Базелюк О.В._дистанційне навчання

Олександр Базелюк,

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ – ЄДИНО БЕЗПЕЧНИЙ ВАРІАНТ ЗДІЙСНЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ ВІЙНИ

Джерело інфографіки: https://t.me/uawarinfographics/966

Шановні колеги, напередодні нового навчального року гостро постає питання організації освітнього процесу в умовах війни.

У періоди вільні від бойових дій, переглядаючи велику кількість дописів, повідомлень і публікацій на цю тему, прийшов до висновку, що вирішувати таке питання або не можуть, або не бажають, або не знають як. В екстремальних умовах протидії російської агресії це все призводить до одного результату – провалу старту навчального року та низької якості шкільної освіти загалом. На «не можуть» і «не бажають» рецепти відсутні. Спробую допомогти в частині «не знають як».

Ураховуючи наведене, хочу проаналізувати стан (як я бачу) і на підставі власного досвіду запропонувати методи вирішення такої проблеми з огляду на об’єктивні обставини (умови), що склалися.

Чому відритий лист? Тому, що підготувати повноцінну публікацію «на нулі» не маю можливості, а крім того, обґрунтовано вважаю, що саме так пропозиція може швидше дійти до тих, хто впливає на прийняття рішень (і це теж об’єктивна обставина, яку треба враховувати).

Тобто, метою посту є створення моделі забезпечення якісної освіти в умовах війни (пишу «війни» для скорочення, маючи на увазі збройну агресію Росії проти України).

Отже, ВИХІДНІ УМОВИ.

Дано: учасники освітнього процесу (учні, батьки вчителі, органи місцевого самоврядування, органи державної влади та інші (тут, насправді, найцікавіше!).

Об’єктивні обставини:

Війна, проблеми матеріального та процесуального забезпечення освітнього процесу, шаблонність (інерційність, несучасність) мислення відповідальних за прийняття рішень в освіті та учасників освітнього процесу.

Теза 1. МОН України хоче, але не має можливості вирішити дану проблему традиційними засобами.

Зімітувати допоможуть вчителі та бюрократичні структури. Досвід вказує – забезпечення освітнього процесу в школі – це виключно турбота конкретного вчителя (навіть не директора!). Пруфи? Ми два роки працюємо в дистанційному режимі, але перспектива почати новий навчальний рік дистанційно, чомусь знову викликає шок! Якщо за два роки карантину (попри купу запропонованих ресурсів, які так і не стали масовим явищем) дистанційне навчання викликає таку реакцію, то це явно свідчить про помилки у підходах та формалізованому ставленні (не хочу писати жорстко – саботаж з боку всіх учасників освітнього процесу). Наведеного достатньо для розуміння.

Теза 2. Більшість вчителів не «встрєтят радасна у фхода» зміни попри «натхненно-оптимістичний» зміст звітів (і купу псевдо-сертифікатів про проходження чергових курсів з ГуглКлас або Майкрософт Тімз).

Теза 3. Офлайн в умовах нинішньої війни неприпустимий.

Безпека дітей – понад усе! Пропозиція розпочати навчальний рік офлайн в умовах війни – це або несвідома (сподіваюся) дія (маловірогідно), або саботаж (знову це слово), або відсутність бойового досвіду (цілком ймовірно). Поясню простіше – так само, як зараз люди перестали бігати до укриття під час оголошення повітряної тривоги (чому – інше питання), так само цього не будуть робити в школах (згадайте «масочний» режим або просто поспілкуйтеся із вчителями в їхніх проф.групах). Сотні дітей в школі – чудова ціль для ракет росіян. Зрозуміло – це не лише геноцид, а це, насамперед, удар по найціннішому для кожного. Відповідальність? Питання риторичне.

Теза 4. Матеріально-технічна база та цифровий освітній контент завжди будуть проблемою.

Попри те, що були спроби забезпечити вчителів ноутбуками та іншим обладнанням, переважна більшість вчителів і батьків вирішувала проблему самостійно. Натомість найважливішою залишається проблема доступу до Інтернету та інших необхідних у цифровому світі речей (а цифровий освітній контент – це така сама «річ», якої теж бракує через величезну кількість просто цифрового контенту). Неприпустимим є використання в освітньому процесі російських відео-роликів та їхніх матеріалів – це взагалі варто уваги відповідних органів, але зараз не про це. Якісний цифровий освітній контент така сама проблема, як і відсутність доступу до мережі. Лише на третьому році дистанційки учасники освітнього процесу почали розуміти, що «щось з контентом не так». Особливо тішить те, що не тільки вчителі починають розуміти – зроблена «на колінах» любительська презентація шкодить (і це претензія не до вчителів).

