Published using Google Docs
126_дії під час нещасного випадку та погіршення здоровя.doc
Updated automatically every 5 minutes

ЛОЗІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 3

ЛОЗІВСЬКОЇ  МІСЬКОЇ  РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

                                                                         

                       

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказом директора Лозівської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів № 3

Лозівської міської ради

Харківської області

від 04.01.2021 № 09-аг

ІНСТРУКЦІЯ

з охорони праці № 126

про порядок дій учасників освітнього процесу

у разі нещасного випадку або погіршення стану здоров’я

 1. Першочергові заходи щодо оцінки та забезпечення безпеки на місці подій:

         1.1. Зберігайте спокій. Зупиніться, подумайте, дійте.

         1.2. Оцініть ризик.

         1.3. Оцініть, чи безпечно наближатися до потерпілого.

         1.4. Якщо необхідно — викличте аварійні чи рятувальні служби. Викликайте служби, які, на вашу думку, відповідають загрозі на місці події.

         1.5. Зачекайте й не наближайтеся до місця подій, якщо це небезпечно!

         1.6. Створіть зоровий і словесний контакт з потерпілим.

         1.7. Забезпечте собі додаткову допомогу. Залучіть свідків.

         1.8. Оцініть, чи після нещасного випадку потерпілий і надалі перебуває в небезпеці. Якщо загроза не минула — необхідно одразу евакуювати потерпілого.

         1.9. Необхідно запобігти загрозі собі та іншим, якщо є така ймовірність.

         1.10. Після прибуття фахових служб порятунку, слід співпрацювати з ними й виконувати рекомендації керівника рятувальних заходів.

         1.11. Під час порятунку когось ви повинні усвідомлювати власні обмеження. Необхідно негайно покинути місце подій, якщо небезпека зростає, чи ви втрачаєте контроль над ситуацією.

         1.12. Необхідно використовувати захисні засоби. Гумові рукавички, маски для обличчя, захисні окуляри та інші спеціальні чи підручні засоби.

2. Правила виклику фахових служб:

         Учасник освітнього процесу може викликати фахову службу самостійно або залучити до цього свідків події. Рятувальну службу слід викликати якнайшвидше.

         2.1. З’ясувати обставини події, кількість потерпілих та характер ушкоджень.

         2.2. Викликати фахову службу.

         Рятувальну службу слід викликати якнайшвидше.

         Під час розмови з диспетчером фахової служби, потрібно відповісти на такі запитання:

«Де?» — спочатку вкажіть максимально точне місце або адресу, поверх та номер кабінету.

«Що?» — слід зазначити, що трапилося, максимально точно описати ознаки уражень чи хвороби, вказати кількість, вік та стать потерпілих.

«Хто?» — потрібно назвати свої ім’я та прізвище, а також посаду.

         Диспетчеру слід повідомити, чи вмієте Ви надавати першу 15 домедичну допомогу. Також запитайте поради, як саме діяти у Вашій ситуації.

3. Дії у випадку виявлення потерпілого:

         3.1. Оцініть безпеку місця події. Місце повинно бути безпечним для рятувальника.

         3.2. Визначте ролі. Чітко дайте зрозуміти, що Ви є рятувальником, вихователем чи вчителем.

         3.3. Оцініть стан свідомості потерпілого.

                         3.3.1. Правильно підійдіть до потерпілого — з боку ніг. Так він побачить Вас раніше, йому буде зручніше на Вас дивитись, і ймовірність деструктивних дій зменшиться. Будь-який потерпілий, що впав з півтораметрової висоти або висоти свого зросту, автоматично належить до осіб з потенційним ушкодженням шийного відділу хребта. Крім цього, існує високий ризик ушкодження шийного відділу спинного мозку. Тому, якщо ви підійдете з боку ніг, потерпілому не доведеться обертати голову у Ваш бік.

