ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Юлія ЗВЄРЄВА
вчитель англійської мови
комунального закладу
«Великобалківська гімназія Кропивницької міської ради»
Анотація. У статті розглянуто одну зі складових професійної компетентності вчителя – цифрову компетентність. Наведені визначення та складові цифрової компетентності.Узагальнені проблеми на шляху формування цифрової компетентності вчителя та проаналізовано стан вирішення їх на рівні держави. Окреслені перспективи розвитку цифрової інформатизації суспільства.
Ключові слова: компетентність, компетенція, цифрова компетентність, інформаційно-комунікаційні технології, цифрова грамотність.
Постановка проблеми. Швидкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій перетворив поняття цифрової компетентності на одну з найбільш популярних тем у цифровій освіті. Вимоги до результатів навчання у закладах середньої освіти обов’язково містять наявність у суб'єкта навчання ключових предметних компетентностей для навчання протягом життя, серед яких і цифрова компетентність [5].
Цифрова компетентність передбачає впевнене та критичне використання цифрових технології у професійній діяльності, повсякденному житті та спілкуванні. Цифрова компетентність робить людину успішною в сучасному інформаційному просторі, надає їй уміння орієнтуватися у швидкоплинному потоці інформації, критично оцінювати отримані дані та блискавично приймати рішення щодо їх застосування. А також особистість стає конкурентоспроможною на ринку праці,що є основною метою для випускників закладів освіти. Загалом, впровадження інноваційних цифрових засобів викладання та навчання забезпечать конкурентоспроможність системи освіти України.
Належний рівень формування цифрової компетентності у здобувачів освіти неможливий без постійного удосконалення відповідних навичок та умінь вчителя, як ключової постаті освітнього процесу. Першочерговим завданням сучасного педагога є досконале володіння та доцільне використання цифрових технологій відповідно до етапів та завдань навчання.
Отже, постає питання на рівні держави про надання можливостей для педагогів безперервно підвищувати рівень власної професійної компетентності, в тому числі і цифрової.
Але на цьому шляху є немало перешкод та невирішених питань. Постійно зростаюча кількість користувачів цифровими носіями та мережею Інтернет, ще не дає нам права говорити про зростання цифрової компетентності. А дослідження європейських вчених в більшій мірі зосереджені на виявленні доступності цифрових ресурсів та їх використанні, ніж на формуванні цифрової компетентності [1].
Аналіз джерел та публікацій.Тим не менш, на сьогоднішній день вже маємо достатньо багато наукових праць, як українських, так і зарубіжних, стосовно проблеми формування цифрової компетентності та ефективного використання інформаційних технологій в освітньому процесі. Теоретико-концептуальні напрацювання В.Ю. Бикова, М.І. Жалдака, В.І. Лугового, починаючи з 1991 р.,створили науковий фундамент для теорії і практики розвитку інформатизації освіти та впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітній сфері України. Ці наукові здобутки виконано на рівні світових досягнень,пояснюють сутність і стан та прогнозують і передбачають перспективи інформатизації освіти в контексті формування інформаційного суспільства, надійно підтверджені національною і глобальною освітою[5]. Такі науковці, як Р. Гуревич, А. Гуржій, Н. Морзе, О. Спірін розглядають сутність і структуру цифрової компетентності й цифрової культури педагогів [9]. Проблеми формування професійних компетентностей майбутніх учителів з використанням цифрових освітніх технологій досліджують Р. Гуревич, Н. Морзе, О. Співаковський, а також. Белшоу, Б.Гірш, Г. Крибер, С.Брукфілд, Дж. Стоммел та ін.Усі вони стверджують, що тільки педагог, компетентний у використанні цифрових технологій у комбінації з педагогічними методами та прийомами, може організувати ефективне освітнє середовище [7].
Основний виклад.Сьогодні в освітньому просторі для опису навичок та компетентностей вчителя у сфері інформаційних технологій використовують такі терміни, як цифрова компетентність та цифрова грамотність.
Державний стандарт України визначає компетентність як динамічну комбінацію знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, які є результатом навчання [4]; компетентність – набута в процесі навчання інтегрована здатність, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці [7].