Теза 5 (концептуальна). Класно-урочна система в цифровому світі не працює.

Тут я не стану говорити про особистісно-зорієнтований або компетентнісний підходи, про індивідуальну освітню траєкторію тощо. Скажу лише, що так само як відстань перестає грати провідну роль у цифровому світі, так і подібний спосіб групування учнів та організація освітньої взаємодії стає рудиментом (вже експериментально доведено, але хто звертає на науковців увагу...). Тут варто згадати основний метод проведення уроків (і лекцій у ЗВО) – «Говоряща голова».

Теза 5.1. Освіта дітей – зона відповідальності батьків. Школа допомагає, але не замінює батьків.

Сприйняття батьками школи, як «сервісу зберігання дітей» (про це є маса статей науковців, наприклад, почитайте В. Кременя), має змінитися. Проблема не нова, але в контексті війни – принципова. Такий підхід вибудовує здорові стосунки у трикутнику батьки-учень-школа (школа – це, узагальнено, всі інші учасники освітнього процесу).

Теза 6. Відчепіться від вчителів!

За останні два роки вчителів буквально «ґвалтували» (перепрошую, іншого слова не підберу). Вчителів (як і викладачів ЗВО) примусили за власний рахунок забезпечити себе електронними засобами та доступом до мережі, а головне – швидко опанувати навички програмістів, операторів, дизайнерів, системних адміністраторів тощо. Я не знаю представників іншої професії, до яких би були поставлені такі високі вимоги (окрім основних своїх обов’язків!) та ще й за власний рахунок. Це питання до профсоюзів, але цей момент важливий для подальшого розуміння ситуації.

Теза 7. Персональні дані та кібербезпека наших дітей – понад усе!

Масове використання несертифікованих в Україні цифрових сервісів, що не несуть відповідальності за збереження та передачу третім особам персональних даних користувачів призвело до того, що усі учасники освітнього процесу в Україні знаходяться під загрозою. Війна в Україні показала наскільки ми можемо бути беззахисними перед витоками персональних даних. І мова зараз не лише про шахраїв або сумно відомі групи «китів» та ін., а мова, передусім, про військові дії. Наприклад, про передачу дітьми координат для ракетних обстрілів наших міст тощо.

Отже, можна зробити проміжний висновок про те, що в умовах війни альтернативи дистанційному навчанню немає. Заради справедливості варто зазначити, що сільські і малокомплектні школи перебувають у більш вигідному становищі і можуть розпочати навчальний рік офлайн, але це не виключає можливості ракетних ударів по них. До речі, організація офлайн навчання у малих групах до 10 учнів в різних місцях цілком припустима, але малоймовірна для реалізації.

Отже, пріоритет на цей рік – дистанційне навчання.

Що стає головним у дистанційному навчанні? Що взяти за точку відліку, якщо класно-урочна система не працює?

Ключовим є «дитиноцентризм» – учень, як основний «споживач освітніх послуг» (незалежно від місця перебування!). Територіальний принцип поділу учнів (школа/клас) втрачає актуальність. Досвід дистанційних шкіл, що чудово інтегрувалися в діючу систему і досить успішно створюють конкуренцію традиційним школам, підтверджує це.

Контент, контент, контент!!!

Оскільки ми не «зв’язані» класами і школами, то далі важливо структурувати відповідним чином контент. У наших умовах – курс Історії, або Фізики з наскрізними темами (за всі класи!) від початку і до кінця.

Для освітнього контенту в дистанційному курсі:

Аксіома 1. Сукупність відео – це не курс. Це набір контенту, який наче гроші може тихенько і без додаткової користі лежати під матрацом, а може «працювати». Розширюючи аксіому – сукупність PDF, як і сукупність Презентацій PPTX, Документів TXT або DOCX, як і сукупність Тестів – це не курс. Скільки такого мотлоху свого часу довелося побачити – жах!

Аксіома 2. Відео тривалістю більше 5 хвилин – зло! Звідси, кожна «традиційна» тема має бути поділена на малі частини. Зрештою, новий матеріал на уроці дається не більше 7-10 хвилин, а далі йде його закріплення.

Аксіома 2.1. Відео, що не має текстової версії та субтитрів – неприпустиме.

Аксіома 2.2. Інтерактивне відео (наприклад H5P) – найкращий варіант.

Аксіома 3. Формат теми відео+тест недостатній. Необхідно додати інші види (в термінології Мудл) «діяльностей» або інші форми перевірки – творчі завдання, есе тощо.

Аксіома 4. Дистанційний курс має бути інтерактивним. Інтерактивність – важливий аспект якісного курсу. Відсутність інтерактивних засобів, завдань – значно знижує якість освіти. Звідси – гейміфікація в широкому сенсі – обов’язкова.

В умовах війни достатньо створити один всеукраїнський курс (нагадую, наскрізний для всіх класів) з кожного конкретного предмета.

Звідси, відпадає потреба примушувати кожного вчителя створювати свій курс з власного предмета, наповнюючи його (м’яко кажучи) «неліцензованим» (про якість вже говорив) контентом. Авторський контент – дуже добре, але за інших умов і з іншими вимогами.

Для розробки всеукраїнського дистанційного курсу з предмета потрібно запросити провідних фахівців у відповідній галузі, авторів програм та посібників, програмістів, дизайнерів і тд. Насправді, попередньо напрацьованих матеріалів достатньо. Достатньо залучити 10-15 фахівців для структурування та програмування курсів. Зрештою, авторські колективи, що створюють підручники рідко перевищують 5 осіб. Для старту коректного дистанційного навчання (знову екстрим... на третьому році!!!) – цілком достатньо.

Зважаймо ще й на те, що теми у курсах завжди можна допрацювати і покращити, додати «додаткового» матеріалу і т.д., але це на наступному етапі.

Вчитель – важлива складова дистанційної освіти, але з новими функціями.

Вчитель в умовах дистанційної освіти – це складна тема. Вчителі, що багаторічно «сповідують» традиційні підходи, в умовах війни потрапляють до проблемної зони. Два роки імітації «традиційної» освітньої системи електронними та веб-засобами, сервісами та вайбер- (зум-, телеграм-) педагогікою дають підстави обґрунтовано говорити про марність таких спроб.

«Говоряща голова» давно себе дискредитувала і, як ми з’ясували (протягом двох карантинних років), не дає результату («звикли» - інша справа).

Що робити? Фасилітація та консультування. Не важливо чи «ваш» це учень або де він знаходиться – система запросить вас до консультування конкретного учня з конкретної проблеми.

Пропозиція – перевести вчителів у всеукраїнський освітній Колл-центр. Регламент консультування 5-7 хвилин (стільки часу на уроці жодному учневі не приділяють!). Електронна система Колл-центру може автоматично перерозподіляти учнів до відповідних вчителів, що будуть їх консультувати. Станом на 2021 рік маємо більше 430 тис. вчителів! Цілком достатньо, щоб перекрити потребу у консультуванні учнів і прибрати 45 хвилинні зустрічі-імітації роботи (скільки веселих історій Зум-педагогіки накопичилося за цей час!).

Програмне забезпечення Колл-центру легко здійснить розподіл запитів (Ваш дзвінок дуже важливий для нас...), фіксацію кількості звернень, оцінку якості роботи вчителя-консультанта, ранжування (всеукраїнське!!!) та інші важливі статистичні дані може бути отримані для подальшого аналізу. Аналіз можна здійснювати в режимі реального часу і бачити результат миттєво (вітаю у цифровому світі!).

Далі цей механізм можна розвивати – уводити рейтинги і т.д. Причому зрізи будуть показовими для всієї України!

Такий підхід дасть змогу зберегти кадровий потенціал вчителів, забезпечити достатній рівень консультування для учнів, а також уникнути перевантаження вчителів. Головне, освіта перетворюється на послугу, а ми стільки про це говорили!

Вчитель в цьому випадку звільняється від купи рутинної роботи, від класного керівництва, від заповнення журналів і т.д. і т.п. Інша справа, що постають вимоги, які значно відрізняються від звичних. Здатність пояснити матеріал швидко, для будь-якого учня у будь-якому місці. Тут на допомогу вчителеві теж може прийти онлайн звіт про діяльність учня на курсі. Зокрема, скільки часу він приділив перегляду відео та вивченню додаткового матеріалу, скільки спроб виконати завдання для перевірки або тест він зробив тощо. На підставі цих даних вчитель може вибудовувати стратегію пояснення, консультування.

Крім того, система може бути налаштована таким чином, наприклад, що не дозволить запросити консультацію, якщо тему не переглянуто і не здійснено спроб здати тест менше трьох разів.

Так. Існує велика ймовірність шахраювання і читерства, але... це вже зона відповідальності батьків.

Батьки – є другим за важливістю учасником (якщо так можна сказати) дистанційного навчання.

