Формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови, літератури та в позаурочний час

Сьогодні випускник школи повинен бути фізично, психічно, соціально, морально здоровою особистістю з високим рівнем громадянської відповідальності; готовим до самостійного вибору власного шляху в житті та компетентним в усіх сферах діяльності, щоб уміти вирішувати глобальні завдання, які ставить перед ним суспільство ХХІ століття. Державі потрібна ініціативна, креативна й конкурентноспроможна особистість, яка здатна до саморозвитку, має бажання та можливість реалізувати себе творчо. У наш час ведеться робота над формуванням всебічно розвиненої особистості з потребою у саморозвитку та самореалізації, а без досконалого знання мови чітко і ясно висловлюватися неможливо. Сучасній людині на сьогодні для успішної самореалізації необхідні три ключових компоненти: креативність, володіння інформаційними технологіями й комунікативними навичками.

Комунікативна компетентність - здатність особистості застосовувати у конкретному виді спілкування знання мови, культури усного й писемного мовлення, використовувати засвоєні вміння й навики в життєво важливих для певного віку сферах і ситуаціях спілкування, способи взаємодії з людьми, що оточують її та перебувають на відстані.

Стратегічні завдання вчителя-словесника — відродити пріоритетний розвиток особистості на основі вивчення мови, літератури, а також культури, традицій та звичаїв народу. Сьогодні йдеться про формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися — одним словом, компетентної особистості.

Комунікативна компетентність — це складова життєвої компетентності, і, за визначенням І. Г. Єрмакова та Д. О. Пузікова, «включає сукупність здатностей, пов'язаних з ефективним спілкуванням, а саме: володіння рідною та іноземними мовами, знання, вміння та навички, пов'язані із застосуванням засобів комунікації, наявність умінь, пов'язаних із розумінням психологічних особливостей спілкування, здатність та готовність до реалізації навичок уникнення та розв'язання конфліктів, володіння навичками самопрезентації» [15, с. 35].

На думку науковців (В.О.Кальней, С.Є.Шишов та ін.), компетенція – це загальна здібність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, які надбані завдяки навчанню [4, с. 38].

Над проблемою комунікативної компетентності працювало багато вчених, зокрема у своєму науковому дослідженні спиралася на роботи І. Г. Єрмакова, Д. О. Пузікова, Г. М. Несен, І. В. Родигіної, Л. В. Сохань (компетентнісний підхід до навчання), О. І. Пометун, Л. І. Пироженко (інтерактивні технології), А. С. Бєлкіна (технологія «Створення ситуації успіху»), О. М. Пєхоти, Т. В. Гришиної (освітні технології), В. Д. Шарко, Ю. В. Васькова (педагогічні теорії, технології, досвід) тощо.

Психологічні аспекти проблеми формування мовленнєвої компетенції відображено в працях Л. С. Виготського, М. І. Жинкіна, П. Я. Гальперіна, І. Я. Зимньої, І. О. Синиці, Л. В. Щерби, А. М. Леонтьєва, А. К. Маркова. Особливе значення мають дослідження мовленнєвої діяльності у працях Л. С. Виготського, зокрема основні положення його теорії мовленнєвої діяльності. Система роботи над зв'язним висловлюванням у сучасній школі в межах мовленнєвої дії розглядалась у працях В. І. Капінос.

Сучасні вчені-методисти О. М. Біляєв, Є. П. Голобородько, Ю. М. Караулов, Л. І. Мацько, Н. А. Пашківська, М. І. Пентилюк також розробляли педагогічні й методичні питання з формування мовленнєвої компетенції.

Велику увагу вмінню вправно користуватися мовою, відчувати красу слова приділяв В. О. Сухомлинський.

Видатна педагог-практик Софія Русова зазначала: «Чим глибша прірва між різними типами знань, потрібними для життя і тими, що подаються школою, тим менший вплив школи на майбутнє життя учнів». Тому, працюючи над проблемою підготовки комунікативно спроможного та життєздатного випускника школи, формуємо компетентнісно орієнтовану особистість, щоб не допустити деструктивних життєвих криз, подолати системну суспільну кризу.

Основною метою комунікативної компетентності є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними й стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим. Щоб цього досягти, необхідно вслуховуватися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень. Треба активно розвивати своє мовлення: вчитися усно й письмово викладати власні думки й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І, навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами.

Грамотне, багате мовлення — це не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів, це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

Отже, комунікативно-мовленнєва компетентність має особливе значення в житті людини, тому її формуванню слід приділяти багато уваги.

У процесі роботи з дітьми дійшла висновку, що кожен учень унікальний, здатний до самоактуалізації, до розвитку власних творчих здібностей. Одним із найперспективніших шляхів виховання самостійної, комунікативної, ініціативної, вдумливої особистості, озброєння її необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання.

Найперше завдання вбачаю в тому, щоб сприяти підвищенню культури мовлення, яка є показником рівня культури думки. А щоб говорити й писати добре, правильно, треба вміти добирати в конкретній ситуації спілкування найдоречніші мовні засоби. На своїх уроках намагаюся викликати в душі дитини прагнення до вироблення мовної майстерності, якій властиві образність та творчість. Досягти цього можна тільки навчаючи, систематично спостерігаючи за словом, перетворюючи думку на слово.

Учень повинен розуміти, що система мовленнєвих умінь (вести діалог, сприймати, відтворювати і створювати усні й писемні монологічні та діалогічні висловлювання різних видів, типів і жанрів) необхідна у різноманітних життєвих ситуаціях.

Тому робота вчителя-мовника повинна бути орієнтована не тільки на вивчення орфографії та пунктуації без зв'язку з живою людською мовою, а й на формування мовленнєвих компетенцій учнів шляхом розвитку мовної інтуїції, вироблення в учнів здатності бачити кінцеву мету своєї діяльності, самостійно знаходити оптимальні шляхи її досягнення і впливати на результат шляхом саморегуляції навчальної діяльності, що зумовлюється пізнавальною діяльністю школяра, сформованістю його світогляду, саморозвитком і самореалізацією особистісного «Я», що, в свою чергу, формує креативну особистість.

Педагог повинен не стільки говорити сам, скільки сприяти розвитку мовлення та формуванню мовної культури учнів і розкривати перед ними її функціональні можливості як засіб взаємодії з іншими людьми. Тому вважаю за необхідне на кожному уроці приділяти велику увагу роботі над збагаченням словникового запасу, над лексичним значенням слів та словосполучень.

