СУЧАСНЕ ДОШКІЛЛЯ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ,
ПЕДАГОГІЧНІ ПОШУКИ, РЕАЛЬНІ ЗДОБУТКИ
Тетяна КУШНІРУК
вихователь, КЗ «ЗДО (ясла-садок) № 5 «Калинка» КМР»
Анотація. В роботі розглянуто роль дошкільної освіти в розвитку особистості; проаналізовано сучасні підходи до визначення сутності поняття «дошкільна зрілість» та вказані важливі принципи організації освітньої роботи, спрямованої на забезпечення дошкільної зрілості.
Ключові слова: дошкільна зрілість, дошкільна освіта, готовність дитини до шкільного життя, дошкільний вік, становлення особистості дитини.
Постановка проблеми. В історії розвитку кожної людини дошкільний період її життя відіграє значущу роль, тому що він є унікальним і неповторним часом набуття дитиною індивідуального досвіду взаємодії з оточуючими людьми і світом, закладання фундаменту загальнолюдських здібностей та розвитку особистісних надбань (пізнавальних, комунікативних, мовленнєвих, емоційно-вольових, творчих), оволодіння специфічно дитячими видами діяльності.
Готовність дитини до шкільного життя визначається рівнем дошкільної зрілості, як станом високого ступеня розвитку якостей та процесів, формування вікових новоутворень, для яких дошкільний вік є сенситивним.
Однією з ознак дошкільної зрілості старшого дошкільника визначають його здатність до довільної регуляції діяльності: підпорядкування своїх дій задуму, правила гри чи вимогам завдання, можливості зосереджуватися на меті, активно шукати рішення, долати відволікаючі фактори та досягати значимої цілі. В умовах систематичного навчання у школі сформоване у дитини-дошкільника на відповідному віковому рівні вміння керувати своїми рухами, емоціями, діями та поведінкою в цілому є вагомим чинником її успішної адаптації до шкільного життя, набуття нового соціального статусу школяра та оволодіння навчальною діяльністю. Тому необхідна особлива організація дошкільного освітнього процесу з акцентом на розвиток базових особистісних якостей, щоб вивести дитину на рівень дошкільної зрілості.
У зв’язку з цим, актуальним є вивчення проблеми розвитку «дошкільної зрілості» дитини.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття «дошкільна зрілість» в межах категорії «особистісна зрілість» розглядається науковцями: Є. Омарової, Т. Титаренко, Є. Штепа та ін. Серед сучасних дослідників формування особистісної зрілості, в тому числі й на етапі дошкільного дитинства: К. Абульханова-Славська, І. Беха, А. Богуш, С. Братченко, Ю.Гільбух, Г. Кравцов, В. Кудрявцев, С. Ладивір, Д. Леонтьєв, Т. Піроженко, А. Петровський, К. Роджерс та інші.
Одним з ключових життєвих етапів формування особистості людини є дитинство, в якому закладаються базові психологічні й світосприйняттєві характеристики, завдяки яким у подальшому людина набуває здатності до свідомої творчої діяльності. На цьому етапі разом з сімейним вихованням та у комплексі з ним значну роль в стратегії подальшого формування життєтворчості особистості відіграє дошкільна освіта.
Розуміння призначення дошкільної освіти в розвитку особистості визначає змістове наповнення дошкільної ланки в загальній соціокультурній парадигмі розвитку людини. Організаційно-правові засади функціонування дошкільної ланки освіти: Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про видавничу справу», Державний стандарт дошкільної освіти - Базовий компонент дошкільної освіти.
Дошкільний вік – це один із найвідповідальніших життєвих циклів людини, тому шляхи розвитку дошкільників сприяють опануванню ними не лише премудростей шкільної науки, а й науки життя, набувають у сучасних умовах особливого значення.
Одним із пріоритетних напрямів державної освітньої політики в Україні визначено формування у зростаючої особистості активної за формою та моральної по суті життєвої позиції, розвиток самостійності, самосвідомості, забезпечення досягнення особистісної зрілості. Про пріоритетність цього завдання йдеться в Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства».
Завдання формування дошкільної зрілості як одного із ключових досягнень дошкільного дитинства відображено в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні, в якому наголошується, що це гарантує особистості адаптацію до життя, здатність орієнтуватися в ньому, покладаючись на власні сили, діяти незалежно та ініціативно [2].
