ПСИХОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГА ЯК НЕОБХІДНА СКЛАДОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Ольга ГЕРМАН

вихователь,  КЗ  «ЗДО № 30 «Посмішка» КМР»

Анотація. Стаття присвячена психологічній компетентності педагогів до професійної діяльності, а саме формуванню психологічного складника їх здоров’язбережувальної компетентності - як здатності зберігати фізичне та психічне здоров’я у процесі професійної діяльності. Підкреслено, що здоров’язбережувальна компетентність є важливою складовою професійної культури сучасного педагога. Педагоги мають вміти слідкувати, як за власним фізичним і психічним станом, так і за тим, як почуваються вихованці; вчасно і адекватно реагувати на негативні зміни, продумувати шляхи виходу з кризових ситуацій. Педагог, який не в змозі свідомо ставиться до власних фізичних і психічних ресурсів, навряд чи здатний привчити дітей до здорового способу життя, правил гігієни, зокрема й ментальної.

Ключові слова: психологічна компетентність педагога, ментальне здоров’я, здоровий спосіб життя, культура здоров’я, здоров’язберігаючі компетенції, здоров’язберігаючі технології.

Майбутнє психічне здоров’я нації залежить від того, наскільки сьогодні ми зуміємо забезпечити зростаючій особистості такий важливий для неї психологічний комфорт, створити умови, у яких гарантувало б душевне здоров’я, оптимальне фізичне, духовне і соціальне благополуччя. Однак статистика попереджає: неухильно збільшується кількість нервових, неврівноважених, гіперактивних дітей з порушеннями психіки. Тому варто приділити особливу увагу стану психічного здоров’я дитини та психологічним чинникам його порушення.

Поняття психологічної компетентності є предметом вивчення багатьох сучасних українських дослідників. Зокрема, Цільмак описує психологічну компетентність як «здатність особистості ефективно застосовувати структуровану систему знань для побудови та налагодження  процесу  особистісної, соціальної  й  професійної  взаємодії»  [9, с. 129] .

У сучасній науці немає єдиного однозначного визначення дефініції «психологічна компетентність». Так, Л. Орбан-Лембрик під психологічною компетентністю розуміє сукупність комунікативних, перцептивних та інтерактивних знань, які дають змогу індивіду орієнтуватись у соціальних ситуаціях, міжособистісних відносинах, приймати правильні рішення [5, с. 131].

Сьогодні одним з пріоритетних напрямів державної політики в галузі освіти в сучасних умовах є збереження і зміцнення здоров'я вихованців.

Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти здоров’язбережувальна компетентність визначена як здатність дитини застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей [1, с. 346].

Основою здоров’язбережувальної компетентності є життєві навички, що сприяють фізичному, соціальному, психічному та духовному здоров’ю вихованців.

Фізична складова здоров’я:

•  Фізичне здоров'я є важливою складовою в структурі стану здоров'я дитини.
•  Фізичне здоров'я кожної людини залежить від успадкованих задатків, здоров'я батька й матері, стану навколишнього середовища (природні й соціальні умови), в якому вона живе.
•  Вихованці набувають навичок виконання вправ та процедур для збереження і зміцнення здоров'я. Звертається увага на особливості формування постави. Вивчаються вікові вимоги до харчування [2, с. 11].

Життєві навички (компетентності), що сприяють здоровому способу життя:

1. Життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю.

     2. Навички раціонального харчування.  

3. Навички рухової активності.

4. Санітарно-гігієнічні навички.

5. Режим праці та відпочинку.

Соціальна складова здоров’я:

•  Соціальну складову здоров'я можна визначити як узгоджену взаємодію людини з соціальним середовищем відповідно до морально-етичних та правових норм поведінки.
•  На розвиток соціального здоров'я впливають різноманітні фактори:

- сім'я, її склад, стиль спілкування в сім'ї, матеріальні й побутові умови, спосіб життя;

- організації: навчальні заклади, медичні заклади, екологічні, спеціальні підрозділи міліції та інші організації, від яких залежать праця людини, її відпочинок, безпека життєдіяльності тощо;

- природні та соціальні умови життя, національні традиції, духовні надбання;

- структури влади, суспільно-економічні умови, законодавчо-правова основа.

Життєві навички, що сприяють соціальному здоров’ю

1. Навички ефективного спілкування.

     2. Навички співчуття.

3. Навички розв'язання конфліктів.

4. Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації.

5. Навички спільної діяльності та співробітництва.

Життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров’ю:

1. Самоусвідомлення та самооцінка.

2. Аналіз проблем і прийняття рішень.

3. Визначення життєвих цілей та програм.

4. Навички самоконтролю.

5. Мотивація успіху та тренування волі.

Поряд з цим важливими є психічна та духовна складові здоров'я вихованців:

•  Психічна складова здоров'я визначає розвиток людини як особистості, забезпечує її душевне благополуччя, тому вона розкривається через розвиток основних функцій психіки людини.
•  Умовою цієї складової здоров'я є розвиток інтелекту, що виявляється в розв'язанні репродуктивних і творчих завдань, життєвих ситуацій; розвиток різноманітних емоцій та почуттів, вміння контролювати і керувати ними, набуття навичок зменшення шкідливого впливу чинників, які спричиняють стрес.
•  Духовна складова здоров'я є своєрідною вершиною, яка збирає все найкраще в людині, завдяки чому індивід стає особистістю. Протягом усього життя людина прагне до духовного розвитку і самовдосконалення.

У структурі здоров’язберігаючої компетентності науковці виокремлюють три основні компоненти:

– когнітивний (система знань і пізнавальних умінь);

– особистісний (наявність і прояв рис особистості, зумовлених характером діяльності з формування здорового способу життя свого та інших людей);

– діяльнісний (здатність обґрунтовано виявляти та раціонально застосовувати шляхи і засоби для найбільш ефективного досягнення мети. [3, с. 33].

Здоровий спосіб життя дитини це: сприятливе соціальне оточення; духовно-моральне благополуччя; оптимальний руховий режим (культура рухів); загартовування організму; раціональне харчування; особиста гігієна; відмова від шкідливих звичок; позитивні емоції.

Здоров'язберігаючі педагогічні технології повинні забезпечити розвиток природних здібностей дитини: його розуму, моральних і естетичних почуттів, потреби в діяльності, оволодінні початковим досвідом спілкування з людьми, природою, мистецтвом.

Методологічною основою здоров'язберігаючих технологій виступає діяльнісний підхід, що обумовлює активне включення вихованців в освоєння культури людських відносин і набуття досвіду.

Необхідною умовою збереження здоров'я є позитивні емоції, завдяки яким у людини закріплюється бажання вести здоровий спосіб життя і вольові зусилля, які проявляються в подоланні труднощів і перешкод на дорозі до поставленої мети. Особистість за допомогою волі може здійснювати регуляцію і саморегуляцію власного здоров'я.

З'ясувати поняття «здоров'язберігаючі освітні технології» можна, виходячи з «родового» поняття «освітні технології». Якщо останні відповідають на питання «як вчити?», то логічною буде відповідь: так, щоб не принести шкоду здоров'ю суб'єктів освітнього процесу - учнів та педагогів.

Бойченко Т.Є. вказує на те, що сутність здоров’язберігаючих технологій полягає у проведенні відповідних коригуючих, психолого-педагогічних, реабілітаційних заходів з метою поліпшення якості життя особистості: формування більш високого рівня її здоров’я, навичок здорового способу життя, забезпечення професійної діяльності та її мінімальної фізіологічної “вартості”.

На думку С.Свириденко, здоров’язберігаюча технологія – це сприятливі умови виховання дітей, до яких відноситься сприятливий мікроклімат у групі, адекватність вимог та методик , що використовуються у навчально-виховному процесі; раціонально організоване навчання відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей дитини, збалансованість навчального і фізичного навантаження .

На підставі аналізу праць науковців, можна констатувати, що сутність здоров’язберігаючих та здоров’я формуючих технологій полягає у системному підході до вивчення умов навчання і виховання, за допомогою яких можна сформувати у дітей навички здорового способу життя, здійснювати моніторинг індивідуального розвитку та здоров’я кожної дитини, прогнозувати можливі зміни здоров’я та, відповідно, вживати необхідні заходи для покращення якості життя вихованців під час перебування у садочку.

Таким чином поняття "здоров’язберігаючі технології" – це єдина система, що об’єднує в собі усі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я дітей:

• сприятливі умови виховання і навчання дитини в садочку (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
• оптимальна організація навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
• повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Культура здоров’я педагога є невід’ємною складовою загальної культури особистості, впливає на формування нею певного рівня знань, умінь, навичок з питань формування, збереження, відтворення та зміцнення власного здоров’я і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно здоров’я оточуючих [9, с. 129]. У свою чергу розвиток здоров’язберігаючих компетенцій педагога забезпечує успішність педагогічної взаємодії та впливає на емоційне та психологічне благополуччя вихователя.

Нині питання ментального здоровʼя набуває все більшої актуальності.

Існує багато теорій про те, що впливає на ментальне здоров’я, і дослідження постійно проводяться для кращого розуміння цього феномену. Проблемам вивчення ментального здоров’я молоді присвячені наукові праці Едіт Егер, що досліджує  проблеми психологічного благополуччя, формування оптимізму, стійкості до стресів [1, с. 347], Ліз Бурбо, яка досліджує вплив стресу на психічне та фізичне здоров’я, методи подолання страху[2, с. 12], Девід Бернс, який розкриває проблеми особистого розвитку, самоменеджменту, формування позитивних стосунків з людьми[3, с. 123], Алекс Корб чітко визначив умови подолання депресії та психологічного здоров’я молоді [4, с. 6]. В Україні найбільш вдалою розвідкою про психо соціальну адаптацію, формування здорового способу життя є книга Дарки Озерної «Що важливо знати про психічне здоров’я» [5, с. 213]

Серед принципів ментального здоров’я можна виокремити такі:

1. Цінуйте себе. Ви заслуговуєте на те, щоб до вас ставилися з повагою та гідністю, незалежно від обставин, ситуації тощо.

2. Звертайте увагу на свої емоції.  Ваші емоції є важливими і дають вам цінну інформацію про життя. Дозвольте собі відчувати свої емоції, проживати їх, не засуджуючи себе.

3. Візьміть на себе відповідальність за своє психічне здоров’я. Це може включати такі речі, як здорове харчування, регулярні фізичні вправи, достатній сон та управління стресом.

4. Ментальне здоров’я означає, що людина може і вміє отримувати задоволення від життя. Ментально здорова людина здатна спілкуватися, прагне й може будувати стосунки з іншими. Вона розвивається й навчається; позитивно оцінює себе, приймає та піклується про себе; здатна приймати  власні тверді рішення; якісно адаптується до нових умов життя; може  самостійно розв’язувати проблеми.

Отже, збереження здоров’я учасників навчально-виховного процесу є одним із важливих завдань дошкільної освіти. Підвищення цінності власного здоров’я у педагогів та здоров’я вихованців відбувається шляхом формування здоров’язберігаючих компетенцій. Кожен педагог повинен усвідомлювати особисту відповідальності за створення умов, які дають змогу «не нашкодити» фізичному та психічному благополуччю, на реалізацію методів і засобів навчання відповідно до фізіолого-психологічних принципів збереження здоров’я з реалізацією їх на більш якісному рівні.

Ставлення до свого ментального здоров’я як цінності педагогом і розвиток здоров’язберігаючих компетентностей педагога забезпечує високий рівень реального здоров’я, озброює необхідним багажем знань, умінь і навичок, необхідних для реалізації здорового способу життя та відповідно виховання в дітей високої культури здоров’я.

Список використаних джерел:

1.Бернс Девід. Почувайся добре. Нова терапія настрою. Family Leisure Club, 544 с.

2. Бойченко Т.Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова освіти України  Основи здоров’я і фізичної культури. 2008.- №11-12.

3. Бурбо Ліз. П’ять травм та масок, що  заважають  бути собою. Харків :Клуб сімейного дозвілля, 2020. 256 с.

4. Державний стандарт базової середньої освіти 2020 р.

5.Егер Едіт. Дар: 12 уроків, які врятують ваше життя. Книголав, 2022 -264 с

6. Корб Алекс. У пастці депресії. Як подолати тривожність і радіти життю. 2019. 198 с  

7.Озерна Дарка. Бути окей. Що важливо знати про психічне здоров’я. К.: Yakaboo, 2020.-256 с.

8. Орбан - Лембрик Л.Б. Комунікативний простір міжособистісних відносин. Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Івано-Франківськ, 2003. Випуск 4. С. 130-136

9. Цільмак О.М.  2009 . Складові структури компетентностей. Наука і освіта.1-2, 128-135.