                         3.3.2. Перевірте, чи реагує потерпілий на голос. Голосно зверніться до нього. Якщо потерпілий не реагує на голос, перевірте, чи реагує на дотик. Не слід завдавати потерпілому болю. Станьте зручно на одне чи обидва коліна перед головою і збоку від потерпілого. Двома руками коротко натисніть йому на плечі. При цьому продовжуйте голосно звертатись до потерпілого. Так ви зможете зрозуміти, чи людина постраждала. Можливо, вона глибоко заснула, або перебуває під впливом алкоголю чи наркотичних препаратів. Якщо потерпілий не реагує на дотик — перевірте дихання.

                         3.3.3. Перевірте дихання. Для цього потрібно стати навколішки перед потерпілим. Потім — низько нахилитись до обличчя так, наче ви хочете розчути дуже тихенький шепіт. Насправді, ви маєте відчути та почути віддих. Ближчу до голови руку слід покласти на чоло потерпілого та притримати голову. Трьома пальцями іншої руки необхідно обережно захопити край нижньої щелепи та вивести її вперед (вгору відносно рятувальника). Якщо непритомна людина лежить горілиць, висування нижньої щелепи виведе корінь язика вперед та відновить прохідність верхніх дихальних шляхів. При цьому слід дивитись на грудну клітину, щоб виявити її рух. Щоб визначити дихання, подумки порахуйте кількість видихів протягом 10 секунд. Якщо за цей час був лише один видих, вважаємо, що дихання відсутнє. Два і більше видихи свідчать про наявність дихання. Абсолютної потреби визначати наявність серцебиття чи пульсу немає. На це є кілька причин. Перш за все, це непросто зробити, якщо людина тепло вдягнута. Особливо важко визначити пульс чи серцебиття в малюків, адже це потрібно робити на плечових артеріях. Тому потрібно роздягнути малюка. На це витрачається час, і ризик переохолодження підвищується. При систолічному (верхньому) артеріальному тиску нижче 50–70 міліметрів ртутного стовпчика, пульс відсутній на таких периферійних артеріях як променева. Але життя людини продовжується. До того ж, визначення пульсу продовжує час до надання допомоги. А затягування — неприпустимі.

4. Дії якщо потерпілий без свідомості, але дихає:

         4.1. Після вивільнення верхніх дихальних шляхів Ви визначили, що потерпілий дихає, робить 4 вдохи за 10 секунд, що вкладається в нормальні показники. В такому разі наступні дії повинні бути спрямовані на виявлення зовнішньої кровотечі:

                         4.1.1. Швидко оглянути людину, чи немає просякнутого кров’ю одягу або інших явних ознак.

                         4.1.2. Виявивши зовнішню кровотечу, слід негайно її зупинити.

          4.2. Розмістити потерпілого в стабільне (безпечне) бокове положення. Стабільне бокове положення також називають безпечним або дренажним боковим положенням. У цьому положенні забезпечується прохідність верхніх дихальних шляхів, мінімізується ризик захлинутись блювотними масами, слиною або харкотинням. Також у цьому положенні потерпілий може перебувати без зовнішньої підтримки протягом тривалого часу.

         Для переміщення потерпілого з положення горілиць в стабільне бокове необхідно:

1) промовляти вголос свої дії та зняти з потерпілого окуляри, витягти все з його кишень та скласти це у безпечному місці близько голови потерпілого, аби він зміг дістати ці речі самостійно, прийшовши до тями.

2) Ближчу до Вас руку потерпілого покладіть угору випрямленою повздовж голови. Фігура потерпілого стане нагадувати Супермена у «фірмовій» кіно-позі.

3) Другу (дальню від себе) руку потерпілого слід прикласти тильною поверхнею долоні до ближньої до вас щоки.

4) Своєю вільною рукою візьміться за дальню від себе ногу потерпілого трохи вище коліна і підтягніть її вгору. Бажано, щоби стопа потерпілого залишалась на підлозі (нога не висіла).