Професійна компетентність вчителя трактується, як єдність теоретичної й практичної готовності педагога до здійснення результативної педагогічної діяльності; спроможність розв’язувати стандартні та проблемні ситуації, що виникають у педагогічній діяльності [5].
Як складова професійної компетентності «цифрова компетентність – це підтверджена здатність особистості використовувати інформаційні технології для гарантованого опанування та донесення інформації з метою забезпечення власних індивідуальних потреб і задоволення суспільних вимог щодо формування загальних та професійно-спеціалізованих компетентностей людини» [8].
Шляхи формування цифрової компетентності вчителя мають забезпечувати розвиток усіх її складових: від медіаграмотності до опрацювання та критичного оцінювання інформаційних даних, безпеки та співпраці в мережі Інтернет до знань про різноманітні цифрові технології та пристрої, вміння використовувати відкриті ресурси та технології для професійного розвитку, формування у учнів умінь ефективно користуватися цифровими технологіями та сервісами у навчальних та життєвих ситуаціях для розв'язування різних проблем та завдань, застосовувати інноваційні технології для оцінювання результатів їх навчальної діяльності. Вчитель має розуміти, як цифрові технології можуть підтримувати комунікацію, співпрацю, творчість, усвідомлювати їх функціональні особливості, обмеження, наслідки та ризики використання; загальні принципи, механізми та логіку, що лежать в основі створення цифрових сервісів, які постійно розвиваються [7].
Вчитель має вміти критично оцінювати достовірність, надійність інформаційних джерел, вплив відомостей та даних на свідомість та розвиток особистості, на прийняття рішень, та усвідомлювати юридичні та етичні аспекти,пов’язані з використанням цифрових технологій.
Робота з цифровими технологіями та цифровим контентом вимагає рефлексивного та критичного, і водночас допитливого, відкритого та перспективного ставлення до їх розвитку [7].
У цілому цифрова компетентність педагога передбачає здатність та вміння систематичного, логічного та системного використання ІКТ, що розкриває доступ до застосування та розроблення сучасних педагогічних технологій [5].
Не дивлячись на підвищений інтерес до теми цифрової освіти, існують фактори, які призводять до низького рівня цифрової компетентності освітян в усіх сегментах державної системи освіти. А саме, відсутність мотивації до навчання у педагогів старшого покоління, відданість застарілим методикам навчання, відсутність стандартів цифрової компетентності, відповідної системи підвищення кваліфікації з питань цифровізації освіти для педагогічних працівників на різних рівнях освіти та для різних закладів освіти, а також низька доступність цифрових технологій для всіх учасників освітнього процесу, особливо у віддалених територіях країни. У зв’язку з відсутністю системного підходу розробки державної освітньої політики з питань впровадження цифрових технологій в освітній процес в повній мірі не формується цифрова компетентність ні під час навчання майбутніх учителів, ні при здійсненні вчителями професійної педагогічної діяльності, ні під час підвищення кваліфікації педагогічного працівника. Такий підхід не відповідає сучасним вимогам цифрового суспільства[7].
Все ж таки як на рівні держави проводиться активна політика щодо розвитку цифрової освіти та активно вивчається та переймається досвід та напрацювання закордонних партнерів. Так, Європейський парламент і Рада ЄС у 2018 році ухвалили Рамкову програму оновлених ключових компетентностей для навчання впродовж життя, в якій цифрова компетентність визнана однією з восьми ключових компетентностей для повноцінного життя та діяльності громадян ЄС.
Документ описує 22 компетентності, що згруповані в шести сферах цифрової компетентності вчителів [11]:
«Концепція розвитку цифрових компетентностей до 2025 року» була схвалена Кабінетом Міністрів України у 2021 році.Основним завдання програми є «сприяти формуванню цифрових навичок та компетентностей, що сприятимуть розвитку цифрової економіки та суспільства, а також розвитку електронної демократії та людського матеріалу» [6].
Згідно цього документу до кінця 2022 року планується розробити та затвердити опис цифрової компетентності освітян.
