Вступ

 

 

Пермакультура – це створення сталих середовищ для людини. Власне термін є не просто скороченням від словосполучення перманентна (стала) агрокультура (сільське господарство), а і стійка культура, оскільки культури не можуть довго існувати без стійкої сільськогосподарської основи та етики землекористування. З одного боку можна сказати, що пермакультура стосується рослин, тварин, споруд та інфраструктур (водної, енергетичної та інфраструктури комунікацій). Проте, пермакультура стосується не так власне цих елементів, як взаємодій між ними, які можна створити залежно від того, як їх розташувати на місцевості.

Метою є створення екологічно цілісних та економічно життєздатних систем, які забезпечують свої потреби, нічого не виснажують  і не забруднюють і відтак є сталими в довготривалій перспективі. Використовуючи якнайменше земель, пермакультура поєднує типові якості  рослин і тварин із природними характеристиками місцевостей та структур задля створення систем життєзабезпечення для міста й села.

Пермакультура базується на спостереженнях за природними системами, мудрістю, закладеною в традиційних фермерських системах, та сучасними науковими й технологічними знаннями. Дарма, що вона ґрунтується на «законних» екологічних моделях, пермакультура створює культивовану екологію, покликану вирощувати більше їжі для людини і тварин, ніж це зазвичай відбувається у природі.

У своїй книзі «Революція однієї соломинки» Фукуока, мабуть, найкраще сформулював основу філософії пермакультури. Загалом, це ідея праці спільно з природою, а не проти неї, тривале та вдумливе спостереження, а не тривала та бездумна праця; сприйняття всієї множинності функцій рослин і тварин, а не сприйняття дрібниць такими, що не пов’язані одна з одною. Простіше кажучи, я веду про айкідо на природі, коли піддаєшся ударові, коли труднощі стають перевагами, а будь-що ти застосовуєш собі на користь. Протилежний підхід – це займатися з природою карате, аби вона поступилася нашій силі, низці наших важких ударів. Але, наступаючи на природу, ми утискаємо (а зрештою, і знищуємо) самих себе.

Гадаю, гармонія з природою можлива, якщо нам забути ідею вищості над нею. Найбільшою нашою помилкою є те, що ми вважаємо себе «господарями творення», тобто мислимо себе понад ним. Так казав Леві Строс. Ми нічим не кращі за інші живі організми – всі вони є формами вираження Життя. Якби ми сприймали цю істину, то розуміли би, що все, що ми чинимо з іншими живими істотами, позначається на нас. Культура, що має таке розуміння, не знищуватиме інші живі форми без повної на те необхідності.

Пермакультура є системою, завдяки якій ми можемо жити на Землі, так користаючи з кругообігу відносно безпечної енергії та надлишкових їжі, природних ресурсів, що це не руйнуватиме життя на Землі. Техніки відновлення та збереження нашої планети вже відомі; невідомо тільки, чи готові всі нації та народні маси до зрушень. Так чи інак, мільйони звичайних людей починають самотужки, без допомоги політиків.

Хоч би де ми жили – наспів час щось робити. Почати можна зі зменшення споживання енергії, адже можна використовуючи лише 40% її від теперішнього рівня – якість життя від цього не стане гіршою. Можна покращити енергоефективність будинків. Можна надавати перевагу громадському транспорту, а приватні авто використовувати спільно з друзями. Можна зливати у резервуари воду з дахів або спрямовувати сірі стоки для зливу в туалеті чи іригації наших земельних ділянок. Можна ставати частиною процесу виробництва їжі. Це не значить, що всім нам треба заходитися коло своєї картоплі – зате можна її купляти безпосередньо у відповідального фермера. Насправді, краще організувати місцеву когорту покупців, аніж самому ростити картоплю.

У пермакультурі, а головним чином у сталому людському господарстві енергетичні потреби системи закриває сама система. Сучасна агропромисловість повністю залежна від зовнішніх ресурсів. Перехід від плодючих стійких систем (де землею користають спільно) до комерційного вирощування однорічників, коли земля розглядається як товар, має наслідком перетворення суспільства з бережливого на енерговитратне, виснажувального та руйнівного використання земель, потреби у зовнішніх енергоресурсах, які переважно надходять із країн третього світу у вигляді пального, добрив, білків, праці та навичок населення цих країн.

Сучасне сільське господарство не визнає свої справжні витрати та не платить за них реальну ціну: родючість ґрунту виснажується внаслідок вирощування однорічних зернових культур та овочів, для підтримання врожайності використовуються невідновні ресурси, відбувається ерозія через надмірні випас та оранку, вода забруднюється хімікатами.

Коли потреби системи не задовольняються всередині неї, розплатою стає енергоспоживання та забруднення. Ми більше не можемо миритися з такими наслідками нашого сільського господарства. Воно вбиває наш світ та врешті знищить нас.

Навіщо далеко ходити - все, що потрібно для якісного життя, уже навколо нас. У нас є сонце, вітер, люди, будинки, каміння, море, птахи та рослини. Співпраця з ними принесе гармонію, боротьба – лихо та хаос.

ЕЛЕМЕНТИ ЗАГАЛЬНОГО ПЕРМАКУЛЬТУРНОГО ДИЗАЙНУ