Хоманець О.В., викладач
Вищого професійного училища №4
м.Хмельницького
МАТИ, БАТЬКІВЩИНА В РАННІЙ ЛІРИЦІ ВАСИЛЯ СТУСА
Творчість В.Стуса надзвичайно різноманітна у тематичному,жанровому відношеннях. У ранньому і зрілому доробку поета наскрізною є тема віри, правди, любові до свєї Вітчизни і до матері. Вітчизна - це мати. А мати-це Вітчизна.Україна, Мати, Дружина. «Три сонцеликих жінки благословили поета на подвиг -і не відпускали його в країну темряви і вічної розлуки»(1,21).
У ранніх Стусових збірках «Зимові дерева» і «Веселий цвинтар» ці теми є наскрізними, поет закликає стати на захист сплюндрованої рідної землі-України, вберегти від страждань і недоль матерів. Свідченням цього є його поезії «Отак живу : як мавпа серед мавп», «Останній лист Довженка», «Тато молиться Богу», «Націлений у небо обеліск», «Навкруг землі мої кружляли мрії», «Костомаров в Саратові», «Ярій, душе. Ярій, а не ридай.» Поезії цієї збірки -«цікавий поетичний докумет протесту проти інтелектуальної задухи, параду абсурбів, імітації живого життя, якої органічно не приймав його дух» (2,205).
В поезії «Отак живу:як мавпа серед мавп» автор в алегоричному образі мавп показує братів своїх українців,які на своїй власній землі стали не господарями, а покірними мавпами - рабами, для яких національне усвідомлення – поняття незрозуміле і навіть непотрібне. Люди- не люди,а істоти-автомати, які не можуть і не мають можливості висловлювати свою думку,скрізь накладає вето командно-адміністративна система. І як важко жити в такому суспільстві, де твоїх однодумців значно менше,ніж твоїх опонентів і навіть ворогів,де ти піщинка,яка загубилася в хаосі безправ’я і беззаконня.
Ти в цьому світі лиш кавалок муки
Отерплий і розріджений,мов ртуть. (5,38).
Своєрідним продовженням є поезія «Останній лист Довженка».Стус звертається до «власть імущих» :чому так сталося, що Україна,край надприродної благодаті ,стає центром різноманітних індустріальних випробувань,чому
Давно опазурились солов’ї,
Одзьобилася на нашій Україні.
А як не чути їх? (5,22).
А,можливо, й інший смисл закладає ці слова. Можливо, люди не ті,бо готові рідну матір продати заради кар’єри чи ласого шматка.Можливо.Тільки дивує й бентежить це Стуса. А ще смертельно втомлює:
Немає сил.
Столичний гамір заважкий мені.
І хочу вже на затишок і,може,
На спокій хочеться на придеснянський,
І хочеться на мій селянський край (5,22).
У снах йому мариться босоноге дитинство,згорьована від нужди та важкої роботи мати. Єдине бажання поета:позбутися повсяденних клопотів,просить всіх,хто стоїть на заваді його світлих думок лише одного:
Поможіть ввібрати в голодні очі край полинний
І заховать на смерть (5,23).
Епітетом «полинний край» автор підкреслює всю гіркоту і біль ситуації,яка склалася в Україні в 60-х роках. Це біль народу ,нації,кожної людини.Поет приходить до висновку: жменьці людей-патріотів ситуацію не змінити-прозріти повинен весь народ.
У поезії «Тато молиться Богу» В. Стус показує трагедію роду,трагедію нації. Здавна українська домівка давала притулок всім членам своєї родини,була оазисом злагоди і достатку,то чому ж сталося так,що рідна хата не приймає своїх дітей:
…тужить мама. Сестра
Уникає порогу,
Хоч вернутись пора (5,46).
