СОЗОНІВСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС

“Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-

дошкільний навчальний заклад “

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

КЕРІВНИЦТВА УЧНІВСЬКИМИ

ДОСЛІДНИЦЬКИМИ РОБОТАМИ

( ВИЗНАЧЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ РОБІТ,

ОФОРМЛЕННЯ БІБЛІОГРАФІЇ,

РЕЦЕНЗУВАННЯ)

Наукова робота – це самостійно виконане наукове дослідження певної проблеми, яке відповідає науковим принципам, має певну структуру, містить результат власного пошуку, власні висновки. Дослідницька тема повинна бути:

– актуальною як з практичної, так і з теоретичної точок зору;

– посильною для виконання за період 2–3-річної роботи в МАН;

– перспективною для подальшого продовження роботи в цьому напрямку в студентському науковому товаристві;

– достатньо забезпеченою відповідним первинним матеріалом;

– безумовно, цікавою для дослідника, що стимулює пошукову ініціативу.

Якісне виконання роботи передбачає:

 – обґрунтування теми, вибір об’єкта і визначення мети дослідження;

– добір і аналіз наукової літератури з обраної теми, розробку гіпотези;

 – складання плану та структури роботи, розробку програми іпідбір методів дослідження;

 – використання інформації міжнародної мережі INTERNETтощо;

 – проведення дослідження й узагальнення його результатів, висновки;

 – оформлення пошуково-дослідницької роботи;

 – рецензування роботи, захист отриманих результатів.

Написання наукової роботи вимагає, передусім, чіткого уявлення про рівень розробки теми, яка досліджується в науці. Ось чому потрібно ознайомитися з основною літературою, що стосується 6обраної теми. Цей етап проводиться спільно з науковим керівником. Це своєрідна спільна творча праця двох дослідників: досвідченого і початківця. Керівник пропонує молодому науковцю необхідну літературу, оригінальні статті зі спеціальних наукових періодичних видань, спрямовує зусилля учня на пошук правильного розв’язання наукового завдання, на вибір ефективного та обґрунтованого методу.

Успіх у написанні роботи значною мірою визначається умінням працювати з літературними джерелами, до яких належать навчальні підручники, монографії та наукові статті у періодичних виданнях. Пошуку цієї літератури допоможуть систематичний та алфавітний каталоги, а також різноманітні бібліографічні джерела.

Каталоги поділяються на:

– алфавітні, в яких назви творів розташовано в алфавітному порядку від прізвища першого автора чи від назви книги;

– систематичні, в яких назви творів розташовано за галузями знань;

– предметні, що містять назви творів із конкретних галузей знань.

Існують також чисельні бібліографічні довідкові видання, списки літератури у підручнику, монографії тощо.

Крім того, в періодичних виданнях, як правило, в останньому номері календарного року вміщується покажчик статей,опублікованих упродовж року.

Літературу, відсутню у вашій бібліотеці, можна замовити в іншій бібліотеці, де вона є, по міжбібліотечному абонементу (скорочено МБА).

Ефективність наукової роботи значною мірою залежить від вашого уміння орієнтуватися в науковій літературі, з якою ви працюєте.

 Літературу доцільно записувати на окремі картки, зазначаючи всі дані про працю: прізвище та ініціали автора, назву монографії, статті чи збірника статей, тез, місце, рік видання, назву видавництва чи журналу, кількість сторінок, короткий зміст або цитати. Посилює достовірність одержаних результатів комбіноване використання джерел різних типів, але дуже важливо, щоб ці джерела точно відповідали поставленим завданням і співвідносились із темою наукової роботи.

Як працювати з науковою літературою ?

1. Для отримання максимальної кількості корисної інформації при читанні дотримуйся певних правил:

 – з’ясуй назву книги або статті;

– зверни увагу на рік випуску та видавництво, щоб визначити давність та достовірність матеріалу;

– розберись в основному змісті книги та виділи факти, потрібнідля твоєї роботи;

– знайди нові або суперечливі факти, які підлягають перевірці чи критиці.

2. Під час роботи з літературою послуговуйся деякими порадами психологів, наприклад:

– читай без регресії, тобто переглядаючи очима текст, доки він не буде прочитаний увесь, і перечитуючи його знову після деякого осмислення (такий спосіб опрацювання матеріалу забирає багато часу);

– читай не окремими словами, а змістовими блоками;

– під час читання виділяй ключові слова та опорні пункти;

– роби перерви під час роботи з літературою – після кожних 20хвилин читання зроби паузу хвилин на 5, після кожної прочитаної книги відпочивай 20 хвилин.

