ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ ОСВІТНЬОГО ЦИФРОВОГО КОНТЕНТУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Сергій ПЛЯКА,
вчитель математики та фізики КЗ «Ліцей «Мрія» КМР»
Анотація. У роботі висвітлено актуальні питання створення педагогами цифрового контенту як показника його інформаційно-цифрової компетентності. Зокрема, визначено, чому роль вчителя сьогодні надзвичайно актуальна; чому створення контенту у цей час є важливим; що таке інформаційно-цифрова компетентність педагогічного працівника; які проблеми та особливості створення освітнього контенту вчителем; які способи подолання труднощів можливі при формуванні інформаційно-цифрової компетентності педагога.
Ключові слова: цифровізація, цифровий контент, інформаційно-цифрова компетентність педагога, творець контенту, освітній контент.
Штучний інтелект, автоматизація у цифровому просторі кардинально змінюють наше життя та цілі галузі людської діяльності. Зокрема, протягом останніх років одні з найпопулярніших світових брендів як Kodak, Blackberry перестали бути актуальними. Тому для майбутнього установ, підприємств, галузей, серед яких одне з найважливіших місць посідає освіта, є нагальна потреба у плануванні, здатності швидко приймати правильні рішення, використовуючи творчі підходи. Перелік важливих професій постійно змінюватиметься, а отримати робочі місця стане непросто, і для цього потрібне навчання за новими стандартами.
Цифровізація змінює освіту: трансформація та оновлення методик навчання і технологій, що відіграють вирішальну роль у навчанні, вказує на проблеми формування цифрового простору закладів освіти. Це новий виклик для освітян. Згідно з відкритими консультаціями Європейського Союзу (2021 р.), майже 60 % вчителів Європи не користувалися онлайн-навчанням до початку пандемії коронавірусу [9]. Українським вчителям доводиться проходити ще й випробування війною. Мова йде не просто про набір комп’ютерних додатків чи технологій для загального підвищення результативності освітнього процесу, а про перебудову інформаційно-освітнього середовища закладу освіти, необхідні цифрові інструменти. Але хороші вчителі зараз важливіші, ніж будь-коли. Просто технології дають можливість переосмислити межі діяльності. Зокрема, створення власного цифрового контенту педагогами потребує креативності та відданості справі, величезної кількості часу та зусиль, належного обладнання та програмного забезпечення, співпраці з різними фахівцями та хисту до творчості.
Щодо інформаційно-цифрової компетентності сучасних педагогів та їхнього власного цифрового контенту є багато суперечливих думок. Зокрема, є праці авторів, які підіймають проблеми малого обсягу особистої взаємодії вчителів та учнів, надлишку контенту і часових обмежень, відсутності конфіденційності, недостатньої медіаграмотності та надійності і якості інформації, недостатності технічного забезпечення, авторського права тощо (Джейкоб M., Кросс В., Рейнолдс С., Томмілсон Б. та ін.). Праці з оптимістичнішими поглядами знаходимо у Ілляхової М., Литвин О., Ройз С. зокрема.
Основна ціль дослідження полягає у визначенні особливостей діяльності вчителя як творця контенту; понять «педагог-творець цифрового контенту», «інформаційно-цифорова компетентність педагога»; проблем, що виникають у процесі та результаті діяльності з цифровим контентом; у зосередженні на порадах, що можуть допомогти педагогу-творцю контенту подолати окремі проблеми.
Цифрова компетентність – ключова комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, інших особистих якостей у сфері інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій [5]. Інформаційно-цифрова компетентність багатовимірна, чутлива до соціально-культурних проблем і є ширшим і складнішим поняттям, ніж технічні навички, та включає багато інших: когнітивні, емоційні та соціологічні знання. Зростає потреба в цифрово-інформаційній компетентності та ролі творців навчального контенту вчителями.
Творець контенту – це особа, яка створює та ділиться певною інформацією на різних платформах. Творити освітній контент – це можливість поділитися своїм досвідом; надихнути учнів; максимізувати результати навчання більшої кількості здобувачів освіти; забезпечити конструктивне навчальне середовище з більшою орієнтацією на учня; розширити можливості; співпрацювати з колегами над розробками навчальних матеріалів; фіксувати творчі можливості у портфоліо.
Уже доступний вчителям чужий контент створено з урахуванням конкретної аудиторії, він не відповідає рівню знань учнів і не забезпечує диференційованого навчання, а підручник не завжди актуальний [13]. «…Більшість підручників були видані до повномасштабного вторгнення і не враховують певні чутливі моменти» [3]. Потрібно заглибитися в навчальні матеріали за межами підручників і змінити їх, щоб задовольнити потреби учнів. Задоволення і мотивація учнів важливі.
Питання більше не в тому, чи варто педагогам адаптуватися, а як вони адаптуються. Точніше, як можна використовувати ті самі платформи, на яких учні вже створюють контент, щоб дати їм можливість робити це на базі необхідних для навчання навичок і розширити їх. Вчителям слід оновити власні переконання, щоб вони відповідали поточним тенденціям викладання. Ефективне навчання сьогодні – це коли вчителі дозволяють учням отримати вигоду з навичок створення контенту, які вони вже роками розвивали поза класом; відчутно цінують їхні інтереси та спираються на позитивний життєвий досвід. Ці аспекти навчання педагоги часто ігнорують в гонці за «проходженням» навчальної програми. Прикладом одного з проєктів, який може досягли успіху, можна вважати дослідницький проєкт із аргументацією: учням потрібно знайти запитання щодо проблеми з реального життя, потім дослідити потенційні відповіді на цю проблему, синтезувати ці відповіді, щоб розробити власне рішення, і створити відео, яке б переконало їхніх однокласників, вчителів та інші зацікавлені сторони прийняти їхнє вирішення проблеми.
Педагоги постійно експериментують із новими цифровими інструментами й техніками. У разі використання технології дистанційного навчання як освітяни повинні розробляти завдання, середовище та ресурси, які допомагають учням у навчанні. Усі вони можуть підключатися в режимі реального часу навіть у різних місцях синхронно; можуть спілкуватися зі студентами за допомогою будь-якого каналу, наприклад платформ соціальних мереж, щоб усунути перешкоди у викладанні та навчанні. Асинхронний урок виникає, коли вчителі завантажують вміст на веб-сайт, щоб учні могли стежити за ним у вільний час. Дистанційне навчання може відбуватися з використанням підручників, робочих зошитів тощо. Зазвичай вчитель мусить мати розвинуті навички для цього.
Педагоги створюють різноманітний контент від ресурсів для використання в класах (роздаткові матеріали, робочі аркуші, плани уроків, презентації тощо) до онлайн-контенту (веб-сайти, блоги, онлайн-навчальні середовища та акаунти у соціальних мережах для спілкування з учнями і шкільною спільнотою). Вчителі часто комбінують чужі джерела для розробки відповідних за контекстом навчальних матеріалів. Насправді творців оригінального освітнього контенту не так багато.
Для свої роботи педагоги використовують різноманітні цифрові сервіси і їх кількість та функціональні можливості постійно вдосконалюються. Проте постійно виникають проблеми педагогів та учнів, пов’язані з цифровим освітнім контентом: малий обсяг особистої взаємодії, недостатні надійність і якість інформації, надлишок контенту, технічні питання, відсутність конфіденційності, проблеми з авторським правом тощо.
Контент може сприяти навчанню, але сам по собі не може забезпечити освіту, тому що він є основною цінністю. Так, є прогрес. Освіта повинна і має бути якіснішою, ніж будь-коли, оскільки тепер можна вказувати на безліч ресурсів в інтернеті, у бібліотеці, де вчитель діє НЕ як творець, а як поширювач. Творіння відбувається, коли вчитель є дослідником, а не просто учителем. Розробка матеріалів – це інтенсивна праця, коли педагоги-експерти застосовують передове мислення [14].
Елі Ноам писав: «У минулому люди приходили до інформації, яка зберігалася… У майбутньому інформація буде приходити до людей, де б вони не були. Яка тоді роль університету?» [11]. Найперші університети було побудовано навколо бібліотек із величезними сховищами старанно виготовлених рукописних книг. За наявності кількох примірників найкращим способом розповсюдити інформацію було читання її однією особою на загал, «лекція» (лат. lectio – «читання»). Коли книг побільшало, люди визнали, що можуть навчатися самі. Подібне пророцтво було зроблено щодо освіти через телебачення, а тепер в інтернеті весь контент, який тільки можна собі уявити. Кожен може самостійно вчитися чому завгодно і коли завгодно.
«Сила майбутнього… університету полягає не стільки в чистій інформації, скільки у… спільноті» [11]. Вчителі в сучасній школі є діячами спільноти та лідерами команд учнів, щоб бути наставниками, керувати, спрямовувати, навчати, допомагати та спонукати їх до спільної мети, думки, розуміння і майстерності. Сучасний клас мав би бути місцем, де учні та вчителі збираються разом, щоб обговорити інформацію. Але коли записані уроки перетворюються на 15-хвилинні перекуси з переглядом, душа освіти починає вмирати. Заклади освіти перестають бути собою, коли педагоги витрачають час на редагування відео, а не на спілкування зі здобувачами освіти. Відео, зняте вчителем лише для свого класу, схоже на рукописну книгу в одному примірнику, розповсюджену лише в одній кімнаті людей. Якщо прискіпливіше підійти до цієї проблеми, то у цьому можна побачити ознаки регресу, а не прогресу.
Дистанційне навчання та медіаконтент є самостійними та не пропонують учням способів безпосереднього спілкування з викладачами та однолітками (хоча вміння спілкуватися та взаємодіяти через використання цифрового контенту вважаються беззаперечними в Україні [7, с. 18] ). Це ускладнює процес навчання та співпраці з іншими, обговорення запитань та думок. Відсутність особистої взаємодії заважає учням мати структуроване навчання: вони не отримують належного зворотного зв’язку щодо власного прогресу. Щоправда деякі педагоги проводять наживо сеанси обговорення, дискусій, аби відповісти на запитання, що виникають під час роботи.
Надлишок інформації бентежить учнів через суперечливі думки чи ідеї з питання, яке вони вивчають; заважає сконцентруватися на правильній думці; вимагає медіаграмотності та великої кількості часу на перехресну перевірку з кількома надійними сайтами, щоб визначити, чи є інформація достовірною, академічною, інформативною, актуальною. Є багато способів підтвердити якість, зокрема думка науковців, авторитетні джерела.
«Кожен має право на якісну та доступну освіту» [4]. Створювати надійний і якісний контент вчителі не можуть у переважній більшості випадків через надлишок інформації та різні підходи творців контенту; наявність ворожих або просто недостовірних, неякісних та ненадійних джерел, що вимагає надмірної уваги й обов’язкового критичного аналізу матеріалу – належного рівня медіаграмотності; через брак часу і великий обсяг роботи. Щоб навчити учнів правильно працювати з інформацією, педагоги передусім мусять уміти працювати з нею самі, щоб показати наочний приклад. Проте з медіаграмотністю у більшості вчителів проблеми не лише в Україні, а і в інших країнах, у яких влада виділяє багато коштів на навчання освітян медіаграмотності, наприклад, у Франції [12].
Є труднощі з доступом до цифрових матеріалів, в тому числі і у педагогів, якщо вони не мають належних ресурсів (наприклад, інтернету). Хоча в Україні онлайн-навчання вважається доступним, не кожен може дозволити собі смартфон чи планшет, щоб мати можливість створювати чи переглядати навчальний контент. Серед факторів, що обмежують процес цифровізації викладацької діяльності, – висока вартість її реалізації.
Дефіцит у розвитку цифрової компетентності здається більшим при створенні цифрового контенту і через «…брак фахівців та інженерів у цій сфері, неготовність системи освіти, відсутність кадрів і т. д.» [7, с. 12, 13]. Завжди є ризик очікування учнями якісніших та доступніших освітніх послуг, оскільки іноді вони мають кращі інформаційно-цифрові компетентності, ніж педагоги, тому що цифрові технології надто стрімко розвиваються. Саме тому заклади освіти повинні бути забезпечені висококваліфікованими технологами для підтримки цифрового освітнього процесу зокрема. За кордоном це ще й PR та іміджмейкер задля формування іміджу закладу освіти в суспільстві та серед здобувачів освіти, у соціальних мережах; спічрайтер для підготовки матеріалів тощо.
Особисті дані педагогів та учнів часто наражаються на небезпеку під час використання комп’ютерів і смартфонів для занять. Вчителям можна створювати правила, яких повинні дотримуватися учні, щоб максимально уникнути використання персональних даних в інтернеті.
Нова цифрова грамотність у створенні освітнього контенту є сучасною академічною грамотністю, що особливо стосується використання вчителями інтернету як джерела навчальних матеріалів. Існує протиріччя: пошук джерел, завантаження, копіювання та реміксування цифрових матеріалів полегшено, але закон про авторське право все ще забороняє більшу частину цієї діяльності. Вчитель швидше за все порушить авторські права, якщо не зможе розпізнати та знайти джерело матеріалів [8]. Проте важливо розуміти, що він демонструє учням, як правильно використовувати інтернет [10].
Є різні шляхи подолання труднощів і проблем під час роботи з цифровим контентом. Вони особливо важливі, оскільки «…система освіти не задовольняє потреби ринку праці, виявляється нездатною формувати якісні трудові ресурси, не працює на автономне благополуччя громадян, суттєво зменшує їх можливості працевлаштування…» [7, с. 18].
Потрібно почати зі зміни мислення педагогів. Для цього мають бути запропоновані практичні можливості, під час яких вчителі можуть фактично розробляти матеріали за допомогою цифрових технологій. Адміністративні органи повинні піклуватися про те, щоб вчителі почувалися комфортно, виконуючи роль експертів, дослідників, інструкторів, а не розповсюджувачів контенту. Мова йде про те, щоб дати кожному здобувачу освіти можливість навчатися у своєму власному темпі, за допомогою своїх улюблених методів, дати йому інструменти, щоб дізнатися про фактори мотивації.
Важливо, щоб цифрові матеріали були цікавими та ефективними, що допомогло б учням як насолоджуватися вмістом, так і вивчати його, заохотило б та підтримало, допомогло почуватися комфортніше, впевнено. Потрібно брати до уваги, що переваги можуть проявлятися через деякий час, що учні вчаться по різному, мають свої емоції, погляди. Педагог повинен знати, як організувати матеріал, щоб він був доступним для цільових груп учнів, адже одні працюють активно (наприклад на онлайн-конференціях), а інші пасивно (Classroom).
Важливо думати про цілі. Уллусой виявив, що освітніх цілей досягають, коли в якості контенту використовують автентичні тексти, ілюстрації та фотографії, а при створенні цих матеріалів та вербальних повідомлень враховано рівень оцінки та когнітивні здібності учнів [16].
Варто докласти зусиль, щоб спілкуватися з кожним здобувачем освіти.
Необхідно критично оцінювати використання цифрових технологій.
Учнів потрібно просити дати відгук про контент, щоб визначити перспективу.
Вчителі повинні працювати з іншими вчителями, щоб покращити свої цифрові компетенції [15].
Не варто ігнорувати авторство – це найпростіший спосіб подяки через визнання оригінального автора твору. Як правило, посилання на авторство має містити назву, автора, посилання на вихідний матеріал.
Керуючим органам потрібно глобально проаналізувати ситуацію з розвитком цифрової компетентності у педагогів, аби в подальшому працювати усунення проблем [7, с. 23].
Отже, як творець контенту вчитель може впливати на інших: надихати, навчати, викликати дискусії, формувати погляди, кидати виклик нормам і сприяти позитивним змінам у суспільстві. Вчитель розвиває цінні навички створення контенту, цифрового маркетингу, залучення аудиторії та творчого вирішення проблем, адаптується до тенденцій і вдосконалює свої здібності. Це може стати трансформаційним досвідом для учнів і вчителів. Ролі «вчителя» та «учня» є взаємозамінними, знання та навички плавно переміщуються, а навчання є колективним процесом між вчителем та учнем, його забезпечують технології.
Власний цифровий контент може бути лише одним із показників інформаційно-цифрової компетентності сучасного педагога, оскільки є й інші її аспекти, а творців оригінального освітнього контенту не так багато, адже це інтенсивна праця педагогів-експертів із передовим мисленням.
Серед проблем і труднощів учнів та вчителів, що стосуються роботи з цифровим контентом, – малий обсяг особистої взаємодії вчителів та учнів, часові обмеження, недостатність технічного забезпечення, надлишок контенту, недостатній рівень медіаграмотності, ризик втратити особисті дані, недостатні надійність і якість інформації, проблеми з авторським правом тощо. Для вирішення багатьох із них педагогам та структурі управління освітою запропоновано декілька шляхів.
Подальші розвідки у напрямку, який досліджено, повинні бути спрямовані на допомогу та полегшення умов праці освітян в сучасних умовах цифровізації, щоб вони ставали експертами, на вирішення проблем, зазначених у цьому дослідженні, з участю усіх зацікавлених учасників.
Список використаних джерел