Школа нового покоління:

школа життєвої компетентності та розвитку творчого потенціалу особистості

Зміст

1.        Актуальність ідеї проекту та інноваційні підходи щодо її реалізації        3

2.        Інноваційна теорія і практика трансформацій у сфері освіти.        6

2.1. Ідеологічні та методологічні засади парадигмальних змін в організації шкільної освіти.        6

2.2. Організація педагогічного процесу на засадах інноваційної освітньої парадигми        12

2.3. Успенівська ЗОШ як експериментальний педагогічний майданчик зі створення школи нового покоління        22

3.        Концептуальні тези Пілотного проекту з якісної модернізації вітчизняної системи освіти        29

Література        33

Додаток        34

         «Формування сучасної людини з інноваційним типом мислення, інноваційною культурою та  здатністю до інноваційної діяльності –  це головне завдання школи»   (Василь Кремень)

"Ми говорили про механізми здійснення освітньої реформи. Але вона стане можливою лише в одному випадку - якщо ми змінимо дискурс про освіту і науку в Україні. До сьогодні еліти не розуміли, що в освіту треба інвестувати кошти і що саме освіта є запорукою інноваційного розвитку країни." (Лілія Гриневич)


  1. Актуальність ідеї проекту та інноваційні підходи щодо її реалізації

Цілком закономірно, що у період сучасних кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя мають бути кардинально змінені підходи в організації життєдіяльності навчальних закладів: і загальноосвітніх і вищих.

Сучасна українська школа побудована на моделі затеоретизованої уніфікованої пострадянської школи, орієнтованої на механічне запам’ятовування та відтворення відірваних від реальних життєвих потреб знань. Ця модель базується на класно-урочній інформативно-репродуктивній парадигмі Яна Амоса Коменського і покликана "учити усіх всьому". Вона була досить прогресивною для свого часу (XVI століття), але є зовсім неадекватною реаліям сьогодення. І сьогодні уже ні у кого не має сумніву, що ця модель безповоротно застаріла, давно віджила свій вік.

Дослідження свідчать, що за останні десятиліття діти дуже змінилися. Сучасні діти у своїй більшості не вписуються у рамки традиційної системи освіти, не зазнаючи при цьому шкоди для свого розвитку. У ході вимушеного підкорення інваріантним канонам відбувається непоправна ломка їх індивідуальності та втрата творчої самобутності.

Сучасний кризовий стан освіти відображається у таких характеристиках: низький рівень навчальної мотивації і зневіра учнів у власних силах, агресивні взаємовідносини у шкільних колективах і стрімке зростання підліткової злочинності, соціальний інфантилізм і функціональна неграмотність випускників, професійне вигоряння педагогів і падіння престижності педагогічної праці. Передова українська спільнота усе ясніше усвідомлює, що руйнівні процеси, які набирають обертів в освітній сфері, у своїй сукупності є одним з провідних чинників загальних деструктивних процесів, що відбуваються в країні.

Тож для України, з огляду на кризові виклики, що супроводжують її на сучасному етапі державотворення, як одне із пріоритетних постає завдання створення нової школи, школи формування особистості, скерованої на досягнення вищого ступеня саморозвитку і спрямування власного творчого потенціалу на ініціювання та реалізацію інноваційної стратегії суспільного розвитку.

Детальний контент-аналіз розвитку вітчизняної та зарубіжної шкільної практики дає підстави стверджувати, що для переведення національної системи освіти у стан інноваційної трансформації немає потреби починати розробку ідеологічних і методологічних засад школи нового покоління з нуля або копіювати освітні системи інших країн. Цілком реально створити свою парадигмально оригінальну та історично унікальну модель нової української школи шляхом системного аналізу та узагальнення науково-практичних напрацювань відомих педагогів-гуманістів минулих часів, прикладів передового досвіду окремих вчителів новаторів, матеріалів експериментально-пошукової роботи, проведеної в Україні за часи незалежності, усього різноманітного спектру творчих ініціатив та прогресивної експертної думки сучасної освітянської спільноти.

Стрімке підвищення останнім часом інноваційної активності освітян (і теоретиків і практиків), планомірна робота Міністерства освіти і науки щодо винайдення ефективних шляхів системного реформування освітньої сфери свідчить про те, що освіта в Україні уже виходить на якісно новий рівень. При цьому в освітянському середовищі і серед прогресивної громадськості відбувається усвідомлення, що необхідно змінити не лише загальні, зовнішні параметри функціонування інституту освіти, але й запровадити у життя інноваційні концептуальні підходи в організації шкільного навчально-виховного процесу.