На даному етапі можна ознайомитись з проектом опису цифрової компетентності педагогічного працівника, який планується застосувати для оцінкирівня сформованості цифрової компетентності педагогічних працівників при проведенні їх атестації та сертифікації, а також при оцінюванні та самооцінювання їх професійної діяльності.
У проекті документу цифрову компетентність педагогічного працівника описано за наступними напрямками: [7, c.5]
1. вчитель в цифровому суспільстві;
2. професійний розвиток;
3. використання цифрових ресурсів;
4. навчання та оцінювання учнів;
5. формування цифрових компетентностей учнів.
Спірін О.М., спираючись на теорії класифікації та систематизації (таксономії) Б. Блума, пропонується використання шести рівнів для розробки освітніх результатів та формулювання змісту цифрової компетентності педагогічних працівників [8, c.21]:
рівень 1 – вступний,що передбачає розуміння необхідності ІКТ для розвитку освіти;
рівень 2 – мінімально-базовий, тобто вміння користуватися готовими програмними продуктами;
рівень 3 – базовий, на якому педагог демонструє знання й уміння використовувати основні поняття ІКТ у професійній діяльності;
рівень 4 – підвищений/поглиблений, на якому педагог вільно застосовує знання з ІКТ у професійній діяльності;
рівень 5 – дослідницький, як вільне використання ІКТ, Інтернет-ресурсів у дослідницькій, проектній діяльності;
рівень 6 – експертний – педагог є експертом з питань впровадження ІКТ в освітній процес.
Дослідниками сучасного стану цифрової освіти пропонується виокремити кілька шляхів розв’язання зазначених проблем.
По-перше, оснащення заклади освіти сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями.
По-друге, створення відповідних умов для безперервного підвищення рівня цифрової компетентності вчителів у закладах післядипломної освіти, яке має відбуватися, принаймні, раз на два роки. При проходженні курсів підвищення кваліфікації формувати у вчителів розвиток професійних якостей особистості вчителя, які відповідають вимогам інформаційного
суспільства[3].
Можна передбачати, що сфера освіти в недалекому майбутньому буде характеризуватися активним поширенням і комплексним використанням технологій відкритого навчального середовища; комп’ютерно орієнтованих засобів навчання, хмаро орієнтованих систем інформатизації освіти, відкритих освітньо-наукових інформаційних систем, мережних технологій і баз даних, технологій штучного інтелекту.Докорінні зміни повинні відбутися у підготовці вчителів і викладачів. Сучасний педагогічний працівник має володіти ІКТ, англійською мовою не гірше, ніж учні, а також володіти методами навчання в умовах інформатизації освіти та використання ІКТ [9].
Висновки.Із стрімким розвитком технічних засобів систем інформатизації і комунікації сучасного суспільства, змінюється ступінь значущості інноваційних інформаційних технологій у здійсненні освітньої діяльності науково-педагогічних і педагогічних працівників в університетах України.Як доводить практичний досвід застосування інноваційних інформаційних технологій в освітній діяльності багатьох закладів освіти, правильно відібрані технології не тільки мають безпосередній вплив на всі сфери життєдіяльності суб’єктів освітньої діяльності, а і ефективно сприяють глобальній інформатизації освітнього процесу, забезпечуючи всебічну підтримку створенню і функціонуванню освітнього середовища закладів освіти [2].
Широкомасштабна інтеграція в освітній процес ІКТ, що забезпечує доступність до освітнього контенту, сприятиме розвитку як самостійності здобувачів освіти, так і їхніх природних задатків, обдарувань, життєвих інтересів. Це, у свою чергу,створить умови для реалізації принципу дитиноцентризму та педагогічного закону зв’язку складності і самостійності в освіті. Здобувачі зможуть освоювати конкурентоспроможну освіту та водночас бути адаптивними і креативними. У такий спосіб формуватиметься ключова компетентність − здатність навчатися впродовж життя, яка вже зараз значно актуальніша, порівняно знавченістю наперед, на все життя[9].
Список використаних джерел
http://www.mon.gov.ua/education/average/drzh_stand.doc
https://naerjournal.ua.es/article/view/v9n2-9