Ленінський районний відділ освіти
Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 89
Література рідного краю
Відкритий урок на тему:
«Письменники війни і про війну»
Виконала: Кучеренко Валентина Іванівна, учитель української мови та літератури
м. Запоріжжя, 2009р.
Література рідного краю
Тема: Письменники війни та про війну
Мета: Ознайомити учнів із письменниками рідного краю, котрі брали участь у Великій Вітчизняній війні і писали про війну; виховувати патріотичні почуття, шанувати пам'ять про ті роки, героїв, ветеранів; вчити виразно читати вірші, визначати основну думку.
Тип: урок - пам'ять.
Обладнання: портрети письменників, книжкова виставка, мультимедійні технічні засоби, магнітофон, свічки.
Попереднє домашнє завдання:
- підготувати презентації про письменників-учасників бойових дій Михайла Гайдабуру, Ольгу Петрівну Джигурду, Василя Лісняка, Володимира Івановича Омельченка;
- вивчити напам'ять вірші (індивідуальні завдання);
- підготувати розповіді про рідних - учасників Великої Вітчизняної війни.
Оформлення дошки: портрети письменників, епіграф уроку
Ми не діти війни,
Ми дітьми її тьми не були.
Ми у мирі, у щасті, у тиші зросли.
Але пам'ять про те, що творила пекельна війна,
В дні травневі щорічно в душі ожива.
Хід уроку
Вчитель оголошує тему, мету уроку, зачитує епіграф.
1. Настя Стицюк (учениця 8-А класу 2009 р.) читає цикл своїх віршів «Квітневі дзвони»:
Я горда тим, що народилась в Україні. Т цій країні дуже вдячна я донині За ці степи, ліси, гаї, річки, За тихі зорі й темнії нічки, За волелюбний наш народ.
* А А
А я в історію полину І скарб таємний принесу. Який? Тобі я не скажу. Коли ж відправишся зі мною В цей історичний дивокрай, То скарб знайдеться сам собою. Про це ти завжди пам'ятай.
(Звучить симфонія № 5 Бетховена)
2. Слово вчителя
1941-1945 р.р. - найстрашніша за всю світову історію війна. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у ній. Не щезне з пам'яті людської, не піде в забуття великий подвиг нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але ж хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших. І їх пам'ятають. То ж і ми з вами повинні знати і пам'ятати наших запорізьких письменників, які жили у ті роки, які брали участь у боях, які писали про ті події. Це Михайло Гайдабура (1909-1942 р.р,), Ольга Джигурда (1901-1986 р.р.), Василь Лісняк (1908-1963 р.р.), Володимир Омельченко (1924-1975 р.р.), Петро Ребро (1932 р.), Віктор Черевков (1926 р.), Володимир Чубенко (1927 р.), Тетяна Нещерет (1931 р.), Іван Сухар (1935-1999 р.р.), Василь Діденко (1937-1990 р.р.), Лариса Коваль (1945 р.), Іван Доценко (1951-1986 р.р.) та інші.
- Зараз ми з вами переглянемо презентації учнів про цих письменників та їх твори.
Учень 1: Михайло Гайдабура (1909-1942 р.р.) народився в селі Вербовому Пологівського району Запорізької області. В дитинству наймитував, займався самоосвітою, навчався на робітфаці Київського художнього інституту, працював учителем у рідному селі, після військової служби працював у газеті. А коли почалася Велика Вітчизняна війна, пішов на фронт добровільно. Йому пропонували йти працювати у військову газету. Але він заперечив:
- Ні, писатиму, коли розіб'ємо фашистів.
