АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Інна ГЕРДОВА
вихователь, КЗ «ЗДО (ясла-садок) № 19 «Ластівка» КМР»
Анотація. У роботі розглянуто сучасні виклики дошкільної освіти у процесі реалізації освітньої діяльності. Особливу увагу приділено проблемам забезпечення якості освітнього процесу, які значною мірою залежать від впровадження сучасних педагогічних технологій та адаптації їх до специфіки дошкільної освіти. Проаналізовано роль інноваційних підходів, зокрема інтерактивних методів та інформаційно-комунікаційних технологій, у розвитку ключових компетентностей дітей і створенні сприятливого розвивального середовища. Зазначено, що ефективна організація освітнього процесу має базуватися на принципах особистісно орієнтованого підходу, суб’єктної взаємодії, інтеграції та креативності. Також підкреслено важливість підготовки педагогів до впровадження інноваційних технологій та модернізації нормативно-правової бази дошкільної освіти. Дослідження акцентує увагу на необхідності гармонійного поєднання традиційних і сучасних методів для забезпечення комплексного розвитку дітей, їхньої адаптації до соціальних змін і підготовки до майбутнього навчання.
Ключові слова: дошкільна освіта, якість освіти, освітній процес, педагогічні технології, інновації, інтерактивні методи, інформаційно-комунікаційні технології, освітнє середовище.
Сучасна система дошкільної освіти стикається з низкою актуальних викликів, серед яких особливої уваги заслуговує проблема забезпечення якості освітнього процесу. Якість дошкільної освіти значною мірою залежить від впровадження сучасних педагогічних технологій, які, однак, потребують ретельної адаптації до специфіки закладів дошкільної освіти, враховуючи вікові, психологічні та соціальні особливості дітей. У контексті швидких змін в суспільстві, зокрема цифровізації, глобалізації та зростання потреб у формуванні ключових компетентностей у дітей змалечку, виникає необхідність впровадження інноваційних підходів до організації освітнього процесу. Це включає не лише інтеграцію новітніх технологій, але й створення сприятливого розвивального середовища, яке забезпечує гармонійний розвиток дитини, її емоційного інтелекту та здатності адаптуватися до нових реалій.
Науковці Прокоп’єва А. М., Юрченко Н. В., Горман О. М., Овсієнко О. С. та Кошель В. М. у своєму дослідженні в унісон вказують, що інноваційні педагогічні технології є стратегічно і тактично удосконаленими системами організації освітнього процесу, які охоплюють мету, завдання, зміст, методи, форми і засоби, спрямовані на суттєве поліпшення результатів освіти. Вони підкреслюють, що ці технології не лише забезпечують вищу ефективність і продуктивність навчання, але й позитивно впливають на психічне здоров’я дітей, мінімізуючи їхні психоенергетичні витрати. У їхній праці зазначається, що специфічними характеристиками інноваційного навчання є його відкритість до майбутнього, здатність до передбачення і переосмислення цінностей, що забезпечує підготовку дошкільників до адаптації у швидко змінних умовах сучасного суспільства.
Науковці наголошують, що реалізація таких технологій базується на принципах суб’єкт-суб’єктної взаємодії, особистісно орієнтованого підходу, толерантності, мультикультурності, здоров’язбереження, а також розвивального навчання, що сприяє гармонійному розвитку особистості дитини [5, с. 67].
Як зазначають автори, впровадження технологій інтегрує інноваційні підходи в європейський контекст, забезпечуючи гуманізацію освіти і створення умов для формування креативної та соціально адаптованої особистості. Водночас вони підкреслюють, що інноваційні технології є складними системами, які виникають на перетині педагогіки, психології, соціології та теорії управління, і їх реалізація потребує не лише теоретичної бази, але й творчих здібностей педагогів, які здатні адаптувати і трансформувати ці технології до специфічних умов закладів дошкільної освіти [5, с. 68].
Дослідження докторів педагогічних наук Назаренко Г. А. та Андрющенко Т. К. є важливим у контексті використання потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для підвищення якості дошкільної освіти. Науковиці підкреслюють, що ефективність застосування ІКТ залежить від рівня ІК-компетентності педагогів, що потребує їхньої систематичної підготовки. Вони спиралися на ключові міжнародні й національні документи, такі як Рамка цифрової компетентності для громадян, розроблена Європейською комісією, та стандарти компетенції ІКТ для вчителів ЮНЕСКО, а також на дослідження вітчизняних учених (В. Биков, О. Овчарук, Н. Морзе та ін.). У процесі дослідно-експериментальної роботи, проведеної протягом 2015–2017 років за участі 187 педагогів із 46 закладів дошкільної освіти Черкаської області, використовувалися педагогічний експеримент, анкетування, тестування, самооцінювання та методи математичної статистики. Дослідження показало, що більшість педагогів (56,5 %) мають недостатній рівень ІК-компетентності, зокрема в підготовці мультимедійних презентацій, використанні електронних баз даних, створенні професійних е-портфоліо та участі у віртуальних професійних спільнотах. Водночас лише 6,8 % педагогів досягли високого рівня ІК-компетентності [3, с. 25-26].
Науковці зазначають, що покращення компетентностей педагогів потребує структурованих програм підготовки та діагностичних інструментів, які враховують об’єктивність, адекватність і достатність результатів. Розроблена авторська методика діагностики якості освіти старших дошкільників за освітніми напрямами Базового компонента дошкільної освіти виявила значне покращення результатів у експериментальних групах. Зокрема, частка дітей із високим рівнем освіченості зросла на 24,3 % порівняно з 10,9 % у контрольних групах, що свідчить про ефективність використання ІКТ. Отримані дані підтверджують доцільність впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у дошкільній освіті як засобу підвищення її якості, розвитку компетентностей дітей та зменшення розриву між традиційними та інноваційними підходами до навчання [3, с. 30].
Значущим у контексті актуальних проблем реалізації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти є дослідження, проведене науковцями Л. А. Присяжнюк, К. А. Колеснік, І. В. Карук і А. В. Король, спрямоване на вивчення обізнаності майбутніх педагогів щодо створення освітнього середовища. Опитування, проведене серед 42 студентів 1–2 курсів освітньої програми «Дошкільна освіта. Початкова освіта» Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, виявило, що більшість респондентів (73,8%) розуміють освітнє середовище як сукупність умов, створених для ефективного навчання, виховання та розвитку дітей. Проте 16,7% студентів ототожнюють його з концептуальними та нормативними аспектами, а 9,5% – із просторово-семантичною характеристикою, що свідчить про фрагментарність знань. Респонденти акцентували на пріоритетності безпеки середовища (81%) та вказували на необхідність впровадження європейського досвіду (95,2%), зокрема адаптивних і креативних підходів, що застосовуються у країнах Європи. Водночас результати показали недостатню обізнаність студентів із конкретними зарубіжними моделями, такими як система М. Монтессорі чи інновації Норвегії, що вказує на потребу у вдосконаленні змісту їхньої підготовки. Науковці вказують, що розвиток компетентностей майбутніх педагогів у контексті проєктування сучасного освітнього середовища є важливим напрямом, який дозволить усунути прогалини в реалізації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти [4, 165-170].
Важливим аспектом реалізації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти, як зазначає Токар Л. П., є інтеграція інваріантної та варіативної складових «Базового компонента дошкільної освіти в Україні», які визначають основні освітні лінії та забезпечують комплексний розвиток дошкільників. Однією з ключових проблем сучасної дошкільної освіти є впровадження інтерактивних технологій, які сприяють розвитку когнітивних, соціальних та емоційних компетентностей дітей, включаючи тих, хто має особливі освітні потреби. Дослідниця підкреслює, що сучасний освітній процес вимагає адаптації навчальних технологій до специфіки вікового розвитку дітей і створення умов, у яких кожна дитина відчуває свою успішність та значущість. При цьому важливо забезпечити таку організацію освітньої діяльності, яка сприяє розвитку самостійності, критичного мислення, уміння працювати в командах і брати активну участь у процесі навчання через інтерактивні вправи, ігри та проєкти [6, с. 413].
Значним викликом для педагогів є поєднання традиційних методів навчання з інтерактивними технологіями, що передбачає підготовку висококваліфікованих кадрів, здатних творчо адаптувати освітні підходи до сучасних умов. Як зазначає Токар Л. П., впровадження інтерактивних методів дозволяє реалізовувати завдання освітніх ліній, зокрема мовленнєвого, логічного, екологічного, естетичного та соціального розвитку дітей, водночас сприяючи гармонійному розвитку особистості. Інтеграція технологій співробітництва, як-от робота в парах чи групах, а також акцент на партнерстві і взаємодії, створюють умови для ефективної підготовки дітей до шкільного навчання. Однак проблема полягає в недостатньому рівні підготовки педагогів до впровадження таких технологій, що потребує комплексного підходу до їхньої професійної освіти, зокрема через практичне залучення студентів до інтерактивного навчання під час підготовки в закладах вищої освіти. Вирішення цих проблем є необхідною умовою для підвищення ефективності освітнього процес [6, с. 413].
З вищезазначеного можна стверджувати, що сучасний освітній процес у закладах дошкільної освіти стикається з численними викликами, які вимагають впровадження інноваційних підходів до організації навчання та виховання. Інноваційні педагогічні технології, інтерактивні методи та інформаційно-комунікаційні технології створюють широкі можливості для розвитку особистості дитини, забезпечуючи її гармонійне становлення, адаптацію до швидких змін у суспільстві та підготовку до майбутнього навчання. Важливим є те, що освітній процес має бути організований таким чином, щоб кожна дитина могла максимально розкрити свій потенціал у комфортних, безпечних і творчих умовах.
Слушною є думка дослідниці Т. Вернигори, яка зазначає, що сучасний час ставить перед дошкільною освітою нові виклики, вимагаючи переосмислення її цілей, завдань і змісту. На думку авторки, освітнє середовище є однією з основних складових, що впливають на якість дошкільної освіти, забезпечуючи оптимальні умови для розвитку, навчання та виховання дітей. Вона наголошує, що освітнє середовище слід розглядати не лише як простір із матеріальними й технічними засобами, але й як систему взаємодії, яка створює передумови для саморозвитку дитини та її особистісного зростання. Це положення перегукується з ідеями С. Русової, на яку посилається Т. Вернигора у своїй роботі, яка вказувала на важливість створення атмосфери, що сприяє гармонійному розвитку здібностей дитини та формуванню її позитивних почуттів і нахилів. З іншого боку, Вернигора також звертається до сучасних підходів, зокрема, до досліджень М. Урбанської, яка визначає освітнє середовище як сукупність матеріальних і духовних умов, що у взаємодії педагога та дошкільника генерують ефекти синергетичного посилення, які сприяють гармонізації розвитку дитини. У цьому контексті важливою стає не лише організація середовища, але й його проєктування, що базується на принципах особистісного підходу, діалогічності, інтеграції видів діяльності та творчої співпраці всіх суб’єктів освітнього процесу [1, с. 65-66].
Професорка Н. І. Мачинська у своїй роботі вказує, що врегулювання нормативно-правової бази є ключовим чинником у вирішенні актуальних проблем реалізації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти. Дослідниця наголошує, що проєкт нового Закону про дошкільну освіту пропонує сучасне визначення дошкільної освіти як систематизованої сукупності результатів освітньої діяльності, яка відповідає державному стандарту та спрямована на розвиток, виховання і формування компетентностей дітей відповідно до їхніх індивідуальних потреб і здібностей. На її думку, державний стандарт дошкільної освіти є основним документом, що встановлює вимоги до рівня розвиненості, вихованості та умов, за яких ці показники можуть бути досягнуті. Мачинська підкреслює важливість впровадження нових термінів у законодавство, таких як «дошкільний осередок», «сімейний садок» і «україномовне освітнє середовище», що відображають потребу в модернізації освітньої системи та розширенні її інституційних можливостей. Особливої уваги заслуговує її трактування «центру розвитку дитини», який отримує нове визначення як окремий тип закладу дошкільної освіти зі статусом юридичної особи. Вона наголошує, що реформування галузі має забезпечити інтеграцію нових підходів до організації освітнього процесу, адаптацію його змісту та впровадження механізмів, які враховують індивідуальні потреби дітей, що є необхідною умовою для підвищення якості дошкільної освіти [2, с. 33].
У висновку слід наголосити, що сучасна дошкільна освіта перебуває у фазі активних трансформацій, спричинених вимогами суспільства до якісної підготовки дітей до життя у швидкозмінному світі. Головними викликами є забезпечення доступності, безпеки та індивідуалізації освітнього процесу, що потребує переосмислення методик, змісту та підходів до організації навчання і виховання. Інтеграція інноваційних технологій, створення сприятливого освітнього середовища і підвищення професійної компетентності педагогів є важливими кроками до підвищення ефективності системи дошкільної освіти. Роль педагогів стає ключовою, адже саме вони мають адаптувати сучасні підходи до специфіки вікових потреб дітей, забезпечуючи гармонійний розвиток кожної дитини. Реформування нормативно-правової бази, розширення можливостей варіативності форм навчання, використання зарубіжного досвіду та створення умов для творчого зростання дошкільників є основними напрямами, які потребують активної реалізації. Тільки завдяки системним і комплексним змінам можливо забезпечити якісний освітній процес у закладах дошкільної освіти, що відповідатиме сучасним викликам і потребам суспільства.
Список використаних джерел