Психологічна сутність поняття «дошкільна зрілість», що пов’язана з поняттям «особистісна зрілість», виявляється у сформованості психічних процесів: емоційних, що надають дитині можливість виявити свій стан, настрій, розвинути та проявити пізнавальні, етичні та естетичні емоції; когнітивних процесів (сприймання, уваги, пам’яті, мислення, мовлення, уяви), за допомогою яких дитина може не лише пізнавати світ, а й бути активним суб’єктом пізнання; вольових процесів, що надають дошкільнику якісно нову можливість регуляції власної поведінки й діяльності та характеризують нову ступінь розвитку психічних процесів – довільність [4; 7; 14; 16]. Така розвиненість дитини передбачає наявність добре сформованих якостей, що належать до категорії базових: міжособистісна злагода, міжособистісне партнерство, самостійність, чуйність, шанобливість, допитливість, спостережливість, креативність, розсудливість. Вказані якості мають надзвичайне значення для становлення особистості дитини, досягнення нею дошкільної зрілості. А ступінь їх розвитку визначає передусім рівень її психічної активності, створює можливості для подальшого саморозвитку [10].
Дошкільна зрілість співвідноситься з проблемою наступності між дошкільною та початковою ланками, зокрема, з готовністю дитини до навчання у школі, і навіть іноді підміняється поняттям «інтелектуальна готовність» та вимірюється за її показниками: обізнаністю, сформованістю вмінь читати-рахувати-писати (І. Федієнко) [10].
Проте, як доводять науковці, дошкільна зрілість – це не лише володіння знаннями, перш за все, це володіння вміннями доцільно використовувати знання, розмірковувати і приймати рішення, адекватно діяти у суперечливих обставинах з урахуванням своїх можливостей та інших учасників певної ситуації. Між тим, педагогічна практика засвідчує, що діти часто прагнуть мислити і діяти за готовими схемами, чекають на зразки від дорослого, вони бояться помилитися при виконанні того або іншого завдання, прагнуть швидко дати правильну відповідь (Н. Бушуєва, М. Веракса, О. Дяченко) [10].
Отже, не зважаючи на активний інтерес науковців і практиків до проблеми гармонізації переходу дітей від дошкільної до початкової ланок освіти, проблемних запитань залишається немало.
Процес становлення і розвитку особистості кожної дитини відбувається неповторно, має свій темп і траєкторію. Тому важливим для педагогів є прояв терпимості і впевненості, що у свій час кожна дитина візьме від природи своє, і розширення можливості запропонувати кожному з дітей різні способи і засоби самовираження. Важливим у цьому контексті є оптимальне поєднання різних форм навчання, різних способів організації дітей дошкільного віку для забезпечення розвитку особистісних якостей.
Враховуючи, що значущим чинником у становленні й розвитку базових якостей особистості є інтегрований вплив на особистість дитини різних аналізаторів, найбільш сприятливою для досягнення рівня дошкільної зрілості для більшості дітей є побудова освітнього процесу на основі інтегративного підходу. У такому освітньому процесі краще розвивається мислення, відбувається розкриття особистісного потенціалу дитини, оскільки він відповідає потребам активної особистості. Принципи побудови занять інтегрованого типу створюють оптимальні для збереження фізичного, психічного й духовного здоров'я умови, адже знижується стомлюваність дітей, перенапруження її фізичних і розумових сил [13].
Останнім часом учені та практики все більше переконуються в користі інтегрованих форм навчання. Зміна сфер діяльності відповідає активно-руховій природі дітей і дозволяє розглянути об’єкт вивчення в різних площинах, по ходу закріплюючи отримані знання у різний спосіб. Дитина, не встигає «втомлюватися» від обсягу отримання нової інформації, в потрібний момент, перемикаючись на нову форму «всотування» матеріалу. Маючи, порівняно з традиційними предметними заняттями, відмінні цілі (мета предметного заняття – знання, уміння, навички; тоді як мета інтегрованого – формування досвіду пізнавальної діяльності у різних видах і формах міжособистісної взаємодії), структуру (жорстку і гнучку відповідно до названих видів заняття), модель взаємодії педагога і дитини, провідний метод навчання (пояснювально-ілюстративний метод для предметного та інтерактивний – для інтегрованого), інтегровані заняття виявляють безперечні переваги саме у формуванні базових особистісних якостей дітей. Відбувається стимулювання пізнавальних процесів, підвищується пізнавальна мотивація, розширення світогляду дошкільників [6].