Має бути змінена освітня парадигма в цілому. Тобто необхідно здійснити перехід від парадигми інформативно-репродуктивної, предметно-конгломеративної, що нівелює особистість, орієнтує учнів переважно на накопичення академічних, не пов’язаних між собою і практикою життя знань з великого переліку так званих основ наук, - до парадигми компетентоформуючої, модульно-інтегративної, що стимулює гармонійний саморозвиток учнів, створює у свідомості учня цілісну картину світу та орієнтує їх на здобуття конструктивного життєвого досвіду.

Така інноваційна парадигма, яка повністю відповідає ключовим концептуальним засадам реформування середньої школи, ухваленим Міносвіти, в Україні уже існує.

До того ж, існує багато прикладів впровадження її новаторських засад навчальними закладами різних типів у різних регіонах країни: від Івано-Франківської до Луганської областей.

Але, нажаль, ці успішні зразки парадигмальних змін проіснували лише короткий термін як експериментальні майданчики. Їх експериментально-пошукова діяльність (хоча була схвалена органами управління усіх рівнів) не отримала належної нормативно-правової підтримки для подальшого розвитку.

Між тим, робота у цьому напрямку не припинялась, деякі шкільні колективи і окремі педагоги-ентузіасти продовжили системне опрацювання інноваційної теорії і практики.

Мова йде про інноваційну освітню парадигму, засновану на ідеологічних та методологічних засадах педагогіки життєтворчості особистості, яка є феноменом української просвітницької думки.

На даний час ця парадигма являє собою академічно обґрунтовану, чітко структуризовану змістово-технологічну платформу якісної модернізації освіти відповідно до стратегічних орієнтирів цивілізаційного розвитку ХХІ століття.

А отже є реальна можливість розробити по-справжньому інноваційну, альтернативну існуючій практико-орієнтовану модель школи нового покоління та започаткувати пілотний проект з її апробації в умовах сучасного вітчизняного освітнього простору.

Рішення про участь у пілотному проекті має ухвалюватися за ініціативою педагогічних колективів загальноосвітніх шкіл, адже лише за умов добровільного, усвідомленого і відповідального долучення до справи педагогів-практиків на місцях реформа буде мати гарантований успіх.

У той же час передбачається, що цей пілотний проект отримає усе необхідне для успішного розгортання, а саме: невідкладне вирішення питань нормативно-правового, кадрового, матеріально-технічного, фінансово-економічного забезпечення.

  1. Інноваційна теорія і практика трансформацій у сфері освіти.

2.1. Ідеологічні та методологічні засади парадигмальних змін в організації шкільної освіти.

Згідно прогностичних оцінок багатьох експертів, у ХХІ сторіччі світове співтовариство у своєму цивілізаційному розвитку відмовиться від деструктивної, такої що породжує нескінченні кризові явища глобального характеру, техноцентричної парадигми минулого, парадигми безсистемного, хаотичного науково-технічного прогресу. Їй на зміну прийде парадигма гуманоцентрична, яка відкриває широкий простір для досягнення людиною вищого ступеня розквіту творчих здібностей та продуктивного виявлення особистісного потенціалу кожного члена суспільства як основи людино-вимірного прогресу майбутнього.

У свою чергу, якісна модернізація системи освіти має відбуватися у ракурсі цих загальносистемних парадигмальних змін.

Багатогранна експериментально-пошукова діяльність освітніх закладів із запровадження у навчально-виховний процес інноваційних засад педагогіки життєтворчості особистості, яка є витвором вітчизняної науково-просвітницької думки, свідчить, що саме ця парадигмально утворююча педагогічна теорія і практика може слугувати надійним ідеологічним орієнтиром та методологічним ресурсом для вирішення стратегічних завдань щодо кардинального реформування шкільної освіти.

Педагогіка життєтворчості скеровує школу на створення умов для набування учнями особистісних компетенцій щодо власного гармонійного життєздійснення та здійснення гармонійних перетворень у навколишньому світі.

