві між штучно навіяним страхом перед міфічними «розкольниками» і жахливими реаліями російської агресії, і втратили здатність приймати адекватні рішення. По факту керівництво УПЦ МП готове пожертвувати країною заради своїх корпоративних інтересів і нездорових фантазій, вперто не визнаючи, що багаторічні загравання з Росією були найфатальнішою і найтрагічнішою помилкою цієї церковної структури.

Ми закликаємо припинити будь-які спроби насильницького захоплення будівель і просимо керівництво ПЦУ їх засудити. Війна за храми не призведе до розширення та зміцнення ПЦУ, навіть якщо на нашому боці юридична, моральна, історична та суспільна правда.

Розпалювання церковної війни в Україні б’є насамперед по нашій християнській місії, а силові акції при зміні юрисдикції нищать перспективи врегулювання міжцерковного протистояння, якому понад 30 років. Ми закликаємо припинити маніпулятивні засоби перешкоджання вільного вибору громадами УПЦ МП канонічної юрисдикції. Понад те, ми закликаємо ПЦУ виявити терпіння, стриманість, мудрість і милосердя, і не примушувати любити себе “через коліно”.

Ми закликаємо відповідні державні органи, насамперед Державну службу з етнополітики і свободи совісті, розробити дієві механізми регулювання процесу переходів між різними релігійними структурами. Картинка протистояння дає нагоду російським пропагандистам вчергове заявити про “релігійні гоніння” в Україні, а нинішня інертність державних органів сприяє розпалюванню міжрелігійної ворожнечі та дискредитації доброго імені України на міжнародній арені.

Своєю чергою, законодавці могли б запропонувати більш чіткі та гнучкі можливості використання храмів релігійними громадами, які розділилися в процесі зміни юрисдикції і не знайшли спільної мови в майнових питаннях. Наприклад, встановити правила та умови почергового користування храмом, або призначити компенсацію частині громади, що залишилася без місця молитви. Це має зробити нові громади більш відповідальними за свої позаюридичні дії.

Ще раз підкреслюємо: бійки і конфлікти за храмові будівлі ганьблять православне християнство. Ба більше, в такій боротьбі ПЦУ та УПЦ програє насамперед християнство в Україні. Люди, що приходять до Христа, важливіші, ніж стіни, які цих людей оточують - навіть якщо це стіни храму. Віра не вимірюється кількістю квадратних метрів у соборі чи монастирі. За нашу нехристиянскую поведінку Господь спустошить наші храми, “відбиті у ворогів”.

Кому більше дано, з того більше і спитають. На ПЦУ покладено особливу відповідальність: отримавши визнання після десятиліть гонінь з боку УПЦ МП, не піддатися бажанню помсти і самій не стати ані гонителем, ані державною Церквою. Після перемоги над драконом не стати самим тим драконом. Будь-яке розпалювання ненависті посіє зерна зла, які пожинатимуть не лише православні християни, але й весь народ України. Стратегічно програють усі.

Ми, як представники ПЦУ, в першу чергу маємо моральний обов’язок звертатися до керівництва нашої Церкви - втрутитися в цю конкретну ситуацію. Бездіяльність і безвідповідальне мовчання в подібних випадках дорівнює схваленню і співучасті в насильстві.

Щоби підписатися, заповніть форму. Ваше ім'я додадуть до заяви.