ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК МЕДІАГРАМОТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ
Іванна БРИЧКА
вчитель української мови та літератури
комунального закладу «Гімназія «Інтелект» Кропивницької міської ради»
Анотація: у статті окреслено зміни, зумовлені інтегруванням інфомедійної грамотності шкільний курс української мови та літератури. З огляду на актуальність ідей медіаграмотності здобувачів освіти зосереджено увагу на компетентнісні підходи та реалізацію їх у процесі навчання, а також вплив медіаосвіти на формування свідомої громадянської позиції особистості та зміцнення національної ідентичності, консолідації суспільства.
Висвітлено переваги та недоліки сучасної реалізації цілей формування навичок медіаграмотності в освітньому середовищі на засадах компетентнісного підходу, а саме:
- особливості впровадження медіаосвіти сьогодні, взаємозв‘язок із ключовими компетентностями;
- ідеї медіаосвіти(плюси / мінуси);
- тренувальний навчально-методичний інструментарій медіаграмотності в шкільному курсі української мови та літератури;
- завдання вчителів-словесників у підготовці до ефективної взаємодії учнів із медіа.
Ключові слова: медіаграмотність, ключові компетентності, навчально-методичний інструментарій, здобувачі освіти, медіакультура, критичне мислення, інтернет-ресурси, інформаційне суспільство, інструменти вчителя.
Скільки б ти не жив, усе життя слід вчитися.
Сенека
Сучасні тенденції розвитку суспільства й освіти формують нові умови для переходу процесу навчання української мови і літератури на інформаційно-технологічний рівень, пов‘язаний із формуванням в учнів медіаграмотності на засадах компетентнісного підходу.
Інфомедійне суспільство з активним впровадженням мультимедіа в повсякденну реальність вимагає від системи освіти перебудови методів та форм навчання, які дозволять учневі гнучко адаптуватися до умов життя, що змінюються, володіти високим рівнем толерантності, пристосовувати отримані знання до власного життєвого простору.
Медіаосвіта в Україні є важливим засобом формування і зміцнення національної ідентичності, консолідації суспільства, формування свідомої громадянської патріотичної позиції особистості. Учитель повинен дати учневі спеціальні пошукові знання, навчити навігації в інформаційному просторі – тобто формувати діяльнісно-ціннісний підхід до освіти й самоосвіти [2].
Тому як вчитель-словесних ставлю перед собою такі завдання:
- підготувати дитину до ефективної взаємодії із медіа;
- навчати учнів критично мислити , аналізувати та відбирати важливу інформацію, конструювати, узагальнювати, використовувати й осмислено створювати для інформаційного середовища власні медіатексти;
- навчити не лише користуватися різними медійними засобами, а й розумітися на закономірностях їх функціонування;
- розкрити особливості технологій впливу засобів масової інформації;
- формувати медіакультуру школярів.
Проблемою впровадження медіаграмотності займалися такі вчені, як Маршал Маклюен (Канада), Роберт К‘юбі (США), Сесілія фон Файлітзен (Швеція). В Україні це питання висвітлено у працях таких вчених: В.Іванова, Г.Онковича, Г.Почепцова, А.Литвин, Л.Найдьонової. Численними є також дослідження дидактичних підходів до формування медіаграмотної особистості на уроках української мови та літератури (О.Глазова, Ю.Ковтюн, Н.Химера), питань аналізу медіатекстів (Т.Іванова, Л.Кульчицьким, О.Волошенюк) [3]. Водночас потребують глибшого вивчення, теоретичного обґрунтування та пошуку шляхів практичної реалізації питання впровадження медіаграмотності на уроках української словесності.
Сьогодні в освіті йдеться про формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися, а отже, про формування компетентної особистості.
Питання формування компетентностей висвітлено в Концепції загальної середньої освіти, Концепціях мовної і літературної освіти, Державного стандарту базової і повної середньої освіти, а також у нових програмах.
Визначальною умовою ефективного застосування медіаграмотності як засобу розвитку критичного мислення на уроках української мови та літератури є сукупність методичних підходів, які програмують позицію учня як активного співавтора уроку.
