ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА
В СИСТЕМІ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ
Олена СТАДНЮК
вчитель біології та основ здоров’я,
комунального закладу
«Новомиколаївська гімназія Кропивницької міської ради»
Анотація Цю статтю присвячено питанням зміни структури компетенції вчителів у процесі трансформації школи ХХІ століття – школи цифрової цивілізації. Цифрова компетенція є однією з восьми ключових компетенцій для навчання протягом усього життя, розроблених Європейською комісією, і є необхідною умовою для особистої реалізації та розвитку, активної громадянської позиції, соціальної інтеграції та зайнятості в суспільстві. Щоб супроводжувати здобувачів освіти у розвитку компетентності та гарантувати оптимальне впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), необхідно, щоб вчителі, у свою чергу, були грамотними.
З огляду на це, оновлено погляд на передові компетенції вчителів найближчого майбутнього в контексті цих реальних шкільних змін. Як показали аналітичні дослідження, підвищення компетенцій дозволить дітям включитися в цифрове шкільне середовище та сформувати їх подальшу діяльність у системі освіти за професією протягом усього їхнього життя.
Виклики сучасного життя, що пов’язані із загальною глобалізацією, цифровізацією суспільства та швидким і різностороннім розвитком технічних та технологічних процесів у світі, виокремили питання формування цифрової компетентності педагога на провідне місце в системі освіти.
Сьогодні основною метою є те, щоб діти та молодь були не просто пасивними споживачами продуктів, послуг та інформації, а також стали критичними користувачами і активними виробниками контенту самі. Роль навчання включає виховання учнів, які здатні ідентифікувати достовірну інформацію, цитувати джерела, захищати їхню інтелектуальну власності, дотримуватися етичних норм цінності та установки в комунікації та взаємодії, виробляти власний цифрові ресурси та розвивати рефлексивні відносини по відношенню до своїх і чужих дій, культурних відмінностей, цінностей та прав.
Роль вчителя в цьому контексті є ключовою. Щоб мати можливість розвивати в учнів базові навички та спеціальні знання, вчителі повинні розвивати власний професіоналізм цифрової компетенції під час освіти, а пізніше, через продовження професійної освіти та розвиток, протягом їхньої педагогічної діяльності.
Стрімке збільшення інформації спричиняє неможливість окреслення того багажу знань, який можна було б використовувати все життя. Зараз змінюються не тільки моделі взаємодії вчителя і учня, а й процес отримання, запам’ятовування, зберігання і відтворення знань, який перетворюється у здібність шукати, відбирати, аналізувати і синтезувати необхідну інформацію для навчання. Щоб йти в ногу з часом, гідно реагувати на виклики сьогодення, бути ефективними, педагоги мають бути готовими використовувати новітні цифрові засоби, вміти створювати та наповнювати інформаційно-освітнє середовище для учнів, знати механізми безпечного поводження в мережі Інтернет, а також уміти захищати особисту інформацію у відкритому цифровому просторі. Ці навички є складниками загальної цифрової обізнаності людини, тобто її особистої цифрової компетентності. Аби вирішити освітні задачі сьогодення необхідна зміна свідомості вчителя, це дозволить перейти від передачі знань до управління ними. Для досягнення цієї мети, необхідно подолати цифровий розрив та цифрове відчуження як факторів соціального відчуження та також сприяє побудові суспільства на передньому краї технологічних інновацій. Кінцевою метою є перехід в більш справедливе суспільство з кращими умовами життя для суспільства.
Цифрові технології в освіті є не лише ресурсом для вчителів чи для управління нормотворчою діяльністю, а також є частиною змісту навчальної програми на всіх етапах освітньої системи. Крім того, ці технології є потужним засобом автономного навчання як для формального, так і для неформального середовища всіх громадян.
Цифрові технології мають універсальні вербальні та аудіовізуальні мови; вони створені новою мовою мультимедіа, заснованою на взаємодії користувача, що полегшує нелінійні процеси читання; вони розмножили канали зв'язку, так що спілкування стає миттєвим і постійним незалежно від часу і простору. Вони настільки відчинили двері, що будь-яка людина тепер може стати універсальним комунікатором. Ця зміна способу вираження та доступу до інформації вимагає, щоб освітня система забезпечувала здобувачам освіти міцний досвід новими мовами.
Однією з найбільш актуальною проблемою вчителів є їх цифрова грамотність. Компетентність вчителів значною мірою визначає якість їхньої професійної діяльності в поєднанні з іншими обставинами, наприклад, соціально-економічне оточення, профіль школи, доступні ресурси, характеристики учнів тощо також обумовлюють цю професійну діяльність.