Так М, Гайдабура опинився на бойовому кораблі. Восени 1941-го року його з Балтики направляють у Крим. Під час оборони Севастополя командував підрозділом морської піхоти і поліг смертю хоробрих. Сталося це в 1942 році, коли письменнику виповнилось 33 роки. У 1938 році побачила світ перша книга оповідань «У морі». Зі сторінок цієї книги рядки дихають ненавистю до фашизму, який тоді ще лише виконував плани злодійського нападу на нашу країну. Так^ в оповіданні «Ладина з-за борту» розповідається, як моряки з великим ризиком для життя рятують під час шторму людину. Врятованим виявився німець Отто Крайт, стерновий лісовозу Штурмовик, якого «провокатор видав, і його націонал-соціалістські молодчики викинули за борт! Він просить допомогти якомога швидше повернутися назад, оскільки керує підпільною портовою організацією.
Збереглося у дружини М. Гайдабури і кілька його коротких фронтових листів, Вони пронизані світлою любов'ю і тихим сумом, а ще вірою в перемогу над ворогом. Вдома у письменника зоставалися мати, вагітна дружина, маленький син Валерій. Ось кілька рядків із цих листів: «Мало ми з тобою пожили. Хоч я, звичайно, не збираюся вмирати, але війна є війна, все може трапитись. Особливо мені жаль Лєрушки. Серце заходиться від болю. Жаль мені нашого маляти, яке скоро на світ з'явиться»...
У травні 1970 року бюро Запорізької організації Спілки письменників України своєю ухвалою присвоїло ім'я Михайла Гайдабури обласному літературному об'єднанню. А це означає, що письменник залишається в строю.
Учень 2: Ольга Петрівна Джигурда народилася в 1901 році у селі Печеніги на Харківщині. Після закінчення Харківського медичного інституту більше шістдесяти років працювала лікарем (з 1934 р. - у Запоріжжі). Учасниця війни з червня 1941 року до Дня Перемоги. Перше звання - військовий лікар 2-го рангу, останнє підполковник медицинської служби. Всю війну О. Джигурда знаходилась на Чорноморському флоті; була начальником лазарету авіабази 29 й санітарного транспорту «Абхазія», після загибелі котрого працювала ординатором підземного шпиталю в штольнях Інкермана й на інших посадах у військово-медицинських закладах м. Новоросійська, Туапсе і знову Севастополя. Нагороджена багатьма орденами й медалями. Після війни повернулась до Запоріжжя, де багато років працювала лікарем-фтизиатром, стала Заслуженим лікарем України, Почесним громадянином м. Запоріжжя й відомою письменницею.
Героїзм народу у боротьбі з фашизмом, патріотизм, мужність, сміливість, безстрашність, радість Перемоги основна тематика, пафос її творів «Теплоход «Кахетия», «Подземный госпиталь», «Тыловые будни». Померла Ольга Джигурда 11 грудня 1986 року. Похована у м. Запоріжжі.
Учень 3: Василь Лісняк народився ЗО січня 1908 року в селі Вербовому
Пологівського району Запорізької області. Навчався у школі, займався самоосвітою, закінчив робітфак при Київському художньому інституті, працював у газетах. На фронті з 1941 року. Того ж року у бою під Красноградом на Харківщині був поранений. Після шпиталю служив писарем у військових частинах в Астрахані та Сталінграді. З 1943 року -топообчислювач в артилерійському полку. З червня 1944 року працює в редакції дивізійної газети 1-го Українського фронту «За Родину». Поет брав участь у визволенні Кракова, Домбровського вугільного басейну, в розгромі ворожого угруповання під Бреслау. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За перемогу над Німеччиною...» З 1944 року В. Лісняк - член Спілки письменників України.
Значно більше про поета в часи лихоліття мовлять його вірші, а також фронтові листи, які надруковані в третьому числі альманаху «Хортиця» (1944 р.) під загальною назвою «Надія квітне маком степовим..,», сприймаються як своєрідна поема в листах на тему «Поет на війні». Мені дуже сподобався його вірш «Україна», написаний 1942 року, де автор висловлює свою палку любов до України і віру в перемогу над ворогом (читає вірш «Україна»). Помер поет 11 листопада 1963 року.
