Тема. Стендаль (1783-1842). Життєвий і творчий шлях письменника. Синтез романтизму й реалізму в його творчості. Роман «Червоне і чорне», поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації.

Мета уроку:

• ознайомити учнів із творчістю французького письменника Стендаля на прикладі його роману «Червоне і чорне»; поглибити знання школярів про французьку літературу XIX ст., поняття «соціально-психологічна проза»;
• розвивати вміння готувати повідомлення на задану тему, працювати з додатковою літературою, навички аналізу прозового твору, образів твору, переказу, творчі здібності школярів, зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти розвиткові читацького кругозору;
• виховувати любов до літератури.

Обладнання: підручник; портрет письменника; виставка творів; текст роману «Червоне і чорне» в перекладі Є. Старинкевич.

Роман — дзеркало, яке проносять великою дорогою;

воно відображає і калюжі й небесну блакить, і нице й піднесене.

Стендаль

Не для того, щоб стати багатим, живе людина на землі, а щоб стати щасливим.

Стендаль

Хід уроку

I. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Бесіда.

• Чим був зумовлений перехід від романтизму до реалізму в середині XIX століття?
• Дайте тлумачення терміну «реалізм».
• Визначте основні риси реалізму як літературно-мистецького напряму.
• В якій країні реалізм набуває класичних форм?
• Які об’єктивні чинники вплинули на розвиток реалізму?

II. Оголошення теми, мети та епіграфів уроку.

ІІІ. Застосування учнями нових знань, формування вмінь та навичок.

1. Слово вчителя.

«Завжди працювати для XX століття»,— таку думку в 1802 році висловив французький письменник Стендаль. Цю думку-мрію можна вважати ключем до розуміння основної спрямованості творчості письменника. Все життя він намагався йти у ритмі із часом, утверджуючи моральні цінності, які б відповідали духовним запитам наступних поколінь. Стендаль як письменник-реаліст і мислитель сміливо викриває вади буржуазного світу.

Проблема людини і суспільства — у центрі уваги великого письменника. Разом з О. де Бальзаком Стендаль закладає основи критичного реалізму у французькій літературі. Новаторський характер естетики Стендаля і став причиною того, що французький письменник не був визнаний за життя. Його романи лишилися майже непоміченими критикою. Тільки окремі видатні письменники дали належну оцінку творчості Стендаля. Серед них — Ґете, Байрон, Бальзак, Флобер.

2. Повідомлення підготовленого учня.

Життєвий і творчий шлях Стендаля

Справжнє ім’я письменника Стендаля — Анрі Марі Бейль. Він народився 23 січня 1783 року в Греноблі, на півдні Франції. Дитинство його було безрадісним. У своїй ліричній сповіді «Життя Анрі Брюлара» він писав: «Два злих генії ополчилися проти мого бідного дитинства — тітка Софі і батько».

Батько, Шерюбен Бейль, адвокат місцевого парламенту, кавалер ордена Почесного легіону і помічник мера в Греноблі, був людиною жадібною до грошей, хитрою, роялістом за настроями. Анрі не любив батька, для якого духовні інтереси сина були чужими. З роками відчуженість між ними зростала, перетворюючись у ненависть. Тітка Софі виявилася ханжою і релігійною фанатичкою.

Мати, Генрієта Ганьйон, чарівна молода й освічена жінка, кохалася у Данте, читаючи його в оригіналі, померла, коли хлопчикові було сім років. Ця втрата на все життя закарбувалася в його серці.

Справжнім другом і вихователем хлопця був дід по матері Анрі Ганьйон, доктор медицини. Палкий прихильник Вольтера, якого бачив під час свого паломництва у Ферней, дід передав онукові свою любов до літератури та науки, привив культ Горація, Софокла, Еврипіда. Дід познайомив Анрі з творчістю Аріосто, зокрема з «Несамовитим Роландом», що відіграв велику роль у формуванні характеру юнака. Дядя, Ромен Ганьйон, молодий, дотепний і легковажний, відкрив Анрі незнаний світ мистецтва, повівши його у театр на «Сіда».

Навчався Анрі в Центральній школі Гренобля. Там хлопець уперше опинився в середовищі ровесників. Анрі навчався непогано, навіть діставав нагороди, зокрема з літератури. Але його освіта не обмежилася лише школою. Він вчився грати на скрипці, кларнеті, брав уроки співу.

Та справжньою пристрастю стала для нього математика. «Я любив і тепер ще люблю математику заради неї самої, бо вона не допускає лицемірства і неясності — двох властивостей, які мені найбільш огидні»,— писав Стендаль. Він хотів вступити до Політехнічної школи, але згодом передумав, оскільки втратив інтерес до математики. Юнаком заволоділа нова мрія — жити в Парижі та писати комедії.

Вирішальний поворот у житті Стендаля стався 1800 року. Його родич граф Дарю, на той час старший секретар воєнного міністерства, а згодом міністр і статс-секретар Наполеона, влаштував Анрі в канцелярію міністерства. Але Стендаль не виявив здібностей до канцелярської роботи і займався нею недовго. Через деякий час він вступає до наполеонівської армії, в якій прослужив понад два роки.