Сама ідея навчання мови з використанням медіазасобів не є новою. Нині школярі не лише користуються медіа, а й «живуть» у медіа. Тому особливості навчання у школі переосмислюються з урахуванням суспільних і освітніх запитів. Певною мірою формування мовної компетентності учнів простежується в чинних шкільних програмах з української мови. Відповідно до вимог Державного стандарту основне завдання навчання української мови та літератури полягає у формуванні в школярів компетентностей комунікативно доцільно й виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях і сферах спілкування. За Концепцією НУШ однією із 10 компетентностей є інформаційно- цифрова, яка передбачає впевнене, а водночас критичне застосування інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) для створення пошуку, обробки, обміну інформацією під час навчання, у публічному просторі та приватному спілкуванні [1].
Як вчитель-словесник я цікавлюся медіаосвітою та виявляю інтерес до проблеми формування навичок медіаграмотності здобувачів освіти. Адже конкурентно спроможний педагог має не лише знати свою навчальну дисципліну, а й має навчати з використанням освітніх електронних ресурсів, інтернатних сервісів і цифрових платформ. Тому окреслена проблема не втрачає актуальність через постійний розвиток інформаційно-комунікативних технологій.
На жаль, у педагогів виникають труднощі із впровадженням інновацій, адже лінгвометодична теорія розроблена недостатньо, а в практиці навчання багатьох вчителів української мови та літератури освітній потенціал медіа реалізується мало. У школярів теж виникають суперечності: між стрімким ростом інформації у світі й розгубленістю учнів перед потоками сумнівної інформації, нерозуміння вчителями, що з нею робити; між діджиталізацією освіти та віртуалізацією міжособистісного спілкування й освітніх послуг, а також недостатнє урахування тенденцій у теорії та практиці навчання української мови в закладах освіти.
Незважаючи на викладені проблеми, я впроваджую медіаосвіту під час уроків. Засади медіаграмотності базую на критичному мисленні. Адже з педагогічної точки зору критичне мислення – це здатність людини аналізувати, порівнювати, синтезувати, оцінювати інформацію з будь-яких джерел; бачити проблеми, ставити запитання; виховувати гіпотези та оцінювати альтернативи; робити свідомий вибір, приймати рішення та обґрунтовувати його [4]. На своїх уроках української мови та літератури створюю так звану платформу для формування медіаграмотності дітей, бо використання елементів медіаосвіти сприяє вихованню національно-мовної особистості, надає можливість більш ефективно формувати мовну, комунікативну, мовленнєву та соціокультурну компетентності в різних сферах і жанрах мовлення; повноцінно застосовую диференційований особистісно орієнтований та розвивальний підходи, враховуючи психологічні особливості кожного учня. Безперечно, кожен урок, кожна тема, кожний етап вимагають різних педагогічних прийомів, адаптованих до окремих ситуацій.
Усі прийоми спрямовую на зацікавленість учнів, тому активно використовую гаджети учнів, працюємо з QR -кодами (можна закодувати інтернет-джерела, текстові повідомлення, посилання, ігри, тести). Також моїм учням подобаються віртуальні екскурсії, екранізації програмових художніх творів, уявні інтерв’ю із письменником чи літературним героєм.
Одним із поширених завдань є створення підводки до телепрограми, враховуючи специфіку каналу, телепередачі. Наприклад, урок української літератури у 7 класі за темою «І.Я.Франко «Захар Беркут». Учні об‘єднуються у групи (1 група - «Говорить Україна» , 2 група - «Інтер», 3 група - «Стосується кожного» , 4 група - «1+1» « Право на владу». Потрібно орієнтуватися на специфіку телепередач, придумати назву випуску, головних персонажів, експертів, підводку, анонс.
Залюбки учні перебувають у ролі маніпуляторів, коли створюють реклами творів, героїв, добираючи приклади із тексту.
Допоможе краще опанувати зміст твору візуалізація. Отже, ми створюємо скрайбінг-історії.
Наприклад, вивчаючи казку-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки, основні відомості про героїв, їх риси характеру закодовуємо у символи (Лукаш – сопілка, поділена навпіл: половина із серцем, інша – з грішми). Або ж « Климко» Григора Тютюнника (хлопчик Климко – мішечок із сіллю , вчителька – святкова сукня).
Також практикую такі прийоми: вправу «Німе кіно» (озвучити слайди, уривки фільму); вправу «Видова трансформація» ( Т.Г.Шевченко «Мені тринадцятий минало», створення відеоряду за текстом вірша, співвідносячи образи-слова та образи-картини; вправу «Інтерв‘ю» (поставити запитання головному герою); написання листа письменнику чи персонажу; «Стрічка новин» (як відбуваються події). На етапі узагальнення використовую прийом «Валіза знань», який допомагає швидко систематизувати знання про вивчену тему.
Креативне мислення розвиває сторітеллінг – подача нової теми не тільки у вигляді лекції чи презентації, а й у вигляді комікса чи смс (байки Л.Глібова). Іноді використовую метод «Перевернутий клас». Теорія – вдома вивчається, а у класі – з учителем завдання, вправи. Педагог виступає фасилітатором: супроводжує навчання, проектує навчальну ситуацію, демонструє, розміщує, публікує, розробляє, передає готові знання. Учень – споживач: ділиться, створює, споживає. Недоліками цієї технології є великий обсяг технічно складної підготовчої роботи, залежність від технічного оснащення і школи, і домашніх умов здобувачів освіти.
На уроках української мови користуюся матеріалами, розробленими в межах проекту «Вивчай і розрізняй : інфомедійна грамотність» , який виконується Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів за підтримки посольства США і Великої Британії в партнерстві з Міністерством освіти і науки України та Академією української преси.
Пропоновані вправи інтегруються в уроки з української мови 8-го та 9-го класів і подаються у доповнення до основного програмового матеріалу. Запропоновані вправи спрямовані на розвиток в учнів навичок критичного сприйняття інформації. На початку вправи зазначено, які саме навички і вміння з інфомедійної грамотності розвиває конкретна вправа (наприклад, уміння відрізняти факти від суджень, ідентифікувати фейкову інформацію, шукати інформацію в інтернеті тощо). Ці матеріали схвалені до використання у загальноосвітніх навчальних закладах комісією з української мови Навчально-методичної ради МОН України (Лист ІМЗО від 29.09.2020 22.1/12-Г-782).
Допоміжним матеріалом до розроблених уроків є електронні PowerPoint-презентації та додаткові матеріали для учнів для інтерактивних методів. Щоб перевірити, чи справді матеріали сприяють розвитку критичного сприйняття інформації, учням пропоную заповнити анкету чи виконати завдання, відповісти на низку запитань щодо медіаповідомлення. Таким чином можна простежити, чи застосовують учні отримані знання на практиці. Результати свідчать, що старшокласники, які навчалися за матеріалами, поліпшили навичку відрізняти факти від суджень, розрізняти фейкову інформацію. Окрім цього, у них зростає відповідальність за те, яку інформацію вони вибирають для споживання.
Висновок : формування навичок медіаграмотності здобувачів освіти розвиває такі компетентності:
- медіаграмотність;
- інформаційна грамотність;
- соціальна толерантність;
- критичне мислення;
- цифрова безпека;
- інноваційність, розвиток креативності;
- візуальна грамотність;
- стійкість до впливів, фактчекінг.
Основні методи та вправи роботи з учнями, описані у статті, сприяють формуванню особистості, здатної критично сприймати інформацію, аналізувати, адаптувати, а також відчути себе активним творцем медіатекстів. Тому медіа- урок є продуктивною формою навчання, що в близькому майбутньому поступово витіснятиме традиційні уроки, синтезуючи в собі вже набутий досвід з новими методами та прийомами.
Усвідомлення суті наведених рекомендацій дає змогу обґрунтовано розробляти моделі варіативних методик та ефективно реалізовувати їх у шкільній практиці навчання української мови та літератури.
Це питання залишається відкритим для подальших досліджень.
Список використаних джерел