Інноваційний формат занять змінює сутнісні смисли, функції і роль вихователя, який має стати не просто наставником, скоріше «орієнтантом дитячого розвитку». Він створює умови для самостійного освоєння дитиною навколишньої дійсності, допомагає через спільну діяльність формувати уявлення про образ світу.
Розглянемо окремі важливі принципи організації освітньої роботи, спрямованої на забезпечення дошкільної зрілості.
Принцип емоційного задоволення – реалізація цього принципу сприяє створенню позитивної мотивації до пізнання, сприяє зниженню рівня стресу і тривожності, зміцнює організм в цілому. Важливим є педагогічний гумор у стосунках з дітьми, невимушена і приємна емоційна атмосфера в групі [11].
Принцип проблемності – забезпечується використанням проблемно-пізнавальних ситуацій, що загострюють протиріччя між наявними у дитини знаннями і вміннями і новими фактами, явищами, розуміння і пояснення і спонукають дитину до активних дій. Повноцінна реалізація цього принципу значною мірою залежить від вміння зацікавити дитину, спонукати її до пошуку розв’язання поставленої проблеми.
Принцип розуміння пізнавального матеріалу і опори на минулий досвід дитини – передбачає включення нового знання у минулий досвід дитини [18]. У кожної дитини є свій власний спонтанний досвід, набутий з практики життя, спілкування тощо, в який вбудовується нове здобуте дитиною знання. В результаті відбувається перехід на новий, більш високий рівень усвідомлення і розуміння пізнавального матеріалу. Тобто «інтелектуальний багаж дитини» виникає в результаті її пізнавальної діяльності. При цьому розуміння матеріалу дітьми виглядає як розв’язання певної розумової задачі, що передбачає момент упізнавання нового у знайомому об’єкті, прогнозування, висування гіпотез щодо осмислення відмінностей, об’єднання елементів зрозумілого у єдине ціле.
Принцип забезпечення єдності діяльнісного, емоційного та інтелектуального. Науковці доводять, що мозок дитини формується поступово: від мозку дій (його розвиток пов’язаний з розвитком рухів і сенсорного досвіду дитини, забезпечення тактильного, вестибулярного і м’язово-суглобового досвіду), потім мозку емоцій (його розвиток залежить від здатності переробляти емоційну інформацію, необхідну для вміння встановлювати контакти із зовнішнім світом через емоції і почуття, близькі стосунки з людьми) - до мозку інтелекту (його становлення зумовлене сформованістю двох перших структур мозку і забезпечує розвиток інтелекту, що виявляється у здатності розуміти і робити висновки, проявляти емпатію, любов, співчуття (У. Кіслінг) [9].
Отже, думаючий мозок старшого дошкільника слугує фундаментом для становлення і розвитку таких якостей особистості, як чуйність, відповідальність, співчутливість та ін. Враховуючи зазначене, доцільно використовувати вправи й завдання, що «працюють» не лише з інтелектом, а й з емоціями, сенсорикою дитини.
Принцип пріоритетності збагачення особистого досвіду дитини. Передусім йдеться про три лінійність практичного досвіду дитини, що передбачає сполучення життєвого досвіду дитини (спонтанний процес практики діяння в повсякденних життєвих ситуаціях), досвіду організованих форм навчання (передбачає участь в інтегрованих заняттях, проблемно-практичні ситуаціях, рухливих іграх, квестах тощо) та досвід самостійного свідомого діяння в предметно-розвивальному середовищі (включення в самостійну пізнавально-творчу, дослідницьку або театралізовану діяльність) [9].
Принцип інтеграції – передбачає у межах однієї навчальної теми різноманітність «діяльнісних форм втілення творчих мисленнєвих актів дитини» [14]. Так, одне й те ж саме поняття може засвоюватись дитиною через різні засоби вираження і сприйняття. Тобто один образ, отриманий шляхом читання оповідання, може бути побудований засобами емоційного відчуття, малювання, конструювання, ліплення, створення рухових образів тощо. Наприклад, у вихованні спостережливості, діти спочатку заглиблюються у дослідницьку діяльність з мильними бульбашками, потім через емоційно-чуттєві дії вправляються у дослідженні за об’єктами живої і неживої природи. Таким чином, принцип інтеграції освітнього процесу забезпечує цілісне опанування дитиною базовими якостями.