Учень 4: Володимир Іванович Омельченко народився 7 березня 1924 року в селі Лучин Корпинського району Житомирської області. Його навчання було перерване війною. Під час окупації став членом Лучино-Гуляківської молодіжної підпільної організації. З лютого 1944 року він у лавах армії, воював на 3-му Білоруському фронті, був рядовим гарматної обслуги, потім -командиром батареї, брав участь у визволенні міст і сіл Смоленської області та Білорусії. У квітні 1945 року у боях під Кенінсбергом був тяжко поранений у голову. Після лікування демобілізований. Нагороджений бойовими відзнаками. Після війни закінчив Київський педагогічний інститут (1950 р.) та аспірантуру при ньому, став кандидатом філологічних наук, працював викладачем української літератури в Івано-Франківському, а з 1963 р. - в Запорізькому педагогічному інституті. Помер у Запоріжжі 11 квітня 1975 року.
Твори про війну - найвагоміша частина поетового доробку. Це такі вірші: «Клятва серця», «Знов мені ввижається той бій». «На полі бою», «Коли знеможений від ран...» та інші. Мені дуже сподобався вірш «Коли знеможений від ран...», у якому автор розповідає про відчуття смерті і бажання перемогти її, щоб «в жаданні радісному жить». (Читає вірш напам'ять).
(Далі учитель бере книги з виставки і розповідає про них)
Учитель: Темі боротьби народу з німецько-фашистськими загарбниками присвячували свої твори й письменники - діти війни (як їх тепер називають). П. Ребро у 1969 році видав документальну повість «Грім під Запоріжжям». В ній розповідається про молодих підпільників із селища Балабиного, які протягом 1942-1943 років відважно боролися проти ворогів та місцевих прислужників. Це твір гостросюжетний, з елементами пригодництва. Раджу вам почитати.
Про своє повоєнне дитинство писав Василь Діденко у вірші «Дитинство» (Вірш читає учень). Іван Сухар написав вірш «Біль війни», в якому змалював жахливі картини тортур «Культурних» чужинців над беззбройними солдатами. (Читає вірш учень).
А наш гуморист Володимир Чубенко у своїй гуморесці «Налякали бідну бабу!» (оповідка фронтовички) пише, як страхіття тих часів відлунюються по сьогоднішній день у пам'яті людей, котрі пережили ті часи.
(Учениця читає гумореску).
Учитель:
- А що ви ще знаєте про роки Великої Вітчизняної війни?
- Чи ваші сім'ї мають ветеранів війни?
- Що цікавого ви можете про них розповісти?
(Розповіді учнів)
Учитель: Настя Стицюк (учениця 7-А класу), беручи участь у літературному конкурсі, присвяченому роковинам з дня визволення м. Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників, склала вірш «Палкий уклін». Послухайте його.
Стоїть скорботно обеліск в селі.
Мені самі згинаються коліна.
А прадід мій лежить в чужій землі,
Два кроки не дійшовши до Берліна.
Читаю я крізь сльози імена,
Дощами і вітрами напівстерті.
Хіба потрібна їм була війна?
Але неволя вільним - гірше смерті!
Загинули, але перемогли,
Не дочекавшись перемоги сяйва...
Вони б і зараз нам допомогли,
І допомога б їх була не зайва.
Лежить в підхмар'ї журавлиний клин,
Нехай їх клич на чужину долине.
І передасть прадідові уклін
Від рідних і моєї України.
Учитель: Урок закінчується. Ви гарно попрацювали, тому отримали такі оцінки (оголошуються й коментуються вчителем оцінки).
А завершимо наш урок віршем запорізької поетеси Віри Коваль «Хвилина мовчання».
(Учитель читає вірш, а в цей час учні запалюють свічки і після вірша звучить мелодія для свічок і всі учасники вшановують пам'ять хвилиною мовчання).
Урок закінчено.
Використана література:
1. Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки XX століття. Науково-популярне видання. 2002 р..
2. Віра Коваль. Дідизна. Поезії. 2007 р..