Впровадження комунікативної компетенції в навчальний процес поєдную з використанням інтерактивних технологій, які допомагають організувати роботу з учнями як з повноправними учасниками і творцями уроку. Тому підтримую ідеї О. Пометун та Л. Пироженко, які зазначають, що інтерактивна технологія навчання — це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та перед усім класом завдання [17, с.27]. У роботі з дітьми надаю перевагу такому поєднанню, яке найбільше збігається з моїми переконаннями. Адже учні навчаються спілкуватися, вести переговори, розв'язують проблеми й конфлікти; розвивають уміння працювати в команді, відчуваючи себе членом команди, брати відповідальність на себе та розділяти її з іншими, аналізувати результати діяльності; виробляють навички роботи з джерелами інформації, ведення дискусії, обстоювання особистої думки.

Зважаючи на те, що один і той же урок або технологічна ситуація на ньому різним дітям дає різний життєвий і пізнавальний досвід, у своїй роботі спираюся на технологізоване навчання, яке своїми інтегративними та комунікативними функціями дає змогу всім учням працювати більш-менш злагоджено, цілеспрямовано, формуючи спільні й науково обґрунтовані знання й способи їх здобуття, що, однак, зовсім не виключає своєрідності сприйняття й розвитку кожної дитини. Навіть одне й те ж слово по-різному сприймається тим, хто його мовить, і тим, до кого мовиться.

Учнів треба навчати прийомам розумових дій і накопичувати в них «банк» мислительних операцій. Тоді школярі зможуть у своїй пізнавальній діяльності використовувати відому готову операцію (за аналогією; репродуктивний рівень), або з елементів кількох операцій утворити ситуативну (реконструктивний рівень), або на основі досвіду скласти власний результативний хід пізнання (творчий рівень).

Першим кроком учителя у створенні необхідного мікроклімату є вміння зацікавити учня у вивченні предмета, адже тоді робота школяра на уроці проходитиме за етапами: цікаво – хочу дізнатися – я можу – я знаю – я вмію – я роблю висновки. Зацікавленість у вивченні предмета, у свою чергу, зробить учня спостережливим дослідником, цікавим співрозмовником. А спостережливим дослідником, цікавим співрозмовником може бути людина, яка приділяє увагу змісту мовлення, вміє поєднати мовленнєві вміння (аудіювання, читання, говоріння, письмо); вбачає взаємозв'язок між мовленнєвими уміннями як найважливішу передумову ефективності використання мовленнєвої компетенції; доцільність використання різних форм мовленнєвого етикету. Тому формування мовленнєвої компетенції у учнів займає чільне місце у розв'язанні зазначених завдань: формуванні креативної особистості.

І, звичайно, на сучасному етапі розвитку суспільства невід'ємною складовою навчального процесу є розвиток технологічних та інформаційних вмінь та навичок учнів. Тому активно впроваджую в навчанні дітей комп'ютерні технології, які полегшують виконання поставлених завдань, розвивають уміння працювати з комп'ютерними програмами та довідниками.

Вважаю, що головним завданням уроків української літератури є вивчення творів в атмосфері емоцій, дискусії, роздумів, аналізу. Твір повинен сприйматися не лише розумом, а й серцем. Так, під час вивчення літературної казки «Фарбований Лис» І.Я. Франка 5 клас, дискутуючи, поділився на дві групи: одні вважали, що брехня та ошуканство повинні бути жорстоко покарані (у казці звірі, люті за те, що так довго давали себе дурити, кинулися на нещасного Лиса Микиту й розірвали його на шматочки), інша група учнів не погоджувалася з такою кінцівкою казки, стверджуючи, що навіть найбільшому злодієві необхідно давати шанс на виправлення. Дискусійна модель навчання сприяє виробленню в учнів розглядати порушені проблеми з різних точок зору, сперечатися, переконувати, щоб у майбутньому вміти орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях.

Починаючи вивчення теми, завжди ставлю перед дітьми проблемне питання, яке вони осмислюють протягом уроку. Дуже цікаво чути міркування юних філософів, які вільно висловлюють свої думки і не бояться, що вони можуть бути неправильними. У такий спосіб учні опановують ефективні техніки й презентації своїх аргументів.

Традиційними стали в системі роботи такі методи, як «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Навчаючи - вчуся»,« Займи позицію», «Робота в парах», «Коло ідей» тощо. Щоб зробити процес навчання учнів на уроках української мови та літератури більш емоційним, яскравим, цікавим, розвинути творчу уяву і мислення школярів, їх організаційні та комунікативні здібності надаю перевагу ігровим формам і методам роботи, наприклад, «Мудра сова», «Зіпсований телевізор», «Юний письменник» та багато інших.

З метою навчити осмислювати зміст слів, збагатити лексичний запас учнів, розвивати образне мислення школярів, постійно використовую на уроках української мови різноманітні види диктантів: словникові диктанти (у 5-6 класах у малюнках), синтаксичні, вибіркові, пояснювальні, розподільні, малюнковий асоціативний кущ, диктанти-загадки, творчі диктанти, «Знайди зайве слово», диктанти за аналогією, фразеологічні диктанти, «Склади диктант за орфограмою», використовую лексичні тренажери, вправи «Конструктор слів». Одним із улюблених завдань учнів є виправити деформований текст, розкривши дужки й поставивши слова у потрібній формі. Словникову роботу намагаюся проводити у захоплюючій, цікавій формі. Наприклад, під час вивчення теми «Синоніми», пропоную дітям завдання «Знади зайве слово» . Подається ряд слів-синонімів, серед яких одне слово – зайве. Учні повинні довести, що саме це слово є зайвим, визначивши його лексичне значення. Ефект цього завдання підсилиться, якщо використати тлумачний словник. Далі завдання можна ускладнити, запропонувавши дітям підібрати синоніми до «зайвого» слова, скласти з дібраними словами речення, щоб уживання цих слів було доречним. На уроках розвитку зв`язного мовлення використовую такий вид роботи як асоціативний кущ. Найефективнішим цей вид роботи є при написанні або усному складанні творів-описів. Асоціативне слово подається у малюнку, що дає можливість найточніше та найвиразніше уявити образ, який описують учні. Словникові диктанти у малюнках дають можливість не лише розвивати орфографічну грамотність школярів, а й формувати чистоту та багатство мовлення (при написанні цих диктантів, учні повинні поставити наголоси у словах).

Поступово у середніх та старших класах словникова робота ускладнюється. В учнів треба розвивати вміння вільно використовувати слова: самостійно розуміти нові випадки застосування вже знайомих слів за аналогією, здогадатися про значення нового слова, вміти вибрати найбільш вдале у відповідному випадку, конструювати зі слів різні види речень і вводити їх у текст. Майже на кожному уроці намагаюся використовувати лексичні тренажери, які дають можливість не лише з`ясувати значення незрозумілих для учнів слів, а й розвивають уміння доцільно використовувати слова у мовленні, допомагають визначити походження слів та їх стилістичне забарвлення.