Ріст концепції викладання цифрової компетенції протягом останніх років відбувався паралельно з розширенням ІКТ у суспільстві та в школах. Це те, на що ми посилаємось як цифрова компетенція вчителів.
Під цифровою компетентністю вчителів ми розуміємо здатність вчителів мобілізувати та переносити свої знання, стратегії, здібності та ставлення щодо ІКТ у реальні ситуації у своїй професійній практиці, щоб:
а) Сприяти навчанню здобувачів освіти і набуттю їх цифрової компетенції.
б) Здійснювати процеси покращення інноваційного викладання відповідно до потреб цифрової ери.
в) Сприяти їхньому професійному розвитку відповідно до змін, що відбуваються в суспільстві та в школи.
Роботу з питань створення нормативних документів, рамкових понять компетентностей здійснюють міжнародні організації, таких як – Європейський дослідницький центр Європейської комісії, що розробив та представив Рамку цифрової компетентності громадянина (DigComp 2.0, 2016), яка стала ключовим визначником для розробки стандартів освіти та професійної зайнятості в країнах Європи, а також Рамку цифрової компетентності для освітян (DigCompEdu, 2017), де окреслено основні фактори та методи цифрової компетентності усіх учасників освітнього процесу, а також головні засади створення цифрового навчального освітньо-інформаційного середовища закладів освіти. Протягом останніх років, на основі даних напрацювань і в Україні було розроблено керівні документи МОН України, Національною академією педагогічних наук України, де було виділено основні засади компетентнісного підходу. Міністерство освіти і науки України у 2016 році затвердило Концепцію НУШ, в якій інформаційно-цифрова компетентність була визначена як ключова [1]. Ефективне застосування інформаційно-цифрових технологій – надважливе завдання сучасної освіти, зважаючи на це, важливим напрямом будь якої освітньої політики є процеси інформатизації навчання. У цьому контексті вільне володіння технічними навичками та цифровими компетентностями всіх учасників освітнього процесу є головною метою та важливим фактором успішного розвитку суспільства та економіки будь якої держави. Тому сьогодні Рамка цифрової компетентності для громадян з детальним описом складників та моделлю поступу – DigitalCompetenceFrameworkforCitizens (DigComp 2.0 та DigComp 2.1) набуває особливої актуальності [2].
Якщо розглянути детальніше саму систему цифрової компетентності описану в Рамці (DigComp 2.1), то бачимо що вона побудована на п’яти рівнях. Ці рівні були оприлюднені у 2016 р. та являють собою загальну еталонну модель DigComp: рівень 1 – це галузі компетентності, визначені як частини цифрової компетентності; рівень 2 – дескриптори компетентності та їх назви; рівень 3 включає 8 підрівнів, результатів навчання; рівень 4 – це приклади знань, умінь та навичок; рівень 5 – вказані приклади застосування цифрової компетентності для досягнення різних цілей.
На основі розробленої та опублікованої роком раніше DigComp 2.1 у 2017 році сформовали та оприлюднили Рамку цифрової компетентності DigCompEdu, що спрямована конкретно на освітянську спільноту, описує цифрову компетентність педагога. Вона структурує, пропонує інструменти та механізми для вдосконалення цифрової компетентності людини, у контексті неперервної освіти. DigCompEdu включає в себе професійну освіту, освіту людей з особливими потребами та неформальні форми освіти [4]. Дана Рамка цифрової компетентності педагога виокремлює 6 галузей і має 22 складові.
Галузь 1 – націлена на використання педагогами цифрових технологій для взаємодії з колегами, учнями, батьками та іншими учасниками освітнього процесу, для професійного розвитку та створення інформаційно-освітнього середовища освітнього закладу.
Галузь 2 – це навички та якості, необхідні педагогу для вмілого, ефективного та практичного використання, створення й обміну цифровими ресурсами для професійного зростання.
Галузь 3 – розглядає механізми управління використанням цифрових технологій у навчальному процесі.
Галузь 4 – це використання цифрових засобів для оцінювання навчання.
Галузь 5 – це опис можливостей цифрових технологій для покращення стратегій навчання.
Галузь 6 – деталізує опис конкретних компетентностей учителя, необхідних для формування цифрової компетентності учнів.
Стосовно визначення поняття, в цьому документі «Цифрова компетентність включає в себе впевнене, критичне та відповідальне використання та взаємодію з цифровими технологіями для навчання, роботи та участі у суспільстві. Це включає в себе інформаційну грамотність та грамотність даних, комунікацію та співпрацю, створення цифрового контенту (включаючи програмування), безпеку (включаючи цифрове благополуччя та компетентності, пов'язані з кібербезпекою) та розв'язання проблем» [4].
Базові знання та навички педагогів що стосуються цифрової компетентності у DigCompEdu означені в такому вигляді:
1. Педагоги повинні розуміти, як цифрові технології можуть підтримувати комунікацію, творчість та інноваційність, усвідомлювати їх можливості, обмеження, наслідки та ризики. Вони повинні розуміти загальні принципи, механізми та логіку, що лежить в основі цифрових технологій, які розвиваються, а також знати основи функціонування та використання різних пристроїв, програм та мереж. Повинні вміти керувати та захищати інформацію, вміст, дані та цифрові ідентичності, а також визнавати та ефективно працювати з програмами, пристроями, штучним інтелектом та роботами.
2. Вчителі повинні критично підходити до достовірності, надійності та впливу інформації та даних, що є доступними цифровими засобами та усвідомлювати юридичні та етичні принципи, пов’язані з використанням цифрових технологій. Вміти використовувати, доступитись, фільтрувати, оцінювати, створювати, програмувати та поширювати цифровий контент.
3. Особи повинні вміти використовувати цифрові технології для підтримки активного громадянства та соціальної інтеграції, співпраці з іншими, творчості для досягнення особистих, соціальних чи комерційних цілей. Працювати з цифровими технологіями, критично, і водночас відкрито та перспективно ставитися до їх розвитку, а також етично та відповідально відноситися до використання цих інструментів [4].
Основні засади щодо формування ІКТ-компетентності вчителів мають п’ятикомпонентний, циклічний характер, що забезпечується структурованим навчальним процесом:
Процес навчання вчителів підтверджується на етапах «Навчання» сертифікатами, що є мотивацією для продовження безперервної самоосвітньої діяльності педагога в області ІКТ. [6]
Висновки Розвиток компетенції цифрового викладання залишається проблемою, яку має вирішити система освіти. У цифровому контексті, в якому ми знаходимося сьогодні, суспільство має вимагати, щоб педагогічний колектив мав достатньо цифрових навичок, щоб мати можливість поділитися ними зі учнями будь-якого віку та рівня освіти. Це дорослі люди, які з раннього віку не взаємодіяли з технологічними ресурсами, а отже, їхнє занурення в цифрову панораму є складнішим. Доречно, щоб навчальні заклади заохочували навчання компетенції цифрового викладання шляхом підвищення рівня постійної підготовки вчителів, а також удосконалення у початковій підготовці майбутніх учителів. Важливо розглянути цей аспект; таким чином, це єдиний спосіб досягти реальних змін у викладанні та навчанні. Дослідження показало, що труднощі вчителів при ініціації реального контакту з ІКТ все ще переважають. Звідси можна зробити висновок, що існуючу ІКТ-підготовку необхідно вдосконалити, щоб підвищити рівень цифрової компетентності вчителя.
Список використаної літератури
1. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої освіти / Міністерство освіти і науки України. – 2016. – С. 11–12. URL: https:// www.kmu.gov.ua/storage/app/media/reforms/ukrainskashkola-compressed.pdf (дата звернення 10.11.2019).
2. Carretero S., Vuorikari R. andPunie Y. (2017). DigComp 2.1: TheDigitalCompetenceFrameworkforCitizenswitheightproficiencylevelsandexamplesofuse, EUR 28558 EN, doi:10.2760/38842, 48 p.
3. LearningandSkillsfortheDigitalEra. URL: https://ec.europa.eu/jrc/en/researchtopic/learning-andskills (дата звернення 10.11.2019).
4. Redecker C. EuropeanFrameworkfortheDigitalCompetenceofEducators: DigCompEdu. Punie Y. (ed). EUR 28775 EN. Publications Office oftheEuropeanUnion, Luxembourg, 2017, ISBN 978-92-79-73494-6, doi:10.2760/159770, JRC107466.
5. Основи стандартизації інформаційно-комунікаційних компетентностей у системі освіти України : метод. Pекомендації / [В. Ю. Биков, О. В. Білоус, Ю. М. Богачков та ін.]; за заг. ред. В. Ю. Бикова, О. М. Спіріна, О. В. Овчарук. – К. : Атіка, 2010. – 88 с.
6. Сучасний урок: ІКТ-супровід. Випуск 2 /Упорядник Л.C.Голодюк. – Кіровоград: Видавництво Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського, 2010. – 64 с.