У 1802 році Стендаль полишив армію і повернувся до Парижа. У нього багато планів, але вони так і залишилися нездійсненими. Окрім того, страждань завдавали матеріальні нестатки. В пошуках заробітку Стендаль їде в Мілан і влаштовується до торговельної фірми. Та торгівля не задовольнила його, він повертається до Парижа і 1806 року знову вступає на військову службу. Стендаль брав участь у московському поході Наполеона, пережив російський холод і панічний відступ французів. Поступово змінюється його ставлення до Наполеона, з’являється несприйняття тиранії та деспотії французького імператора. Причину його падіння він вбачає в тому, що Наполеон зрадив революцію.

Стендаль іде у відставку і від’їжджає до Італії, в якій мешкає близько семи років. Саме тут 1814 року вийшла його перша книга «Листи, написані в австрійському Відні про знаменитого композитора Гайдна» під псевдонімом Луї-Александр-Сезар Бомбе. В Італії Стендаль подорожує містами, вивчає італійську культуру, підтримує зв’язки з карбонаріями. Пізніше письменник віддасть шану героїчним учасникам цього руху, створивши образи карбонаріїв П’єтро Міссіріллі у «Ваніна Ваніні», Ферранте Палла в «Пармській обителі», графа Альтаміри в «Червоному і чорному».

1821 року Стендаль повертається до Парижа і поринає в літературну працю. 1827-го виходить його перший роман «Арманс».

У 1830 році Стендаль знову іде на адміністративну службу, діставши призначення французького консула в м. Трієсті. Але уряд Австрії відмовився затвердити його, і Стендаль став консулом у маленькому приморському місті Чівіта-Векк’я. У вільний від службових обов’язків час Стендаль займається літературною діяльністю. З-під його пера один за одним з’являються шедеври: «Ваніна Ваніні», «Червоне і чорне», «Люсьєн Левен» («Червоне і біле»), «Пармська обитель», «Італійські хроніки», «Записки туриста» тощо. Окрім того, Стендаль пише багато літературних праць із мистецтва («Історія живопису Італії», «Расін і Шекспір», «Прогулянка Римом», «Музико, єдина моя любов!») та книги про Наполеона.

У 1836 році Стендаль дістає жадану довгострокову відпустку до Парижа. Живучи три роки в Парижі, він їздить по всій Франції, а також відвідує Іспанію, Англію, Шотландію, Ірландію. В 1839 році письменник повертається до Чівіта-Векк’ї, де продовжує працювати над своїми творами. У Стендаля багато творчих планів. Він писав: «...На літературному поприщі я бачу ще багато справ, які стоять переді мною. Праці, яку я накреслюю, вистачило б на десять життів». Але митець не знав, що жити йому залишилося зовсім мало і більшості задуманого не судилося здійснитися.

22 березня 1842 року Стендаль, який перебував у Парижі, втратив свідомість перед дверима міністерства іноземних справ і вночі помер. Разом з Коломбом і Меріме на Монмартрський цвинтар проводжав його Олександр Тургенєв, який за п’ять років до цього супроводжував до Святих Гір тіло вбитого Пушкіна. О. де Бальзак у ті дні написав: «Франція, її література втратили одного з незвичайних людей нашого часу». На пам’ятнику над могилою письменник заповідав написати прості слова «Жив. Любив. Страждав», в яких бажав відобразити всі колізії свого життя.

А наступного дня після поховання в усіх французьких газетах з’явилося повідомлення про те, що на цвинтарі Монмартр поховано «маловідомого німецького поета Фрідріха Стендаля». Це була остання насмішка долі.

У літературній біографії «Життя Анрі Блювала», написаній 1835 року, Стендаль зазначив: «Що стосується мене, я беру білет у лотереї з таким головним виграшем: мати читачів у 1935 році». Життя показало, що здійснилися найсміливіші мрії письменника. Більше двохсот років минуло від дня його народження, а живий голос письменника пристрасно і молодо лунає й сьогодні, хвилюючи серця читачів.

 3. Робота з другим епіграфом уроку.

• Виразно прочитайте слова Стендаля, що служать другим епіграфом уроку.
• Подумайте, чи можна із цих слів визначити, що було головним для письменника. (Можна сказати, що так. Адже все життя Стендаль прагнув до щастя, хоча не завжди його мав.)

4. Повідомлення підготовленого учня.

Історія створення роману «Червоне і чорне»

Сюжет цього роману підказала хроніка одного процесу, прочитаного Стендалем у «Судовій газеті». Молодий Антуан Берте, вихователь дітей у провінційній дворянській родині, стає коханцем їх матері. У приступі ревнощів він вчиняє замах на її життя, робить спробу покінчити з собою і гине на гільйотині.

Літературознавці вважають, що роман може мати й інше джерело. Це судовий звіт про справу Лафарга, робітника-червонодеревця, вихідця із дрібнобуржуазного середовища. Лафарг любив своє ремесло, цікавився філософією і літературою, був скромним, але самолюбивим і гордим. Одна легковажна дівчина зробила його своїм коханцем, а потім кинула. Ображений, змучений ревнощами, Лафарг вирішив вбити дівчину, а сам зробив невдалу спробу покінчити життя самогубством.

