Фанфік
За романом Стендаля «Червоне і чорне»
До Жульєна прибув посланець з листом від Матильди: вона вимагала його негайного повернення до Парижа. Коли вони зустрілися, Матильда показала йому лист від батька: той звинувачував Сореля в користолюбстві і лицемірстві та повідомляв, що ніколи не погодиться на шлюб між Матильдою і Жульєном. З’ясувалося, що маркіз звернувся до пані де Реналь, щоб вона надала які-небудь відомості про колишнього вихователя її дітей. Лист-відповідь приголомшив маркіза. Пані де Реналь, засліплена ревнощами, пише дуже докладно, що «бідність і жадібність спонукали цього юнака, здатного на надзвичайне лицемірство, звести слабку і нещасну жінку, таким чином створити собі становище та вийти в люди. Жульєн не визнає жодних законів релігій, а одним із способів досягти успіху для нього є зваблення жінки».
«Я не смію засуджувати пана де ла Моля ,- вимовив Жульєн, дочитавши до кінця,- він учинив правильно і розумно. Який батько погодиться віддати свою кохану доньку такій людині? Прощавайте!» Сівши в поштову карету, Жульєн помчав до Вер'єра.
Він приїхав у Вер'єр уже після полудня, коли люди вже повертались додому із церковного богослужіння. Відразу після приїзду зайшов до торговця зброєю. У нього він придбав пістолет, попросивши зарядити відразу в крамниці. Жульєн попрямував до будинку де Реналя, ні з ким не спілкуючись по дорозі. Він був дуже стривоженим, ішов швидким кроком і ніби із заклеєним ротом.
Ховаючи пістолет від оточуючих, він все розмірковував про своє майбутнє. Хоч його серце і горіло від ненависті, Сорель розмірковував дуже холоднокровно, неначе раніше намагався вбити людину. Він знав, що після вбивства коханої його чекає важка доля. Жульєн усе продумав до дрібниць, він бажав померти біля неї: «Я не можу її пробачити, але я не зможу жити із цим. Отже, краще не жити»,- запевняв себе Сорель.
Дійшовши до будинку де Реналь, увійшов у двір. На ґанку він побачив пані де Реналь, що гралась із Станіславом. Сорель знав, що це вона, але стоячи за її спиною, не бачачи її рис обличчя, йому було легко навести пістолет. Сорель весь тремтів, він наче не мав сил натичнути на гачок, адже пісвідомо не хотів, щоб це бачиш її син.
Після хвилини вагань Жульєна, його помітив Станіслав, який дуже зрадів поверненню гувернера. Його мати, навпаки, збентежилась після слів сина. Повернувшись, вона побачила свого коханого з пістолетом і ще більше перелякалась: ноги її не тримали, тіло не слухалось, в грудях не вистачало повітря.
Коли ж Сорель побачив обличчя своєї коханої, його рука мимовільно відпустила пістолет, пробіглись мурашки по шкірі. Збентежений, він не знав, чого хоче більше: вистрелити в пані де Реналь чи обійняти її. Врешті, любов юнака перемогла і він впав на землю та заплакав, дуже щиро, що не було притаманно такому лицеміру.
Після того випадку Жульєн кілька днів не виходив із кімнати. Він ненавидів себе за те, що хотів убити єдине кохання свого життя. Минув тиждень. Жульєн вирішив прогулятись рідним містом перед від’їздом. Він виглядав дуже привітним і веселим: з усіма вітався, радо розмовляв. І тут незабаром почув від хлопчика: мер де Реналь помер три дні тому і вчора його поховали. Тепер він зрозумів, що має робити далі.
Наступного дня, вранці, Жульєн Сорель прийшов до будинку де Реналь і вирішив залишитись. Нарешті великий лицемір, прихильник Наполеона відчув себе щасливим, у справжній сім'ї.
Виконав учень 10 класу
Великогаївської ЗОШ I-III ст.
Вовчанський Євген