У старших класах для вдосконалення в учнів навичок та вмінь, необхідних для вирішення комунікативних завдань, що пов`язані із повсякденним життям, використовую пізнавальні словникові завдання і вправи комунікативного характеру: «Гра слів», доповнити речення, завершити висловлену думку; виділене слово замінити фразеологізмом; робота з деформованим текстом, замінити в реченні одні мовні одиниці іншими, доповнити певну семантичну групу слів, описати предмет у різних стилях, робота зі словниками, скласти твір-мініатюру за опорними словами. Улюбленим видом завдань старшокласників є гра «Коректор». Наприклад, визначте види помилок і відредагуйте речення щодо точності їх смислу: На ювілей мама запросила найближчу подругу та рідню. Вона обов’язково приїде. Цікавою щодо вироблення комунікативної компетентності є вправа «Гра слів».З`ясуйте, яких значень набуває іменник стіл у поданих словосполученнях. Складіть речення з трьома з них на вибір:Письмовий стіл, обідній стіл, святковий стіл, багатий стіл, солодкий стіл, туалетний стіл, вегетаріанський стіл.

Словникова робота на уроках літератури збагачує культурний рівень учнів, учить їх уважно ставитися до художнього слова, розуміти його. Головна мета словникової роботи – набуття учнями свободи орієнтації у змісті тексту, яка дозволяє здійснити багатоаспектний аналіз художнього твору.

Наприклад, у 5 класі одне із завдань звучить так: Про яку Державну Таємницю Недороль розповів Алі? Чи можна цю таємницю вважати вагомою, вартою формулювання «державна»? Знайдіть значення цього слова у словнику. Обґрунтуйте свою відповідь прикладом з тексту (Г. Малик «Незвичайні пригоди Алі…»).

Не менш важливим для розвитку мовленнєвої діяльності є переклад, особливо в умовах спорідненої двомовності, який є засобом двомовної та багатомовної комунікації між людьми у різних галузях їхньої діяльності, від побутової розмови до офіційно-ділового спілкування. Його компетенція охоплює широкий спектр видів діяльності: безпосереднє забезпечення письмового і почасти усного перекладу, обмін інформацією між носіями різних мов. Перекладач здійснює переклад текстів різних типів (суспільно-політичних, науково-популярних, художніх, ділових тощо). Тому він повинен розуміти сутність мови як суспільного явища, усвідомлювати її зв’язок з мисленням, культурою та суспільним розвитком народу; знати її рівні; основні одиниці мови і мовлення; володіти функціональними властивостями мови; основними видами мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письма), вміти творчо підходити до процесу перекладу в різних ситуаціях.

Уникнути шаблонності, одноманітності у роботі мені допомагає використання інтерактивних форм та методів: «Асоціативний кущ», «Сенкан», «Гронування», «Редактор», «Спринт», «Так чи ні», робота в парах та групах та ін. «Мозковий турм» — прийом швидкого некритичного висловлення думок, за допомогою яких можна швидко генерувати численні ідеї з певної проблеми або теми для подальшого обговорення. Зазвичай використовую його на вступних та узагальнювальних уроках, особливо якщо діти мають певні знання з попередніх занять або життєвий досвід. Наприклад, перед вивченням біографії письменника задаю учням запитання: Що таке «слово» і яке місце воно посідає в житті людини?

Розглядаючи тему «Мова — найважливіший засіб спілкування, пізнання та впливу» (8 клас), за допомогою «Мозкового штурму» пригадуємо різні засоби спілкування. Потім намагаємося передати інформацію невербальними засобами та робимо висновок про важливість мови.

Починаючи з 5 класу, поступово застосовую на уроках мови та літератури твори-мініатюри або твори-п’ятихвилинки (есе). Твір – п’ятихвилинка (есе) — це неформальний твір (можна писати, не переймаючись стилістикою), мета якого полягає в тому, щоб зібрати та систематизувати думки учнів. Головне — писати не зупиняючись.У результаті цієї діяльності учні починають продукувати значну кількість ідей, мислити менш шаблонно.

Застосування інтерактивних методів сприяє формуванню в дітей уміння співпрацювати, розвиває такі якості особистості, як толерантність, прагнення до демократичного діалогу, дає змогу забезпечити засвоєння інформації учнями і бути активним учасником процесу пізнання, який відбувається в комунікативній взаємодії, співробітництві або дискусії; навчитися аналізувати та оцінювати себе й навколишній світ.

Під час уроків намагаюся довести учням, що мова – найважливіший засіб спілкування, тож дуже важливо, вивчаючи слово, пізнавати світ, розвивати особистість як найвищу цінність суспільства.

На мою думку, види уроків, які впроваджую у своїй роботі, допомагають відійти від стандарту, підштовхнути учня до власного, неповторного, індивідуального, особливого погляду на життя. Цікавими і важливими для розкриття особистості є такі різновиди уроків, як урок-казка, урок-подорож, урок-вікторина, урок-гра, урок-диспут, урок-конкурс, урок-театральна вистава тощо.

На таких уроках створюється ситуація довіри та успіху, і за таких обставин дитина розкривається, може повірити у свої можливості, реалізуватися як творча особистість, сміливо продемонструвати свої здібності.

І як результат: учень-випускник не тільки володіє знаннями, уміннями та навичками з предмета, але й уміє формулювати власну точку зору, відстоювати свою позицію, співпрацювати в групі, колективі, мати коло однодумців, бути комунікабельною, толерантною особистістю..

Будь-які зміни, нововведення – нелегка, кропітка праця. Це невдачі і прорахунки, промахи і поразки, але водночас це і знахідки, досягнення, здобутки, успіхи, перемоги. Важливо, щоб у цьому процесі учні займали не пасивну позицію, були не спостерігачами, а співтворцями уроку. І це сприятиме формуванню комунікативної компетентності, вихованню успішного, конкурентоспроможного громадянина України.

Отже, учні мають чітко розуміти - те, що є надбанням на уроці, можна використовувати у практичній діяльності, що наше життя пов’язане зі спілкуванням, а, таким чином, із мовою, мовленнєвою діяльністю та мовленнєвими компетенціями, набутими на уроках. Тому мовленнєві компетенції є важливими для кожної людини, а робота по створенню висловлювань відповідно особистісним комунікативним мотивам допомагає подальшій самореалізації як в школі, так і поза нею.

Додаток 1

Список використаних джерел:

1. Новий Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти{Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 538 від 07.08.2013}[Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.lp.edu.ua/Institute/IGS/IPP/WebRC/issues/Issue%204/Snyadanko.pdf.

2. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання. Українська мова. 5-12 класи // Н.В.Бондаренко, О.М.Біляєв, Л.М.Паламар, В.Л.Кононенко. - Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2005

3.Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин. Українська література. 5-12 класи / Іванюк О.М., Гуйванюк Н.В. – Чернівці : Видавничий дім « Букрек», 2005.

4.Каляєв О. М. Культура мовлення вчителя-словесника // Дивослово. — 1995.

— № 1. - С. 37-41.

5. Голуб 11. Компетентнісне навчання — це актуально // Дивослово. — 2012. — № 6. — С. 60-62.

6.Кучерук О. Уміння — передусім. Компетентнісний підхід до формування національно-мовної особистості // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2008. — № 10. — С. 18-24.

7.Леонтьєв А. //. Мова, мовлення, мовна діяльність. - К., 1989. — 123 с.

8.Мацько Я. Матимемо те, що зробимо // Дивослово. — 2001. — № 9. — С. 2-3.

9.Михайлюк В. Переклад у формуванні культури ділового мовлення //Дивослово. — 1999. — № 7. — С.26-29.

10.Тараненко І. Розвиток життєвої компетентності та соціальної інтеграції : досвід Європейських країн / І. Тараненко; за ред. І. Г. Єрмакоаа // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільстві. — К. : Контекст, 2000.

11.Т.Моісеєва, Н. Лисенко. Мовленнєво-комунікативний розвиток школярів на уроках словесності.// Дивослово. К.:2011.-№5.- 2с.

12. Гнаткович Т.Д., Ходанич Л.П. Урок як форма організації навчання. Навчально-методичний посібник для вчителів-словесників. - К.: 2007.-151с.

13. Богданець Н. І. Система роботи з формувань в учнів комунікативної компетенції // Педагогічна скарбниця Донеччини.— 2004.— № 2.

14. Бондар В. І. Дидактика,— К.: Либідь, 2005,- 264 с.

15. Єрмаков І.Г., ПузіковД. О. Проектне бачення компетентнісно спрямованої 12-річної середньої школи.— Запоріжжя: Центріон, 2005.

16.Пєхота О. М. та інші. Освітні технології: Навч.-метод, посібн.— К.: А.С.К., 2001,- 256 с.

17.Пометун О., ПироженкоЛ. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-методичний посібник,- К.: А.С.К., 2004 - 192 с.

Додаток 2

Тема: Література рідного краю

Я не молюсь. Я зроду тут живу…

Літературний портрет Марини Брацило

Мета: Ознайомити учнів із творчістю поетеси-землячки Марини

Брацило, викликати інтерес до неї як поета й особистості;

допомогти зрозуміти основну думку поезії, заглибитися у

зміст віршів, відчути їх своєю душею; розвивати творче

мислення, вдосконалювати вміння аналізувати та

досліджувати твори, збагачувати лексичний запас учнів,

уміти використовувати лексику відповідно до поставленої

теми; орієнтуватися в прочитаному й знаходити

підтвердження своїх думок у тексті;

виховувати високі моральні якості, любов до рідного краю.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Форма уроку: урок-дослідження

Обладнання: портрет поетеси, збірка поезії Марини Брацило «Шовкова

держава», диски із записом пісень у виконанні поетеси,

ілюстрації до прочитаних творів, ноутбук, телевізор.

Випереджувальні завдання: проаналізувати поезії Марини Брацило, дібрати для

читання (напам’ять) твори, які найбільше сподобалися,

навчитися співати пісні «Доторкнись», «Розкажи мені сон

чарівний», намалювати ілюстрації до творів.

Епіграф:

Я прийду і піду.

І залишаться вірші…

Марина Брацило

ХІД УРОКУ

Організаційний момент
Мотивація навчальної діяльності

Вчитель

Переді мною очі парами: Допитливі, розгублені,сумні. Є затуманені і є захмарені,а ці Всміхаються мені. Знайти б оте чарівне слово, щоб Ним серця заполонить. Що не кажіть, але для цього на Світі варто жить!

Вчитель

Я й справді дуже хочу знайти для вас оті чарівні слова, які б звучали на кожному уроці української мови та літератури і які б дійсно змогли заполонити ваші серця і назавжди залишити приємний слід у ваших душах.

Згадайте, будь ласка, вивчені вами на попередніх уроках прислів’я та приказки про слово, мову, літературу, книги.

Учень

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.

Будь господарем своєму слову.

Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.

Від меча рана загоїться, а від лихого слова – ніколи.

Від теплого слова і лід розмерзається.

Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.

За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.

З пісні слова не викидають і свого не вставляють.

Краще переконувати словами, як кулаками.

М'які слова і камінь крушать.

Вчитель

Отже, слово – це зброя, якою необхідно навчитися володіти вправно. І ми цього вчимося на кожному уроці української мови та літератури.

Вправа «Корабель очікувань»

Біля дошки розташовується «корабель очікувань». Пояснити дітям, що весь клас перебуває на початку важливого шляху, і для того, щоб шлях був успішним, треба визначити, що учні очікують від роботи на цьому уроці. Запропонувати п’ятикласникам продовжити речення: «Від цього уроку я очікую…». Свої очікування учні записують на аркушиках, які приклеюють до «корабля очікувань». Коли вітрила «корабля» напнуться вітром — очікуваннями від заняття, можна вирушати у плавання по уроку «Література рідного краю. Я не молюсь. Я зроду тут живу… Літературний портрет Марини Брацило».

Вчитель

Запоріжжя ... Золота, чарівна сторона. Земля з багатовіковою історією мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя, незалежність. Запоріжжя ... Земля із щедрою природою, чарівною піснею і мудрими, талановитими людьми.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

1. Назвати видатних людей, народжених на Запоріжжі. (Галина Малик, Влад Яма, Станіслав Тельнюк, Денис Силантьєв, Гоша Куценко та багато інших).

Ш. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

На сьогоднішньому уроці ми ознайомимося з життям і творчістю поетеси-землячки Марини Брацило, справжнім нащадком наших волелюбних предків-козаків; людиною, яка по-справжньому любила рідну землю, людей, життя, несла у світ добро, і радість, і любов.

Учень

«Колись у дитинстві мені дуже подобалося спостерігати за перекоти-полями: котяться собі рослинки, гнані вітром… Втім, зупинитися їм було важко. Як і зрозуміти, куди їх занесло. З людьми іноді трапляється те саме. Проте, як на мене, ми великою мірою визначаємося тим, звідки ми родом. Ми – те що нас оточувало з дитинства. І у кожного є місця, де він – вдома.

Для мене це Хортиця, Степ і Море. Можливо, саме тому їх так багато у моїх віршах і не тільки. І я їм безмежно вдячна за те, що вони у мене є… А я, своєю чергою, є у них. І почуваюся їхньою маленькою, але невід’ємною часткою.

Блукаючи Островом, розминаю в пальцях пучечок чебрецю… Що я маю відчути – тут, де навіть вітри падають навколішки? І все так – спадком вольниці – розкинулась Хортиця. І все так – ятаганом турецьким – занесено над нею місяць. І все так – незмінною вартою – чатують у скелях душі братів моїх. Блукаючи Островом...

Учень

ХОРТИЦЯ

Я не молюсь. Я зроду тут живу
В зеленому, дзвiнкому пантеонi.
В сторiччями цiлованих долонях
Я кроками розхитую траву.
Щороку, як весна розкриє браму,
Над нею свiтло тьмарять журавлi.
Iх стiльки припадало до землi,
Що вся вона вцiлована сльозами.

Яке над нею осiянне плесо,
Якi у серцi спалахи сторiч!
У пам’ятi – iконостас облич,
Я єсмь сама ця пам’ять безтiлеса.
Та не чекайте смутку чи жалю –
Я iнша суть, не Божа благодать,
Не знаю слiв, не вмiю сумувать,
Один лиш спогад здавна я люблю:

Вони все тi ж, хоч як Земля старi,
Та тiльки боронити нас не вiльнi,
I все-таки, лиш душi їхнi виннi,
Що скелi оживають на Днiпрi.
Потомляться – їм душу дам нову,
I хай затиснуть грудочку у жменi,
Хай в чужинi помоляться за мене…
Я не молюсь. Я зроду тут живу.

Словникова робота

Пантео́н— група богів, що належать до якоїсь однієї релігії або міфології, також храм або будівля, присвячена всім богам будь-якої релігії. Пантеон — загальна назва для місця поховання відомих людей.

Бра́ма — великі ворота, здебільшого при монументальних спорудах. Брами широко застосовувалися в стародавніх містах, фортецях,монастирях тощо, де часто були складними будівлями з оборонною баштою або церквою вгорі.

Пле́со — відносно широка, з спокійною течією ділянка річки між двома перекатами, закрутами. Річка розлилась плесами, як добрі озера.

Іконоста́с — стіна з ікон у храмі східного обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.

Учитель

З давніх–давен на плодючу ниву української культури виходили плугатарі і сіячі, несли родючим землям зерна віри людської, надії щирої, добра безмежного. Особливе місце в могутньому поступі нашого народу належить жінкам: княгиня Ольга, Роксолана, Маруся Чурай, Софія Русова, Леся Українка, Олена Теліга, Ліна Костенко. Більшість із названих – поетеси.

Сьогодні будемо вести розмову про чудову людину, мудру жінку, яка успадкувала найкращі риси своїх попередниць: патріотизм, щедрість, доброту, розум, небайдужість, любов до людей та рідного краю.

Поетеса запорізького краю Марина Анатоліївна Брацило - Талант поета, Божий дар.

Отже, сьогодні ми поринемо в таїну художнього слова поетеси, і хай поезія допоможе нам якщо не розв’язати, то принаймні збагнути суть надзвичайно важливих проблем: що таке життя? У чому його сенс? Як не розмінятися на дрібниці? Хто ми в очах світу і яку маємо вартість? Адже нас, юнь ХХІ століття, особливо тривожить майбуття. Яким воно буде?

Звучатиме сьогодні поезія Марини Брацило, яка допоможе вам зрозуміти світ. Хотілося б, щоб її твори дали вам духовну поживу, щоб у ваших думках не залишилося місця злу, жорстокості, нікчемності, а щоб проросли зернята доброти, людяності.

Бесіда з учнями:

-Як ви розумієте епіграф нашого уроку? Давайте запишемо його у зошити.

–Давайте разом подумаємо, як епіграф пов’язати з темою нашого уроку?

Підсумок

Ці слова говорять про призначення людини на Землі-жити по правді, з відкритим серцем, даруючи всім добро, милосердя, любов. Бо людина в цей світ приходить і відходить, а після неї залишаються її діяння. І чим більше хороших справ залишила по собі людина, тим довше пам'ять про неї житиме у наших серцях.

Учень

2 грудня 1976 р. у Запоріжжі на Хортиці привітала світ Марина Анатоліївна Брацило, поетеса, журналістка, чиє ім'я Американський Біографічний Інститут включив до Міжнародного словника видатних особистостей.

Віковічна Хортиця з її ковилою, Славута колисали Маринку. Батьки в єдиній дитинці душі не чаяли. Складалося враження, що тато й мама жили, щоб перелити своє найкраще в Маринку. Батько, інженер, родом з Гуляйполя. Мама з Павлограду - керівник запорізьких „Мальв” і натхненниця товариства „Козацька Вольниця”, працювала в музеї на Хортиці, займалася етнікою, козацтвом. Нерідко в експедиції, на екскурсії з собою брала донечку. А влітку – в махновський степ до бабуні, яка переливала свою любов, свої знання в онуку. І Азовське море, адже Марина – значить "морська діва" (це вона любила підкреслити)! Знань до неї йшло багато, здебільшого з українознавства, і вона їх уміла брати. Чи не тому у Маринки відсутня дитяча поезія, складалося враження, що вона народилася Поетом, композитором і виконавицею.

Марина дуже рано почала читати й писати. Уже в 1 рік і 8 місяців вона читала вірші Некрасова по 20 куплетів. У неї була російськомовна бабуся-няня, яка і навчила. А в три роки Марина вже добре читала.

У три з половиною роки почала писати вірші. У неї був блокнотик, на якому вона написала «Пісні Марини Брацило». А перший вірш Марина присвятила мамі на день народження про перший пролісок.

З 1984 по 1991 роки навчалася в СЗОШ № 43, з 1991 по 1994 роки - СЗОШ № 20.

Учень

65-річна вчителька української мови і літератури Ганна Черкаська згадує:

«Після школи на Хортиці була 20 школа, ті три роки, коли наші стежки з Маринкою тісню переплелися. Я – вчителька, Маринка – учениця. Я готувала дітей до участі у Всеукраїнських олімпіадах, тому були безкінечні розповіді про мову, слова, літературу. Як ця білява красуня вміла слухати! Інколи вона казала: "Ви розповідаєте про поета так, наче були знайомі". З тих часів Маринка відкрила для себе Маланюка, Телігу, Ольжича.

Ми їздили разом до Львова, Тернополя, Рівного, мандрували старовинними вуличками цих міст, отримували насолоду в книжкових крамницях. Ми жили в готелях, вечорами гуртувалися, Маринка багато співала власних пісень. Талановиті, а часом геніальні рядки цієї дівчинки, теплим голосочком під її гарну музику не залишали байдужими нікого. Жодного "блату" у мене не було, всі перемоги були чесними. Марина кожного разу посідала перше місце і, здавалося, що це так легко, що так і має бути.

Це був час вибору: мама хотіла, щоб Маринка йшла в медичний, але переміг філфак. І от уже Маринка на практиці в школі, телефонує, розповідає, як зачарувала учнів розповіддю про поетів Празької школи. Далі була дипломна робота про поезію Євгена Маланюка».

Учень

Вищу освіту здобувала в Запорізькому державному університеті на філологічному факультеті за спеціальністю українська мова та література (1994–1999 роки) та в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України на аспірантурі за спеціальністю етнологія (1999–2004 роки).

Працювала: коректором у ЗМІ; літредактором у давництвах «Факт», «Смолоскип»; редактором у журналах «Пані», «Вона», «Даша»; контент-редактором сайту IVONA.

З 1997 року член Національної спілки письменників України. У 1998–1999 роках — голова Запорізького обласного літературного об'єднання імені М. Гайдабури.

10 квітня 2012 року раптово помер 38-річний чоловік Марини Брацило поет Юрій Нога.

17 червня 2013 року ввечері Марина Брацило загинула, випавши з вікна 5 поверху своєї квартири, яку винаймала у Києві.

Участь у літературних конкурсах: Запорізька обласна премія для обдарованої молоді (1993, 1995 рр., лауреат); Міжнародний конкурс молодих літераторів «Гранослов» (1994,1995, дипломант); Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» (1997, відзнака); V Всеукраїнський фестиваль «Лір» (1997, лауреат).

Участь у музичних фестивалях та конкурсах: Запорізький Обласний молодіжний фестиваль естрадного мистецтва «Зорепад» (1993, лауреат); Міжнародний пісенний фестиваль"Доля" (м. Чернівці, 1994, дипломант), фестиваль авторської пісні та акустичної музики «Срібна підкова» (Львів, 1995, призер); Запорізькі обласні відбіркові тури фестивалю «Червона рута» (1995, 1997, призер).

Поетичні збірки: «Хортицькі Дзвони» (1995), «Благовіст» (1996), «Мелодія вічних прощань» (1997), «Сонцетяжіння» (2001), «Чотири пори любові» (2006).

Учасник Всеукраїнського збору молодих літераторів (1998) та Всеукраїнської наради «Молода література і державність України» (1999). Багаторічний учасник Всеукраїнського семінару творчої молоді України в Ірпені.

Громадське визнання:

1994 рік — Грамота Союзу українок Америки з нагоди Року родини за перемогу у конкурсі есеїв;
1995 рік — Грамота Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка за першу поетичну збірку «Хортицькі дзвони»;
1997 рік — Почесна грамота обласного відділення Українського фонду культури за плідну літературну діяльність та велику громадсько-масову роботу по відродженню і пропаганду духовної спадщини українського народу;
у 1999 році включена Американським Біографічним Інститутом до номінації «Жінка року» та до Міжнародного словника видатних особистостей.
З 2005 року — постійний член журі Всеукраїнського конкурсу живої поезії «Молоде вино».

Звучить пісня на слова Марини Брацило «Доторкнись».

Учитель

Перший вірш Марини надрукували в газеті «Індустріальне Запоріжжя» 8 червня 1991 року (їй було 14 років).

Мабуть, проживання родини на острові Хортиця, часті поїздки до бабусь і дідусів у гуляйпільські степи раптом пробудили в ній те, що називають генетичною пам’яттю. Звідкись, як вона казала, до неї стали приходити не по-дитячи глибокі українські тексти віршів і пісень, що і визначило її подальшу творчу долю.

Тож спробуємо і ми увібрати серцем світлі роси душі поетеси.

Учень

Степ… Праматерія, з якої творяться віки історії , щоб знову розчинитися у ньому, коли прийде час. Так скажу, брате мій, сестро моя: Степ єси і в Степ повернешся. Початок і кінець усього сущого – Степ. Більше ніж життя, ніж твердь, ніж основа. Всесвіт для всього в нім сущого – непідвладний осягненню. Більше ніж смак, більше ніж запах, більше ніж дотик – даність. Триплетом нашого коду – належність Йому, приреченість на Нього, служіння неосяжному мерехтінню на межі міфу і реальності.

Примружуєшся і, всією шкірою відчуваючи його, раптом усвідомлюєш: вдих – вгору – видих – вниз – вдих – вгору…

Але ритм завжди той самий. Головне, щоб дихання залишалося рівним. Це і є буття як воно є. Дихання-в-собі. Головне – вчасно вдихнути, аби не втратити відчуття себе.

Пообіцяй мені завжди лишати на березі місце для наших слідів, моє серце-у-хвилі!..»

Одвічний Степ пам’ятає багато чого. У його долонях зроджувалися і зникали цілі народи. Якби він міг говорити - годі було б шукати кращого підручника з історії рідної землі. Втім - він таки говорить. З тим, хто хоче його почути. І озивається пам’яттю давно минулих подій, колишньої звитяги і слави. І коли я торкаюся босоніж духмяних степових трав - немов би чую його голос. І голос той розповідає мені те, що я відчуваю відколи себе пам’ятаю - серцем і пульсацією крові. І лицарі нашого минулого для мене - майже реальність. Тому я й намагаюся зловити саме тут дароване Господом Слово. Чи ж вдається - судити вам. Я просто - ділюся тим, чим зі мною так щедро ділиться мій Степ.

Учень

Україно моя
Од минулого кладка,
Невмируща, жива
Пробивається згадка,
Як квітнева трава,
Поривається знову
У весняну блакить,
Ще не мовлене слово
На вустах мерехтить.
Не проспівана пісня, –
Наче поклик живий...
Мов оновлене листя,
Буйноквіт степовий.
Незбагненне і кличне,
Невмируще ім’я –
Моя Мати Велична,
Україно моя!

Учитель

Аналіз вірша:

1. Словникова робота:

Кладка – дошка або колода, покладена через річку, струмок, болото для переходу.

2. Визначте тему вірша.

3. Сформулюйте ідею твору.

4.Назвіть художні засоби, наявні в тексті.(Епітети: невмируща Україна, весняна блакить,поклик живий, оновлене листя, буйноквіи степовий, Мати Велична. Порівняння: пробивається згадка, як квітнева трава; не проспівана пісня, –
наче поклик живий...;мов оновлене листя, буйноквіт степовий. Метафори: Україно моя од минулого кладка; пробивається згадка; не мовлене слово на вустах мерехтить.)

* * *

Посмішка з вуст твоїх
Злетіла, наче пташка,
І сіла на плече –
Мені, мені одній!
Крилом змахнула враз,
Зітхнула ніжно й тяжко,
Сумна, немов зоря,
Моїх торкнулась вій.