Якість наукової роботи визначається за такими критеріями:

 – актуальність теми дослідження;

 – складність, проблемність, науковість;

 – системність і повнота в розкритті обраної теми;

 – новизна отриманих результатів;

 – аргументованість висновків;

 – грамотність викладу та культура оформлення .

Тематика науково-дослідних робіт не обмежується. Тема та зміст роботи повинні відповідати профілю секції. Назва наукової роботи повинна бути лаконічною, короткою, відповідати суті вирішеної наукової проблеми завдання, вказувати на мету дослідження та його завершеність. У назві не слід використовувати ускладнену термінологію. Треба уникати назв, що починаються зі слів «Дослідження питання...», «Дослідження деяких шляхів...», «Деякі питання...», «Матеріали до вивчення в...», «До питання...»

тощо, в яких не відбито достатньою мірою суть проблеми.Кожна робота повинна ґрунтуватися на науковій базі, мати посилання на наукову літературу, відображати власну позицію дослідника.

Наукова робота повинна вміщувати рецензію відповідного фахівця.

Наукова робота за обсягом не повинна перевищувати 30 друкованих сторінок (співвідношення теоретичної частини до практичної приблизно 1:1) і повинна мати таку структуру:

 – титульний аркуш;

 – зміст;

 – перелік умовних позначень (за необхідності);

 – вступ;

 – основна частина;

 – висновки;

 – список використаних джерел;

 – додатки (за необхідності).

 Титульний аркуш повинен містити найменування територіального відділення МАН, назву наукового відділення та назву секції;

– назву роботи;

– прізвище, ім’я, по батькові автора, назву навчального закла-

ду, де навчається автор;

– науковий ступінь, вчене звання, посаду, прізвище, ім’я, по

батькові наукового керівника (або консультанта);

– назву міста і рік виконання.

Тези.

У тезах (текст обсягом 1 сторінка) дається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального відділення МАН; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові наукові звання та посада наукового керівника.

Для зручності користування зміст подається відразу після титульної сторінки роботи із зазначенням сторінок. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури.Перелік умовних позначень, символів, будь-яких скорочень, а також словник термінів (за необхідності) складається у разі використання в науково-дослідницькій роботі специфічної (або складної) термінології, маловідомих або нових скорочень та символів і розміщується на сторінці після змісту.

У вступі необхідно розкрити актуальне значення теми, стан її вивчення, обґрунтувати важливість проведення дослідження. Його обсяг 1 – 2 сторінки.

Після визначення актуальності проблеми наукової роботи формулюється мета та завдання дослідження. Не слід формулювати мету як “Досягнення...”, “Вивчення...”, тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не саму мету.

Об’єкт дослідження – це процес, ідеалізоване явище або теорія, що породжує проблемну ситуацію й обраний для вивчення метод. Предмет дослідження міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження.

Подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети, коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом.

При обґрунтуванні наукової новизни отриманих результатів необхідно показати їх відмінність від тих результатів, які були відомі раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток тощо).

У вступі потрібно відобразити практичне або теоретичне значення наукової роботи, особливо для розвитку відповідних галузей науки, техніки та виробництва. У роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має прикладне значення – відомості про практичне застосування одер-

жаних результатів або рекомендації, як їх використати. Повідомити, на яких заходах (конференціях, конкурсах тощо) було оприлюднено (апробовано) результати дослідження, та зазначити, у скількох матеріалах (статті, тези) опубліковано результати досліджень. Отже, орієнтовна структура вступу:

1. Сутність і стан вивчення проблеми, що розглядається.

2. Актуальність обраної теми.

3. Мета дослідження.

4. Завдання дослідження.

5. Об’єкт дослідження.

6. Предмет дослідження.

7. Методи дослідження.

8. Наукова новизна.

9. Значення роботи.

10. Апробація результатів дослідження.

11. Публікації (за наявності).

Основна частина роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Кожен розділ (підрозділ, пункт чи підпункт) повинен мати назву. Особливе значення в ній належить лаконічності, виваженості й точності заголовків (логічності, доступності матеріалу). Наукова робота ні в якому разі не повинна перетворюватися в реферативний текст, коли переписуються окремі сторінки з літератури або механічно переказуються чужі думки, без найменшого вияву власної точки зору. Вживання цитат повинно виправдовуватись інформаційною доцільністю.