Але «його сива Богородиця була завжди поруч- не за тисячі кілометрів,а на відстані серця» (1,22).Вона розуміла шлях свого сина і благословила його на страдницьку дорогу. А скільки збанкрутілих синів твоїх,Україно,уникають твого батьківського порогу,а повернувшись-мовчать.Різні на те є причини Почасти вони невеселі. Тужить мати,молиться в куточку батько-чекають своїх дітей.Тужить-чекає своїх дітей Україна–хай і обіднілих, обкрадених, духовно сліпих ,але все-таки своїх жене чужих дітей. За рядками поезії приховане звертання Стуса до всіх українців ,розкиданих по світах : приходьте ,діти, до матері, приїжджайте частіше на свою Батьківщину ,в годину печалі ,і в годину радості-вони завжди радо приймуть вас.
Материнська любов найчистіша. Пройдуть роки,виростуть діти,повилітають з батьківського гнізда,а мати кожною думкою,словом буде коло свого дитя. Добре,коли над головою сина чи доньки чисте,мирне небо.А скільки грозових років війни прокотилося над Україною в різні часи і скількох матерів війна зробила сиротами . Минають літа,нещасна стара мати поглядає на образи в надії повернути сина ,а його все нема і нема.З роками рубцюються старі рани,а серце не перестає боліти,не рубцюється на ньому рана до самісінької смерті:
І висхля вижовкла її рука
Ще образи обмацує нерадо.
Бо де там син? Де Бог? Нема обох(5,65).
Для кожної матері її син-маленький внутрішній Бог,і коли вона його втрачає,то вже втіху їй знайти в Спасителі практично не вдається. Життя втрачає свій сенс.
Згадуючи важкі роки дитинства,не без щему в серці відгукується материнська пісня. Ніжна,мелодійна,вона супроводжувала поета усе його життя. Недарма ж у «Двох словах читачеві» Стус напише: «Перші уроки поезії-мамині.Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Найбільший слід на душі-до маминої колискової «Ой,люлі-люлі,моя дитина…» А співане тужно «Іди ти,сину,на Україну,нас кленучи»,-хвилює й досі(4,7).
Любов до рідного краю Стус проніс у сплетінні з любов’ю до маминої пісні:
Мій краю! Ти спливаєш піді мною
Мелодією пісні,що з дитинства з
Грудей моїх до неба проростала,
Тужавіла і крутилась,мов колос,
Манила мрійно в голубі світи(5,16).
Саме краса ніжної української пісні відкрила світу очі на Україну:
Рідний край,затиснутий в півкулі
Географічних карт,розправив плечі,
Загравши смарагдовими садами
І шахівницею золотавих піль(5,16).
Вся поезія пройнята тонким відчуттям Вітчизни і материнської пісні.
Стусове чуття України неоднозначне і неодновимірне: це одночасно і палка любов,і ненависна глибока зневіра,як все одно він вкладає найчастіші почуття, кращої долі для неї благає в самого Бога:
Боже ,най святиться,
О, най святиться край прекрасний мій(5,62).
Символи поезії-збезчещена ненька-Україна і могила, на якій росте калина. Смерть і життя. Калина на могилі символізує здушливу обстановку ,яка склалася в Україні в останні десятиліття. Але тішить те,що калина не опустила віти ,не опало її листя ,а росте вона, росте навіть на могилі. То значить ,що не все в цьому світі так погано, бо в Україні є ще життя, воно не вмерло, як не вмре Батьківщина. І хай натішаються вороги
…радіючи ,що син той не любив
Ні України ,ні землі ,ні неба.
А калина росте на могилі ,і не обпалять її ніжного цвіту ні весняні заморозки ,ні шалені вітри .І хоч є ще на світі «демон зла», є ще дві сили ,які не бояться протистояти йому-Мати і Батьківщина. Вони то захистять калину на краю пропасті ,напоумлять і синів своїх українців ,і поганьблена слава наша воздається в віках. Навіть в чорні дні вони завжди з нами, вони допомагають нам вистояти, не зламатись у вирі неправди і зла ,знайти вірний шлях на дорозі життя.
Душа, ти перша повинна почути і зрозуміти їх, направити мозок на вірний шлях, шлях Правди, Любові і Віри. «Віри в ту ідею, якій він присвятив життя,-В Україну,в національне майбутнє піднесення ,у самоствердження багаостраждального свого народу і його відродження»(3,13).І тому:
Ярій ,душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонця України.
А ти шукай-червону тінь
Калини на чорних водах-тінь її шукай(5,48).
Література: