Знак заснування села Водяники
Тризуб із хрестом князя Володимира встановлений у 2010 році до річниці заснування Водяників. Він знаходиться в історичному центрі села і символізує його заснування. Відповідно до археологічних досліджень, поселення тут існує з 1359 року. Перша письмова згадка про село була у 1654 році (17-те ст.), тоді воно мало статус козацького сотенного містечка. У селі були три церкви.
Під час розкопок археологами було знайдено 5 срібних монет, викарбуваних у столиці Золотої Орди - Сараї та Новому Сараї у XIV столітті. Зображення цих монет міститься на одній зі сторін скульптури. Це дало підстави вважати, що перші поселення на території села зʼявилися у XIV столітті.
Герб села Водяники був зображений на кахлі, що датується XVII століттям. Це єдиноріг з двома квітками лілії.
Кахля була знайдена у цій місцевості. Герб Водяників, зображений на ній, відтворений з іншого боку скульптури «Камінь із тризубом».
На тильній стороні скульптури зображена давньоруська монета срібляник Святополка (доба Київської Русі), яку Олександру Володимировичу Черевку подарував його дід.
З історії села Водяники
Село Водяники, на території якого розташований архітектурно-ландшафтний етнографічний комплекс “Совин Яр” – історична місцевість з унікальною історичною спадщиною та всебічно розвиненою культурою.
Архітектурні знахідки говорять про те, що на цій території та в її околицях люди мешкали як мінімум уже з 3-го тисячоліття до н.е..
До 1362 на цих землях панувала Золота Орда, влада була роздроблена і отримувало ярлики на князювання, населення сплачувало данину. Досі ще не дуже досліджено цей період історії краю.
У 1360-х роках Велике Князівство Литовсько-Руське на Синіх Водах за 60 км звідси (сучасна річка Синюха, територія Кіровоградщини) здолало ординців. Ця перемога підірвала могутність Золотої Орди та поклала початок звільненню Русі від сплати данини монголам. І здобули її наші пращури на нашій землі. Досі у Водяниках є урочище Литовки
За свідченнями істориків Велике князівство Литовське інтегрувало руські землі без війни, їхня еліта була православною, послуговувалася руською (староукраїнською) мовою та керувалася збіркою законів “Руська правда” Ярослава Мудрого.
● З 1569 року, після Люблінської унії, коли Князівство Литовське обʼєдналося з Польщею у Річ Посполиту (територія Польщі, Білорусі, країн Балтії, України і західної Росії) руська мова почала витіснятися польською, а православʼя – католицизмом. Населення краю в ті часи зазнавало значного пригнічення
Південний схил урочища «Совин Яр»
Ще 400 років тому схил був вищим – метрів до 6, він постійно вимивався – в середньому на 1-2 метри за 100 років.
Це лівий берег річки Неморож, яка була наскільки повноводною, що козаки могли нею на легких чайках дійти до Чорного Моря: спочатку в Гнилий Тікич, а далі, разом із Гірським Тікичем та Великою Виссю (нині Кіровоградська обл.), у річку Синюху і у Південний Буг, який впадає у Чорне море
За дослідженнями радянських вчених, десь із XV століття в цій місцевості було укріплення – чотирикутна сторожова деревʼяна фортеця Київського Князівства, всередині якої була церква (можливо і дві). Неподалік був край Київського Князівства.
Там де зараз поле – був рів, а за ним вал (насип), які захищали цитадель. Його залишки видно і нині. Історично це може бути свідченням фортеці, що тут стояла у XVІ–XVІІ столітті.
На цьому південному схилі було багато садів (зокрема, яблука та сливи).
Раніше люди жили більше по хуторах. Землеробство було непростим у даному кліматі та місцевості (багато снігу, опадів, рельєф).
Коли у радянські часи почала зʼявлятися сільськогосподарська техніка, село зігнали в одне місце, люди почали переселятися нагору.
Вище від церкви була широка смуга цвинтаря.
Навколо церкви були могили священників які були розорані в часи колгоспів
Коли будувався Свято-Вознесенський храм, було знайдено багато людських решток.