Доцільність цитування визначається його місцем у композиції. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.У розділах основної частини подають:

– огляд літератури за темою;

– методику досліджень і експериментальну частину (за

необхідності);

– відомості про проведені дослідження;

– аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В огляді літератури окреслюються основні етапи розвитку наукових досліджень за проблемою. Стисло, критично висвітлюючироботи попередників, потрібно назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце в розв’язанні проблеми.

Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності  проведення досліджень у даній галузі. Необхідно посилатися на наукові джерела, що дадуть змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей при цитуванні документа. Посилатися слід на останні видання публікацій. Посилання на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком, виділеним квадратними дужками [ ].

Результати власних досліджень необхідно викладати, порівнюючи їх з отриманими іншими авторами, з відображенням новизни. Аналіз повинен відображати власну позицію дослідника.

У висновках необхідно зробити короткий виклад найважливіших результатів, які були отриманні в ході роботи. Висновки мають відповідати меті та завданням дослідження, про які було повідомлено у вступі, та сформульовані відповідно до опису основної частини. Кожен окремий висновок пишеться з абзацу. Варто наголосити на важливості отриманого наукового здобутку для науки. За потреби можна сказати про перспективу даного дослідження, викласти рекомендації щодо використання отриманих результатів.

Обсяг висновків – 1-2 сторінки.

Оформлення наукової роботи є наступним. Комп’ютерний набір: текстовий редактор Word, шрифт 14, Times New Roman через 1,5 інтервал по ширині. Оригінал друкується на папері формату А-4. Відтиски на папері повинні бути чіткими. На аркушах слід залишати поля: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє та нижнє по 20 мм. Абзацні відступи становлять 5 знаків.

Текстова частина – чорного кольору. Заголовки відокремлюються від тексту зверху і знизу трьома інтервалами. Переноси слів та підрівнювання за форматом не використовувати.

Робота повинна бути виконана державною мовою. Усі сторінки роботи, враховуючи ілюстрації, додатки, повинні бути пронумерованими. Титульну сторінку не нумерують, але вона вважається першою. Нумерація починається з другої сторінки, на якій потрібно подати тези роботи. З третьої – зміст тощо. Тези, зміст, вступ, кожен розділ, висновки, літературу починають з нової сторінки. На наступних сторінках їх номер проставляють у правому верхньому кутку сторінки без крапки в кінці.

Заголовки структурних частин наукової роботи:

ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ 1, РОЗДІЛ 2, …, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ друкують великими літерами симетрично до набору (по центру).

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Номер розділу ставлять після слова РОЗДІЛ, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумеруються в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку, наприклад 2.3. (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу (за такими ж правилами).

Ілюстрації (карти, схеми, фотографії, діаграми, креслення) та таблиці подають після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації позначають словом Рис. і нумеруються послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка, наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер, назву та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу, та розміщують цей напис у правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці, наприклад: Таблиця 1.2 (друга таблиця першого розділу). Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву починають з великої літери.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій наведені у формулі. Значення кожного символу та числового коефіцієнту треба подавати з нового рядка. Рівняння та формули треба виділяти з тексту вільними рядками (вище та нижче кожної формули), за необхідності посилання нумерувати. Усі позначеннямір, одиниці фізичних величин, результати досліджень приводяться відповідно до Міжнародної системи одиниць (SI).

При написанні роботи необхідно посилатися на використані джерела, на ідеях і висновках яких розроблюються досліджувані проблеми, задачі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. Список використаних джерел пишуть з нової сторінки.

Літературні джерела оформлюються відповідно до Державного стандарту  і розміщуються в алфавітному порядку прізвищ авторів.

Під час роботи над дослідженням потрібно звертатися до енциклопедичних та тлумачних словників. Вони допоможуть з’ясувати значення певних термінів чи понять. Наведемо приклади бібліографічного опису окремих видів документів:Книга одного автора:

Гончаренко В. М. Основи теорії рівнянь з частинними похідними [текст] / В. М. Гончаренко. – К. : Вища школа, 1995. – 311 с.

Книга двох або трьох авторів:

Колмогоров А. Н. Элементы теории функций и функционального анализа [текст] / А. Н. Колмогоров, С. В. Фомин. – М. : Наука, 1989. – 624 с.

Книга чотирьох і більше авторів:

Математическая статистика и случайные процессы : Практикум [текст] / Л. Д. Вишневский [и др.]. – К. : Вища школа, 1992. – 143 с.

Окремий том багатотомного видання:

Фихтенгольц Г. М. Курс дифференциального и интегрального исчисления : В 3 т. [текст] / Г. М. Фихтенгольц. – М. : Наука, 1970. – Т. 1.

Опис статей з енциклопедій:

Динамическая система / Под.ред. И. М. Виноградова // Математическая энциклопе дия : В 5 т. – М., 1979. – Т. 2.

Опис тез доповідей:

Лакоза І. В. Дослідження системи зв’язаних нейронів [текст]/ І. В. Лакоза // Матеріали дванадцятої міжнародної наукової конференції імені академіка М. Кравчука. – К., 2008.

Опис статей із журналів:

Табачников С. Л. Дифференциальная геометрия вокруг нас [текст] / С. Л. Табачников // Квант. – 1989. – № 11. – С. 8–13.

Додатки слід оформляти на наступних сторінках після списку літературних джерел, при цьому кожний додаток необхідно наводити з нової сторінки, наприклад: Додаток А. Додаток повинен мати заголовок, який друкується вгорі (симетрично до тексту сторінки) звеликої літери.

Робота секції МАН включає:

– Заочне оцінювання науково-дослідних робіт.

– Виконання контрольних робіт з базових дисциплін.

– Захист науково-дослідних робіт.

Заочне оцінювання науково-дослідницьких робіт

Критерії:

– актуальність теми дослідження – 2 бали;

– наявність наукової новизни – 5 балів;

– обгрунтованість отриманих результатів – 5 балів;

– повнота огляду результатів, близьких до теми роботи – 3 бали;

– відповідність вимогам оформлення наукових робіт – 5 балів;

Максимальна кількість балів – 20.

Виконання контрольних завдань із базових дисциплін

Передбачається 7 завдань за трьома рівнями складності, які виконуються протягом 3 годин:

1 рівень (3 завдання) – 3 бали за кожне;2 рівень (2 завдання) – 5 балів за кожне;

3 рівень (2 завдання) – 7 балів за кожне.Максимальна кількість балів – 33.

Захист науково-дослідницьких робіт

Для захисту автору надається до 10 хвилин, для відповіді на питання – до 3 хвилин. Захист науково-дослідних робіт оцінюється за такими критеріями:

– аргументованість вибору теми і методів дослідження – 5 балів;

– ступінь самостійності і особистий внесок автора в роботу – 15 балів;

– чіткість і логічність, послідовність і грамотність викладення матеріалів – 9 балів;

– кваліфіковане ведення дискусії – 9 балів;

– культура мовлення, вільне володіння матеріалом – 9 балів.

Максимальна кількість балів – 47.

Загальна максимальна кількість балів – 100.

Усі отримані оцінки вважаються остаточними, якщо протягом однієї години після оголошення результатів учасником конкурсу не буде подано офіційної апеляції в письмовій формі.

Поради учаснику конкурсу-захисту, який виступає:

* Сумлінно готуйтесь до виступу. Визначте основну думку та ґрунтовне її підтвердження. Підготуйте наочні посібники та ілюстрації (презентацію своєї роботи).

* Запам’ятайте текст свого повідомлення. Це надасть Вам впевненість і необхідну рішучість.

* Виступаючи, якомога рідше звертайтеся до своїх записів.

* Не ставте під сумнів значимість виступу, не знижуйте свій престиж вибаченнями з приводу того, що не зовсім готові, не вмієте говорити, чи маєте мало часу.

* Силу голосу пристосовуйте до акустики і розмірів приміщення.

* Якомога менше говоріть, коли пишете на дошці, тобто коли ви стоїте до слухачів спиною.

* Не робіть великі паузи. Намагайтеся не заповнювати їх різними звуками та словами-паразитами.

* Не порушуйте регламент. Поважайте слухачів, цінуйте їх час.

* Найкращий темп виступу 75 – 85 слів за хвилину. Але потрібно час від часу змінювати темп мовлення як засіб активізації уваги слухачів.

* Чергуйте довгі речення з короткими. Довгі речення важко приймати й розуміти. Нагромадження коротких речень одне за одним робить мову монотонною.

* Основна думка повинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним.

* Слідкуйте за аудиторією. Пам’ятайте, що Ваше ставлення до слухачів віддзеркалюється ними.

* Не забувайте, що порівняння, приклади й аналогії допомагають краще зрозуміти суть справи.

* Враховуйте деякі властивості уваги:– конкретний матеріал привертає увагу сильніше, ніж абстрактний;– слухачі звичайно зосереджуються краще на тих моментах, які промовець підкреслює;

– відновлює увагу емоційний рух виступаючого в напрямку до аудиторії;

– завоювати увагу можна, говорячи про щось несподіване, нестандартне.