Досвід вказує, що саме ставлення батьків сприяє успішності дистанційного навчання. Саме на батьків покладено відповідальність за проходження учнями дистанційних курсів (школа ще тільки починає працювати на те, щоб учні вміли самостійно вчитися. Переважно учні потребують додаткового стимулювання та нагляду з боку батьків). Окрема розмова із початковою школою... Там потрібні трохи інші підходи і участь батьків в освітньому процесі дошкільнят стає надважливою, якщо не вирішальною. Ставлення батьків, насправді, завжди вирішальне.

Відповідальні батьки часто самі здатні проконсультувати власних дітей. В свою чергу формат тематичних мікро-курсів дозволить батькам швидко зорієнтуватися у матеріалі. Зрештою, ніхто не знає краще дитину, а ніж його батьки (трохи схоже на ідеалістичне гасло, але варто про це нагадувати частіше, щоб до цього звикали).

А що до інших учасників освітнього процесу...

МОН. Функції залишаються без змін – підтримка, організація та нормативно-правове регулювання.

МінЦифри – програмування, забезпечення розробки та функціонування, кіберзахист тощо. АЛЕ МінЦифри категорично не втручається в освітній процес. Це ВЗАГАЛІ не їхня зона відповідальності і не їх компетенція.

Важливий нюанс – в умовах війни життєво необхідно запустити механізм фінансової компенсації всім учасникам освітнього процесу в частині оплати доступу до Інтернет та закупки електронних засобів. Необхідний простий та прозорий механізм, наприклад, повернення коштів за рахунком-фактурою абощо.

Якщо актуальним залишається питання продовження реформування освіти в період війни, то це має терміново вирішуватися на державному рівні! Зрештою, це безпека наших дітей та майбутнє країни! І перекладати цей тягар на плечі батьків та вчителів (в широкому сенсі) під час війни – просто блюзнірство. («Так за що ми тоді, власне, воюємо?.. В.Черчіль)

Технічні рішення.

Перший шар – системи дистанційного навчання LСMS. В наших умовах – без варіантів. Найоптимальнішою на сьогодні і безпечною з програмної точки зору є вже готові оупенсорсні рішення. Наприклад, славнозвісний Мудл. Є багаторічний досвід Вінниці, або чудова оригінальна самописна (особисто бачив і вивчав) LCMS Хмельницького національного університету на SharePoint. Однак жоден з них не був взятий за основу та мультиплікований на всю Україну. Шкода.

Для безпеки – всеукраїнська LCMS має бути розгорнута на внутрішніх серверах. Дякувати, в Україні є і дата-центри, і фахівці.

Другий шар – CRM та ERP система, що здійснює «ведення» учня, збір статистичної інформації і розподіляє вчителів-консультантів тощо. Функціонал даних систем дуже широкий, що потребує окремої публікації. Фахівці в курсі. У зв’язці із ними має бути використана система IP-телефонії, наприклад, Asterisk.

Третій шар – система аналітики в режимі реального часу, наприклад, PowerBi або аналоги.

Ідентифікацію користувачів можна (і доцільно!) здійснювати за допомоги BankID, бо швидко забезпечити захищену систему авторизації користувачів складно. В принципі доцільно використати Дія. Дані батьків там вже є, залишилося ввести дані дітей, але це цілком можливо.

Як підсумок...

Дистанційне навчання, на мою думку, – єдиний варіант здійснення освітнього процесу в умовах війни. Безпека дітей передусім!

У дистанційному навчанні територіальний принцип розподілу учнів (клас, школа) втрачає актуальність.

Класно-урочна система – «фсьо».

Спосіб організації освітнього контенту для дистанційного навчання – єдиний наскрізний курс поділений на мікро-теми з тривалістю засвоєння 5-10 хвилин.

Вчителі – консультанти по типу Колл-центру.

Батьки – повноцінні учасники освітнього процесу, що здійснюють значну частину роботи.

Необхідний простий і прозорий механізм компенсації витрат на закупку електронних засобів та доступу до мережі учням і вчителям. Це критично важливо в умовах війни.

Технічне забезпечення має три основні шари: LCMS+CRM-ERP(+IP-Tel)+BigDataAnalytics (PowerBI)+BankID

Таким чином, обгрунтована модель ефективного дистанційного навчання в умовах війни, що організована на сучасних теоретичних і практичних засадах, дасть змогу убезпечити учнів, зберегти кадровий потенціал та забезпечити дистанційний освітній процес, що не поступатиметься за якістю «традиційому», а у частині забезпечення індивідуальних освітніх траєкторій та аналітики в реальному часі матиме значну перевагу.

Сподіваюся на плідну і позитивну дискусію в освітньому середовищі, принаймні, спільнота має знати, що є альтернативні думки про організацію дистанційного освітнього процесу, передусім в умовах війни.

Перемоги!