Кирило та Мефодій – просвітники слов’ян
Святий Кирило (світське ім'я Константин) народився в 826 чи 827 p., а його старший брат Мефодій - в 814 р. в місті Солунь (сучасна назва Фесалоніки (Греція) в сім'ї Лева - друнгарія, військового середнього чину. За походженням Лев був греком, а мати Кирила і Мефодія, як припускає багато дослідників, була слов'янкою. Оскільки Солунь IX ст. був двомовним: місцева людність розмовляла грецькою мовою та болгаро-македонським діалектом, то Кирило та Мефодій ще з дитинства добре засвоїли слов'янську мову. Не випадково на початку 60-х років IX ст., коли в Константинополі визначався склад так званої Моравської місії, вирішальний вплив на її склад справив той факт, що Кирило та Мефодій походили із Солуня, а «солуняни, - за словами імператора Михайла III, - всі чисто говорять слов'янською мовою».
Молодший із солунських братів - Константин-Кирило освіту здобував у Константинополі у Магнаврській школі, найкращому навчальному закладі Візантії, де викладали Лев Математик та філософ, а згодом патріарх Фотій. Освітою Константина-Кирила опікувався сам логофет (державний секретар) Теоктист. У 850 р. або 851 р. Константин став професором цієї уславленої школи, де він прославився не лише як філософ, а й як знавець інших мов. Окрім грецької, він досконало володів слов'янською та латиною, а також староєврейською мовою, адже при складанні слов'янської азбуки він використав низку елементів гебрейсько-самаритянського письма.
Про молодість Мефодія, старшого брата Константина-Кирила, збереглось обмаль свідчень. Є припущення, що замолоду Мефодій був імператорським намісником на слов'янських (болгарських) землях Візантії, та, розчарувавшись у державній кар'єрі, постригся в ченці й оселився в одному з монастирів на горі Олімп, що поблизу сучасного міста Бурса в Туреччині.
Освіченість св. Кирила високо цінувалась у найвищих колах Константинополя - Константин-Кирило навіть одержав прізвисько - Філософ, - тому його часто залучали до різних дипломатичних місій. Нині достеменно відомо про так звану Сарацинську та Хозарську місії св. Кирила. У Сарацинській місії, яку очолював видатний візантійський дипломат IX ст. Григорій Асикрит, Кирило прославився доказовою логікою під час релігійних диспутів з місцевими мусульманами. Так звана Хозарська місія, яка відбувалася здебільшого в Херсонесі, на території сучасного Криму, стала знаменною тому, що під час цієї місії св. Кирило в херсонеській затоці виявив мощі св.Климентія, IV Папи Римського, якого тут стратили (втопили) близько 101 р. під час заслання.
Однак для слов'ян найважливішою місією св. Кирила стала Великоморавська, яку він розпочав разом зі своїм старшим братом Мефодієм у 863 р.
Оскільки Кирило та Мефодій не були наділені ніякими привілеями чи повноваженнями, то своє перебування у Великій Моравії вони розпочали з каторжної праці: створювали та апробо-вували норми першої літературної мови слов'ян; активно перекладали основні конфесійні тексти, що дозволило б вести богослужіння слов'янською мовою; навчали слов'янської грамоти та богослов'я близько 50 учнів, які повинні були стати священиками. Ця праця, як свідчать джерела, тривала 40 місяців, після чого свсв. Кирило та Мефодій разом із учнями вирушили у тривалу подорож до Рима, де, як вони сподівалися, римські єпископи висвятять підготовлених ними священиків (самі вони такого права не мали), а також хотіли одержати офіційне визнання створених ними перекладів основних богослужбових текстів слов'янською мовою.
Надзвичайно повчальною з погляду сучасності є поведінка святого Кирила під час дискусій з духовенством Венеції, яка відбулася, коли солунські брати подорожували до Рима. За свідченнями «Житія Кирила», у Венеції єпископи, священики, монахи накинулися, мов ворони, на Кирила, впадаючи в тримовну єресь: вони були переконані, що Бога можна прославляти лише трьома мовами - староєврейською, старогрецькою та латиною, тому слов'янські переклади Святого Письма вони вважали єретичними. Святий Кирило присоромив їх, відповівши: «Хіба Бог не посилає дощ однаково для всіх? Або ж сонце не світить усім і всюди? Або не всі дихаємо однаково повітрям? Тож як не соромно вам визнавати лише три мови, а решту племен народів вважати сліпими і глухими». А на додаток св. Кирило дотепно назвав таких оборонців канонічності трьох мов пилатниками, бо, мовляв, священність староєврейської, старогрецької та латини вони пояснювали тим, що напис на Гробі Господньому був виконаний за наказом Пилата саме цими трьома мовами.
Якщо дискусії св. Кирила з тримовниками у Венеції мали, очевидно, напівофіційний характер, то активні переговори з Папою Римським мали визначальний вплив на результати та подальшу діяльність солунських братів серед слов'ян, а тому потребували від них неабиякого дипломатичного хисту. Найбільшим успіхом не лише свсв. Кирила та Мефодія, а й усього слов'янського світу можна вважати офіційне визнання Римом кирило-мефодіївських перекладів конфесійної літератури, що по суті прирівнювало у правах із трьома традиційними богослужбовими мовами і старослов'янську, норми якої заклали саме Кирило і Мефодій. Папа Римський навіть рішуче став на захист старослов'янської мови, добре зрозумілої тогочасним слов'янам, застерігаючи: «Якщо хтось із учителів, які прийдуть до вас, (...) насмілиться вас якось розбещувати, глузуючиз книжок на мові вашій, хай буде він не лише відлучений від церкви, а й відданий під суд, поки не навернеться. Бо це - вовки, а не вівці, яких треба розрізняти за плодами та обходити стороною».
Завдяки солунським братам слов'яни першими серед європейських народів здобули право говорити з Богом рідною мовою. Святі Кирило і Мефодій зуміли так вирішити вкрай складну проблему визнання церквою старослов'янської мови. Це помітно сприяло єдності церкви, зміцнювало східну і західну гілки християнства, тоді як адепти запровадження у церковне життя інших європейських мов, зокрема англійської, німецької, нерідко породжували церковні розколи. Окрім визнання Папою Римським офіційного статусу старослов'янської мови, ще ціла низка промовистих вчинків апостольської столиці спростовує поширені нині в Україні міфи про ворожість Риму до солунських братів та про їхню «невтомну й безкомпромісну боротьбу» з Римом. Так, за свідченнями «Житія Кирила», що належить до православної традиції, Папа Адріан II прийняв слов'янські книги, освятив їх та передав їх у знаменитий римський собор Санта-Марія Маджоре, а єпископам Формозі Портуенському, який згодом став Папою, та Гаудеріху Веллетрійському доручив прийняти іспити й висвятити належно підготовлених учнів Кирила та Мефодія. Мефодія Папа висвятив спочатку на єпископа, а згодом надав йому титул archiepiscopus Pannoniensis - архієпископ Паннонський. Із приходом солунських братів до Риму літургії старослов'янською мовою урочисто відправлялися в найбільших храмах Риму: Апостола Петра, апостола Павла, святого Андрія, святої Петроніди та ін.
Коли на початку 869 р. св. Кирило захворів та помер, то Папа, визнаючи величезні заслуги покійного, всупереч традиції, запропонував, щоб св. Кирила було поховано в усипальниці папcького собору св. Петра, але за наполяганням Мефодія св. Кирила було поховано праворуч від вівтаря храму св. Климента; його мощі і нині тут зберігаються.
Прагнучи зберегти слов'янську богослужбову традицію, Рим, у міру своїх можливостей, сприяв діяльності архієпископа Мефодія після смерті його брата: коли зальцбурзькі єпископи схопили та ув'язнили Мефодія, «віддячивши» йому у такий спосіб за виведення з-під їхнього впливу великоморавської єпархії, Папа двічі посилав булли з вимогою звільнити бранця, а коли це не допомогло, то вислав свого легата Павла з Анцони, який зміг визволити Мефодія.
Життя і діяльність свсв. Кирила та Мефодія показує, що для них не існувало прірви між Римом та Константинополем. Будучи наближеними особами до патріарха Фотія, який мав не найкращу репутацію в Римі, св. Кирило та Мефодій сміливо зверталися з проханням визнати богослужбові переклади слов'янською мовою та висвятити їхніх учнів, які проповідували б слово Боже рідною мовою, до не знайомого їм Риму, хоча ці проблеми їм набагато легше було б вирішити в Константинополі, у прихильного до них патріарха Фотія. Однак опосередковане втручання Фотія у справи Великої Моравії поглибило б суперечності Риму та Константинополя, тому свсв.Кирило та Мефодій відкинули цей шлях та обрали незмірно важчий, який не зашкоджував би церковній єдності. Як вияв доброї волі та глибокої поваги до західної традиції християнства можна розглядати дарунок солунськими братами Риму мощів св. Климента. Нетлінні мощі св. Климента знайшов св. Кирило, який і подарував цю християнську святиню саме Риму, місту, з яким пов'язана діяльність Климента.
Відтак право називатися слов'янськими просвітителями та апостолами слов'янства свсв. Кирило і Мефодій заслужили тим, що
- створили першу слов'янську азбуку - глаголицю;
- створили норми першої літературної мови слов'ян - старослов'янської;
- зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов'янською мовою;
• підготували цілу когорту учнів (близько 200 осіб), серед яких уславлені Климентій Охридський, Горазд, Ангелар, Наум, Сава, Семижизнь, Каїх та ін., які стали гідними продовжувачами традицій своїх учителів не лише у Великій Моравії, а й Болгарському царстві;
• завдяки неперевершеному дипломатичному хисту свсв. Кирила та Мефодія слов'яни першими в Європі офіційно здобули право говорити з Богом рідною мовою, а вся їхня діяльність слугує єдності християнської церкви і в минулому, і нині.
Святі Кирило та Мефодій показали і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов'ю, дає щедрі плоди, які здатні служити людям тисячоліття.
Обидва брати були канонізовані Східною (православною) Церквою та названі «рівноапостольними» й причислені до святих Західною (католицькою) церквою.
У 1980 році Папа Іван Павло II оголосив святих Кирила та Мефодія «покровителями» Європи.