5) Притискайте зігнуту руку потерпілого до його щоки і одночасно тримайте його за зігнуту ногу, як за важіль, та обережно поверніть потерпілого обличчям до себе. Покладіть його на бік. Поправте його виставлені вперед до вас коліно та лікоть таким чином, щоб його стегно розміщувалося під прямим кутом і він спирався на коліно та лікоть. В цьому положенні голова постраждалого розміщується на його розпрямленій руці. Нагніть його голову вперед і відкрийте рот постраждалого, щоб дати виходити слині та іншим біологічним рідинам назовні  — це попередить закупорювання дихальних шляхів. В стабільному боковому положенні потерпілий може перебувати не більше 30-ти хвилин, після чого його потрібно перевернути на інший бік або покласти в горизонтальне положення горілиць на півтори-дві хвилини. Потім знову повернути в стабільне бокове положення на попередній бік.

         4.3. Пересвідчитись, що потерпілий самостійно вільно дихає.

         4.4. Викликати фахові рятувальні служби. Якщо свідки події вже зробили це, потрібно пересвідчитись, що саме повідомили диспетчеру. Якщо повідомлене вам видається не правильним або не повним, зателефонуйте до служби порятунку чи швидкої повторно та надайте уточнену інформацію.

         4.5. До приїзду швидкої або інших рятувальних служб перевіряти стан потерпілого та наявність дихання кожні півтори-дві хвилини.

         4.6. Забезпечити термічний комфорт потерпілого. Для цього можна використовувати термічні ковдри з аптечки. Для зігрівання потерпілого слід накрити золотавою поверхнею до себе, для охолодження  — сріблястою. За відсутності такої термічної ковдри можна використати звичайні ковдри, одяг тощо. Важливо захистити голову та шию від перегрівання або переохолодження.

5. Дії, якщо потерпілий непритомний та не дихає.

         Негайно почати оживлення потерпілого.

         Заходи з оживлення також називають реанімаційними. Вони включають в себе непрямий (або закритий) масаж серця та штучне дихання.

         5.1. Непрямий масаж серця.

         Для правильного виконання непрямого масажу серця, потерпілого слід розмістити на рівну тверду горизонтальну поверхню. Це може бути стіл, якщо потерпілий — немовля, або підлога.

                         5.1.1. Непрямий масаж серця у дорослих.

         Місце, у якому проводяться натискання, можна знайти за такою схемою: грудина потерпілого візуально ділиться на три рівні частини. Межа середньої та нижньої третин і є місцем для проведення натискань. Потрібно наголосити, що грудина потерпілого повинна бути оголена. А грудна клітина — звільнена від тісного одягу, стискаючої білизни у жінок. Частота натискань для дорослої людини повинна складати 100 разів за хвилину. Глибина натискань становить 4–6 сантиметри, або 1/3 товщини грудної клітини. Остання вимірюється від передньої пахвинної лінії до підлоги. Щоб натискати правильно, потрібно мати три точки опори власного тіла: два коліна та рука на грудині. Спина при цьому залишається прямою, а руки — розігнутими в ліктях. Ваша долоня натискає на грудину потерпілого у визначеному місці не всією поверхнею, а лише невеликою ділянкою, ближче до зап’ястка. Ваша друга рука розміщується на тильній стороні долоні вашої першої руки. Пальці при цьому переплітаються. Це допоможе запобігти зісковзуванню рук з визначеного місця на грудині. Натискання рахуємо вголос від одного до 30, і повторюємо знову від одиниці. Для зручності можна називати лише десятки, а інші цифри промовляти подумки. Натискання повинні бути рівномірними та однакової сили. Після натискання руки потрібно піднімати так, щоб майже відривати їх від грудини. Таким чином, грудна клітина розправиться й серце заповниться кров’ю. Але в жодному разі не можна зміщувати руки з потрібного місця. Якщо рятувальників два чи більше, потрібно змінюватись кожні 2 хвилини.

                         5.1.2. Непрямий масаж серця у немовлят, дітей та підлітків.

