ФОРМУВАННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ НА УРОКАХ МОВНО - ЛІТЕРАТУРНОЇ ГАЛУЗІ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ НОВОГО ДЕРЖСТАНДАРТУ БАЗОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
Тамара ЯХОНТОВА
учитель української мови та
літератури комунального закладу
«Ліцей «Центральний»
Кропивницької міської ради»
Анотація. У роботі розглянуто питання компетентнісного підходу в реаліях сучасної української школи; проаналізовано ефективність впливу компетентнісного підходу в освітньому процесі загалом і на уроках української мови та літератури зокремa; представлено опис досвіду та висвітлено роекомендації щодо впровадження компетентностей на уроках мовно-літературної галузі.
Ключові слова: Нова українська школа, Новий Державний стандарт базової середньої освіти, компетентнісний підхід, компетентність, мовно-літературна освітня галузь.
Варто зазначити, що в сучасних реаліях, освіта не лише спрямованa на саморозвиток учня, а й учителя.
Нова українська школа – це не просто модернізація сучасної освіти з метою зміни підходів до навчання, а спосіб спонукання вчителя до реалізації компетентнісного підходу під час навчання.
Компетентність – це уміння щось робити, здатність до застосовування здобутих знань. У нинішній час особливу увагу звертають на результат навчання, тобто на учня. Цей факт є вихідним для інтеграційних процесів, адже учень – це цілісна особистість, майбутній фахівець, інноватор тa генератор нових ідей, людина, яка буде здатна діяти в проблемних ситуаціях, зможе застосувати набутті знання та використати досвід у певній галузі.
Умовами Державного стандарту базової та середньої освіти передбачено удосконалення змісту освіти, що базується сaме на компетентнісному підході до процесу навчання та зорієнтована на здобуття учнями вмінь і навичок, котрі необхідні сучасній людині для самореалізації в наступних сферах: професійній, особистісній, громадській.
Більш детально про це йдеться у статті 12 Закону України «Про освіту», де зазначено, що метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності [3, с. 5].
Саме тому переглядається цінність педагогічних ідей з погляду компетентнісного підходу в освіті. Компетентнісне формування впроваджується завдяки засобам змісту освіти, що торкаються усіх навчальних предметів.
Отже, щоб досягнути вище окреслену мету потрібно робити акцент на формування ключових компетентностей Нової української школи. Зокрема, нас цікавлять ті, які розкриваються на уроках мовно-літературної галузі, щоб прослідкувати як саме отримані знання зможуть трансформуватися в майбутньому для реалізації учня в житті.
За цих обставин роль учителів словесності є важливою, адже саме їм потрібно сформувати здатність в здобувачів освіти до застосування набутих знань, умінь на практиці, щоб нове покоління успішно реалізувалося та змогло творчо і активно діяти.
Учитель стaє рушієм, він істотно змінює вектор діяльності. Відтепер головним завданням є пошук найефективніших механізмів навчання. Учитель покликаний орієнтувати учнів не лише на засвоєння певного об’єму знань, а стати їхнім провідником від інформаційно-репродуктивного навчання до організаційно-творчого. Така модель дає можливість учневі згодом самореалізуватися, адже він переходить від процесу пасивного засвоєння знань до активної діяльності з елементами саморозвитку та самоосвіти.
Тобто, одним із завдань сучасного вчителя - словесника є навчити учня різним способам мовленнєвої та розумової діяльності, з метою подальшого введення здобувача освіти в культурне середовище.
Варто зауважити, що реалії сьогодення вимагають, щоб здобувачі освіти мали вже сформовану внутрішню мотивацію до вивчення української мови та виявляли ціннісне ставлення до неї як до державної. Таке усвідомлення формує в учня вироблену необхідність послуговуватися державною мовою в різних сферах життя, робить актуальними ті знання та вміння, які учень здобуває, а відтак і життєвими.
Роль учителя-словесника при цьому полягає в наступному: потрібно допомогти своїм учням сформувати ключові компетентності, а для цього варто звернути увагу на загальнопредметні та наскрізні уміння.
До зaгальнопредметних належать такі, як: робота над інформацією, зокрема способи її одержання, перевірка на достовірність, уміння її аналізувати, порівняти та узагальнити; робота в команді, де потрібно міркувати, уміти висловлювати власні думки та ефективно спілкуватися, приймати рішення.
До наскрізних належать: уміння системно та критично мислити в різних життєвих ситуаціях, що вможливлює здатність до логічного пояснення своєї позиції, а відтак розвиває ще одне вміння – висловлювати власну думку в усній та письмовій формі. Оволодіння наскрізними вміннями також передбачає розвиток певних здібностей здобувача освіти, які проявляються в його ініціативності, креативності, здатності приймати рішення на основі оцінки ризиків та умінні продуктивно співпрацювати з іншими.
До речі, для того, щоб учителю мовно-літературної галузі закласти вищезазначену базу умінь у здобувачах освіти, потрібно (за постулатом НУШ) саме вчителю розвивати компетентності мовця і читача, який не просто знає мову, а володіє нею, не просто читає тексти, а може будувати міжкультурний діалог, культурно та національно самовиражатися. Усе це в майбутньому допоможе і вчителю творчо самореалізуватися, і учневі сформувати новий тип особистості, яка буде позиціонувати себе в суспільних відносинах з іншими учасниками процесу.
Рівень мовної здатності завжди був і є визначальним засобом для самовираження людини, її саморозвитку та самопізнання. Так, наприклад, В.О. Сухомлинський, розглядаючи проблему сутності природи і методики викладання рідної мови, зазначав, що уроки мови мають вагомий виховний потенціал, котрий формує духовні цінності, національні почуття, патріотизм, повагу та любов до свого народу, його культурних надбань. Про це він говорив наступне: «Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову [5, с. 34].
Під час викладання уроків укрaїнської мови вчитель повинен зорієнтувати учня до самостійного мислення, що дозволить здобувачу освіти оцінити свою позицію серед інших, завдяки методу порівняння, та сформувати систему ставлення, що є дуже важливим в аспекті реалізації компетентнісного підходу тому, що розкриває вміння навчатися впродовж усього життя. Сучасний учень повинен не заучувати теоретичний матеріал, а усвідомлювати його, що надалі дасть йому змогу застосувати здобуте на практиці чи адаптувати до вимог життя, як і вимагає компетентнісний підхід.
Тобто, спочатку учень засвоює правила, потім намагається застосувати їх на практиці та вчиться повторювати процес за аналогією і згодом його діяльність призводить до самостійності, яка спонукає до пошукової роботи над розв’язанням нестандартних задач та проблемних ситуацій при цьому вчитель займає позицію модератора, котрий надає підтримку.
Наприклад, під час уроків української мови я прагну, щоб методи, прийоми та завдання, які використовую, не лише урізноманітнювали форми роботи, а й розвивали необхідні життєві компетентності. Зокрема, складання опорних схем та таблиць під час вивчення нової теми, допомагає нам краще засвоїти матеріал, а вправи «Відшукай помилку» або ігри «Ми – редактори!», «Так чи Ні», створення ребусів та кросвордів допомагають проконтролювати засвоєну тему та перевірити чи закріплений матеріал. Такі методи формують в учнів вміння до самоконтролю та самоаналізу, що в майбутньому призводить не лише до успішного виконання подібних завдань, а й до саморозвитку здобувача освіти, який вчиться засвоювати, порівнювати, запам’ятовувати.
Важливим для розвитку грамотності мовлення є вміння вести діалог, тому, на уроках ми практикуємо різні за характером діалогічні висловлювання: діалог-обмін думками, діалог-спонукання, діалог-розпитування. Пропоную учням ситуацію: уявіть собі, що одна людина робить для іншої послугу, а та висловлює вдячність. Розіграйте цю ситуацію як розмову двох осіб. Або ж пропоную змоделювати випадок, який може трапитися в нашому житті на тему «У бібліотеці», «У школі» тощо.
Під час викладання уроків літератури вчителю варто звернути увагу на особливості формування компетентного читача, тобто такого, який може інтерпретувати прочитане, знаходити власні смисли, критично мислити, але й не забуває при цьому естетично насолоджуватися творами, які є надбаннями не лише української, а й світової літератури.
Роль вчителя на таких заняттях виявляється не лише у високому професіоналізмі та виборі новітніх методів, прийомів, технологій, а й в уміннях організувати діяльність учнів на уроці, щоб вони мали змогу до творчого мисленнєвого процесу. Одним із завдань мовника буде не лише уміння дати глибокі знання зі свого предмету, а й навчити здобувача освіти застосовувати їх в життєвих ситуаціях. Така позиція вчителя мовно-літературної галузі дозволить учням будувати власні судження на основі почутого, прочитаного чи проаналізованого, що проєктує їх на вміння вчитися впродовж життя на прикладі чужого життєвого досвіду та власних спостереженнях. Знання, які учні здобувають під час вивчення, перетворюються для них на інструмент зв’язку із довкіллям, де здобувачі освіти позиціонують власну особистість та шукають нові перспективи для досягнення своєї наступної мети.
Так, під час уроків української літератури доцільно буде розвивати соціальну компетентність, а для цього потрібно розвивати наступні вміння учня: аналізувати та інтерпретувати твір, вирішувати проблемні питання. Наприклад, семикласники, під час вивчення теми «Роль художнього твору як явища мистецтва», намагалися уявити себе соціологами, завданням яких було скласти 3 питання для анкетування з вищезазначеної проблеми, а потім проаналізувати результати та аргументувати своє бачення. Під час вивчення розділу «Про минулі часи» семикласники пробували перевтілитися в героя чи то Захара Беркута чи Тугара Вовка та аргументувати їхню поведінку прикладами й цитатами з твору.
Важливим засобом для формування комунікативної компетентності є дискусія, під час якої ми вчимося розмірковувати, аргументовано доводити свою думку, відшукувати істину. Наприклад, обговорюючи автобіографічну повість «Гуси-лебеді летять…» М. П. Стельмаха, прошу учнів поміркувати: «Чому душа летить в дитинство, як у вирій…?».
Для формування творчої компетентності ми використовуємо креативні методи – це може бути придумування, коли потрібно написати власне закінчення твору, або ж метод евристичних питань, наприклад, під час вивчення повісті А. Я. Чайковського «За сестрою» нам потрібно було поміркувати «У чому ж полягає план порятунку Ганнусі, створений Павлусем?» тощо.
Варто зазначити, що новий зміст освіти, який заснований на формуванні компетентностей, передбачає перетворення учнів у представників майбутньої еліти, якій доведеться брати участь в керуванні та розбудові держави, створювати позитивний імідж у політичній сфері. Сучасний умотивований учитель – новатор і модератор, котрий має свободу творчості і професійно розвивається, спрямовує свою діяльність на всебічний розвиток непересічних громадян України, яким для успішного втілення своїх ідей потрібна здатність реалізуватися.
Таким чином, застосування компетентнісного підходу на уроках мовно-літературної галузі в умовах нового Держстандарту базової середньої освіти передбачає створення багатогранної особистості, яка матиме не лише певний багаж знань, а й зможе застосувати ці знання на практиці, втілити їх у життя, реалізувати свої творчі задуми, використати усі можливості, які будуть підвладні, адже саме Нова українська школа спрямовує своїх здобувачів освіти до дії через здобутті знання, уміння і навички, які вчителі-новатори відображають у змісті та структурі своїх новітніх уроків, котрі мають спрямування на реалії життя.
Список використаних джерел
URL: http://surl.li/cuuyo
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/898-2020-%D0%BF#Text
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text
URL: https://margoviska.wixsite.com/syhomlun1/slovo-ridnoyi-movi