Природничі науки.
Минуле, сучасне та можливе майбутнє людства і біосфери
Розділ І. Вступ до курсу
Блок A. Науковий метод і природничі науки

A3. Наука — сила, що змінює світ

Наукове знання — цілісна система, і саме це робить його найбільшим досягненням сучасного людства

Які науки, які наукові дослідження і які технології сильніше вплинули на сучасне життя?

A3-1. Від знахарства до наукової медицини

A3-2. Рандомізований подвійний сліпий дослід і доказова медицина

A3-3. (Відкриття, що змінювали життя людей)

Додаток A3-4. (“Розумний Ганс”)  

Додаток A3-5. (Ефект плацебо)

Проведення подвійного сліпого дослідження

Пошук інформації про те, як нові наукові знання і нові технології змінювали життя людей

Задача A3. Наука змінює світ. Хтось цього не розуміє, комусь це не подобається... Можливо ви чули розповіді про колишній порядок і про те, що добре було б повернутися до надійних звичаїв минулого.

Не поспішайте погоджуватися. Історія потрібна для того, щоб учитися і не повторювати помилок, а не для того, щоб повертати час назад. Минуле не зникло. Історія — це ми. Ми — результат минулого. Всі наслідки дій і помилок предків впливають на нас зараз. Релігійне мракобісся і голод, шарлатанство і болісні хвороби — відгомін цього минулого все ще з нами. І якщо наука намагається поліпшити наше життя, це ще не означає, що ми позбулися тяжких помилок історії.

Цього тижня ми розглянемо, як досягнення природничих наук змінили життя в одній (лише одній!) галузі. 

Головні поняття A3.

A3-1. Від знахарства до наукової медицини

A3-1.1. Живе свідчення (підказка)

Спробуйте сформулювати найяскравіше свідчення того, як наука змінила життя людини. Назвіть показовий і доступний приклад, який можна надати просто зараз.

Для того, щоб відповісти, не треба згадувати про комп'ютери, літаки та інтернет. Є набагато більш вагомий доказ. До того ж цей доказ не вимагає пред'явлення жодних пристроїв.

Подивіться на свого сусіда!

Якби ви сиділи в європейській школі 18-го століття, то половини класу вже не було б. Смертність у дитячому та підлітковому віці в той період становила майже 50 %. До 15 років доживала лише кожна друга дитина, і з 50-відсотковою ймовірністю ви б уже померли. Сьогодні в країнах Європи смертність дітей і підлітків до 15 років становить 0,6%, тобто майже в сто разів менше. Чи не правда, те, що ви ще живі — набагато більш вражаючий приклад, ніж найсучасніший пристрій?

Середня тривалість життя в середньовічній Європі становила 30 років. За оцінками істориків, майже три чверті смертей відбувалися через заразні хвороби. Найперші надійні цифри стосуються кінця вісімнадцятого століття: Англії (1871 р.) та Італії (1881 р.). Навіть у такі відносно недавні часи дві третини смертей сталися через інфекційні хвороби.

У XIV столітті в світі панувала Чорна смерть – в Європі загинуло від 30 до 50 % населення. Смертність інфікованих становила 95–100 %. У великих містах померло три чверті населення. Сучасники пишуть, що околицями збезлюдненого Парижа блукали вовки. В деяких районах Китаю померло 90 % населення. Сьогодні чума рідко виникає і успішно лікується.

Рис. A3-1.1. Під час спалахів чуми міська влада наймала чумних докторів. Їх було легко визначити по шкіряному одягу, який мав захистити від контакту з хворобою. Вважалося, що чума передається повітрям. Палиця призначалася для того, щоб доктор якомога менше торкався предметів і хворих, а також допомагала відбиватися від збожеволілих хворих. Маска мала довгий дзьоб, в нього закладалися запашні трави, що мали захистити від хвороби і відбити сморід. Нині ми знаємо що такий захист був ненадійним і часто чумні доктори самі ставали жертвами хвороби       

Якби ви жили кілька століть тому і вам пощастило б дожити до двадцяти років, то багато хто з ваших друзів і родичів уже помер би від туберкульозу, пневмонії, прокази, холери, тифу...