Я зрозуміла все,
Та не скажу нічого.
Це взнаєш ти без слів,
Спіймавши погляд мій...
Так іноді нічим
Скінчається дорога,
Нічим не допоможеш
І не зарадиш їй.

Художні засоби твору:

Метафора: посмішка злетіла і сіла на плече, крилом змахнула, зітхнула ніжно й тяжко, моїх ркнулась вій; спіймавши погляд мій...

Порівняння: злетіла, наче пташка; сумна, немов зоря.
Учень (із розповідей поетеси)

Мене часто уявляють такою собі гранддамою. Вперше стикнулася з цим першокурсницею Запорізького національного університету, тоді ЗДУ. Їдучи з подружками в тролейбусі, говорила з приводу солідної дати творчого життя. І бабуся, що стояла поруч, почула, що я Марина Брацило: «Вибачте, дитинко, це ви поетеса?» – «Так» – «А чого ж ви така молодесенька?». Я здивувалася – а в чому питання? «Я думала, що писала така мудра жінка, яка багато пережила...». Я розсміялася.

На п’ятому курсі вела Запорізьке літоб’єднання , і проводили конкурс на кращий текст для співака і композитора Анатолія Сердюка. Запросила деяких його учасників на засідання літоб’єднання. Люди приходили, і у всіх була одна і та ж реакція – здивування. Вони очікували побачити показну даму, а перед ними – худенька дівчинка-студентка. Скільки себе пам’ятаю, чомусь є невідповідність між тим, як люди уявляють мене за моїми віршами, і тим, якою я є насправді.

З інтерв’ю «Індустріальному Запоріжжю».

Учень

* * *

День прошепоче дурницю на вушко.
Тінь моїх кроків ляже в траві.
Я, наче равлик, сховаюсь у мушлю
Подихом вітру і спогадом хвиль.

Все буде добре – і завтра, й позавтра.
З тисячі згадок – загубиш одну:
Як ти вподобав дитячу забавку –
Слухати море на березі сну.

Учень

* * *

О ні, не треба ворожити.
Не треба карт ані дзеркал.
… Побачити достигле жито
І сонний місяць у зірках.
Цей теплий світ, ці сонні трави.
Цей вітер з пахощами сну.
Цей бідний заблукалий равлик.
Стежки мої, які я тну,
Бо треба все робити вчасно.
Русалки, мавки – в льолях, без…
Мене жахає цей прекрасний
Світ, де давно нема тебе

Учень

Межи людьми

Межи людьми, машинами –
Звідки і взялася? –
В’ється пісня вишúвана
Вужиком атласним.

Із-зі дáвна в’ється пісня –
Вдома і не вдома…
Кого мине, кого стисне –
Аж горло судомить.

Комусь з очей – перша злива,
Комусь – небо літа.
Кому – сніги, кому – нива.
А хто й не помітить.

Вже пощезли всі щезники,
Метушня – не ґерці.
А тут – вона: тихесенько –
І вже коло серця.

Хоч є дім, немає дому, –
Прихистом сріблиться.
Таке шиття невагоме –
Міцніше за крицю.

Коло серця приспи мене,
Відхрестись від мене…
Бува пісня вишúвана,
А часом – різьблена.

Учень

Шовкова держава

Колись, у дитинстві, мене заворожила ця казка... Я так і бачила її - Шовкову державу, – прекрасну, мальовничу, співучу... І зівсебіч оточену ворогами. Як у кожній казці, все закінчилося щасливо. Чарівна країна дочекалася свого героя. І стали ясними зорі, тихими - води. Нашу казку ще не закінчено. Хочеться вірити, що казкар не забуде законів жанру. А доти кожен, хто живе в краю шовкових трав і напоєного пахощамі вітру, вірить у щастя. І тому - не варто забувати про диво, байдуже проходити повз красу... Ми є такі, які є. Ми живемо тут і сьогодні. Ми - самі собі герої. І все, що в нас є, - наша шовкова держава, країна мрійних і добрих людей, яким не варто забувати, що вони - саме такі...

Тиша затаїлася в кутку

Кошеням, пухнастим і безжурним

Заспіваю пісеньку дзвінку –

Тільки продивлюся партитуру

Втім, співати вмію я і так –

Мов носити воду із криниці

І кричати тужно, наче птах

На прицілі чорної рушниці

Голос мій тривожно мерехтить

В келисі невипитої тиші

Ти пригубиш, потім станеш пить –

І мені ні краплі не залишиш...

Що ж, нехай – мовчання прийде знов

Дар такий трапляється не часто:

Пити пісню так, як п'ють вино

І п'яніти, сповнюючись щастям

Хай я буду темна і німа –

Ти мене шукатимеш тривожно:

Хто мій голос спробував на смак –

Вже чужим напитися не зможе

Учень

Різдвяні замальовки

Пригадалася казка стара.
Серце тихо й стривожено стислось.
Так багато забутих прикрас
На ялинці смішного дитинства.

Так буває - надходить Різдво.
Забуваються біль і образи.
З давнім другом всяткуємо вдвох
Новорічну засніжену казку:

Сніг і сміх... Мов нема самоти.
Лиш тихенько насвистує вітер,
Що порвався старий серпантин
І улюблену кульку розбито.

Учень

Там, де літо в коси запліта

Там, де літо в коси запліта
Пасма зливи, сонця і тройзілля,
Я міняю зорі на літа –
І літа увись злітають вільно.

А кому припали до душі
Ті слова, що серце відпустило, –
Я міняю сльози на дощі –
І вони до хмар злітають вільно.

І коли міняються вітри,
Бо чебрець і м’ята зацвітають, –
Я – сама до себе – догори
Пахощами степу доростаю.

Учень

Покірлива

Покірлива, м’яка… Плювали ми на звичку!
Дочка степовика – од віку степовичка.

Не об тобі аркан (пісні намарно плачуть!):
Із роду козака – як не крути – козачка.

Зітхнувши, провела – і не спинила хата
Тебе, дочку орла, як не крути, крилату.

І що до правил гри, зневаг, облуд і болю:
Тій, що пила вітри, як не стриножуй, – воля.

І роси у траві – твій скарб, найбільший, може…
А попід крила – світ. Нічий. І твій. І Божий.

Учень

Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (15)

Море… Воно приходить майже щоночі. І я впевнена: точно знаю, чому. Я сумую за ним. А йому, напевно, бракує тієї часточки любові, яку дарую я. Просто - вочевидь не одні попередні відвідини цього світу відбувалися саме там. Там, де я дійсно щаслива – попри будь що. Безумовно. Безпитально. Вдячно. Я знаю, люди марять горами. Люди марять океаном. Я не марю. Я точно знаю: мій таврійський степ завжди готовий підставити долоні безмежного простору, неба і – моря.

Учень

Тихо, тихо

Тихо, тихо,

Ходить лихо,

Плаче дощик,

Миє стріху

Тихо, синку,

Сплющ очиці

На хвилинку

Спить он котик,

Тихо в хаті

Завтра вранці

Прийде тато

Спить хмаринка –

Золотинка

Спи і ти,

Моя дитинко

Завтра встанеш

В вікна глянеш –

Виглядати

Татка станеш

І за мене,

І за себе,

Чи з дороги,

Чи із неба

Спи, маленький,

Спи, козаче

Не дивись,

Що мама плаче

Учень

Вирій

Стукіт б’ється в небі соннім.
От що бачиться мені:
Коні мчать, чвалають коні –
Білі, сірі, вороні.

І хати у небо – чвалом,
Тільки степ поза вікно:
Сонце диха. Сонце палить.
Сонце білить полотно.

Далі мчать дерева босі
В хмари – юрбами дібров
Верби з вітром межи коси,
Вишні – ягоди, мов кров.

І шука гніздо лелеку.
А за ним уже таки
Мчать гладущики і глеки,
Сорочки і рушники.

Сиві трави – білі стебла
Водять спеку, мов сліпу…
Ще лишились я та гребля.
І кургани у степу.

Учень

Особливо дорогим і теплим для поетеси були відгуки її рідних, друзів. Із великим захопленням творчістю мисткині відомий український письменник Анатолій Рекубрацький у передмові до її першої поетичної збірки “Хортицькі дзвони” писав: “Поетесою таки треба народитися...”

Ще в шкільному віці Марина друкувала свої поезії в газетах нашого обласного центру, переважно в «Запорізькій правді» й «Запорозькій Січі». Першим наставником поетеси, або, за її словами, «літературним батьком» став наш колега, колишній журналіст «Запорізької правди», видатний поет, світлої пам'яті Анатолій Рекубрацький. Саме завдяки йому Марина не блукала манівцями, а з перших віршів торувала ясну стежину Поезії. Сюди, в редакцію, вона приходила до Анатолія Захаровича ледь не щодня з кожним своїм новим віршем. Разом редагували, підправляли, дописували...

Допомагав їй стати на крило також голова Запорізької організації НСПУ Григорій Лютий, зробивши все, щоб вийшла її перша збірка. Велику роль у становленні поетеси та підготовці її перших книжок зіграв і заступник голови ЗОО НСПУ поет-сатирик, літературний редактор Микола Білокопитов.

1997 року Марину Брацило за збірку поезій «Хортицькі дзвони» прийняли до Національної спілки письменників України. За завданням ЗОО НСПУ вона свого часу очолила Запорізьке обласне літературне об'єднання імені Михайла Гайдабури, сама виховувала молоду поетичну поросль. Переважна більшість запорізьких письменників може згадати нині літературні вечори, засідання літоб'єднання, письменницькі збори, що відбувалися за її участю. Марина читала власні поезії гарно, артистично. Усі раділи новим книгам поетеси. А ще любила вона філософію, чітко орієнтувалася в її напрямках, могла годинами цитувати класиків.

     Завдяки запорізьким колегам по перу видано посмертну збірку поезій «Шовкова держава», укладену авторкою ще за життя, на виході – диск пісень Марини Брацило, переспіваних запорізькими митцями. Продовжується адміністрування персонального сайту Марини Брацило, який постійно відвідує значне коло шанувальників її творчості.
     Спитаєте, в чому феномен післяжиттєвої зацікавленості творчістю Марини Брацило? Відповідь лежить на поверхні: у надзвичайній закоріненості поетеси у рідну землю, у своєрідності й актуальності її поетичного слова...
     Переконана, гідне поцінування літературної та пісенної спадщини Марини Брацило ще попереду, адже її літературному спадку притаманні надзвичайна філософічність та вишукана поетична майстерність, яка робить її життя гідним наслідування та ставить її врівень із визнаними літераторами сучасності.Отже, вшануймо згаслу українську літературну зірочку та зрозуміймо просту істину: талановитих співвітчизників нам потрібно навчитися шанувати за життя, щоб вони змогли встигнути подарувати нам усе, що їм призначено долею...

Рефлексивно-оцінювальний етап. Узагальнення знань

Метод «Ґронування»

Марина Брацило як особистість – це…

поетеса

Марина Брацило

? ?

Метод «Прес»

Я вважаю, що …. (творчість Марини Брацило варта наслідування).

Тому що ….. (її поезії вражають неповторністю).

Наприклад …. (вірші про Хортицю, Україну, Різдво, кохання).

Отже … (це справді талановита поетеса).

Що сьогодні вам сподобалось на уроці?
Що ви візьмете для себе з цього заняття?
А може, вам і самим захотілося заговорити високим словом поезії?

Заключне слово вчителя

Отже, сьогодні ми познайомилися з життям і творчістю видатної запорізької письменниці Марини Брацило. Зрозуміли, що Запорізький край багатий на творчих і талановитих людей, які поряд з нами живуть, творять, вболівають за долю України, намагаються розкрити чистоту людських стосунків, повернути нас до прозорих, незамулених криниць славних прадідів.

Дорогі діти, урок знайомства зі світом поезії Марини Брацило хочеться закінчити словами Ліни Костенко:

Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

Поезія – то пісня душі. І якщо, читаючи вірші, ти впізнаєш свої переживання, свої болі, якщо слово струменем проходить через серце, хвилюють, надихають, спонукають замислитись – це означає, що перед тобою справжня поезія.

Вивчаючи поезії Марини Брацило, ми відчули, яка витонченість думки таїться в ній, якою ніжною ліричністю, яка сама проситься у пісню, пронизана вона, як тривожить розум і серце.

Нехай поезія нашої землячки частіше торкає ніжні струни вашого серця, вашої душі, а відгомоном будуть добрі справи, чисте сумління, веселий настрій.

Будьте людяними до всього, що вас оточує, бережіть свою душу чистою навіть тоді, коли здається, що зло перемогло. Ловіть кожну мить життя і пам’ятайте. Що світ прекрасний і життя - це щастя.

Домашнє завдання

Скласти усне висловлювання на одну із тем: «Чи зумію я поезії довірити «і душу, і надію, і любов…», «На що надихнула мене поезія Марини Брацило».

11 років тому, згадують друзі, написала страшного пророчого вірша:

"Пообіцяла – й не встигла

(Правда, не з власної волі)…

Ткались на персах стигми,

Маки вцвітали в льолю.

Ґави заціпило й меви.

Тиша снувалася шовком.

Отак взяла і померла.

Місто було у шоці".

Додаток 3

Презентація: