Хмельницький професійний ліцей
Наш край у 1932-1933 роках
(Розробка бінарного уроку з історії України та української літератури)
Викладач історії та правознавства
Ткаченко І.О.
Хмельницький 2019
Тема: Наш край у 1932-1933 роках.
Мета: Розглянути трагічні сторінки історії Хмельниччини в 1932-1933 роках на свідченнях очевидців, розглянути зібрані учнями документи, фотографії, статистичні дані, а також розглянути твори письменників Хмельниччини; виховувати в учнів гуманізм, здатність співчувати людям, щиру зацікавленість долею людей похилого віку.
Вид уроку: Бінарний
Обладнання: підручники з історії України та української літератури, плакати, фотографії, музика ( реквієм), інтерактивна дошка, свічки, картина «Сім колосків», хлібина, вишитий рушник.
Хід уроку:
Епіграф:
Нагадай мені інший народ,
щоб він зазнав такої чорної
недолі, як народ український?!
1.Організаційний етап
- оголошення теми і мети уроку
2. Актуалізація опорних знань учнів
3. Вивчення нового матеріалу
Учитель української мови і літератури
Це остання хлібина, остання...
Очі горем налиті вщерть
Батько й діти не їли зрання
Це остання хлібина, остання...
Після неї — голодна смерть.
Плаче й крає, немов соломинку,
Пильно дивиться дітвора, -
Тату, їжте ось цю шкуринку,
Майте жалю до нас краплинку -
Умирати вже нам пора...
Взяв шкуринку дідусь і плаче
І стареча рука тремтить...
Сиве око, сліпе, незряче,
Але серце його козаче
Б'ється рівно і хоче жить...
Стали кожному крихти в горлі,
Спазми в горлі, немає сліз,
А над хатою клекіт орлів,
А на вигоні — трупи чорні,
Там, де саваном сніг білів...
( бере, запалює свічку)
До теми голодомору українські письменники зверталися не раз. Ця тема звучить у повістях Тодося Осмачки «План до двору», «Ротонда душогубців», романах Василя Барки «Жовтий князь», Уласа Самчука «Марія», поезіях Василя Симоненка, Ігоря Проценка. Тему голодомору піднімають і наші місцеві поети це Анатолій Слободяник вірш «Голос з могили 33-го», Раїса Ломачинська оповідання: «Страхітливе лезо смерті»
( учні також підготували вірші місцевих поетів про голод)
Учениця:
Колискова
(Автор невідомий)
Ой засни, моя дитино,
Як заснула вся родина.
Спи від маку і прости
Та вже їсти не проси.
Голод більше не дістане –
Скоро сон міцний настане.
Думки в голові, як цвяхи
І снують, мов ті мурахи.
Пригорну тебе синочку,
Поховаю у садочку.
Ой! За що ж це мені люди?! –
Син перед очима всюди.
Він не виросте ніколи,
Не ходитиме до школи
Не народяться онуки,
Не зігріють бабі руки.
Ось і все... сина немає.
Тепер він мене чекає
Вже іду до тебе сину
Зачекай іще хвили….
Учитель історії:
1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з найродючіших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в радянській історії. А навесні цього ж року в Україні помирало 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч – щодня.
Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них 3 млн. – діти.
Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя все те могло діятися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житницею Європи?
Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувалися. Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії, і намуштрована пропаганда діяла небезуспішно: багато людей на Заході так і не могли збагнути, що воно там сталося, на тій екзотичній Україні?
Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно організований, свідомо спрямований на винищення українського народу голодомор.
Голодне лихоліття, яке сталося більше 70 років тому дослідники називають по-різному: голод, голодомор, людомор. Але це швидше емоціональні позначення, бо вони не відтворюють історико-правового аспекту національної трагедії. Найвичерпнішою категорією для з’ясування причин те наслідків голоду є термін геноцид, що за нормами міжнародного права означає повне або часткове винищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи.
Доказом геноциду є свідоме створення таких умов життя, що призвели до масової смерті мільйонів українських селян. Зокрема, постанова РНК УРСР “Про заходи підсилення хлібозаготівлі”, яку було ухвалено 20 листопада 1932 року, за своїм змістом нагадувала смертний вирок: “З оголошенням цієї постанови припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконали план хлібозаготівель”.
У колгоспників, які одержали хліб раніше цієї постанови, масово його вилучали. На весну 1933 року майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто не видали жодного грама хліба.
Учитель української мови та літератури:
Перед вами картина художника А.Шишкіна «Жито». Опишіть картину, використовуючи епітети та порівняння.
(учні описують)
Саме такими були поля в 1932-1933 роках на яких колосилося жито і пшениця. Люди тяжко засівали поля, збирали урожай та зерно не потрапляло до їх осель,бо місцева влада забирала все до зернини.
Їдуть в гості до бабусі із Сміли онуки.
А назустріч – ліс і поле, долини і луки.
Любо глянуть на хліба, сади і лісочки.
Гірко стало на душі у жінки старої,
Бо згадала ті роки неволі важкої.
Я одержала тюрми чотири голочки.
Тільки вийшла після жнив колосся збирати,
Щоб голодній дітворі щось приготувати
Тут комунівські дозорці мене захопили
За чотири колосочки в тюрму посадили.
Отаке було на світі пекло в нашім краю,
Голодовку і ту весну добре пам’ятаю.
І. Проценко «Колоски»
Учитель історії.
Цілковита матеріальна незацікавленість призвела до колосальних втрат. У газетних кореспонденціях повідомлялося, що врожай 1032 року в Україні видався багатим, але нікому з колгоспників непотрібний і гине на полях. Селяни заявляли: «Хай гине , все одно й це заберуть». Сталін усе – таки розраховував на те, що йому вдасться змусити селян працювати в колективних господарствах не під впливом матеріальної зацікавленості, а під загрозою суворих покарань.
7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР ухвалили власноручно написану ним постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної ( соціалістичної) власності». Відповідно до цього законодавства розкрадання колгоспного майна каралося «розстрілом», а за «пом’якшуючих обставин» - позбавленням волі на термін не менше 10 років. За пів кишені зерна, принесеного з поля голодуючій сім’ї, колгоспник опинявся у концтаборі. У народі цей акт охрестили «законом про п’ять колосків».
( Діти підготували спогади своїх рідних, які перенесли ці страшні роки)
Учитель історії.
У травні 1932 р. у Хмельницькій області, за неповними офіційними даними, лютий голод охопив 400 населених пунктів, де голодувало 13852 душі. А в травні 1933р. голодомором було охоплено 38 районів, 431 сільрада, 26859 господарств, 120903 чоловік. Голод панував в окремих господарствах та сім’ях одноосібників у Деражнянському, Меджибізькому, Грицівському, Полонському, Летичівському, Старокостянтинівському районах. У травні 1933 р. навіть у прикордонних районах, де були певні пільги і послаблення хлібозаготівель, зокрема у Проскурівському, голодувало населення 21 сільради з 57, Новоушицькому – 11, Кам’янецьПодільському – 4 сільради.31 В квітні – серпні 1933 р. померло від голоду в селах Деражнянського району: в Богданівцях – 144 чол., Зяньківцях – 86 чол., П. Коричинцях – 43 чол., Мордіно – 94 чол., Голенищеві – 132 чол. Багато людей померло від голоду також в Яблунівці, Л. Барській, К. Деражні, Розсохах, Черешенці, Шелехові, Божиківцях, Янчинцях цього ж району. Вимирали цілі сім’ї, зросла дитяча безпритульність. В с. Богданівцях напівроздягненими жебраками залишилось 20 безпритульних дітей.32 В с. Демківці Чемеровецького району голодною смертю померло 310 осіб
Учитель української мови і літератури.
Успенський Валер’ян Іванович, 1923 року народження з Хмельницький згадує: « Народився в с. Вербичне Чемерівського району. Він пригадує, як в далекому 1933 році померла його сусідка Тетяна Стрембіцька, мати двох малолітніх дітей. Щоб якось вижити її маленький син Янек чіпляв на нитку зерно і крав сусідську птицю. Одні його карали і зачиняли в льосі, інші співчували, бо розуміли, що голод штовхав хлопчину на злочин. Але це не допомогло врятуватись Янеку, невдовзі він кудись подівся з села, а потім вкрай виснажений повернувся з села і невдовзі помер. Багато односельчан тоді забрав в могилу голод. Батько Валер’яна Успенського - Іван забезпечував сім’ю продуктами як міг. Сім’я виживала завдяки схованому зерну пшениці. Коли ж з стодоли забрали ще не обмолочену, привезену з поля снопами пшеницю, в хаті довго не стихав плач і стогін матері. Дуже хотілося їсти малому Валер’яну. Голод не давав заснути. Матері доводилось якось викручуватись із складного становища, в яке потрапила сім’я. Збирали вершки лободи, а мати вдома їх пропарювала окропом, солила і заправляла часником. Їли листя черешні і липи. Страшно було дивитись, як селом ходили виснажені, опухлі від голоду люди. Виживав той, хто був міцніший. Хто ходив на роботу – одержував обід. В полі у великих котлах варили квидвар, так званий суп сумнівної якості, де плавало трохи крупів і напівзгнилої картоплі. В колгосп активісти збирали коней, возів, плуг. Хто не йшов – платили податки, бо треба було виконати план колективізації. Цим займались уповноважені з району»
Учитель історії.
30 жовтня 1932 року – початок роботи комісії: до 1 лютого заготовили додатково в Україні 105 млн. пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 року сягнула 261 млн пудів. На початку 1933 року практично в усіх районах України запасів не залишилося, а потрібно було ще дожити до нового врожаю.
( виступи учнів. Спогади живих свідків)
Учитель історії.
Тільки конфіскацією зерна сталінські емісари не обмежилися. З-під пера 18 листопада 1932 виходять постанови «Про заходи до посилення хлібозаготівель». Місцева влада зобов’язувалася організувати вилучення в колгоспів, одноосібників та робітників радгоспів хліба, розкраденого під час косовиці, обмолоту й перевезення. Насправді це означало, що держава санкціонує проведення масових обшуків із негайною конфіскацією наявних запасів, бо відрізняти «украдене» зерно від будь – якого іншого ніхто не збирався. Ще страшнішим був пункт про натуральні штрафи м’ясом і картоплею. Він означав тільки: терор голодом
Виступ учня зачитує спогади
Учитель історії.
Сьогодні до вивчення наслідків голодомору мають долучитися психологи, етнопсихологи, соціологи. Навіть після серії партійних та інших чисток серед голів колгоспів та місцевих партійних керівників можна було зустріти тих, хто вже не вірили в комуністичні ідеали і не хотіли брати участь у злочинних акціях проти власного народу. В Україні селянське й національне питання збігалися практично завжди, адже населення села залишалось переважно українським. Актами протесту ставали самогубства. В 1932 році набували поширення самогубства серед голодуючих селян, особливо матерів, які не мали чим годувати дітей. Зголоднілі люди скоювали тяжкі злочини. Мали місце факти канібалізму, самосуди. Від голоду у людей відбувалися глибокі зрушення психіки. Село морально деградувало. Як видно із письмових звернень громадян, психічні стани пригніченості, тривоги, напруження не полишали їх протягом 1932-1933 рр.
Відеосюжет документального фільму «Великий голод»
Учитель української мови і літератури.
У книзі «Барва смерті – 33-ій» Л.Сердунич пише, що під час голодомору люди давали інші назви місяцям: вересень-розбоїнь, жовтень-худень, листопад-пухлень, грудень-трупень. Роки голодомору породили і назви їдла: марципани, галети, заколотка, полов’яник, линда, пляцки, ліпники. Поетеса тлумачить назви їжі: баланда – це на воді зварені висівки, кондьор – на відро води 1 кг дерті, хмелики – печиво з вимерзлої картоплі і тертого буряка.
Учитель історії.
Аналіз даних демографічної статистики 30-х років свідчить про те, що прямі втрати населення України від голоду в 1932 році становили близько 150 тис чоловік. У 1933 голодною смертю загинуло від 3 до 3.5 млн осіб. Народжуваність знизилась. Повні демографічні втрати в УРСР, включно зі зниженням народжуваності сягали в 1932-1933 роках 5-8 млн осіб.
Учитель української мови і літератури
Відомий нам усім Петро Ящук також у своїй творчості звертається до цієї болючої теми, я б хотіла зачитати ці рядки:
Ой, заграй бандуро! Душу зачепи,
Думи, мов колосся, пов'яжи в снопи.
Хай Вкраїна тюрмочки царів ?!
Мічений докінчив, що почав Ілліч, -
В болотах манкурства наш народ до пліч.
І тепер над дуже світлим майбуттям –
Холуїв тиради, космокрадів стяг.
Ой, заграй, бандуро, душу зачепи,
Думи, мов колосся, пов'яжи в снопи -
Може, буде з дум тих слави урожай.
Чорний біль бандури - то наш рідний край.
( відео-кадри спогадів про голод 1932-1933 років)
Учитель історії.
Хай хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.
Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.
Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Прошу всіх встати.
( хвилина мовчання)
На завершення звучить «Реквієм» Моцарта.
4. Підсумок уроку
Учитель української мови і літератури
Мертвим нікому довіритись, крім живих. І нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу, і тим була виправдана їх погибель. Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.
Історія… гірка, пекуча, печальна. Але то історія нашого народу. І про неї мусять знати онуки, правнуки. Увесь світ.
4. Рефлексія
1. Чи сподобався вам сьогоднішній урок?
2. Якщо сподобався, чим саме?
3. Чи зручно працював ати з двома викладачами?
4. Якщо ні, поясніть чому?
5. Домашнє завдання. Написати есе: «Уроки історії, які ми повинні пам’ятати».
має з дум тих урожай.
Срібний жаль бандури - то мій рідний край.
Пригадай, бандуро, як було в віках,
Як гулять уміла шабля козака,
Як обороняла землю і пісні,
Як в похід збирались рано-навесні.
Ой, заграй, бандуро, душу не ятри!
Діти-яничари вже не тільки Крим –
Мову обступили і кричать: "Умри!"
У Чорнобиль вп'ялись смерті якори.
Френкелі концлагів - весь народ у страх:
Голод - за ланами, вишки - по містах.
0 кати народів і усіх часів!
Що там проти зграї