Якщо ви захворієте на будь-яку з цих хвороб і не отримаєте медичної допомоги, то практично гарантовано помрете. Чи хтось із ваших знайомих помер від цих смертельно небезпечних хвороб? Швидше за все, ніхто. Ми не втрачаємо половини братів і сестер в дитинстві, ми живемо довше, ніж наші предки, і хворіємо на інші хвороби, до яких люди минулого просто не доживали.

Як медицина змогла досягти таких успіхів у збереженні наших життів? Це стало можливо завдяки науковим методам.

A3-1.2. Віспа — тільки один із прикладів

Протягом усієї історії люди вмирали від віспи. Інші інфекції зникали і повертались — чума, холера, тиф... Якісь хвороби були передбачуваними — на туберкульоз хворіла голодуюча біднота, саме тому його називали «хворобою, що живе в хатах і оминає палаци», розповсюдження прокази зупиняли карантином в лепрозоріях. Віспа ж витала навколо завжди, навіть коли люди так-сяк навчилися контролювати інші епідемії. Ще п'ятдесят років тому на вулицях міст  було багато людей з «рябими» обличчями, вкритими віспинками — свідчення перенесеного захворювання. Часто на віспу хворіли малі діти, і дитяча смертність безпосередньо залежала від спалахів віспи. В окремі періоди все населення Європи складалося з людей, що вижили після чергової епідемії віспи.

Рис. A3-1.2. Терор може мати й такий вигляд. Це — сучасна реконструкція обличчя Максиміліана Робесп'єра (1758—1794), одного з керівників Великої французької революції 1789—1799 рр. Він відправив на гільйотину багатьох своїх ворогів (включно з Людовиком XVI та його дружиною), і сам, зрештою, був страчений своїми колишніми соратниками. Як і в багатьох його сучасників, його обличчя теж було вкрите віспинами — відмітками перенесеної віспи          

Перемога над віспою — яскрава ілюстрація досягнень наукової медицини. Смертність від віспи коливається в широких межах — від 40 до 90 %, але якщо везунчик одужував, то набував довічний імунітет. Певна річ, напрошувався висновок: якщо змусити людину перехворіти віспою в легкій формі, вона назавжди буде захищена від цієї смертельної небезпеки.

Починаючи з 7-го століття, лікарі намагалися робити щеплення. Це виявилося непростою процедурою. По-перше, необхідна була присутність хворого, що одужав від легкої форми віспи. На стадії одужання з пустули віспи зрізався маленький шматочок шкіри, який потім поміщали в надріз шкіри здорової людини. Якщо хворий був обраний правильно і своєчасно, а щеплений мав добре здоров'я, то він захворював на легку форму віспи і після одужання набував пожиттєвого імунітету. Втім, навіть якщо вірно було обрано донора, щеплений іноді важко захворював. Та й донора також обирали не завжди вірно. До того ж, у будь-якому разі щеплений ставав заразним для оточуючих.

В кінці 18 століття лікарі помітили, що скотарі й доярки часто хворіють на віспу в легкій формі. Набагато пізніше з'ясувалося, що вірус коров'ячої віспи генетично близький до вірусу нормальної віспи і, якщо людина перехворіє коров'ячої віспою, вона отримує імунітет і від натуральної, людської. Лікар Едвард Дженнер звернув увагу на те, що доярки не хворіють на віспу, навіть перебуваючи в оточенні хворих. Він переконав одну з них зробити ослаблене щеплення людської віспи і виявив, що жінка виявилася не сприйнятливою до неї. У 1796 році після двадцятирічної дослідницької роботи Дженнер втер вміст пустули коров'ячої віспи в подряпину на шкірі восьмирічного хлопчика. Кілька днів дитина відчувала легке нездужання, але не захворіла. Коли через два місяці хлопчику прищепили нормальну віспу — він виявився повністю захищеним.

Знадобилося ще два довгих століття по впровадженню вакцинації на всій планеті, щоб в 1980 році ВООЗ оголосила, що віспу переможено. Сьогодні віспи немає. Нагадуванням про неї залишилися сліди від щеплення у людей що народилися до 1980 року.

A3-1.3. Вражаючий контраст — чи цінуємо ми те, що маємо?

Після перемоги над віспою були розроблені вакцини від поліомієліту, дифтерії, коклюшу, правця, гепатиту ...

Ви знаєте, від чого ви щеплені? Чи знаєте термін дії ваших щеплень?

Як іще наукова медицина змінила наше життя?

Хто з вас був у стоматолога? Сьогодні завдяки анестезії ми майже не знаємо, що таке справжній зубний біль.

Протягом життя більшості з вас доведеться відчути на собі хірургічну операцію. До 1846 року вам зробили б її без загального наркозу, і під час подібних операцій хворі непритомніли від болю й часто вмирали від больового шоку.

Крім того, до дев'ятнадцятого століття операції на черевній і грудній порожнинах були практично неможливі, оскільки хворі гарантовано вмирали від раневої інфекції, викликаної тим, що хірурги не мили рук, інструментів і не обробляли ран.

Тобто будь-яка з хвороб, які сьогодні успішно лікуються операціями, для вас перетворилася б на тортури з подальшою болісною смертю.

Медичні досягнення, які сьогодні зберігають наші життя, впроваджувалися з неймовірними складнощами. У 1847 році угорський акушер Ігнац Земмельвейс наполягав, що смерть від післяпологової гарячки може бути викликана тим, що акушери заносять інфекцію під час огляду. Свою ідею він підтвердив даними про зниження смертності в разі, якщо акушери обробляють руки хлорним вапном. Земельвейса висміяли і через постійне цькування він опинився в психіатричній лікарні. Сьогодні ж кожен знає, що людина має мити руки.

Рис. A3-1.3.  Ігнаца Земмельвейса (1818—1865) називали «рятівником матерів» за те, що запропоновані ним засоби знищення інфекцій у багато разів знизили смертність під час пологів. На цій картині він стоїть обличчям до нас і щось пояснює іншому доктору…
Колеги Ігнаца Земмельвейса неохоче погоджувались з ним, бо це означало визнати, що кожен лікар, який працював по-старому, винен у багатьох смертях  
         

Ми вдячні науці за те, що ще живі. Але той факт що люди стали рідше вмирати і доживати до старості, — не єдиний наслідок розвитку науки. Ми не усвідомлюємо, наскільки змінила нас більша тривалість життя. Люди які живуть довше, встигають краще пізнати світ. Ми, сучасні люди, внутрішньо інші ще й тому, що рідше втрачаємо близьких. Люди звикають один до одного і піклуються одне про одного впродовж довгого життя. В сім'ях сьогодні народжується одне-троє дітей, а не сім-вісім, з яких виживе лише половина. Двоє дітей, які швидше за все доживуть до зрілості, отримають всю турботу і увагу батьків.

Рис. A3-1.4. Мати назавжди віддає свою дитину в притулок крізь спеціальне віконце, яке дозволяє їй лишитися невпізнаною. Ще нещодавно, в XIX сторіччі частка покинутих немовлят в крупних містах (Париж, Неаполь, Мілан) становила понад 10%. Люди розуміли, що через голод і хвороби не зможуть виростити дітей і змушені були віддавали їх в міські притулки. Сьогодні відмова від власної дитини — шокуюча подія            

Ми заводимо друзів ще в школі і зберігаємо стосунки до глибокої старості. Коли ми втрачаємо близьку людину, це трагедія набагато більша, ніж в минулі століття, коли люди були звичні до втрат. Сьогодні ми готові на неймовірні жертви, аби зберегти життя іншої людини. Ми не усвідомлюємо, наскільки ми стали іншими завдяки успіхам науки.

A3-1.4. Виникнення медицини і знахарства

Дрімучі забобони живі донині. Якщо ви наберете в пошуковику слово «лікування», то виявите масу посилань на «знавців», які обіцяють швидке одужання. Значна частина їхніх методів лікування не має нічого спільного з дієвими. Це будуть знахарі, народні цілителі, екстрасенси...

Коли людина захворює і погано почувається, вона йде до лікаря і, якщо лікар гарний, то пацієнт одужує. Не всякий лікар хороший і не кожну хворобу можна повністю вилікувати. Будь-хто з нас має низку особливостей, які можуть перетворюватися на хвороби. Наприклад, багато хто з повних та емоційних людей мають злегка підвищений артеріальний тиск. Це не хвороба. Це їх фізіологічна особливість. Такі люди як правило енергійні, рухливі, відкриті, готові до випробувань... Схильність до гіпертонії — це їхня плата за ці чудові якості. Високі люди частіше мають проблеми з хребтом, пластичні — зі зв'язками і так далі.

Кожен з нас має особливості, які за несприятливого збігу обставин стають хронічними хворобами. Іноді складно вирішити — це хвороба чи особливість. Якщо подібна особливість погіршує якість життя — то це вже початок хвороби. Таку хворобу остаточно вилікувати неможливо — це означало б повністю змінити тіло і особистість. Фактично це була би інша людина.

Цілком можливо вилікувати гострі хвороби, що протікають більш-менш передбачувано у більшості людей — інфекційні зараження, травми... Медицина це може. Також вона допомагає зняти загострення хронічного захворювання, щоб людина могла жити комфортним життям.

Однак, нам цього мало, ми хочемо вилікуватися остаточно. І в цей момент потрапляємо на приманку тих, хто пропонує чудесне зцілення. Часто після такого чудесного зцілення люди потрапляють прямо до лікарні.

Коли з'явилася експериментальна медицина і звідки взялися псевдо-цілителі? Як тільки людина почала аналізувати інформацію і пізнавати світ, вона помітила, що певні дії покращують самопочуття. Первісна людина могла виявити, що якщо опустить обпалену руку в холодну воду найближчого джерела, то біль вщухає.

В одному випадку плем'я робило висновок, що знизити біль допомагає холод. В іншому племені гадали, що біль знімає вода. У третьому — що джерело.

У першому племені починали досліджувати вплив прохолодних речей на опіки й пропасницю.

У другому — починали поливати хворих водою. Оскільки в той час люди не знали природи рідини, дерева, землі, тварин, то створювали легенди про духів і богів, що володіють природними явищами. І от — з'являється спеціальний шаман, що викликає духа води. І люди йому вірять. Тим більше, що холодна вода іноді дійсно допомагає — вона може зняти жар, заспокоїти біль. Крім того, слова шамана і ритуальні танці вселяють надію. В результаті, все разом це допомагає одужати.

Рис. A3-1.5. Сучасний ритуал, який виконують шамани десь у Сибіру. Танцюючи біля ватри з бубнами, шамани «викликають духів». Потім вони переконують хворого, що духи хвороби покинули його і він має одужати. Іноді це дійсно сприяє одужанню.

Як ви вважаєте, від яких хвороб можна одужати внаслідок таких «лікувальних» процедур?              

У третьому племені навколо джерела споруджували вівтар і з'являвся жрець, який «домовлявся» з духом джерела. І це теж іноді діяло з тих же причин, що і в попередньому випадку.

Дійсно корисний висновок зробило перше плем'я. Підсумовуючи подібні висновки, людство породило медицину. В інших випадках з'явилося знахарство, яке спокійнісінько дожило до наших днів.

Шаман легко може пообіцяти повне і чудесне зцілення — адже це залежить не від нього, а від божества води (землі, грому, неба) Якщо хворому стане краще — значить боги прихильні до нього, якщо ні — значить він не гідний їхньої милості. Джерело теж спрацює: якщо до нього принесуть хворого, при певних захворюваннях це допоможе. Але щоб допомогти конкретному хворому, його не обов'язково треба тягнути до чарівного джерела або закликати водяних духів. Досить прикласти холод до обпаленого місця.

Сучасні знахарі кажуть про енергії, чакри, гармонію з природою, внутрішні канали, чудодійні рослини й мінерали. Якщо ви від щирого серця їм повірите, то, можливо, вони вам допоможуть. Але в цьому разі спрацює навіювання — ви повірите в те, що можете одужати, і від цього вам стане краще. Це буде означати, що себе вилікували ви самі, а ніяк не енергії та мінерали.

Подібні дрімучі методи живі в силу неосвіченості та сліпої віри в дива. Але не тільки. Також їм сприяють помилки медицини та науки.

A3-1.5. Доказова медицина — єдиний надійний підхід до лікування

Наука робить помилки — це неминуча умова розвитку. Для того, щоб створити дієвий засіб лікування, медицина повинна зробити безліч помилок, які допомагають зрозуміти, який саме метод дійсно спрацює.

Як не дивно, але це непросто. Кожен організм індивідуальний і буває складно виділити саме той фактор, який вплинув на одужання хворого. Крім того, хвороби, особливо хронічні, мають власні цикли, й іноді люди одужують самостійно, навіть всупереч неправильному лікуванню. Подібні ситуації призводять до того, що в емпіричній медицині з'явилося безліч помилкових засобів і методів лікування.

Коли ми хворіємо, нас як пацієнтів не хвилює історія медицини і знахарства. Страждаючи, ми очікуємо від лікаря тільки одного — щоб з усіх засобів було обрано найнадійніший.

Але приходячи в аптеку за ліками, прописаними лікарем, ми не можемо бути впевнені, що той правильно поставив діагноз. Якщо ж лікар не помилився в діагнозі, то у нас немає гарантії, що саме ці ліки є найбільш надійними і що ми не купимо чергову пустушку.

В кінці минулого століття медицина переживала кризу через те, що з'явилося безліч недієвих ліків і методів. Розчаровані в офіційній медицині пацієнти шукали альтернативні способи і ставали жертвою шарлатанів і неуків.

Вихід був запропонований шотландським лікарем Арчібальдом  Кокрейном. У 1972 році в книзі «Ефективність і результативність: випадкові роздуми про медичні послуги» він наполягав на тому, що будь-які ліки або метод лікування повинні проходити рандомізоване контрольоване дослідження.

Рис. A3-1.6. Арчибальд Кокрейн (1909-1988). Під час ІІ світової війни він перебував у полоні в німецьких таборах для військовополонених. Кокрейн був табірним лікарем, лікував туберкульоз. Пізніше він дійшов висновку, що його втручання (відповідне медичним нормам) у багатьох випадках скорочувало життя його товаришам. Значну частину свого життя Кокрейн витратив на розробку методів, які дійсно допомагають хворим.          

Уявіть, як би ви організували дослідження нового препарату?

Напевно, ви б оголосили групі хворих про випробування нового засобу і доручили лікарям стежити за тим, як протікає одужання у піддослідних. На основі спостережень за хворими лікар зробив би висновок.

Саме так і випробовувалися ліки за часів емпіричної медицини.

Виявилося, що таке дослідження ущербне. Воно дозволяє проходити апробацію недієвим і навіть шкідливим речовинам. Фармакологічні концерни зацікавлені в якомога швидшому запровадженні нових ліків. Лікар, найнятий таким концерном, теж хоче скоріше закінчити експеримент. Навіть якщо лікар — відповідальна і чесна людина, він, з найкращих сподівань, може підібрати групу так, що в неї увійдуть хворі, в яких більше шансів, або молодші, або більше жінок... Крім того, хворі люди хапаються за будь-який шанс в надії на одужання. Дізнавшись, що на них перевіряють новий перспективний засіб, вони відчують надію і наснагу, і це приведе до одужання за рахунок самонавіювання. Всі подібні помилки призвели до того, що з'явилася величезна кількість непотрібних ліків.

Рандомізоване контрольоване дослідження допомогло впоратися з кризою в медицині.

Що означають наведені поняття?

Рандомізоване — таке, що базується на випадковому виборі; однорідна група піддослідних хворих випадковим чином розподіляється на дві групи: контрольну та дослідну. Контрольоване — хворі в контрольній групі отримують старе лікування або плацебо (пустушку, що імітує ліки). Дослідження — дослідна група отримує новий експериментальний препарат (зверніть увагу: мова йде про подвійне сліпе дослідження: ні хворі, ні дослідники не знають, хто з хворих належить до контрольної, а хто — до дослідної групи). Рішення ухвалюється не лікуючим лікарем, який міг би зробити упереджений висновок, маючи певні очікування. Лікар тільки збирає дані. Результати по обох групах статистично аналізуються незалежними вченими, які й формулюють висновок. Будь-який засіб, що не пройшов такої перевірки, не може визнаватися надійним. Результати кількох груп піддаються метаналізу — розширеному аналізу з урахуванням факторів, які могли б вплинути на результат: паралельних процедур і ліків, статі, віку, країни, раси, клімату, супутніх хвороб, умов лікарні.

Поширення методу рандомізованих контрольних досліджень призвело до появи нового підходу — доказової медицини. Елементи доказової медицини існували завжди, але сьогодні вона стала єдиною надійною формою лікування.

До речі, ви пам'ятаєте розповідь про те, як вилікували віспу? Уже в XVIII столітті критичний незацікавлений аналіз показав, що щеплення людської віспи приводили до збільшення смертності. В ідеальних умовах здорова людина, щеплена слабкою формою людської віспи, дійсно отримувала імунітет. Але поставлений на потік, цей метод призводив до того, що кількість хворих і померлих від щеплення перевищила звичайний рівень смертності від віспи.

Доказова медицина змінила не тільки виробництво ліків, це змінило стиль будь-якого лікування. Відтепер, ефективність лікування визначається виключно на основі наукових досліджень. Сьогодні доказова медицина вимагає від лікаря, щоб він призначав ліки, які показали найкращі результати для певного типу пацієнтів, а не ті, які підказують інтуїція, особистий досвід, думка авторитетів або рада колег.

Наприклад, на початку двадцятого століття авторитети і особистий досвід свідчили, що для маленьких дітей хорошим засобом від плачу (який викликає пупкову грижу) і від болісного кашлю є всілякі заспокійливі сиропи. Діючою речовиною таких сиропів був морфін, героїн або кодеїн. Дітей робили наркоманами з пелюшок. І хоча немовлята позбувалися плачу і кашлю, деякі з них перебували напівнепритомними і вмирали від виснаження.

Рис. A3-1.7. Реклама героїну — засобу від кашлю, що був випущений компанією Байер у 1898 році. З 1899 почали реєструвати «епідемію» залежності від цих ліків, але заборонили їх далеко не відразу. Це — продукт переробки наркотичних речовин опійного маку. Героїн є важким наркотиком з високою швидкістю розвитку фізіологічної залежності. За кількістю смертних випадків до цього часу героїн (спільно з морфієм, з якого його виробляють) займає перше місце серед наркотиків          

Рис. A3-1.8. Реклама одного з багатьох  заспокійливих сиропів для немовлят. До складу сиропу входив морфин.  У 1911 році Американська медична асоціація назвала цей засіб «вбивцею малюків», проте його продаж тривав до 1930 року 

Ті ж авторитети помітили, що куріння допомагає скинути зайву вагу. Правда вони не знали, що після звикання до паління вага повернеться, як не знали й про небезпеку легеневих хвороб та атеросклерозу.

Якщо ви ретельно пориєтесь в бабусиних аптечках, то зможете знайти пірамідон або амідопірин — ці ліки були масовими ще три десятиліття тому. Кожна дитина приймала їх багаторазово. Авторитети й інтуїція вірно підказували, що пірамідон відмінно збиває жар і знімає запалення. Але водночас він значно послаблює імунітет і при тривалому застосуванні міг призвести до хвороб кісткового мозку і, зрештою, до смерті. Його застосовували як надійний засіб протягом ста років, і ніхто не здогадувався, що це — бомба сповільненої дії.

Нині будь який лікар зобов'язаний поєднувати аналіз індивідуальних особливостей пацієнта зі знаннями про надійність ліків.

A3-1.6. Як ми обираємо лікаря?

Коли ми йдемо до лікаря, сподіваємось побачити приємну і чуйну людину, яка всміхається, не говорить нам неприємних речей, яка лагідно нас обстежує та заспокоює. Ми бажаємо почути тільки гарні новини. Ми хочемо вірити, що всі пацієнти такої чемної людини одужують і він може допомогти кожному. Ми обираємо лікарів саме так, та чи це правильно? Похід до такого лікаря заспокоює, та чи цього буде достатньо для одужання?

Такий ласкавий лікар може порадити нам гомеопатію або акупунктуру... Але після відповідних експериментів доказова медицина встановила, що гомеопатія, рефлексотерапія, гірудотерапія, біологічно активні добавки, остеопатія і багато чого іншого є ненадійними засобами. Комусь вони допомагають, але відсоток таких людей критично малий.

До кого розумніше звернутися: до лікаря, який подобається, та призначив ліки, користуючись досвідом та інтуїцією? Чи, може, до того, хто чесно скаже, що тільки у 78 відсотках випадків людині з нашими симптомами зможуть допомогти конкретні ліки, і розповість гірку правду про те, що треба робити, якщо ми потрапимо до решти 22 %.

Уявіть, що у вас болить горло. Ви звертаєтесь по допомогу: до фахівця альтернативної медицини, лікаря експериментальної медицини і лікаря доказової медицини.

Перший каже, що є перевірений століттями спосіб, за допомогою якого можна вилікувати будь-яке запалення горла. Для цього знайдіть велику жабу і дихайте на неї, уявляючи, як хвороба переходить в тварину. Якщо ви все зробите правильно, то жаба помре, а ви одужаєте. (Це не жарт, це один з рецептів, який ви легко знайдете на сайтах всіляких «цілителів»). Такий «фахівець» може порадити покласти часник між вказівним і великим пальцями, або полоскати горло сечею, або робити компреси з березового дьогтю... У кожного цілителя — свій «рецепт».

Лікар старої школи подивиться вам в горло, скаже, що у вас тонзиліт і, на підставі досвіду, припише полоскання і відомі антибіотики, які завжди допомагали в таких ситуаціях.

Лікар доказової медицини захоче з'ясувати, чи не є ваш тонзиліт хронічним. Можливо, у вашому випадку антибіотики дадуть лише тимчасовий ефект, і через деякий час хвороба повернеться. Після отримання додаткових аналізів лікар зможе підібрати оптимальне лікування і розповісти про перспективи остаточного одужання.

A3-1.7. Додаток. Медичний тест.

Оскільки ми говоримо про медицину, проведемо самостійне медичне дослідження.

Перший тест: пульс і стан серця. Пульс можна намацати на шиї або на зап'ястку. Якщо пульс менше, ніж 90 на хвилину, значить у вас нормальне серце.

Другий тест: баланс рідини і функція нирок. Натисніть великим пальцем на шкіру в нижній частині ноги. Утримуйте тиск кілька секунд. Припиніть тиснути, подивіться на слід від пальця. Якщо він залишається білим протягом декількох секунд, значить рідина у вашому організмі циркулює неправильно. Якщо слід швидко зникає, значить ваші нирки здорові.

Третій тест: легені. Затримайте повітря. Якщо ви змогли це зробити більше ніж на 60 секунд, значить легені здорові.

Четвертий тест: М'язи, зв'язки та сухожилля. Дотягніться до пальців ніг не згинаючи коліна. Якщо вийшло, значить ваші зв'язки в порядку.

П'ятий тест: судини. Притисніть ніготь на 2–3 секунди так, щоб він трохи побілів. Відпустіть. Якщо протягом 2-3 секунд колір нігтя відновився, значить ваші судини нормально працюють.

Тепер ми можемо зробити висновки і оцінити своє здоров'я. За кожен тест дається один бал. Скільки балів ви набрали?

Висновок:

Якщо ви набрали від 0 до 5 балів, значить ви нічого не зрозуміли з матеріалу теми.

Якщо ви засміялися і відмовилися брати участь в подібному дурному дослідженні, значить ви не станете жертвою навколомедичних шарлатанів.

Ви можете знайти масу подібних тестів і загальне в них буде те, що вони абсолютно марні.

Як можна провівши вимірювання пульсу, прийняти рішення про те, що варто звернутися до лікаря? Дізнатися, який ваш нормальний пульс, можна лише вимірявши його в спокої кілька разів протягом декількох днів. Усі дані треба записувати і зрештою обчислити середнє значення. Спосіб вимірювання має бути однаковим і виключати помилки — наприклад, якщо ви будете вимірювати пульс протягом хвилини, то до кінця хвилини він у більшості людей частішає, оскільки ми мимохіть затримуємо дихання. Правильним буде протягом 10–15 секунд зробити множинні виміри, результат яких множиться на 4 або 6.

Потім необхідно з'ясувати, який ваш максимальний пульс після інтенсивного навантаження.

Порівняти обидва показники з віковими нормами, які можна знайти у медичних довідниках. (Ви можете поставити справжній експеримент і з'ясувати норму пульсу ваших: віку, статі, міста. Для цього потрібна група відповідальних добровольців).

З'ясувати, наскільки ваш пульс підвищується після помірного та  інтенсивного фізичного навантаження. Дослідити, як швидко пульс приходить в норму. Порівняти всі показники зі статистичною нормою. Навіть таке дослідження буде спірним, тому якщо ці показники будуть значно відрізнятися від нормальних, то це — не привід для паніки, а сигнал, що потрібно проконсультуватися у кардіолога.