У її контексті особистість розглядається як суб’єкт реалізації власної життєвої стратегії, що бере відповідальність за свою долю, розробляє творчі життєві проекти за головними напрямками життєздійснення: "Я-людина", "Я-громадянин", "Я-індивідуальність", "Я-дослідник". При цьому керівна роль педагога має виявлятися, у першу чергу, в актуалізації суб’єктного статусу учнів у різних видах пізнавально-творчої діяльності та інтенсивній мотивації учнів щодо їх саморозвитку, самоосвіти, самовиховання, самовдосконалення.

В основу життєтворчої освітньої парадигми покладено ідею про опосередковане педагогічне сприяння вибору учнем власної траєкторії побудови життя. Свідомому творенню особистістю власного життєвого простору.

Життєтворчість, як вищий ступінь самоздійснення особистості, як мисленево-практична діяльність, виявляється у конструктивній активності щодо планомірної реалізації смисложиттєвих цілей і послідовних цілеспрямованих актах свідомого впливу особистості на свій внутрішній і зовнішній світ з метою їх гармонійного саморозгортання.

У свою чергу, здатність до гармонійного життєздійснення, тобто здатність самостійно організовувати своє життя відповідно до вихідної ідеальної конструкції світобудови, є інтегральним критерієм особистісної зрілості, опанування людиною мистецтва жити.

В цілому педагогіка життєтворчості дозволяє успішно вирішувати головне завдання сучасної школи – формування життєвої компетентності учнів, тобто їх здатності:

Науково-історичний екскурс щодо світового розвитку педагогічної теорії і практики дає підстави для умовиводу, що педагогіка життєтворчості цілком феномен сучасної української педагогіки. Хоча, звичайно, її витоки сягають глибини віків. Адже протягом усього історичного розвитку людства педагоги-гуманісти напрацьовували досвід творчої співпраці з дітьми, спрямованої на формування особистості, компетентної у питаннях свого життєздійснення.

Ян Амос Коменский, Жан-Жак Руссо, Генріх Песталоцці, Лев Толстой, Марія Монтессорі, Джон Дьюі, Селестен Френе, Януш Корчак – кожен із цих видатних суспільно-педагогічних діячів із світовим ім’ям у минулому зробив свій неоцінний внесок у розвиток передової педагогічної думки. Суттєву роль у розбудові інноваційних засад вітчизняної освіти відіграло і поширення досвіду відомих педагогів-новаторів радянських часів: Віктора Шаталова, Шалви Амонашвілі, Михайла Щетиніна, Софії Лисенкової, Ігоря Вовка, Євгена Ільїна, Ігоря Іванова, Олександра Бударного, Віктора Захарченка та інших.

Між тим, саме в українському освітньому полі відбулося поступальне просування від загальних гуманістичних орієнтирів у педагогіці та окремих оригінальних шкільних моделей до предметно спрямованої роботи щодо системного опрацювання та теоретико-методологічного формування інноваційних освітніх підходів у концептуально цілісну парадигму побудови школи нового покоління.

Аутентичним джерелом людиновимірних компетентноформуючих ідей педагогіки життєтворчості є козацька педагогіка, просвітницькі гуманістичні погляди Григорія Сковороди, Костянтина Ушинського, Софії Русової, подвижницька діяльність Якова Чепіги, Модеста Корфа, унікальний педагогічний досвід та літературна спадщина Антона Макаренка, Василя Сухомлинського.

Багато сучасних українських вчених (матеріали їх досліджень викладені у науково-методичних виданнях, наведених у списку літератури) у своїх роботах приділяли велику увагу питанням переходу на суб’єкт-суб’єктну взаємодію педагога з учнями, переорієнтації навчально-виховного процесу з позиції озброєння учнів відірваними від реального життя знаннями на позиції формування практико-орієнтованої обізнаності та розвитку творчого потенціалу учнів.

Особливо великий внесок у безпосередню розробку теоретичних засад педагогіки життєтворчості, академічне обґрунтування її психологічних механізмів та понятійного апарату був зроблений М.В. Кириловою, Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаковим.

Багато представників прогресивної освітянської громадськості та освітянського істеблішменту, педагогічні колективи експериментальних навчальних закладів, окремі ініціативні педагоги активно сприяли широкій популяризації та втіленню життєтворчої ідеї у діяльність загальноосвітньої школи.

На сьогодні концептуально багатогранна інноваційна освітня теорія та системно апробована інноваційна освітня практика педагогіки життєтворчості (тобто осягнення особистістю мистецтва гармонійного життєздійснення), акумулюючи у собі усі прогресивні ідей, принципи і методи, напрацьовані плеядою першопрохідців у справі гуманізації освіти, містить у собі широкий спектр відкриттів – як педагогічних, так і загальносвітоглядних.

Повна відповідність гуманоцентричних компетентоформуючих параметрів життєтворчої освітньої парадигми прогностичним орієнтиром нової освітньої політики держави слугує беззаперечним доводом на користь обрання її в якості ідеологічної та методологічної платформи змістово-технологічного перезавантаження існуючої шкільної практики і виведення вітчизняної освіти на справжні інноваційні рубежі подальшого розвитку.

Адже саме життєтворча освітня парадигма дозволяє розробити системну практико-орієнтовану модель нової школи, яка задовольнить потребу суспільства у випускниках нової формації, не лише здатних адаптуватися до складних динамічних умов сучасної епохи, але й таких, що мають широкий особистісний діапазон можливостей, неординарне креативне мислення, активну життєву позицію і високий рівень громадянської відповідальності.

І що дуже важливо, ця інноваційна освітня парадигма дозволяє змоделювати систему підготовки (перепідготовки) педагогічних кадрів для задоволення потреби у педагогах нової формації, які самі опанували мистецтво успішного життєздійснення і будуть здатні супроводжувати учнів на шляху до особистісної зрілості.

Дослідження закономірностей і механізмів просування особистості до вищого ступеня індивідуального розвитку, досягнення людиною максимальної досконалості за всіма напрямками життєдіяльності, вищого ступеня професіоналізму та соціального успіху здійснює порівняно молода галузь людинознавства – акмеологія.

У свою чергу, прикладний аспект акмеології – педагогічна акмеологія, що створюється сьогодні на засадах теорії життєтворчості особистості, вирішує завдання вироблення інтегральної стратегії особистісного супроводу дитини в ході набуття нею життєвої компетентності та розвитку її творчого потенціалу.

Педагогічна акмеологія є саме тим науково-дисциплінарним напрямком, який забезпечує інноваційний контент педагогічної освіти в цілому. Її структурні підрозділи, такі як: педагогічна ноосферологія, педагогічна онтопсихологія, педагогічна реабілітологія, педагогічна праксіологія – формують теоретичні уявлення і практичні навички фахівців у галузі освіти з усіх аспектів саморозвитку особистості й опанування учнями мистецтва жити.

Мистецтво жити – це особливе уміння і висока майстерність особистості у побудові власного життя, що виформовується на розумінні закономірностей розгортання життя як такого, розвинутій самосвідомості та володінні життєтворчими технологіями самоздійснення.

Педагог-акмеолог – фахівець дійсно нової формації, здатний спрямовувати свій професійно-особистісний потенціал на створення в умовах навчального закладу збагаченого освітнього простору життєтворчості та спонукання учнів до максимального нарощування творчих ресурсів для самореалізації в усіх сферах життєздійснення: Я і природа, Я і суспільство, Я і мистецтво, Я і наука.

Акмеологом педагог стає незалежно від своєї спеціалізації (учитель, вихователь, психолог, соціальний педагог, педагог-організацтор, класний керівник) у разі, якщо стає на ідеологічну платформу життєтворчої освітньої парадигми та обирає шлях цілеспрямованого просування до вершини професійної майстерності. Його ключовою кваліфікаційною ознакою є набуття здатності опосередковано, через задіяння фасилітаційних технік, вирішувати завдання психолого-педагогічного супроводу дитини:

Сьогодні уже багато наукових установ, закладів середньої, вищої та післядипломної педагогічної освіти спрямовують свою діяльність на винайдення найбільш ефективних шляхів розвитку освіти, спираючись на понятійно-смисловий контент акмеології.

В цілому, в освітньо-культурному просторі України виформовується інноваційне педагогічне мислення, розуміння необхідності системних якісних змін в організації освіти усіх рівнів відповідно до стратегічних орієнтирів інноваційного розвитку суспільства в умовах переходу до нової цивілізаційної епохи.

А отже, актуалізується потреба у створенні як компетентнісної моделі випускника школи нової формації, здатного до інноваційної суспільної діяльності, так і компетентнісної моделі педагога нової формації, здатного запроваджувати інноваційні підходи в організації шкільної практики.

2.2. Організація педагогічного процесу на засадах інноваційної освітньої парадигми

Перевагою парадигмального підходу у реформуванні освіти є те, що замість впровадження окремих новацій у педагогічну практику цей підхід передбачає розробку концептуально комплексної інноваційної моделі повного змістово-технологічного перезавантаження педагогічного процесу на засадах дидактичної системотехніки.

У ракурсі обраної компетентоформуючої особистісно орієнтованої стратегії оновлення освіти є доцільним визначити такі напрямки концептуальних змін:

Методологія реалізації зазначеної концептуальної моделі передбачає відповідні ключові напрямки:

Парадигмальна цілісність інноваційних освітніх перетворень забезпечується комплексом системомоделюючих новацій:

У загальному форматі інноваційний педагогічний процес, побудований на засадах компетентоформуючої життєтворчої освітньої парадигми має певний перелік проекційних характеристик.

 Педагогічний процес являє собою системне сінергітичне утворення і завдяки наскрізній проективно-рефлексивній технологізації трансформується у цілісний інформаційно, комунікаційно, мотиваційно, організаційно збагачений освітній простір у складі чотирьох модульно-інтегрованих освітніх циклів.

І Нормативний цикл: проективно-рефлексивна методика продуктивного застосування

А. Загальнонавчальний практикум "Опанування базових ЗУНів"

Б. Загальнокультурний практику "Входження у цивілізацію"

ІІ Пізнавальний цикл: проективно-рефлексивна методика дедуктивного пізнання

А. Класно-урочні заняття "Основи наукового світогляду"

Б. Факультативні заняття "Панорама інтересів"

ІІІ Тренінговий цикл: проективно-рефлексивна методика дискурсивного вправляння

А. Проактивний тренінг "Мистецтво гармонійного життєздійснення"

Б. Превентивний тренінг "Гармонізація особистості"

ІV Прикладний цикл: проективно-рефлексивна методика креативного справоведення

А. Групові заходи "Майстерня колективних творчих справ"

Б. Загальношкільні заходи "Життєтворчий марафон"

Змістові модулі освітніх циклів визначаються відповідно до тетратомічної (чотиригранної) конструкції гармонійної світобудови та програмно забезпечуються за кожним з аспектів саморозвитку особистості

матерія: сфера користування: функціональний аспект саморозвитку

простір: сфера інтегрування: соціальний аспект саморозвитку

рух: сфера вираження: ментальний аспект саморозвитку

час: сфера перетворення: інтелектуальний аспект саморозвитку

Кожен із змістових модулів конкретизується в оптимізованих освітніх нормативах за віковими ступенями (підготовча школа, початкова школа, основна школа, старша школа)

 Особистісно орієнтована стратегія психолого-педагогічного супроводу дитини забезпечує кожному учню максимально ефективні умови для всебічного розвитку завдяки типологізації учнівського контингенту на підставі діагностичного визначення пріоритетних напрямків освітньої успішності. При цьому особливо обдаровані діти отримують багату палітру можливостей для повного розкриття їх творчого потенціалу.

На противагу традиційній роботі з обдарованими дітьми, яка у більшості випадків зводиться до залучення найбільш здібних учнів до всіляких численних конкурсів, олімпіад, фестивалів та інших заходів за ініціативою і безпосереднім керуванням учителя (суб’єкт-суб’єктний підхід в організації освітньої діяльності) – опосередкований збагаченим освітнім простором мотивуючий вплив учителя орієнтує учнів на розробку і реалізацію власних проектів творчої самореалізації у співтворчості з педагогом. Таким чином відбувається переміщення акцентів щодо міри відповідальності за результат тієї чи іншої справи: учень сам усіма силами прагне успіху, постійно отримуючи нові внутрішні і зовнішні стимули до самовираження, сприймаючи у цьому випадку керівництво педагога як зажадану допомогу, а не як посягання на його свободу.

 Максимально ефективно і безболісно розв’язується проблема впровадження освітньої інклюзії, тобто забезпечення для усіх учнів рівних умов здобуття освіти шляхом інтеграції у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи дітей різних статусних категорій у незалежності від їх функціональних, соціальних, ментальних, інтелектуальних особливостей.

Докорінно змінюється підхід в організації роботи з дітьми, що мають різний рівень навчальних можливостей (у тому числі дітьми з особливими потребами). Учитель не розподіляє учнів на сильних і слабких. Переважне використання командних, інтерактивних, ігрових, тренінгових, пошуково-творчих форм роботи дозволяє кожному учневі брати участь у колективних видах діяльності: кожен відповідно до своїх здібностей долучається до спільної справи, робить свій внесок у загальний її успіх.

До того ж, учитель не демонструє зосередження своєї уваги на різних категоріях учнів (обдарованих та невстигаючих); його зусилля спрямовуються на плекання паростків обдарованості, закладених у кожній дитині, створення умов для всебічної актуалізації творчого потенціалу кожного учня. При цьому найбільш здібні і талановиті учні, отримуючи широкий простір для самореалізації, не хворіють на "зоряну хворобу", а учні з більш низьким потенціалом також мають усі умови для творчого самовиявлення і не стають жертвами комплексу меншовартості.

Для компенсації обмежених можливостей дітей з особливими потребами передбачено забезпечення їх тьюторською підтримкою та залучення до колективної творчої діяльності у складі різновікових груп.

Задоволення особливих освітніх потреб таких учнів відбувається за рахунок введення до загального розкладу уроків корекційних практичних занять на відпрацювання навчальних навичок за потребою та проведення спеціальних реабілітаційних заходів.

 Кардинально змінюється підхід до оцінки результативності освітньої діяльності.

По-перше, вводяться нові критерії ефективності педагогічного процесу в цілому на засадах компетентнісного підходу.

По-друге, вирішується проблема зниження стрессогенності навчально-виховного процесу за рахунок визначення освітніх нормативів за принципом стандартного мінімуму (на противагу існуючому сьогодні програмному максимуму).

До того ж, передбачена модифікація контролюючої функції за рахунок введення експертно-рейтингової системи оцінювання: визначається рейтинг пізнавально-творчої активності учнів за підсумками проходження тематичного змістового модуля; відповідно до рейтингу (високий, середній, низький) може коригуватися тематична експертна оцінка.

Моніторинг якості освітньої діяльності відбувається синхронно на двох рівнях: індивідуальна та колективна рефлексія ефективності виконаних дій та оптимальності витрачених ресурсів задля досягнення навчальної мети.

Зазначені методологічні новоутворення реалізовуються завдяки системному задіянню механізму проективно-рефлексивної самоорганізації особистості. Це можна продемонструвати на прикладі проективно-рефлексивної методики дедуктивного пізнання, яка застосовується при опануванні учнями пізнавального освітнього циклу і є складовою інтегральної проективно-рефлексивної освітньої технології.

Традиційний педагогічний процес організовується за принципом суб’єкт-суб’єктної взаємодії вчителя з учнями із задіянням акумулятивно-репродуктивного механізму директивної організації і має такий вигляд:

Натомість, застосування фасилітаційного методичного інструментарія забезпечує суб’єкт-суб’єктний підхід у побудові взаємовідносин між учасниками освітньої діяльності завдяки задіянню проективно-рефлексивного механізму самоорганізації особистості. Отже, педагогічний процес, організований за інноваційною технологією, має такі характерні ознаки:

У підсумку даного розділу можна навести такі узагальнюючі тези на підтвердження справжньої інноваційної сутності педагогічного процесу, змодельованого на засадах життєтворчої компетентоформуючої парадигми:

Отже, є усі підстави стверджувати, що педагогіка життєтворчості є надійним ідеологічним орієнтиром у здійсненні якісних трансформаційних змін у сфері сучасної освіти та може слугувати ґрунтовним методологічним базисом для організації інноваційної шкільної практики.


2.3. Успенівська ЗОШ як експериментальний педагогічний майданчик зі створення школи нового покоління

Інноваційний освітній проект

"Створення практико-орієнтованої моделі нової української школи"

Авторський колектив проекту:

ініціативна творча група у складі педагогів-новаторів Успенівської ЗОШ та членів ГО "Творчий союз акмеологів"

Керівник проекту

Буряк Ігор Григорович, директор Успенівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Гуляйпільського району Запорізької області.

1. Протиріччя, яке зумовлює розробку Проекту

У зв’язку з невідкладністю завдання виведення України на рівень розвинених країн світу виформовується суспільний запит на нову особистість, нове покоління з орієнтацією на проведення конструктивних змін у навколишньому світі. Проте вітчизняна система освіти радянського техноцентричного зразка не тільки не сприяє розв’язанню актуальних антикризових завдань, але й сама опинилася у глибокому кризовому стані.

2. Проблема, на розв’язання якої спрямований проект

Новий Закон України "Про освіту" та Державна Програма "Нова українська школа" проголошують гуманоцентричнийкомпетентнісний підхід в організації загальної середньої освіти. Розпочато реформу системи освіти, яка передбачає зміни щодо структури шкільної освіти, термінів навчання та змісту освітніх програм. У той же час на сьогодні ще не сформовано офіційну парадигму інноваційної освіти та відсутній механізм реального переформатування традиційного педагогічного процесу на інноваційних методологічних засадах. Тож постає потреба у проведенні формуючих експериментів зі створення науково-обґрунтованої практико-орієнтованої моделі школи нового покоління на базі існуючих навчально-виховних закладів.

3. Мета проекту

Розробити та апробувати на практиці модель школи життєвої компетентності та розвитку творчого потенціалу особистості.

4. Завдання проекту

5. Головна ідея проекту

Практико-орієнтовану модель нової української школи побудувати на ідеологічних та методологічних засадах життєтворчої компетентоформуючої освітньої парадигми.

6. Очікувані результати проекту

В ході реалізації проекту буде створено ефективні умови для гармонійного саморозвитку учнів та зростання професійної майстерності педагогічного колективу закладу.

7. Критерії, показники та способи оцінки результатів проекту

Критерій 1. Рівень інноваційного потенціалу педагогічних кадрів.

Показники визначатимуться відповідно до моделі професійної компетентності педагога нової формації.

Спосіб оцінки: контент-аналіз професіограм, методичних портфоліо, результатів індивідуальної та колективної рефлексії педагогів та наказів по школі про підсумки щорічного шкільного фестивалю педагогічної майстерності.

Критерій 2. Рівень здатності учнів до самоорганізації власного життя (зокрема – до самоорганізації навчальної діяльності).

Показники визначатимуться відповідно до моделі випускника школи нового покоління.

Спосіб оцінки: проведення психологічних та соціологічних досліджень, узагальнення результатів індивідуальної та колективної рефлексії учнів; огляд відеоматеріалів про групові та загальношкільні колективні творчі справи; аналіз життєвих творчих проектів учнів.

Критерій 3. Рівень психологічної комфортності учнів у шкільному колективі.

Показники визначатимуться відповідно до моделі психолого-педагогічного супроводу педагогічного процесу.

Спосіб оцінки: експертне опитування учнів та батьків; проведення психолого-педагогічних, соціометричних та скринінгових досліджень; аналіз "Пошти довіри".

Критерій 4. Рівень авторитету закладу в соціокультурному просторі.

Показники визначатимуться відповідно до моделі інноваційного іміджу навчально-виховного закладу.

Спосіб оцінки: контент-аналіз матеріалів ЗМІ, відгуків на Інтернет-сайті закладу; проведення експрес-опитування педагогічних працівників інших закладів освіти, батьків учнів та мешканців об’єднаної територіальної громади, представників органів влади та бізнесу.

8. Термін реалізації проекту

Об’єм робіт за проектом орієнтовно планується виконати упродовж 3-х навчальних років (з червня 2017 р. по червень 2020 р.)

9. Етапи реалізації проекту

І – Підготовчий етап (червень-вересень 2017 р)

ІІ – Основний етап (жовтень 2017 р. – червень 2019 р.)

ІІІ – Заключний етап (серпень 2019 р. – червень 2020 р.)

        Виконавці визначатимуться відповідно до побажань учасників Проекту щодо розподілу напрямків експериментально-пошукової роботи.

10. Склад команди проекту

Планується створення єдиної команди для реалізації Проекту з ініціативних інноваційно орієнтованих членів педагогічного колективу, членів громадської організації "Творчий союз акмеологів", лідерів учнівського самоврядування, зацікавлених батьків учнів, працівників органів управління об’єднаної територіальної громади, працівників місцевих закладів культури та медицини, представників соціально відповідального бізнесу, волонтерів з числа соціально активних студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Для координації діяльності усіх учасників Проекту планується створення єдиного електронного інформаційного простору.

11. Соціальні партнери Проекту

12. Умови для реалізації проекту

13. Прогноз можливих ризиків та способів їх мінімізації

Спосіб реагування: проведення соціологічного дослідження для виявлення причин негативного ставлення до інновацій та процентного співвідношення кількості консервативно налаштованих педагогів до кількості педагогів, умотивованих на конструктивні зміни, з подальшим проведенням дискусійного тренінгу з вироблення аргументів на користь вибору інноваційного шляху розвитку закладу.

Спосіб реагування: співпраця з діючими органами влади та представниками прогресивної громадськості як потенційним ядром нового адміністративно-депутатського корпусу.

Спосіб реагування: формування позитивного інноваційно привабливого іміджу закладу в інформаційному просторі громади, зокрема з метою переконання працівників системи управління у користі створення експериментального навчального закладу для розвитку громади.

Спосіб реагування: розрахунок на державну фінансову підтримку інноваційної діяльності закладу як залученого до Пілотного проекту зі створення нової української школи та встановлення надбавок до заробітної плати педагогічним працівникам закладу за роботу в умовах експериментально-педагогічного майданчика; пошук додаткових джерел фінансування через включення закладу до державних, громадських та міжнародних донорських програм.

14. Зміст роботи з членами команди щодо їх підготовки до роботи в проекті

  1. Концептуальні тези Пілотного проекту з якісної модернізації вітчизняної системи освіти

Ті школи, і навіть окремі педагоги, які з власної ініціативи долучаться до Пілотного проекту, уже протягом перших місяців роботи в інноваційному режимі (як свідчать результати численних формуючих експериментів) отримають якісний результат і матимуть очевидні позитивні зрушення щодо підвищення пізнавально-творчої активності учнів завдяки впровадженню проективно-рефлексивної технології організації навчальної діяльності (навіть без зміни навчальних програм і за збереження класно-урочної системи).

Отже, уже у короткостроковій перспективі Україна отримає випускників школи нової формації: ініціативних, заповзятливих, відповідальних громадян, здатних успішно будувати своє життя за власним життєвим проектом і здійснювати інноваційні зміни у суспільстві.

гарантовано дозволить подолати галузеву освітню кризу,

слугуватиме пусковим механізмом прогресивного державотворення,

забезпечить вихід  України на передові рубежі цивілізаційного розвитку,

підвищить конкурентоспроможність України на міжнародній арені як суб’єкта та ініціатора світових інноваційних процесів.


Література

  1. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи. (ухвалено колегією МОН 27.10.2016)
  2. Школа життєтворчості особистості: науково-методичний збірник./Ред.. кол.: В.М. Доній (голова), Г.М.Несен (Заст. голови), І.Г. Єрмаков (науковий ред.) та ін. – К.:ІСДО,1995
  3. Психологія і педагогіка життєтворчості: навчально-метод. посібник./ В.М. Доній (голова), Г.М.Несен (Заст. голови), І.Г. Єрмаков (науковий ред.) та ін. – К.: 1996
  4. Мистецтво життєтворчості особистості: наук.-метод. посібник у 2-х частинах. / Ред. рада: В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков (керівники авторського колективу) та ін. – К., 1997
  5. Реабілітаційна педагогіка на рубежі ХХІ століття: наук.-метод. збірник у 2-х частинах. / Ред. рада В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), І.Г. Єрмаков (наук. ред.) та ін. – К.: ІЗМН, 1998
  6. Життєві кризи особистості: наук.-метод. посібник у 2-х частинах. / Ред. рада: В.М. Доній (голова), Г.М. Несен (заст. голови), Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков (керівники авторського колективу) та ін. – К.: УЗМН, 1998
  7. Імідж школи на порозі ХХІ століття: Практико зорієнтований посібник. – К.,1999
  8. Перспективні освітні технології: наук.-метод. посібник. / За ред. Г.С. Сизоненко – П27 К.: Гопак, 2000
  9. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник. / Ред. кол. Н. Софій (голова), І. Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор), та ін. ­– К.: Контекст, 2000
  10. Сучасні інновації в реабілітаційній педагогіці (з досвіду роботи Хортицького навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру м. Запоріжжя). – Запоріжжя: Прем’єр, 2002
  11.   Искусство жизнетворчества: Сохань Л.И.  /  Киев: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2010
  12. Развитие детской одаренности: моделирование инновационного педагогического процесса общеобразовательной школы: Пузыревич Е., Пузыревич О. / Издательский дом LAP LAMBERT Academic Publishing , 2015
  13. Інноваційний освітній проект "Нова генерація – нова Україна": EdCamp Ukraine 2017

Додаток

Відеопанорама педагогічних інновацій Успенівської ЗОШ. http://uspenivka-school.pp.ua/