Звичайно, цих двох людей не можна ототожнювати з головним героєм роману Жульєном Сорелем. Стендаль, відштовхуючись від обох прототипів, віднайшов у фактах судової хроніки джерело грандіозного художнього і філософського узагальнення про природу сучасного суспільства.

5. Робота з першим епіграфом уроку.

• Виразно прочитайте слова першого епіграфа, взяті з тексту роману «Червоне і чорне».
• Подумайте, яке символічне значення в цьому вислові може мати слово «дзеркало»? (Слово «дзеркало» в даній фразі може бути синонімом поняття «реалізм». Але зазначимо, що Стендаль ніколи сліпо не копіював дійсність, а відображав її типові явища.)
• Що відобразило «дзеркало» роману «Червоне і чорне»? (Особисте життя героя та суспільну дійсність.)

6. Проблемні запитання. Робота з підзаголовком та епіграфами до роману.

• Відомо, що роман має підзаголовок «Хроніка XIX століття». Подумайте, на якій підставі автор вибрав цей підзаголовок? (Дія роману відбувається у період Реставрації (1814-1830 роки). У цей час було проголошено відновлення монархії в особі Людовіка XVIII, за умови приведення його до присяги на вірність конституції, складеній сенатом, яка відрізнялася тим, що була більш ліберальною в порівнянні з наполеонівською. Література цієї доби спрямована на аналіз суспільства. Зазначимо, що «поетичним правосуддям» переймалися і романтики, і реалісти. У творі не тільки глибоко розкривається внутрішній світ головного героя Жульєна Сореля, а й змальовується широка панорама тогочасної дійсності, зв’язків і суперечностей, що існують між всіма верствами суспільства — провінційним дворянством, старовинною столичною аристократією, буржуа і служителями церкви.)

7. Завдання для учнів.

• Схарактеризуйте провінційних дворян містечка Вер’єр. (Це малоосвічені, грубі, меркантильні, безпринципні міщани, байдужі до всього, що не може дати наживи, чини або хрести, ненависні до будь-яких проявів думки, до того, що суперечить їхнім уявленням про життя.)

 8. Бесіда.

• Що можна сказати про позицію автора роману? (Як письменник-реаліст, Стендаль піддає об’єктивній, глибокій критиці французьке суспільство напередодні революції 1830 року, симптоми якої він відчув із властивою йому далекоглядністю.)
• Яку роль, на вашу думку, відіграє епіграф до роману? (Епіграфом роману служать слова Дантона: «Правда, сувора правда». Вони наголошують на викривальному значенні твору.)
• Дайте тлумачення епіграфа до першого розділу роману. («Зберіть разом тисячі людей — воно неначебто й непогано. Але у клітці їм буде невесело». Ця фраза досить символічна. Клітка — це умовності життя. Як відомо із змісту роману, кожен з героїв перебуває у своїй клітці (умовності провінції, семінарії, столиці) і має їм підкорятися. Будь-яка найменша непокора має трагічні наслідки.)
• Подумайте, яку роль відіграють епіграфи до кожного розділу роману. Підтвердіть свою думку конкретними прикладами. (Кожний розділ роману має епіграф, який досить тонко налаштовує читача на події, що будуть описані у ньому.)

9. Творче завдання.

• Прослідкуйте, у чому полягає особливість композиції роману. (Роман має колову композицію. Дія починається у Вер’єрі там і закінчується. Зазначимо, що коло, в якому відбувається дія твору, звужується у кінці роману і закінчується смертю героя. Сцени у в’язниці є кульмінацією роману.)
• Проаналізуйте художній світ твору. (Дія твору відбувається у Вер’єрі (дім пана де Реналя, життя містечка), Безансоні (семінарія), Париж (дім маркіза де Ла-Моля), Вер’єр (в’язниця). Ідейна і художня тканина твору ґрунтується на взаємозв’язку двох планів — розвиток подій, учасниками яких є персонажі роману, і внутрішня дія, рух думок та почуттів його головного героя Жульєна Сореля.)
• У чому полягає особливість зображення пейзажу у творі? (Роман починається чудовим пейзажем, який у Стендаля є функціональним. Ознаки часу руйнують красу цього краю. Потік, що мчить з гір, приводить у рух велику кількість лісопилок, окрім того над усім панує гвоздильна фабрика, що належить меру.)

IV. Закріплення знань, умінь та навичок учнів.

1. Підсумкова бесіда.

• Яке справжнє ім’я Стендаля?
• Назвіть основні твори письменника.
• Яке ваше враження від роману «Червоне і чорне»?
• Що за події лягли в основу роману «Червоне і чорне»?
• Яка композиція роману?
• Назвіть героїв роману.
• Які соціальні групи зображено у творі?

V. Підбиття підсумків уроку.

VI. Домашнє завдання.

Дібрати цитати до образу Жульєна Сореля.

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про екранізації роману Червоне і чорне».