Принцип єдності закладу дошкільної освіти й сім’ї з питань виховання базових якостей. Суть цього принципу у тому, що об’єднання зусиль педагогів дитячого садка і батьків дозволяє створити єдиний розвивальний простір, комфортні умови для гармонійного становлення дитячої особистості. Звичайно, ініціатива має йти від вихователів, які здійснюють просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на розуміння сучасних завдань освіти, на значення розвитку у дітей пізнавальних інтересів і пізнавальної активності. Узгодження позицій педагогів і батьків з конкретних питань, зокрема, з питань інтелектуального розвитку, усвідомлюється як важлива умова цього процесу [9].
Також надзвичайно важливим для забезпечення просування дітей до досягнення дошкільної зрілості є урізноманітнення всієї палітри форм організації освітнього процесу, з огляду на переваги, що виявляє кожна з форм.
Індивідуальний формат діяльності з дитиною є ефективним для виконання творчих пізнавальних та ігрових завдань різного рівня складності, що забезпечують диференційований підхід до кожного з урахуванням його темпу розвитку [1]. Для одних дітей характерні швидкість і точність виконання завдань, висока особистісна активність, а для інших – повільність дій, невпевненість і потреба у керівництві. Індивідуальні форми роботи сприяють подоланню прогалин у знаннях і вміннях, дають змогу поглиблено працювати над формування особистісних якостей. Узгодженість педагогічних вимог й індивідуальних можливостей дитини забезпечує позитивне ставлення кожної дитини до пізнавального процесу, в якому вона не лише може усвідомити свої помилки, а й знайти способи їх виправлення, відчути задоволення від гарно виконаного завдання, добродіяння, власних здобутків і досягнень. Індивідуалізована освітня діяльність передбачає, що вихователь повинен вміти працювати одночасно з дітьми з різним рівнем розвитку певної якості, різним складом мислення, різним рівнем мотивації, й відповідно добирати методи і способи навчання і виховання з урахуванням індивідуальності кожної дитини. Важливість застосування індивідуальних форм виявляється в тому, що вони підготовляють дитину до роботи у мікрогрупах, в тому числі й в парах. Така співпраця з іншими дітьми привчає взаємодіяти і виробляти колективні рішення на основі аналізу індивідуальних пропозицій учасників мікрогрупи.
Груповий формат діяльності. Не менш важливий для становлення й розвитку особистісних якостей є включення дітей в підгрупу (по троє-п’ятеро-шестеро) чи колективну роботу, в якій діти взаємодіють як цілісний об’єднаний колектив однодумців, одна команда. Без цього неможливо проведення квестів, театралізованих вистав, рухливих та спортивних ігор, загально групових занять. Розвивально-виховний ефект групової взаємодії виявляється в тому, що у просторі гри чи заняття сходяться, стикаються різні особистості, яким для досягнення спільного результату треба навчитися узгоджувати свої наміри, інтереси, дії, виявляти свою позицію, розуміти і враховувати можливість існування відмінної від власної точки зору [1].
Типовою помилкою вихователів є намагання попередити виникнення конфлікту інтересів чи бажань, суперечок між дітьми, прагнення розв’язати проблемну ситуацію за них, з позицій нашого дорослого досвіду. Такі дії дорослого гальмують процес становлення і розвитку особистісних якостей дошкільників. Саме подолання труднощів, розв’язання проблем створюють найсприятливіші умови для дорослішання, формування дошкільної зрілості.
Висновки. Найнеобхіднішим стратегічним завданням дошкільної освіти є забезпечення умов безконфліктного, природного, відповідного до місцевих соціокультурних реалій входження дитини в світ смислів і значень, важливих для подальшого її пізнавального, морального та естетичного розвитку. Суспільству необхідні життєздатні, самостійні, умілі, творчі люди з почуттям відповідальності, гідності, совісті, тому пріоритетними є ціннісний, морально-соціальний розвиток з перших років життя. Тому основним завданням дошкільної освіти є озброєння дітей не стільки системою галузевих знань, скільки наукою життя.
Дошкільна освіта є першим рівнем освіти, на якому лежить відповідальність щодо забезпечення цілісності й спадкоємності освітнього простору особистості, адже саме тут формуються первинні мотивації і прагнення пізнавального, морального і естетичного характеру, які в майбутній освітній діяльності будуть визначати життєтворчі можливості людини.
Таким чином, особлива організація освітнього процесу створює сприятливі для набуття дітьми дошкільної зрілості умови, що гармонізує перехід від дошкільної до початкової ланки освіти.
Список використаних джерел