Міністерство освіти і науки України
Український інститут вивчення Голокосту «Ткума»
МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС ТВОРЧИХ РОБІТ
ШКОЛЯРІВ ТА ВЧИТЕЛІВ
«УРОКИ ВІЙНИ ТА ГОЛОКОСТУ – УРОКИ ТОЛЕРАНТНОСТІ»
Пропаганда як зброя тоталітарних, авторитарних режимів для виправдання геноциду та військової агресії: від геббельсівських до сучасних зразків.
Ткаченко Іван Олександрович
Хмельницький професійний ліцей,
викладач історії та правознавства.
Науковий консультант Г.В. Станіслав
викладач історії.
м. Хмельницький, 2018 рік
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………………………..3
Розділ І Радянська пропаганда…………………………...…………………………………….5
Розділ ІІ Геббельсівська пропаганда…………………………………………………………..8
Розділ ІІІ Пропаганда в КНДР…………………………………………………………………11
3.1. Все мистецтво пропаганди……………………………………………………….11
3.2 Інформаційне ядро КНДР………………………………………………………...11
3.3. «НодонСінмун» як відображення ЗМІ Північної Кореї………………………..12
3.4. Культ особистості в Північній Кореї……………………………………………13
3.5. Ситуація в КНДР з пропагандою на сучасному етапі………………………….14
Розділ ІV Пропаганда РФ на сучасному етапі………………………………………………..16
4.1. Медійна підтримка режиму……………………………………………………...16
4.2. Гібридна агресія проти України…………………………………………………19
4.3 «Досягнення» політики дестабілізації…………………………………………...20
Підсумки………………………………………………………………………………………...23
Список використаної літератури………………………………………………………………25
Вступ
Пропаганда - це використання засобів поширення інформації і знань з боку певної суспільної групи з метою формування поглядів і спонукання до очікуваних дій іншої групи. Застосування пропаганди для розповсюдження ідеологічних переконань і практика терору для знищення будь-якої "інакшості" є найхарактернішими рисами тоталітарного суспільства, яким було і суспільство СРСР. Особливістю тоталітарної пропаганди є її застосування єдиним політичним центром – Комуністичною партією Радянського Союзу.
Ефективна пропаганда має такі засади: завоювання віри населення, простота і повторення ідей (найчастіше за допомогою гасел), використання символів (конкретних образів-знаків ідей, дій та речей) та пов`язування їх із заявами пропагандистів, спотворення та приховування "невигідних" фактів, обман, цензура. Інструментами пропаганди є навіювання, підштовхування до певних дій, натяки, непрямі формулювання певних ідей, звертання до бажань суспільства, елемент авторитету. Навіювання може базуватись на опозиціях "краще-гірше" чи "друг-ворог". Окрім засобів масової інформації, поставленій меті служать різноманітні написи, будівлі, статуї, зображення, музика, публічні заходи тощо, адже вони мають вплив на світогляд людини і можуть сприяти, наприклад, виникненню і зміцненню лояльності мас перед владою - єгипетським фараоном чи римським цезарем, німецьким фюрером чи радянським генералісімусом.
У всі часи доказами величі, непохитності й легітимності влади були найрізноманітніші засоби, втому числі і талант митця. Мистецтво завжди виконувало певні політичні функції, і твори талановитих художників, скульпторів, архітекторів були вагомими аргументами у руках владної верхівки, допомагаючи маніпулювати свідомістю громадян, а мистецтво розглядалося як інструмент для задоволення людських душ та засіб керувати ними.
Дане дослідження присвячено аспекту пропаганди як зброї тоталітарних, авторитарних режимів для виправдання геноциду та військової агресії: від геббельсівських до сучасних зразків. Саме цю мету переслідує дана робота.
Завданнями цього дослідження є:
- з`ясування сутності пропаганди, засобів її впливу та цілей;
- аналіз доби становлення і панування соціалістичного пропагагди;
- визначення місця і ролі влади в пропагандистсько-ідеологічній машині;
- розгляд еволюції засобів дії пропаганди та її впливу на психіку людини.
Робота складається з суто теоретичної частини, присвяченої феномену пропаганди, та аналізу ситуації в СРСР, КНДР, РФ.
Об`єктом дослідження є феномен пропаганди взагалі, а предметом –результат пропаганди в різних епохах як мистецтво керування психікою населення. Хронологічні межі дослідження охоплюють період з початку 1930-х –до сьогодення.
Розділ І.Радянська пропаганда
Пропаганда СРСР має досить довгу історію, оскільки саме пропаганда лежалау витоків Радянської держави. Кожна країна по-своєму змінює минуле, теперішнє і майбутнє, одних робить ідеалами, інших – стирає з лиця Землі, таким чином така вибірковість історії слугує фундаментом для різних варіантів теперішнього. СРСР – не виняток. Але методи, якими він користувався – то інша справа. Через журналістику, літературу, мистецтво, кіно, телебачення, державні свята та традиції пропаганда створює свою модель світу.
Якщо Хрущов будував комунізм з чітким розумінням того, що там очікує кожну радянську людину, то Сталін з таким самим розумінням будував минуле. Кількість знищеним ним «ворогів народу» було таке велике, що йому доводилося переписувати минуле, забираючи пам'ять про людей цілими списками.
Задля легітимності арештів, депортацій, розстрілів, виморювання голодом створювався образ ворога з певним тавром. Радянська пропаганда створювала не лише ворогів, але й героїв, причому саме герой міг перемогти ворога нелюдською силою, часто віддавши своє життя за колективне.
Одним з найважливіших компонентів «чистоти» інформаційного та віртуального світу була цензура. Ціль цезури – не допускати до тиражу «неправильні» тексти, і, навпаки, потрібні тексти могли виходити мільйонними тиражами через переклад на мови народів СРСР..
ЗМІ використовували у антирелігійній кампанії – агресивне поширення атеїзму.
Поділ суспільства на «ми» і «вони», позбавлення прав певної групи людей та їх дегуманізація, розпалювання ненависті до цих людей – тривожні передумови масового вбивства та геноциду.Радянська пропагандистська машина ретельно готувала психологічне тло для знищення людей голодом. Коли починається масована пропагандистська кампанія для легітимізації злочинів, спочатку триває процес ідентифікації «ворога». Людей розділяють на «своїх» і «чужих».
Голодомор був навмисно спричинений Сталіним. Початок 1932 року ознаменувався в Радянському Союзі повсюдним голодом, викликаним наслідками насильницької колективізації і злочинною та некомпетентною політикою партії в галузі сільського господарства. Восени 1932 року Сталін вирішив використати кризу сільського господарства для розправи з національним рухом в Україні та зміцнення своєї диктатури. Він здійснив низку заходів, спрямованих на виникнення Голодомору саме в Україні: почав тотальну реквізицію у селян продовольства, створив озброєні заслони на кордоні з Україною і навколо її голодних регіонів, щоб запобігти проникненню голодних селян до міст, до більш благополучних регіонів і ускладнити надання допомоги тим, хто голодував. Це супроводжувалося жорстокими репресіями не тільки щодо селянства, а й щодо української національної інтелігенції. Все це було спрямоване на те, щоб винищити в Україні якомога більше людей. Українська компартія прекрасно розуміла цей намір радянського керівництва і робила все, щоб спровокувати голод.
Опір, який набув широкого масштабу, спостерігався під час колективізації. Виникав він і в період існування політичної опозиції в Україні. Однак під час Голодомору сільське населення було доведене до такого ступеня виснаження і втрати людської подоби, що ніяких сил на опір не залишалося. На той час найактивніші і найбільш дієздатні чоловіки були знищені або вислані під час колективізації. Тоді з України було депортовано до Сибіру понад 300 тисяч так званих «куркулів» – еліти українського селянства. Як опір могли чинити озброєним чекістам виснажені жінки, діти, люди похилого віку? Дуже багато чоловіків покидали тоді сім'ї, намагаючись перебратися до міст і добути бодай якийсь провіант для сім'ї, причому повернутися було дуже проблематично. Однак офіційна пропаганда активно використовувала звинувачення селян у опорі і ворожості щодо радянської влади.
В перші роки існування в СРСР проводилась активна кампанія щодо пропаганди війни як засобу прискорення «світової революції».
Пропаганда війни докорінно змінилася в часи радянсько-німецької війни — від пропаганди наступальної загарбницької війни радянські ідеологи перейшли до пропаганди війни оборонної. З початком військової інтервенції СРСР в Афганістан в СРСР була поступово розгорнута стримана пропагандистська кампанія, спрямована на приховування агресивної, за своєю суттю, війни на території сусідньої держави.
Однією з передумов знищення людей під час Голодомору була Перша світова. Коли всі воюючі сторони почали ділити людей на ворогів і союзників, дуже швидко ідея категорій населення стала загрозливою, якщо говорити про політику, яка спиралася на концентраційні табори, переселення людей до віддалених районів і зрештою про фізичні знищення.
Радянський режим продовжив цю практику «массового истребления без всякого разбора» щодо інакодумців і невгодних соціальних груп. «Справжні «куркулі» були знищені ще під час громадянської війни, а селяни, які страждали наприкінці 20-х - на початку 30-х, були не надто багаті, тому визначення «куркуль» було абсолютно фальшиве і нав’язане.
Після того, як «ворога» ідентифіковано, дегуманізовано і запропоновано методи очищення, настає ще один етап – пропаганда показує те, яким має бути ідеальний світ.Власне вся радянська пропаганда тих років була спрямована на те, щоб показати, яке прекрасне життя в колгоспах.
«Що говорити, якщо до революції 30 тисяч поміщицьких господарств виробляли стільки хліба, що Україна посідала восьме місце у світі по експорту восьми зернових культур, а через 20 років п’ять мільйонів селянських господарств ледь могли прогодувати себе», - каже Гриневич.
Тут також потрібно не забувати про практику замовчування нещасть і трагедій, які несла за собою колективізація і голод. Як відомо, Голодомор супроводжувався беспрециндентною політикою замовчування, жертвами якої стали чотири мільйони людей. Тоталітарний радянський режим оголосив це явище не існуючим.
«У тому, що ми сьогодні бачимо, немає нічого нового. У сучасній російській пропаганді дуже багато того, що було притаманно пропаганді 30-х років. Будь-який прояв української самосвідомості тоді кваліфікувався як прояв петлюрівщини. Готуючи знищення куркуля, готувалося і знищення петлюрівця. Це говорить про те, що фактично ми виходимо на концепт геноциду», - підсумовує директор Українського центру досліджень Голодомору.
Розділ 2.Геббельсівська пропаганда
1933 - створено міністерство пропаганди. Міністр - Йозеф Геббельс.
1933 - закон про редакторів. Всім необхідно реєструватися в палаті друку. Працівники ЗМІ зобов'язані довести своє арійське походження.
Радіо – головна зброя фашистів. До 1940р. мовлення - більше 90 годин на добу. Захоплені всі радіостанції. Програма «Народний радіоприймач» за 35марок. Гасло: «Слово фюрера - в кожен дім!». На національному мовленні в «Чорні радіостанції» повідомляли від чужого імені. Загравали зі слухачем. Провідні намагалися створити атмосферу невимушеності. Були спроби використовувати телебачення через телетеатри.
В основі всієї журналістики лежав метод пропаганди і агітації. Мета пропаганди - змусити німців воювати проти інших народів, довести свою перевагу як нації.
Пропаганда базувалася на таких принципах:
1. Люди «німецької крові» - вища раса
2. Німецький народ повинен керуватися за принципом фюрерства
3. Війна - благородна необхідність
Для Гітлера поширення пропаганди стояло в одному ряду з виготовленням зброї і розробкою воєнних планів. Мета пропаганд - спростити мислення мас, звести його до примітивізму. Термін «геббельсівська пропаганда» - символ брехні і провокації, демагогії, духовного насилля, обдурення.
Працюючи над основами пропаганди, Геббельс брав приклад з християнської релігії. Партійні принципи будувалися по подібності християнських догм:
1) незамислуватість змісту;
2) невідповідністьі бездоказовість їх походження.
Світогляд (те, що міністерство пропаганди вселяли народу):
1. перевага нордичної раси над недолюдьми;
2. рятівна функція фюрерства;
3. «тотальна провина» євреїв;
4. ліквідація класів, при цьому зміцнення приватної власності;
5. будівництво «справжнього соціалізму»
Публіцистичні методи німецької журналістики:
1. вплив на мале коло людей, які залучаються до неї і пропагують її.
2. пропаганда і агітація - вдовбування гасел і фраз в свідомість мас. Пропаганда - схвалює і позитивний зміст, для звернення до однодумців і для навернення. Агітація – негативний метод звернення до ворогів.
3. «просвіта народу» - мирне ідейне вербування. Спокійна і виразна форма.
Закони публіцистики:
1. закон розумового спрощення;
2. закон обмеження матеріалу;
3. закон втовкмачування повторення;
4. закон суб'єктивності;
5. закон емоційного нагнітання.
Преса - не повинна бути «вустами народу». Мета - поховати в пресі феномен суспільної думки . Фашистам вдалося запідозрити маси, в тому що в пресі вони апелюють до особливо наболілим запитанням мас.
Геббельс вважав, що навчатися масам шкідливо. Необхідна лише дисципліна, фанатична переконаність у правоті своєї справи, відданість, ніби гіпноз.
Гітлер (з книги «Майн кампф») заявив про те, що таке пропаганда: 1) впливає на широкий загал; 2) невелика кількість тез; 3) їх постійне повторення; 4) наполегливе поширення.
У пресі з'являлися новини-фальшивки, а також сфабриковані гіпотетичні романи (примітка: стаття Геббельса «2000 рік»).
Існував культ агресії, естетизація насильства і диктату.
Поширення міфів набуло практичності: міф «підґрунтя, крові і раси», міф про «східну недолюдяність», міф «расової душі». Все проходило під гаслом: «Одна імперія, один народ, один фюрер».
Прийоми пропаганди:
1. «пропаганда пошепки»: через розпускання чуток
2. «промивання мізків»
3. брехня і брехні. Гітлер: «Наш перший програмний пункт - ми не хочемо брехати»
4. брехня в формі довірливих усних повідомлень
5. обдурення
6. метод умовляння
7. нездійсненні обіцянки
8. навколо преси - ореол містичності і настирливості
9. факти, сфабриковані шляхом повторення
10.підстраховка фальшивих матеріалів правдивими
11.демонстраційне залякування
12. відволікаючі матеріали, маскування
13.метод фальшивих спростувань
14.документи-фальшивки
Причина успіху: наявність величезного апарату для підготовки і проведення агітації; експлуатація емоційного потенціалу народних мас: відчуття вседозволеності + страх і паніка.
Розділ ІІІ. Пропаганда в КНДР
Північна Корея, Корейська народно-демократична республіка, воістину унікальна держава на нашій планеті. Тотальна мілітаризованість, жахливий економічний стан , разом з найжорстокішою диктатурою для більшості ліберально налаштованих людей по всьому світі роблять цю країну справжнім втіленням пекла на землі. Але населення КНДР фанатично віддане своєму уряду, яким би божевільним воно не здавалося решті світу. І це, безперечно, заслуга пропаганди. Пропаганди, яка стала єдиним інформаційним каналом в цій країні.
3.1.Все мистецтво - пропаганда
З повною упевненістю можна сказати, що в КНДР є тільки дві галузі, які успішно працюють і виконують свої функції. Перше це, безумовно, армія. Збройні сили Північної Кореї налічують більше мільйона чоловік, це 4 місце в світі. І майже 8 мільйонів перебувають у запасі. При загальній кількості жителів близько 25 мільйонів. Армія, звичайно ж, призовна, призиваються як чоловіки, так і жінки. Термін служби в сухопутних військах для чоловіків становить 12 років. Примітний той факт, що в КНДР відсутня цивільне будівництво як таке. Все будівництво здійснюється військовими. У 2005 році уряд КНДР заявило про створення власної ядерної зброї. Перше випробування пройшло 9 жовтня 2006 року. 4 квітня 2009 року КНДР провела запуск своєї першої ракети із супутником зв'язку, який пройшов невдало, але західні аналітики заявили, що ракета такого класу може досягти США. 25 травня 2009 року і 12 лютого 2013 року було проведено друге і третє випробування ядерної зброї.
Це говорить про те, що КНДР дійсно є сильною військовою державою, здатною завдати чималих проблем своїм сусідам, в першу чергу, Республіці Корея. Але в форматі цих подій більший інтерес представляє не армія і не економічна ситуація в країні, а урядова пропаганда, що замінила собою абсолютно всі інформаційні потоки.
3.2. Інформаційне ядро КНДР.
Ніде в світі, ніякий авторитарний уряд не зміг домогтися такої ізоляції свого суспільства від решти світу. Корейський народ в буквальному сенсі живе в інформаційному вакуумі - практично ніяка інформація не надходить всередину ядра цензури і не виходить назовні. Незважаючи на те, що в 21-му столітті радіо вже є пристроєм досить примітивним і поширене повсюдно, і що потужні теле- і радіомовні станції за допомогою супутників охоплюють своїми хвилями всю планету, в КНДР відсутнє таке поняття як, радіомовлення спрямоване на територію інших держав (наприклад, «Голос Америки» в СРСР). І справа тут не в хорошому захисті від нього, а в простій забороні мати радіо і телевізори, які можуть приймати будь-які інші частоти, крім державних. У КНДР взагалі не випускають радіоприймачів з можливістю настроювати частоти, а будь-які спроби громадян їх переробити найжорстокішим чином караються органами безпеки і добровільними цивільними «народними групами». З друкованої продукції інших країн в КНДР доступна лише література, присвячена природничим наукам і технічні довідники, та й то тільки що пройшли сувору цензурну перевірку. Взагалі західне мистецтво заборонено у всіх його проявах.
Крім того, спілкування простих громадян з іноземцями суворо заборонено. Вступати в контакт з іноземцями дозволено тільки агентам спецслужб і людям, які пройшли особливу перевірку. Все це добре ілюструє той факт, що влада має повний контроль над інформаційним простором країни. У зв'язку з цим, прості громадяни мають тільки уявлення про те, що відбувається за кордоном, що повідомляється владою. Такий вид тотальної інформаційної ізоляції, звичайно, дуже ефективний, проте він захищає тільки від зовнішніх впливів. Але ж інакомислення може виникнути і всередині самого суспільства, наприклад, грунтуючись на історичній інформації. Розуміючи це, влада Північної Кореї втілили в життя свій ролик у стилі Оруела - всі книги, що вийшли понад 10 років тому були або знищені, або замкнені в спеціальних архівах , а їх місце зайняли томи, написані пропагандистами. Так, наприклад, переважна частина біографії Кім Ір Сена є вигаданою, велика кількість її сюжетів просто взяті з древніх легенд різних країн. Ще хотів би відзначити, що за весь час існування КНДР, як держави вона була досить стабільним. Партія завжди йшла одним курсом. За кілька десятків років державний апарат не зазнав ніяких помітних, принципових змін. Це дозволило пропагандистській машині впевнено розігнатися «по прямій дорозі». Такий стан речей дав можливість владі переконати населення країни в тому, що КНДР є однією з найбагатших, передових і впливових країн у всьому світі, від чого імперіалістичні держави їм заздрять і хочуть знищити, і тільки завдяки найпотужнішій в світі армії і мудрому правлінню Вождів Кім Ір Сена і Кім Чен Іра,і зараз Кім Чен Ина «Країна Чучхе» все ще світить яскравим Сонцем в світовій темряві.
3.3. «Нодон Сінмун» як відображення ЗМІ ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ.
«Нодон сінмун» (Робітнича газета) видається з 1 листопада 1945 року і є основним друкованим виданням Трудової партії Кореї. Вона виходить щодня і несе в собі виключно пропагандистську інформацію. Перші кілька сторінок цієї газети повністю присвячені прославлянню уряду і розповіді про великі досягнення його як безпосередньо в самій КНДР, так і на світовому рівні. Звичайно ж, все це є відвертою брехнею, що досягла апогею. Ось,наприклад, текст є першим абзацом з першої сторінки «Нодон сінмун» від 01.01.2011 року:«Минулі десять років були роками наступності - надійного захисту ідей і справи Великого вождя Кім Ір Сена, були роками творчості і чудес - створення потужного трампліну для стрибка до могутньої і процвітаючої державі. У вирі складних подій XXI століття наша Батьківщина завжди перебувала у фокусі уваги світової громадськості, стояла на передовій лінії фронту боротьби проти імперіалізму, за самостійність ».Далі в тексті статті є і такий абзац: «Все для поліпшення життя населення - цей бойовий заклик партії дав всій країні вирувати підйомом, і на всіх ділянках титанічної прозвучала урочиста канонада тріумфу. Під мудрим керівництвом партії взяла потужний розгін модернізації легкої, хімічної, металургійної та інших галузей промисловості, пов'язаних зі справою поліпшення добробуту населення, створилася велика можливість масового випуску чучхе - заліза, вітчизняного волокна і хімдобрив. Споруджені сотні найважливіших об'єктів. У їх числі - освоєння прибережної мілини біля острова Тегу і будівництво Ресонганської ГЕС «Молодіжна» № 2. У багатьох районах країни розкрилися феноменальні картини «феєрії» в епоху Сонгун . Закладено фундамент для всебічної реалізації ідеалу про будівництво могутньої і процвітаючої держави, до чого ми настільки прагнемо, - ось який найцінніший успіх в поступальному ході, націленому на досягнення великого підйому».Завершується стаття наступними словами: «Нехай всі , тісно згуртувавшись навколо ЦК партії на чолі з великим Кім Чен Іром, з твердою вірою в перемогу підуть на досягнення вирішального перелому в будівництві могутньої і процвітаючої держави!». Абсолютно аналогічна ситуація і з усіма іншими ЗМІ, а так само і з культурними галузями, такими як кіно і література. З причини того, що ніяких інших джерел інформації, крім як державна пропаганда, в КНДР немає, то суспільству нічого не залишається, як повністю довіриться цій інформації. У Північній Кореї немає ніяких підпільних інформаційних джерел, таких як «Самвидав» в СРСР. Очевидно - психологія населення КНДР жорстоко оброблена урядом. У мережі є історія про північнокорейську жінку похилого віку, яка потрапила в Китай і там давала інтерв'ю. Цікавою є її фраза про те, що «в США, звичайно, жити краще, ніж у нас, адже там щоденний пайок на рис становить аж 800 грам!». Цілком очевидно, що в повній інформаційній ізоляції народ країни не може навіть уявити, що життя «там» може відрізнятися кардинально.
3.4. КУЛЬТ ОСОБИСТОСТІ В ПІВНІЧНІЙ КОРЕЇ.
Культ особистості досяг в КНДР вражаючих масштабів. Зображення і цитати Великого Вождя, спільно з іншими патріотичними атрибутами, розташовуються практично скрізь, де тільки можна уявити. Жодна газета, передача радіо чи телебачення, або навіть книга не може починатися ніяк інакше, окрім як з цитати висловів Кім Ір Сена або Кім Чен Іра.Три Яскравих Зірки Чучхе - Великий Вождь Кім Ір Сен, його син Кім Чен Ір і онук Кім Чен Ин. По всій країні розташовані величні монументи Великого Вождя Кім Ір Сена. У всіх місцях, де він або його син побував (навіть нібито), розташовані масивні кам'яні стели з обов'язковою цитатою саме тієї фрази, яку лідер виголосив в цьому місці. Виділяються пам'ятними табличками, огороджуються і ретельно ремонтуються навіть лавочки, на які Великий Вождь сідав відпочити під час подорожей. Біля входу в Генеральний Штаб північнокорейської армії знаходиться 400 тонний кам'яний монумент Кім Ір Сена в оточенні безлічі бронзових скульптур солдатів, а Пхеньяні встановлено його 22-х метровий кам'яний пам'ятник. І це лише мала частина монументальної пропаганди, найбільше пам'яток Великому Вождю по країні налічується близько 35 тисяч. Портретні ж зображення Кім Ір Сена і його сина розвішані взагалі практично скрізь. У КНДР напевно не існує не одного будинку, в якому не було б портрета Великого Вождя. Шанування його особистості стало практично релігійним дією. Навіть для догляду за портретами існують спеціальні інструменти, що зберігаються в окремих ящиках, а за псування портрета, навіть випадкове , можна отримати дуже суворе покарання. Дітей, наприклад, в школах і дитячих садах, перед початком занять і прийому їжі змушують тричі кланятися портрету Кім Ір Сена і вимовляти сакраментальне: «Дякую Маршал-Батько!».Наприкінці 1974 Кім Чен Іра стали іменувати як «Центр Партії». Причому, найчастіше, саме ім'я правителя не згадувалося, титул став синонімом його імені. Спочатку це навіть призвело західну розвідку і ЗМІ до помилкової думки, що мається на увазі саме «Партія» як така, а не особисто Кім Чен Ір. Надалі його титули були значно розширені і набули, в деякому роді, навіть релігійного або міфологічного забарвлення.Наприклад, Кім Чен Ір не раз згадується як «Яскрава Зірка гори Пекту», «Яскраве Сонце XXI століття», «Доля Нації». Крім того, мовні звороти, використовувані в титулах корейських вождів не просто «величні», а й потенційно позиціонують Вождя як особистість, яка впливає на весь світ. Титул «Світовий Вождь XXI століття» говорить про це явно.
3.5. СИТУАЦІЯ в КНДР з пропагандою на сучасному етапі.
Останнім часом про КНДР проходить все більше новин за світовими ЗМІ. Звичайно ж, цьому сприяє її військова риторика останніх місяців. Інтернет-громадськість активно вела діалог з приводу можливості початку ядерного конфлікту на Корейському півострові. Останні випробування ракетної зброї Корейська Народна Армія справила 19.05.2013, ніж в черговий раз викликала хвилю обурення її сусідів.У КНДР досить вже явно проглядається військова спрямованість. І це підтверджується подіями - в березні 2013 року КНДР вступила в стан війни з Республікою Кореєю і офіційно заявила, що готова завдати ядерного удару, як по своєму південному побратиму, так і по США. Тим часом пропаганда заробила дуже активно. У ЗМІ, з боку КНДР зараз лунають гучні гасла, що звинувачують США в прямій загрозі суверенітету Північної Кореї, а також про те, що Корейська народна армія, на чолі з Блискучим полководцем Кім Чен Іром змете будь-якого ворога будь-якими методами. Все це супроводжується досить активними діями пропагандистів КНДР в світовому інтернеті. Забавним фактом є те, що в кінці зими на YouTube з'явився відеоролик показує руйнування великих міст США і атомний удар по території Америки, створений північнокорейськими пропагандистами. Але через кілька днів великий видавець комп'ютерних ігор, компанія ElectronicArts зажадала вилучити ролик з мережі, так як в ньому були використані кадри з гри Battlefield 3, що належить цій компанії. Керівництво YouTube заборонило ролик і через деякий, час КНДР виклала інший, але вже якість його було значно гірше.Крім того, у Північній Кореї існує кілька офіційних твіттер-акаунтів: @IAmNorthKorea і @DPRK_News, але особливою популярністю в мережі вони не користуються, особливо другий. Особисто я сильно сумніваюся, що Північна Корея зробить якісь активні агресивні дії по відношенню до кого-небудь. І це безпосередньо пов'язано з пропагандою влади. Справа в тому, що пропагандистська машина КНДР в першу чергу побудована на повній самоізоляції і найжорстокішому адміністративно-поліцейському контролі. Це, в першу чергу, говорить про її слабку ефективність як такої - сильної, стабільної ідеології непотрібно таку кількість страху для того, щоб її дотримуватися. Разом із тим у КНДР все побудовано саме на примусі. Якщо уряд втратить контроль над інформаційним простором країни і ізолюючий народ від зовнішніх джерел бульбашка лусне, то в Північну Корею рікою хлинуть нові думки, що неминуче призведе до розпаду існуючого ладу. Уряд повинен це добре розуміти. А так само і те, що війна, якщо вона почнеться, точно призведе до розриву цього інформаційного ядра . Так що, Північній Кореї небезпечно починати війну, на увазі власної ж пропагандистської системи. Їй залишається лише намагатися підтримати те, що є. А це може відбуватися ще дуже довго, поки в справу активно не вступить хто-небудь ще, що має хороший досвід в проведенні психологічних операцій та інформаційних воєн. Також вперше в історії відбулась зустріч двох лідерів США і КНДР – Дональда Трампа і Кім Чен Ина 12 червня 2018 в Сінгапурі. А як пройшла зустріч і які її результати вплинуть на Світ, розсудить час.
Розділ IV.Пропаганда РФ на сучасному етапі
4.1. Медійна підтримка режиму
Ключовим інструментом політичного впливу режиму Путіна на населення РФ та інші цільові групи (у т. ч. за межами країни) є діяльність російських медіа. Найбільш дієвим внутрішньополітичному контексті є використання телебачення. Фактична націоналізація медіа в Росії на початку 2000-х – «справа НТВ», ТНТ, НТВ-Плюс – перетворила їх на «активних провідників» кремлівської пропаганди та потужні інструменти консолідації режиму . Основна функція ЗМІ на службі в режиму Путіна – пропагандистська. Криза 2013–2014 рр. продемонструвала необмежені мобілізаційні можливості пропагандистської машини, створеної в сучасній Росії. Технологічно ця пропаганда є класичною практикою використання суспільних фобій, зокрема, шляхом створення образів уявних зовнішніх та внутрішніх ворогів. З початком гібридної війни проти України наголос робиться саме на зовнішніх ворогах (передусім ідеться про США). Внутрішні вороги сприймаються в основному як свідомі або несвідомі помічники зовнішніх (ця роль у Росії відведена лібералам). Пропаганда, заснована на образі зовнішньої загрози, дозволяє вирішити кілька завдань. По-перше, це мобілізація та об’єднання російського суспільства, яке насправді на сьогодні не є консолідованим унаслідок несформованості таких спільних ціннісних категорій, як: нація та спільне розуміння її інтересів, демократія, громадянські права та свободи. По-друге, уявний військовий стан посилює та виправдовує узурпацію влади її лідером – президентом та його оточенням. І, по-третє, така пропаганда знімає з влади відповідальність за погіршення соціально-економічного становища у країні, екстраполюючи відповідальність за внутрішні проблеми на зовнішніх ворогів.
Медійна картина світу, що апелює до інстинктів та екзистенційних страхів аудиторії, повертає суспільну свідомість до архаїчних форм – утверджує чорно-білі уявлення про життя і всі його прояви, розділяє світ на «своїх – чужих», актуалізує концепції змови та особливої місії Росії. Цей станколективної свідомості достатньо інфантильний і вразливий, тому є зручним полем для політичних маніпуляцій, дезінформації, бо дає можливість апелювати переважно до емоцій, адже суспільство вже не вимагає фактів і логічної аргументації. Якщо у 1989 р. лише 1 % респондентів вважали, що в їхньої країни є вороги, то у 1999–2002 рр. так думали вже 65–70 % громадян, включивши до переліку ворогів НАТО, Китай, демократів, ісламістів. На сьогодні процес створення механізму державної інформаційної політики, що керується з єдиного провладного центру, є фактично завершеним. Усі телевізійні канали та радіостанції федерального значення у політичному вимірі підтримують існуючий режим. Кількість незалежних регіональних ЗМІ в РФ скорочується, а їхня аудиторія маргіналізується. Водночас ЗМІ в суб’єктах РФ вирізняються наявністю багатьох джерел фінансування, іноді критичним ставленням до влади та, в цілому, більшою об’єктивністю. Так, аналіз розвитку регіональних ЗМІ в РФ показав, що тільки в 39 регіонах спостерігається їх достатній рівень для повноцінного функціонування інституту масової інформації, у більшості ж регіонів, у кращому випадку, розвинені його окремі аспекти, а в деяких стан медіасфери перебуває в кризі. Разом з тим, суб’єктів РФ з майже відсутньою критикою влади в ЗМІ виявилося 28, а в 15 з них такої критики немає взагалі. Помірний рівень критичності зафіксований у 27 регіонах, низький – у 23, високий – у 7134. Як і у випадку із незалежними від влади громадськими об’єднаннями, неангажовані ЗМІ також нерідко стають об’єктами тиску влади.
Найчастішецевиявляєтьсяу змініредакційноїполітикичинавітьу змінівласника. Так, наприклад, у результаті попередження Роскомнадзору 12 березня 2014 р. була звільнена головний редактор «Лента. ру» Г. Тимченко, а редакційна політика видання, як раніше – «Афиша.ру», позбулася критичного погляду на дії влади. Інший приклад – порушення 11 травня 2016 р. кримінальної справи про шахрайство в медіахолдингу РБК, яке пов’язують із продовженням тиску влади на власника компанії «ОНЕКСІМ» М. Прохорова з метою припинення публікацій резонансних розслідувань журналістів, що прямо чи опосередковано компрометують В. Путіна. Врешті-решт, з’явилося повідомлення про продаж контрольного пакета акцій ПАО «РБК» під тиском Кремля. Утім, у деяких випадках критика влади дозволяється, що пояснюється в тому числі бажанням влади продемонструвати наявність свободи слова у країні.
Як правило, при цьому йдеться про досить локальну аудиторію ліберально орієнтованих Інтернет-ресурсів. Серед найбільш популярних майданчиків ліберальної спрямованості можна виділити: «Ежедневный журнал», «Грани.ру», «Слон.ру», «Собеседник», «Медуза»; друковані ЗМІ: «Независимая газета», «Ведомости», «Новая газета», «The New Times», радіостанції: «Эхо Москвы», «Радио Свобода». Загалом протягом останніх двох років сфера ЗМІ у РФ зазнає економічного падіння, про що свідчать скорочення рекламних надходжень та фактична відсутність індексації бюджетних видатків. Зменшення державних та приватних фінансових ви- датків на діяльність ЗМІ негативно впливає на їх розвиток та знижує довіру громадян як одне до одного, так і до самої влади, що позначається на якості рішень держави і бізнесу. Цілком імовірно, що скорочення реальних обсягів фінансування сфери пов’язане зі змінами у сприйнятті ЗМІ російським суспільством. Так, опитування «Левада-центру» щодо ставлення населення РФ до традиційних ЗМІ та інформації, отриманої з Інтернету, виявило, що росіяни стали менше довіряти телебаченню та більше – Інтернету. Телебаченню у жовтні 2016 р. довіряли 56 % респондентів, тоді як у липні – 61 %. У жовтні не довіряли телебаченню 41 % опитаних, у той час як у липні таких було 35 %. Разом із тим у більш ніж третини опитаних «дуже часто» і «досить часто» складається враження, що телебачення, радіо і газети обманюють (35 %), не дають повної інформації про те, що відбувається (47 %), фокусують увагу на другорядних сюжетах (44 %). Довіра до інформації з Інтернету серед росіян, навпаки, зростає. У жовтні 2016 р. їй довіряли 37 % росіян, у той час як улітку 2016 р. – 34 %. Одночасно зі зростанням довіри до Інтернету знизилося число прихильників Інтернет-цензури – з 68 до 60 % за останні чотири роки. Експерти пояснюють зниження рівня довіри до традиційних ЗМІтим, що більшість з них належить державі, для них не є характерним різнобічне висвітлення тих чи інших подій.
ЗагаломрівеньдовіридоЗМІповертаєтьсядопоказників, якііснувалидосплескудовіридоросійськихінститутіввладиі російськихзасобівмасовоїінформаціїв 2014 р. Затвердженау грудні 2016 р. новаДоктринаінформаційноїбезпекиРосійськоїФедераціїокреслюєосновнізагрозив інформаційнійсфері: «збільшенняв іноземнихЗМІматеріалів, щомістятьупередженуоцінкуросійськоїполітики, нарощуванняінформаційноговпливунанаселенняРосії, в першучергунамолодь, з метоюрозмиваннятрадиційнихросійськихдуховно-моральнихцінностей» тощо. Протидія цим загрозам передбачає посилення державного контролю над ЗМІ (зокрема, над Інтернет-ресурсами та більш-менш незалежними ЗМІ), а також обмеження громадянських прав задля «забезпечення інформаційної безпеки держави». Показовою для сучасного стану російського інформаційного простору була реакція російських медіа на оприлюднення даних розслідування О. Навального про маєтності прем’єра Д. Медведєва. Серед друкованих ЗМІ лише «Ведомости» та «Новая газета» опублікували матеріали про розслідування. Найбільші новинні Інтернет-агрегатори (Lenta.ru, Gazeta.ru, Yandex Новини, Ріа Новини) також оперативно не відреагували на подію. Експерти пояснюють це введенням у дію в червні 2016 р. закону про особливості поширення інформації новинними Інтернет-агрегаторами, відвідуваність яких перевищує мільйон користувачів на добу. Згідно з документом, власники новинних агрегато- рів зобов’язані перевіряти достовірність суспільно значущої інформації до її поширення і видаляти її за приписом Роскомнадзору. Водночас станом на 14 квітня 2016р. відео з матеріалами розслідування переглянули 18,7 млн користувачів YouTube.
4.2. Гібридна агресія проти України
Відмова хоча б кількох пострадянських країн від проекту реінтеграції та підпорядкування волі Москви ставила під сумнів успіх усього заходу. Особливо вразливою позиція Кремля ставала в разі втрати контролю над Києвом. Українська транспортна інфраструктура (в т. ч. різні трубопроводи), підприємства ВПК, Севастополь як база Чорноморського флоту РФ – це лише найкритичніші матеріальні чинники залежності імперських амбіцій Москви від колишньої союзної республіки. Інші російські активи в Україні також змушують Кремль боротися за збереження контролю надполітикою Києва. В Україні перебуває щонайменше половина пастви Російської православної церкви, тут існує величезний 40-мільйонний ринок для російських культурних індустрій. У разі «відокремлення» української історії та культури від російської імперської традиції потребуватимуть перегляду базисні ідеологічні установки російського патріотизму і сама російська ідентичність. Значною є й геополітична ціна «втрати України». Без неї Росія багато в чому втрачає переконливість своєї позиції в торгах із Заходом. Не зумівши підкорити Київ, Москва почуватиметься менш впевнено у відносинах із Кишиневом, Баку, Ташкентом, Астаною і навіть Мінськом. Для самих росіян приклад українців, які подолали імперську «спадковість», є потужним стимулом для критичного ставлення до власної влади. І це, мабуть, ключовий фактор, що вплинув на рішення Путіна сприяти кризі влади в Києві і скористатися нею для силового втручання. Починаючи з 2014 р. гібридна війна, яку здійснювала Російська Федерація проти України протягом багатьох років, перейшла в гостру фазу, що позначилася анексією Кримського півострова та початком бойових дій на сході нашої країни. Особливістю гібридної війни є те, що агресор не вдається до класичного воєнного вторгнення, а використовує поєднання прихованих операцій, диверсій, кібервійни, а також надає підтримку повстанцям, які діють на території супротивника. Перші ознаки гібридної війни з’явилися ще в середині 1990-х років і проявилися у войовничих антиукраїнських заявах В. Жиріновського та мера Москви Ю. Лужкова, особливо під час відвідувань останнім м. Севастополь. На міждержавному рівні російська сторона всіляко затягувала договірно-правове оформлення міждержавного кордону, розмежування Чорного і Азовського морів та Керченської протоки, створювала умови для максимального продовження термінів перебування в Криму бази Чорноморського флоту Росії. На побутовому рівні серед населення культивувалася теза про те, що Україна залишається частиною імперії, яка, через непорозуміння і внаслідок «підривної» діяльності західних країн, а також «бандерівців» усередині країни, тимчасово перебуває поза межами єдиного імперського простору. Такої ж думки дотримується і нинішній президент РФ В. Путін, який неодноразово наголошував, що українці та росіяни – один народ. Особливо загострилися стосунки між двома країнами після Помаранчевої революції в Україні і проголошення курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Москва бачить Україну або як союзника на кшталт Білорусі, або у статусі країни «третього світу» з її подальшим використанням як джерела робочої сили, частини технологічного процесу та аграрного придатка. Оскільки розвиток ситуації в Україні, проєвропейські настрої переважної частини населення країни, підтримка західного курсу з боку США та об’єднаної Європи й відповідна фінансова і полі- тична допомога унеможливили реалізацію першого варіанту, російське керівництво взяло курс на максимальну руйнацію і навіть знищення української державності.
4.3. «Досягнення» політики дестабілізації
У результаті гібридної агресії режиму Путіна вдалося завдати Україні великих втрат, зокрема: анексувати Республіку Крим; створити маріонеткові сепаратистські режими на території Донецької та Луганської областей; унеможливити вступ України до НАТО у найближчі роки; знизити транзитні можливості України;створити додаткові важелі впливу на внутрішньополітичні процеси в Україні та підстави для її регіоналізації, зокрема, через механізми Мінських домовленостей; виснажити економіку України, що змушена витрачати значні кошти на війну та втратила значні виробничі потужності, а також ринки для своєї продукції; зменшити геополітичну роль України і не допустити її перетворення на регіонального лідера; сформувати образ України як націоналістичної, ворожої для європейських країн держави з непрогнозованою політикою та маргінальним соціумом. Метою дестабілізації, з точки зору інтересів Кремля, є також низка взаємопов’язаних завдань, що виходять за межі «покарання» України за відмову від союзу з Москвою: 1) зміцнення позицій у Чорноморському регіоні (символічне «повернення» Криму, контроль за Керченською протокою і прибережним морським шельфом, забезпечення базування Чорноморського військово-морського флоту в Севастополі); 2) перехоплення у Заходу ініціативи щодо впливу на вектор трансформацій пострадянського простору, визнання беззастережного лідерства на ньому Росії та необхідності врахування її інтересів; 3) зміна самого стилю глобальної політики, нав’язування світу кризового сценарію, який «обнулить» цивілізаційну перевагу лідерів глобалізації, девальвує їх цінності і зруйнує принципи того світоустрою, який не влаштовує амбіції Кремля. Крім того, у внутрішній політиці Путін реалізував практично всі завдання консолідації режиму. Імперська еліта, включно із силовими структурами, інтелігенцією, бізнес-середовищем і державним аппаратом, переведені на «воєнний стан» і забезпечують стовідсоткову керованість політичної ситуації в країні. Лояльність населення доведена до максимально можливих показників, а ймовірні конфліктні лінії поділу за соціальними, соціокультурними, релігійно-етнічними ознаками максимально деактуалізовані. Консолідація суспільства навколо лідера стала рекордною. І відбулася вона, головним чином, на основі створення образу «зовнішнього ворога». Якщо у січні 2014 р. 66 % росіян заявляли про «хороше» та «дуже хороше» ставлення до України, то вже у 2016 р. наша держава стала другою після США у списку ворогів РФ (відповідь 48 % респондентів). Такі результати свідчать про надзвичайну ефективність інформаційно-психологічної складової російської агресії. Інформаційний простір Росії взято під повний контроль. Можливі опозиційні сили і течії маргіналізовані, дискредитовані (ліберальна, прозахідна частина) або утилізовані в осередках конфлікту (націоналісти, расисти тощо). Як бонус Кремль отримав також значну підтримку представників численної російської та пострадян- ської діаспори, яка оселилися впродовж останніх десятиліть у країнах Заходу. Величезна кількість цих російських «співвітчизників» зберегла «базисну» ідентичність, її «ціннісні» пріоритети та очікування, а також москвоцентричний погляд на світ. Завдяки сучасним медіа ці члени західних ліберальних спільнот становлять із сучасною Росією єдиний культурний та ідеологічний організм, надають їй моральну підтримку, добровільно виконуючи роль агента «русского мира». Важливим супутнім результатом практично безкарної збройної експансії Росії спочатку в Грузії (2008 р.), а потім в Україні та Сирії стало підвищення боєздатності збройних сил країни-агресора. Реорганізація армії, її переозброєння, розпочаті керівництвом РФ задовго до української кризи та загострення протистояння з НАТО, є частиною стратегії Кремля щодо відновлення статусу наддержави. Силовий компонент позиціонування – один з небагатьох, де Росія поки має значні переваги. І його підтримка на високому рівні здатна значною мірою компенсувати слабкість РФ як глобального гравця. Участь збройних сил РФ на грузинському, українському, сирійському театрах бойових дій дозволила випробувати на ділі нові для Росії види збройних сил, нові бойові порядки і тактичні схеми побудови військ, «утилізувати» тонни застарілих боєприпасів тощо. У контексті освоєння методів гібридної війни, взятих за основу тактичних схем Генерального штабу ЗС РФ (В. Герасімов), важливий досвід залучення до вирішення окремих завдань приватних військових компаній, інформаційно-пропагандистського супроводу бойових дій операцій прикриття, створення збройних підрозділів з місцевого населення і російських добровольців, а також контролю над ними (1-й і 2-й Армійські корпуси на окупованій частині Донбасу налічують близько 35 тис. осіб та управляються безпосередньо штабом Південного військового округу РФ). Набутий російською армією досвід використання нових видів озброєнь і техніки є дуже корисним не тільки для власних потреб, а й для просування інтересів російського ВПК на світовому ринку. Нарешті агресія стала виправданням збільшення військового бюджету РФ, включно з коштами, додатково спрямованими на державне оборонне замовлення (тільки в 2016 р. за рахунок федерального бюджету були погашені 688 млрд руб. кредитів підприємствам ВПК). Ці гроші стали щедрою винагородою для найбільш наближених до глави російської держави осіб у середовищі військового керівництва, силових структур, зацікавлених державних і приватних підприємств. Неявна, максимально засекречена форма участі російських військ у збройних конфліктах відкриває найширші можливості для зловживань, корупції і злодійства. І цим «вікном можливостей» російські силовики сповна навчилися користуватися ще за часів першої та другої Чеченських воєн. У найближчому оточенні своїх сателітів на пост- радянському просторі Росія отримала привід вести значно жорсткішу інтеграційну політику. Невиправдані надії союзників на вигоди Митного союзу і євразійську економічну інтеграцію повинні бути компенсовані мотиваціями іншого роду. Повернення до реалій блокового протистояння не залишає залежним від Москви режимам свободи маневру і ставить їх перед вибором – підкоритися вимогам старшого партнера або повторити долю Грузії й України. При цьому в ближньому і далекому зарубіжжі з’являються політичні лідери, готові пристати до союзу з Москвою в надії перетворитися з аутсайдера сучасного світопорядку на вигодонабувача від його руйнування. «Піднесення» Росії до статусу глобального гравця спокушає їх шансом влитися в нову коаліцію переможців. «Любителі Путіна» перемагають на виборах у Центральній і Західній Європі. На його приклад орієнтуються керівники Туреччини, Філіппін, та й усі інші авторитарні лідери, які не бажають бути скутими ліберальними умовностями у зовнішній і внутрішній політиці. Успіх Путіна полягає в тому, що імперія перейшла у наступ, спочатку в Україні, а потім і в Сирії, і світ змушений визнати це як факт, який слід брати до уваги. Головним геополітичним досягненням Путіна є те, що кинутий ним виклик не отримав адекватної за силою відповіді, чим засвідчив безсилля Заходу і крихкість тих норм і відносин, які були за- пропоновані ним як основоположні решті світу. Російський демарш виявив повсюдне невдово- лення тими правилами, що утвердилися в світі за підсумками перемоги Заходу в холодній війні і подальшого розподілу ролей на світовій арені. Виключення Росії з G8, спроба дискредитації та ізоляції російського лідера швидко вичерпали свій мотиваційний ефект, а економічні санкції є заходами дії, відкладеної в часі, і тому не чинять істотного впливу на настрої російського суспільства.
Підсумки
У ХХ столітті, політична пропаганда і в тоталітарних, і в демократичних системах набуває офіційного статусу, фінансується і регулюється державою. Вперше з'являються розгалужені спеціалізовані організаційні структури, для яких вона стає професією і основним завданням.
Дослідники пов'язують розвиток пропаганди з війнами. Як констатує Неллі Яковлева, Перша світова війна розкрила можливості її потужного впливу на погляди особистостей, а в Другій світовій війні відбулося вдосконалення багатьох технік і методів комунікації та переконування, за часів холодної війни відбулося ще більше усвідомлення необхідності такого психологічного тиску на противника.
Пропаганда була притаманна тоталітарним режимам того століття. Централізація всіх структур, що здійснюють вплив на установки громадян, вироблення необхідної стратегії і тактики впливу на державному рівні, їхній тотальний характер, використання засобів комунікації для досягнення політичних цілей, придушення альтернативних джерел інформації, ідеологізація буття, наприклад, були притаманні й радянському й нацистському режимам.
До того ж, характерною рисою тоталітарної політичної пропаганди називається її висока маніпулятивність, що маскується під інформативність, яку не завжди помічають, оскільки вона сприймається людьми під виглядом об'єктивної інформації та розваг, видовищ, шоу...
Ще однією рисою маніпулювання є нав'язування спрощених стереотипів, стандартних образів, уявлень про навколишню дійсність, які здійснюють роль орієнтації на конкретне політичне явище чи подію. Стереотипи відповідно до зусиль пропагандиста викликають позитивні або ж негативні емоційні реакції. Приклади таких стереотипів і зараз на слуху: «фашисти», «нацисти», «бандерівці» тощо.Уданій роботі охарактеризовано політична комунікація як процес передачі політичної інформації в політичній системі та її основні засоби: переконання в ході пропаганди. Описано пропаганду як комунікацію, її структура і специфіку. Структура її складається з адресанта. Інформації, джерела інформації та адресатів. При всій своїй схожості вона відрізняється і від агітації, і від паблік рілейшенз, метою яких є лише реклама певних ідей. Людей або товарів. Пропаганда ж є одночасно і комунікаційним процесом і засобом комунікації, і покликана впливати на соціальну поведінку людей. Розглянуто історію використання маніпулятивних психотехнології у пропаганді, їх роль у пропагандистських кампаніях тазасоби захисту від їх впливу. Досліджено технології та методи пропаганди, які можуть бути використані для переконання людей, впливу на їх свідомість. З’ясовано важливу роль пропаганди як форми масової культури та комунікації, її історію та методи застосування у різний період життя суспільства, різновиди засобів впливу на громадськість.
Список використаної літератури: