Практичніпоради для батьків:

«Навчаннявдома».

Як у періодтривогзаспокоїтисвоїхдітей, а такожзробити так, щобудома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено?

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчуваютьзагальнутривогувідневизначеності, віднапругибатьків, відзмінизвичного режиму та обмежень.. Тобто, зараз діти, особливо діти  з особливими  освітніми  потребами, потребуютьбатьківськоїпідтримки, вони очікуютьвідбатьківпсихологічноїдопомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контактізі станом дитини і їїпочуттями, чесноговорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якбимені зараз булопотрібновчитисявдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемоодне одному – наприклад, разом складеморозклад на день. Я потребую твоєїдопомоги”.

3. Ми маєморозуміти, що перші два тижні – цеперіодадаптації, коли ми тількинапрацьовуємоновийжиттєвийдосвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Цеіндивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптаціюдається до двохмісяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дужетерплячими і обережнимидо себе і своїхдітей.

4. Треба просто робитивдих та видих і нагадуватисобі: “Я не вчитель”.

Основа технікибезпеки для батьків: нам потрібнопам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немаєпотрібнихпрофесійнихнавичок, ми не вміємопояснюватипредмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можнанавчатисвоїхдітей) – ми дужеемоційнозалучаємось. Якщодитинащось не розуміє, ми не можемовпоратисьзісвоїмиемоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і такеінше. А дитинаможе просто не сприймати нас уролівчителя – і це нормально.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

1. День не маєперетворюватись на суцільневиконаннядомашніхзавдань.Школа – це не все життядитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за щопокараними, і нам важливо, аби школа не асоціюваласьіздодатковимпокаранням.

2. У дитини, яка вчитьсявдома, має бути окрематериторія. Навітьякщо в неїнемаєсвоєїкімнати, можнасимволічнопозначитиневеликучастинумотузкою на підлозі, зробитипарканчик з іграшокабо коробок – щозавгодно.

Ми всі зараз змушеніжити і працювати разом на невеличкійтериторії, і це час перегляду кордонівкожноїлюдини – неважливо, великоїчималенької – і поваги до цихкордонів. Це час, коли батьки вчатьсястукати, перш ніжувійти в кімнатупідлітка, якщо вони не робилицьогораніше. Час, коли дитинавчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щобдитина будь-якоговікуробила перерви – і краще, якщо ми зупинимоїїтрохираніше, ніж вона втомиться. Учні  з  особливими  освітніми  потребами втомлюються за 10-15 хвилин.

4. Відчиняйтевікна, провітрюйте, дбайте про свіжеповітряпід час навчаннядитини. У мозку є структури, щовідповідають за відчуттябезпеки – у разінестачісвіжогоповітряціпоказникизменшуються. Якщодитинаперебуває в задусі, унеїзнижуєтьсяактивність, вона втомлюється, закатуєістерики. Чим меншеповітря, тимгіршірезультатинавчання.

5. Часто, коли дитинабачитьвеликукількістьзавдань (більше5), у неї природно починаєтьсяпаніка і їйлегшевзагалі  відмовитися. Наше завдання – допомогтиструктуруватипідхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: типочинаєшробитиоце, потім – це.

Також – розбивативеликезавдання на маленькічастини. Цестосуєтьсявсіхдітей, але якщодитина у станітривоги – розфокусована, поглядвідсторонений, відсутній, абодитинахапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якогозавданняпочати – з простого чи складного? Цезалежитьвід того, як ваша дитина “вступає вдіяльність”. Щобцезрозуміти, треба поспостерігати: як дитинапрокидається?

Є діти, якішвидковстають, умиваються і починаютьусеробити. Коли такадитинаїсть, вона спочаткуз’їдаєвсінайсмачнішішматки і залишаєнесмачнінаостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобтодужешвидко “входить” в урок – але йшвидковтомлюється. Про таких дітейкажуть, що вони все схоплюютьмиттєво, але не зрозуміло, наскількидовгобудутьцепам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є дітиіншого типу – якідовшерозганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довшейдуть. Цідітипереважновстаютьповолі, не з першого разу, зазвичайспочаткуз’їдаютьнесмачне, а смачнішматочкизалишаютьнаостанок. Таким дітям треба на розгіндаватилегкшізавдання, а складні – потім. Їмнавітьможнаставитипід час навчанняенергійнумузику – якщомузикаїх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемодитину в щосьшвидкозалучити – наприклад, у навчання – ми маємопам’ятати, що в неї, як у кожноїлюдини, є інерція. Коли маленькадитинаграється, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час абодзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилинсідаємо за уроки”. Так ми виявляємоповагу до своєїдитини як до людини. Зрозуміло, щоце складно, аджебагатобатьківсьогоднітакожживутьурежимідефіциту сил. Найлегшийспосібзекономитисили – примус. Але цепрограшнийспосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковійшколімотивація до навчання – виключнозовнішня. Малюквчитьсязарадизадоволення, фану, заохочення. Треба такожрозуміти, що в дитинивже є невеликий, але досвіднавчання. У першокласниківйогоще нема, але в 2-3 класахвін уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивавсязвичний режим. Ценеможливо в повніймірі, віноднакововжезбився, але треба створитиновий і намагатисьйогодотримуватись.

2. Треба, щоб для навчаннябулоокремемісце. Ідеально, щоббувокремийпростір, “кокон”, щобдитинарозуміла: вона туди заходить – і все, вона вженалаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчаннякликавякийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Цемає бути приємний звук, якасьулюбленамузика – але краще, абице небув мамин голос. По відношеннюдо мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішаніролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитиназаймається 10, максимум 15 хвилин. Потімдзвенитьдзвоник, дитинаможевипити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, щоживемо в умовах, коли в дитинизниженарухливість і нестачаповітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитинузавдання не робимо. Але деякимдітямважливо, аби ми були в кімнаті, коли вонивчаться. Можназайматисясвоїми справами, але потрібнаприсутністьбатьків. Час від часу можнапідходити до дитини, питати, як справи, підтримуватиїї, прикладаючи руку до місцяпідтримки – між лопатками на спині. Цетаємнемісцепідвищеннясамооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобтостворитиігровесередовище. Якщо ми зможемоозброїтисьчарівноюпаличкою, якою б торкалисялобадитини і казали: “Ти з усімвпораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадитьзнайти для дитиничарівнийкамінецьмудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, щодитинаперебуває в напрузі – отже, ми маємобільше, ніжзазвичай, звертатиувагу на те, щоїйвдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режиміпідвищеноїнапруги, коли дитина не дужевпевнена в собі.