         Основна відмінність непрямого масажу в немовлят та дорослих полягає в інакшому місці натискань на грудину. Місце компресій визначається на перетині двох ліній: одна проведена посередині грудини, а інша на півтора-два сантиметри нижче від лінії, проведеної між сосків. Одяг малюків, як правило, досить вільний і не обмежує рухів грудної клітини. Тому ми не роздягаємо малюків, щоб уникнути їхнього переохолодження. Глибина натискань, як і в дорослих, становить 1/3 глибини грудної клітини немовляти. Через невеликі розміри немовляти та невелику глибину компресій, здійснювати їх слід одним або двома пальцями. У дітей молодшого та старшого віку компресії проводяться у тому ж місці, що і в дорослих. Але еластичність грудної клітини дітей значно вища, тому використовують лише одну руку без посилення натискань іншою.

         Шанси на успішну реанімацію наближаються до 100%, якщо непрямий масаж серця розпочали на першій хвилині після припинення дихання, 75% — на третій, 50% — на четвертій, і лише 3–5% — на десятій.

         5.2. Штучне дихання.

         Співвідношення між компресіями непрямого масажу серця та штучним диханням має становити:

                 Розрізняють такі техніки штучного дихання: «рот до рота», «ротом до носа», «ротом до рота та носа».

                         5.2.1. Штучне дихання у дорослих.

                 Техніка штучного дихання «рот до рота» застосовується за відсутності пошкоджень лицьової частини черепа та за вільної прохідності верхніх дихальних шляхів. Це штучне дихання проводиться за таким алгоритмом:

                 Якщо ви проводите реанімаційні заходи вдвох, особа, котра здійснює компресії, повинна рахувати їх вголос. Рахувати необхідно для того, аби особа, котра проводить штучне дихання, встигла приготуватись.

                 У разі пошкодження ротової порожнини можливе проведення штучного дихання методом «ротом до носа» (коли вуста потерпілого затиснуті, рятувальник робить видих до його носа), або «ротом до рота і носа», що більше підходить для маленьких дітей (найчастіше немовлят).

                         5.2.2. Особливості проведення штучного дихання у дітей та підлітків.

                 Насамперед слід запам’ятати, що у дітей до року не слід сильно перерозгинати голову. Достатньо 2-й та 3-й пальці ближчої до голови руки розмістити між лопатками потерпілої дитини, а великим пальцем зафіксувати грудну клітину. Від віку потерпілого залежить об’єм видоху рятувальника. Видихати слід тим менше, чим менший вік рятованого.

                 Дітям до 7 місяців зручно проводити штучне дихання методом «ротом до рота і носа», оскільки їхнє обличчя маленьке.

                 Дітям, а також особам, котрі мають ознаки повішення, утоплення, удушення димом або чадним газом, або ознаки чужорідного тіла у верхніх дихальних шляхах, слід застосування правило «п’яти рятувальних подихів». Тобто за відсутності дихання в потерпілого, проводять п’ять штучних вдохів. Після цього знову перевіряють наявність дихання. Якщо воно не з’явилось, тоді негайно розпочинають непрямий масаж серця.

6. Дії при виявленні чужорідного тіло дихальних шляхів (удавлення).

                 Розрізняють повне або неповне (тобто часткове) удавлення.

Ознаки неповного удавлення:

Ознаки повного удавлення:

                 6.1. Дії у разі неповного удавлення:

                 6.2. Дії у разі повного удавлення:

                         6.2.1. Алгоритм дій якщо потерпілий дихає.

                 Потерпілий непритомний і самостійно дихає. Ми розміщуємо його в стабільне бокове положення і викликаємо фахову службу та контролюємо дихання потерпілого до її приїзду. Якщо ж потерпілий в свідомості та дихає — розміщуємо його у зручне положення, переконуємось у відсутності ознак зовнішньої кровотечі. Далі необхідно дізнатись повне ім’я та прізвище потерпілого і зробити рятувальне інтерв’ю у потерпілого або у свідків події, яке охоплює збір інформації про подію чи надзвичайну ситуацію від потерпілого.  

                         6.2.2. Алгоритм дій щодо дитини, яка не дихає:

Алгоритм такий самий для потопельника, вішальника, під час повного удавлення та втраті свідомості потерпілим, удушенні димом або чадним газом.

                         6.2.3. Алгоритм дій щодо дорослого, який не дихає:

Інструкцію розробила

заступник директора

з навчально-виховної роботи                                                 Н.В.Тищенко