Акт Злуки УНР і ЗУНР.

У результаті революції в Росії  та розпаду Австро – Угорської імперії утворилися дві українські держави – Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися політичними, економічними, соціальними й міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися.

УНР основну увагу приділяла соціальним питанням, правам національних меншин, у той час як для ЗУНР головним питанням було національне. Суттєво відрізнялася в правах політична еліта цих держав. Так, при владі в УНР стояли молоді урядовці, які у своїй діяльності виявляли переважно революційний романтизм. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, які мали великий досвід парламентської боротьби й у своїй діяльності виходили з потреб часу.

Незважаючи на розбіжності й власні амбіції , лідери двох українських держав перед загрозою смертельної небезпеки дійшли згоди щодо об*єднання. Здійснювалася мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.

Ініціатором об*єднання виступила ЗУНР, яка опинилася в скрутному становищі  перед загрозою польської та румунської агресії.

6 листопада 1918р. до Києва прибула делегація Української Національної Ради  з проханням військової та морально – політичної підтримки в гетьмана П. Скоропадського. У результаті до Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї.

10 листопада 1918р. Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію: « Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з*єднання  всіх українських земель в єдину державу». Але ця резолюція не була реалізована.

Прихід до влади Директорії й відновлення УНР дали новий поштовх об*єднав чому процесу.  І вже 1 грудня 1918р. в Фастові було укладено попередній договір про об*єднання.  3 січня 1919р. у Станіславі Українська Національна Рада ЗУНР урочисто проголосила об*єднання ЗУНР та УНР в одну суверенну Народну Республіку.  16 січня 1919р. делегація ЗУНР відбула до Києва.

Урочистий Акт злуки розпочався 22січня 1919р. о 12.00.  Державний секретар ЗУНР Л. Цегельський  зачитав і передав В. Винниченку ухвалу Української Національної Ради від 3січня 1919р. Представник Директорії Ф. Швець  оголосив  універсал, у якому зазначалося: « … Однині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно – Українська Народна Республіка ( Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна… Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині український народ, визволений могутнім поривом своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього трудового люду».

Також в Універсалі зазначалося, що Акт злуки має бути затверджений Установчими зборами, скликаними з території всієї України.  До того часу Західна область Української Народної Республіки ( Зо УНР) залишалася окремим державним утворенням.

Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі України, який відбувся 22 січня 1919р. Євгена Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії.  На  допомогу Галичини уряд УНР виділив 500 млн гривень, а також надав військову  та продовольчу допомогу.

Проте справжнього  об*єднання не відбулося. Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під ударами  Червоної армії була змушена залишити Київ. На плечі Зо УНР ліг увесь тягар війни з Польщею.  Акт Злуки практично втратив чинність. І наприкінці 1919р. Є. Петрушевич його денонсував.  Попри все Акт Злуки 22 січня 1919р. має історичне значення як факт об*єднання українських земель у єдиній соборній державі.