Міністерство освіти і науки України Сумська районна державна адміністрація Відділ освіти

Новосічанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Сумської районної ради Сумської області

SEVEN PEARLS

OF OUR NATIVE LAND

$D:\Рисунки\Природа\пейзажы\pic1248.jpg$

2015

Міністерство освіти і науки України Сумська районна державна адміністрація Відділ освіти

Новосічанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Сумської районної ради Сумської області

SEVEN PEARLS

OF OUR NATIVE LAND

2015

Схвалено радою методичного кабінету відділу освіти Сумської районної державної адміністрації (протокол № 4 від 13.08.2015)

Зозуля Ю.Л.,

Seven pearls of our native land. На допомогу вчителю, учням, тим , хто вивчає англійську. – с. Нова Січ: Новосічанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, 2015.

Збірка спрямована на використання місцевого краєзнавчого матеріалу при вивченні англійської мови. Мета – розширити кругозір учнів, розвинути їх пізнавальний інтерес, підвищити рівень позитивної мотивації навчання.

Тільки той, хто відчуває красу, силу і багатство рідного краю, хто знає і шанує звичаї і традиції свого народу і дбайливо ставиться до них, може розуміти і поважати культуру інших народів.

Передмова

Метою сучасної школи та цивілізованого суспільства загалом є всебічний гармонійний розвиток особистості, а одне із основних завдань школи – формування свідомого громадянина, патріота і професіонала. Патріотизм – це глибинне усвідомлення індивідом своєї єдності з Батьківщиною. З усебічного вивчення під керівництвом учителя природних, соціально-економічних та історичних умов рідного краю (села, району, міста, області, школи), тобто з краєзнавства, починається українознавство. На жаль, у наш час новітніх технологій, в епоху стрімкого прогресу, століття комп'ютеризації дитина часом не помічає навколишній світ, не звертає на нього уваги і зачасту просто не вміє спостерігати й бачити красу рідної природи, не цікавиться минулим свого краю. Саме тому одне з чільних місць в системі освіти належить вихованню любові і дбайливого ставлення до рідної землі, – своєї «малої батьківщини», її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, фольклору, любові до рідної природи. Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла… Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. Цілеспрямоване вивчення рідного краю як невід’ємної частини країни допомагає вчителеві пов’язувати навчання з життям, виховувати на прикладі життя батьків, славних земляків - героїв війни і праці, готувати молодь до трудової діяльності, готовності захищати Батьківщину.

Саме краєзнавство може стати важливим джерелом стимулювання інтересу до вивчення іноземної мови, дозволяє учням орієнтуватися в розмові на ті факти та відомості, із якими вони зіштовхуються в повсякденному житті, в умовах існування в рідній для них культурі. Таким чином, чим ширше та галузь знань про факти рідної культури, якими оперують учні, тим продуктивніша та результативніша праця по ознайомленню з культурою держав, мова яких вивчається.

Цілеспрямована робота по реалізації краєзнавчого аспекту на уроках іноземної мови та в позакласній діяльності сприяє, з одного боку, підвищенню інтересу до предмету, а з іншого – створює позитивну мотивацію при засвоєнні мовних засобів та при набуванні культурознавчої та краєзнавчої інформації за допомогою та на основі цих засобів. Також, використовуючи краєзнавчий матеріал на уроках іноземної мови, ми виховуємо шанобливе ставлення учнів до рідної культури, почуття гордості за свій народ і рідний край.

Lishchynsky Palace

Lishchynsky Palace is an architectural monument of the second half of the nineteenth century. The Palace together with its unique arboretum is amazingly beautiful palace and park complex. According to the Decree of The Council of Ministers of USSR №105 from 01.29.1960, the Kyianytsia State Park, a memorial garden art park, was declared as a park of republican values, and after Ukraine's independence it acquired the status of national park values.

The history of the sights is associated with the names of famous patrons in Sumy, Kharytonenko and Lishchynsky, sugar factory owners.

According to the John Gerasimovitch Kharitonenko’s bequest (1891), his niece, Mary Matviyivna, became the owner of the estate in the village of Kyianytsia. Mary Matviyivna was Nikolai Osipovich Lishchynsky’s wife, which was Natalia Maximivna Kharitonenko’s nephew.

Having a sugar factory and the surrounding area, the new owners, Mary Matveyevna and Nikolai Osipovich Lishchynsky wondered about the construction of his house. In the early of 1890s both two beautiful houses were reduced. One of them was on the river bank on Psilska street in Sumy, another one, like a palace, was built in Kyianytsia, along with age grove.

imgp0244 The house in Kyianytsia was built in neo-Renaissance style. It is brick, plastered, rich decorated two-storied building with basement of complex configuration plan. Building materials for brick walls of the palace were made on Lishchynsky own brick factory in the village of Nova Sich.

The walls inside the palace are empty, because the hot air for heating the house was held there. So in winter it was warm in the palace and in the summer it was cool. Wooden ceiling of the building was made, probably, of the oak.

S6303169 The house had two above ground and one underground floor, and the roof was metal. The engine room was located on the underground floor, where his portable engine that produced electricity for lighting the palace worked. The second and the third above-ground floors were beautiful living rooms. The very structure of the building was rectangular, but the front door was made not by the longer side, as usual, but by the shorter one.

Later a wing was built. It was the kitchen, which was connected with the palace by the underground corridor.

Kyianytsia Arboretum

$F:\ЮЛЯ ЗОЗУЛЯ\S6303178.JPG$ At the end of the nineteenth century, within Kyianytsia Leshchynski estate the grand oak park is laid on the basis of secular oak-grove. Its area is of 70 hectares, and the park kept pristine beauty of the landscape. The park consists of two parts – the French fleet types (regular) and English style (landscape).

The walk ways were paved along which statues stood, flowerbeds were broken and two fountains worked in a regular part of the park.

$G:\Патріарх Кияницького парку.JPG$ The territory around the two-storied palace was planted with exotic trees, ginkgo biloba, Juniperus virginiana, larch, Weymouth pine, western sycamore, sugary maple, Pallas pine, velvet Amur, color-fir tree and others. Slim and quite tall spruce, pine, maple has an impressive look along with 250 - 300-year-old oaks, forest park patriarchs array. Seedlings of exotic and rare for our latitude trees and bushes were brought to the owners of the estate, or they were bought in Hotinskiy seed-bed. They say the park was designed by Adolf Aboltin, a well-known architector in Sumy town at that time.

In the park Oleshnya old river bed run, across which a beautiful arched bridge with red bricks was built. At the far end of the park, red deer were instituted in the pine forest. In 1960 Kyianytsia State Park - a memorial garden park art was recognized as a park of national importance.

Since 1999 Kyianytsia park - a monument of garden park art is on the balance of Sumy National Agrarian University.

About 150 species and varieties of trees and shrubs belonging to 57 families of 29 families grow on the territory of Kyianytsia Park.

Today the park occupies 55.7 hectares.

$G:\Платан західний.JPG$

"Red" Bridge

$C:\Documents and Settings\User\Мои документы\Мои рисунки\MP Navigator\2013_03_20\IMG.jpg$ Among park structures in Kyianytsia arched brick single-span bridge was preserved over the ravine. The bridge is architecturally pleasing outlines, it matches with its neighbourhoods. The width of the arch under the bridge is 12 meters, the height is 6 meters. The slopes of the ravine, across which the bridge was built, were laid out with pink tufa, rock stone imported from Europe.

Файл:Фото006.jpg

$F:\ЮЛЯ ЗОЗУЛЯ\S6304368.JPG$ "Robber’s" Ravine

On the outskirts of the village of Nova Sich there is an area, which is called Robber’s. In the late eighteenth century Cossacks were hiding themselves and struggling with the king’s forces there. The forests on its territory were once cut down for households. Now Robber’s is also forests that were planted in 70-ies of the twentieth century.

There are several versions of the origin of the name Robber’s ravine.

- Brief historical information about the "Robber’s" is a record left by priest Filaret Humilyanskiy. Robber’s is along the Sumy - Kursk road seven kilometers far from Yunakivka near small village of Natalivka.

In 1760-1770 years a large group of insurgents led by Kulik acted in our region. Their strong positions on the Sumy road (land of modern Basivka) and in Robber’s oak-grove (until 2000 small village of Natalivka), where the inn acted, were replaced by horse-drawn carriages (resident of Kyianytsia L.P. Poltavska’s ancestor kept them). The detachment attacked the landowners, they didn’t disturb peasants. Kulik’s people robbed the convoy of Austrian king that carried a valuable gift and valuable crown to Empress Catherine II under the great protection. These values, according to legend, were hidden in shelter of a Robber’s oak-grove and in a Honcharyha ravine (between Basivka and Bilovody). By the order of Catherine II to eliminate the detachment the forces were sent here and the local people were involved. Kulik, a leader of detachment was tortured and executed by quartering in Sudzha, and the forest Robber’s, where it happened, was cut. The search for hidden treasure in Robber’s ravine as it is called today, maintained to the present time. This is the first option.

- Somewhat different version of the events are given by the stories of old people; there are no any documents about it: in some ravine near Loknia there was a well, where robbers threw a chest of gold while escaping from Russians persecution, , and the key to the treasure were hidden somewhere under the root of a huge oak in Monashyskiy Forest (the part of Robber’s array).

- The third version was published by Miropolskaya area district newspaper in 1955 under the heading "Did you know your native land?".

In the Robber’s ravine there was a wonderful oak forest. In this forest there was a monastery. The monks of the monastery were engaged in robbering people who drove by Zaloknyanskiy road. Once the monks robbed the convoy that was bringing the gifts from the Austrian Emperor Joseph II to Russian Empress Catherine II. Learning of this, Catherine II gave an order of imprisoned monks, cut down the entire forest, disassemble monastery and even destroy the foundation that was done.

$F:\ЮЛЯ ЗОЗУЛЯ\S6304369.JPG$

$F:\ЮЛЯ ЗОЗУЛЯ\S6300770.JPG$ Monashe (Monastic, small village of Psilskyy)

Anatoly Lugovskiy in the book of "Sofronyevskiy Monastery" (Kyiv, 2001) points out that "in Yunakivka volost of Sumy district the Kharkiv province there were the possessions of Sofronyevskiy monastery, which is settled down in Putyvlskiy district..."

Sofroniyivskiy monastery owned 23 quarters of forest tract called "Large" of Mohrytsia forestry. In addition,since 1726 on the lands of Sofroniyevskiy desert a small village of Psel (Monashyske tract) belongs to monastery, which is located in 26th quarter; it is the territory of Mohrytskiy Forestry nowadays, where a botanical reserve "Bath ravine" exists. By 1919 these lands were ruled by monks.

Their farm consisted of a house of worship, dining, cells for the monks, workers hostel for travelers, laundry, bath, room for cattle. The total area of the forest, which belonged to the monastery, was 1,040 acres (1,163.0 hectares). In the forest gardens were planted. There the apples were grown, which, according to old-timers, were kept until the next harvest.

Today you can still see decrepit fruit trees, however, they do not bear fruit, as well as surrounded by century-old oaks old plum trees and plums, the fruit of which the monks used to manufacture liqueurs. Near by full of fish ponds also belonged to the monastery. Economic work in the woods, grazing and lots of other work were performed by hired people from the surrounding villages. Subsidiary monks economy consisted of cows, pigs, horses, poultry and apiary. Also monks and hired people made barrels, horse harness, sleigh, bent wheels for carts. The monks were responsible for their forest management and they were accountable to Bilgorod monastery.

$G:\Монашино\S6300775.JPG$ After the revolutionary events of 1917 landed and monastic lands became the property of the state. Yunakivka state forestry was organized on these lands, which in 1983 passed into the ownership of Mohrytsia state forestry. The monks stood here until 1919, and then they were forced to leave inhabited places. In this small village in the hostel farmers settled and lived here before the war, as evidenced by the graves in the small cemetery. Now the existence of Psilske small village or Monastic is shown by the remains of underground floors of destroyed buildings and old apple orchards.

Hydrological natural monuments of local importance " VAKALIVSKE SPRING"

According to the list of territories and objects of natural - reserved fund of $F:\ЮЛЯ ЗОЗУЛЯ\100_3838.JPG$ Sumy district, Sumy region, as of 01.09. 1999 in 4 hydrological nature monuments of local importance are registered. Among them - " Vakalivske Spring" Kyianytsia village council.

This is an extremely valuable source of self –flown out water is run in Sumy region under Peschansky Forestry of Sumy State Forestry up to 1.5 km north of the village of Vakalivschyna.

Here on a slope of deep beam the source of clear water with a daily debit of about 150,000 liters goes. The water is enriched by compounds of ferrous iron concentration in 2 - 3 times higher than in any other - any other mineral water of Ukraine, and thanks to the presence of arsenic compounds this therapeutic source is the third in the country. Based on repeated laboratory chemical analysis of Vakalivske source water, its water is as unique ferrous, siliceous, bicarbonate, calcium, magnesium and weakly mineralized water. It contains more than 18 different biological micronutrients (essential is bromine and iodine). In the water $F:\ЮЛЯ ЗОЗУЛЯ\100_3848.JPG$ there are large quantities of magnesium salts, carboxylic acid, carbon dioxide, sulfatnokyslyy calcium, present in small amounts chlorides in therapeutic doses - radioactive substances (Rawdon). It does not contain bacteria, ammonia, nitrite and nitric acids. The water temperature throughout the year is + 8◦C.

After researching of this water by Odessa Balneology Institute it was found out that it actually has healing properties. The water is very healthy in the postoperative period, when the loss of blood, to treat liver diseases, ulcerative gastro - intestinal tract, iron deficiency anemia. Unfortunately (or maybe vice versa), industrial water supply is impossible because its healing properties in the container it keeps only 12 hours.

The Company with Limited Responsibility “Factory”Eco-Product”

Industrial enterprises have an essential part in the economy of Ukraine as well as in Sumy region. Considerable growing of industry of Sumy region was during the time of independence of Ukraine. Just in the 90th of the past century CLR “Factory ”Eco-Product” was formed. Its production successfully represents our territory on the Ukrainian food market. Ivolzhanske water has high demand on the territory of Sumy region, because it has a good taste and a good price. $F:\ЮЛЯ ЗОЗУЛЯ\100_2537.JPG$

The factory is situated in 4, Zavodska Street, Ivolzhanske village, Sumy region, and its office is in Sumy town, 9, Gagarina Street. The situation of factory is very favorable because Ivolzhanske village lies along international main road Sumy –Kursk 25 km far from Sumy town. The head of this enterprise is Oleksandr Danylovych Zolotiy.

The factory is based on Ivolzanske alcohol factory; which has had quite a long history.

In Sumy Region State Archive there are some facts about the factory: “Ivolzhanske alcohol factory was built in 1890 and belonged to Count Stroganov”. The other facts say that it was built by Stroganov in 1882.

In 1916 Stroganov’s palace and country-seat as well as alcohol factory were bought by Sumy landowner, Mary Matvyivna Leshchynska.

After revolution in 1917 the factory was run under Kharkiv alcohol trust department.

In 1914 factory equipment was evacuated and the factory stopped its activity for some time because Sumy Region was occupied. The factory was rebuilt after the war and since 1946 it started to produce. Alcohol, which was produced on Ivolzhanske factory, was the best quality among Kharkiv alcohol trust factories. It is due to the quality of water, which has valuable mineral composition.

In 1971-1972 alcohol factory run into vine factory, which produced fruit-berry vine. But anti-alcohol campaign made Ivolzhanske vine factory to change qualification and the enterprise started to produce canned fruit and alcohol lessdrinks (1987).

Thanks to its valuable mineral composition water of Ivolzhanske deposit was referred to nature table water. It was entered to Republic standards for mineral water. It was to recommended to industry bottle under the name of “Ivolzhanske”. Nowadays the factory produces in the rented building, which was built by Stroganov. The water is put up by two bore-holes. These bore-holes have been working since 19 century. Both of them are ecologically clear springs, which the mineral table water “Ivolzhanske” is outputted from. The bore-holes are arranged directly on the territory of the enterprise, in a zone of sanitary conservation of strong regiment. “Ivolzhanske” mineral water has clear taste of spring water and it’s a treasury of magnum, calcium, potassium and other minerals. The water favors body self-purification, regulates body temperature, plays an active role in lipos metabolism and diminishes injurious microorganisms in intestines. Modern equipment makes it possible to keep nearly 100% of spring water identity while underground spring to the bottle on the conveyor. Moreover the whole technological process is occurred under regular control of production measuring laboratory.

CLR “Factory” Eco-Product” in Ivolzhanske village was founded in 1997. The enterprise is a constant participant of regional, state and international levels. Its products have a guarantee in the system of.

In 2011 CLR “Factory” Eco-Product” was recognized as the best industrial enterprise of Sumy region. $F:\ЮЛЯ ЗОЗУЛЯ\100_2548.JPG$

Палац Ліщинських – пам'ятка архітектури ІІ половини ХІХ століття

Палац Ліщинських є пам’яткою архітектури ХІХ століття, разом з унікальним дендропарком вони являють собою дивовижної краси палацо-парковий комплекс. Постановою Ради Міністрів УРСР №105 від 29.01.1960 року Кияницький державний парк – пам’ятку садово – паркового мистецтва було визнано парком республіканського значення, а після проголошення незалежності України він набув статусу парку загальнодержавного значення. $C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\матеріали про Кияницю\800px-Fasad_majetok_Har.JPG$

Історія створення пам’ятки пов’язана з іменами відомих на Сумщині меценатів, цукрозаводчиків Харитоненків і Ліщинських. $C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\матеріали про Кияницю\800px-Majetok_Kiyanytsya.JPG$

За заповітом Івана Герасимовича Харитоненка (1891 рік) його племінниця, Марія Матвіївна, дружина Миколи Йосиповича Ліщинського, племінника Наталії Максимівни Харитоненко, стає власницею помістя в с. Кияниця.

Отримавши цукровий завод та прилеглі території, нові власники в особі Марії Матвіївни та Миколи Йосиповича Ліщинських замислилися над будівництвом власного будинку. На початку 1890-х одночасно зводяться два прекрасні будинки. Один з них – на березі річки на вулиці Псільській в Сумах, інший, схожий на палац – в Кияниці, поряд з віковою дібровою.

Будинок зведено у стилі неоренесансу. Він цегляний, поштукатурений, багато декорований, двоповерховий з підвалом, складної конфігурації в плані. Будівельним матеріалом для стін палацу була цегла, виготовлена на власному цегельному заводі Лещинських в с. Нова Січ.

Стіни палацу всередині порожні, бо там проходило нагріте повітря для опалення будинку. Тому взимку в палаці було тепло, влітку - прохолодно. Дерев'яні перекриття будинку виготовлені, напевно, з дуба.

Будинок мав два надземних і один підземний поверхи, покрівля була металева. На нижньому поверсі було розміщене машинне відділення, де працював локомобіль, що виробляв електроенергію для освітлення палацу. Другий та третій надземні поверхи були прекрасними житловими кімнатами. Сама будова була прямокутною, але парадний вхід був зроблений не з довшого, як зазвичай, боку, а з коротшого.

Пізніше був збудований флігель - кухня, що сполучався з палацом підземним коридором.

З тильного боку палацу - прямокутна башта, що надає йому романтичного вигляду. Тут же, на рівні другого поверху, ще одна тераса.

Величавій будівлі довелося чимало пережити. У громадянську війну садибу Лещинських було спалено місцевим населенням, тому вражаючої краси декороване вбрання інтер'єру та меблі згоріли. Зовні палац було відбудовано практично в первозданному вигляді, із збереженням основних архітектурних деталей, властивих неоренесансу.

Палац є композиційним центром маєтку. З тих далеких часів в інтер'єрі збереглися парадні східці та дві зали, частково прикрашені ліпниною, деякі господарські будівлі (флігель, основа фонтану), а з паркових споруд - цегляний арочний однопролітний міст через яр. Схили яру, через який прокладений міст, було викладено рожевим туфом - породою каменю, завезеною з Європи.

Хто ж автор цього прекрасного витвору мистецтва? До сьогодні ніхто впевнено не насмілився дати однозначну ствердну відповідь. Перекази сучасників, очевидців і, перш за все, безаперечну схожість палацу Ліщинських в Кияниці та будинку Павла Харитоненка в Москві можна вважати переконливими аргументами на доказ авторства. Будівництвом розкішного маєтку Харитоненка в 1893 році займався маловідомий на той час архітектор Василь Залеський, а розробкою інтер'єру - Федір Шехтель. До речі, в деяких джерелах будинок Ліщинських часто називають будинком Харитоненків

КИЯНИЦЬКИЙ ДЕНДРОПАРК

У кінці ХІХ ст. в межах Кияницького маєтку Лещинських на основі вікової діброви закладається грандіозний парк площею 70 га , що зберіг первозданну красу ландшафту. Парк складається з двох частин – парку французького типу (регулярної) та англійського типу (ландшафтної).

В регулярній частині парку були вимощені пішохідні доріжки, вздовж яких стояли статуї, розбиті квітники, працювало 2 фонтана.

Навколо двоповерхового палацу були висаджені екзотичні дерева: гінкго дволопатеве, ялівець віргінський, модрина європейська, сосна Веймутова, платан західний, клен цукристий, сосна Палласа, бархат амурський, ялиця одноколірна, липа розсіченолиста. Поряд з 250 – 300–річними дубами, патріархами лісопаркового масиву, ефектно виглядають стрункі і досить високі ялини, сосни, клени. Саджанці екзотичних і рідкісних для наших широт дерев та кущів привозили власникам маєтку, а також закупляли в Хотінському розсаднику. Паркобудівничим, імовірно, був відомий на той час у м. Суми Адольф Аболтін.

По території парку проходило старе русло річки Олешні, через який перекинули красивий арочний міст з червоної цегли. В дальньому кінці парку, де знаходився сосновий бір, були заведені благородні олені.

В 1960 році Кияницький державний парк - пам'ятку садово – паркового мистецтва визнано парком республіканського значення.

З 1999 року Кияницький парк - пам'ятка садово – паркового мистецтва знаходиться на балансі Сумського національного аграрного університету.

Всього на території Кияницького парку росте близько 150 видів, різновидів та форм дерев і чагарників, що відносяться до 57 родів 29 родин.

На сьогоднішній день парк займає територію 55,7 га

«ЧЕРВОНИЙ» МІСТ

З паркових споруд у Кияниці зберігся цегляний арочний однопролітний міст через яр. Міст має архітектурно приємні контури, він максимально вписується в місцевість. Ширина арки під мостом – 12 метрів, а висота – 6 метрів. Схили яру, через який був прокладений міст, було викладено рожевим туфом - породою каменю, завезеною з Європи. $C:\Documents and Settings\User\Мои документы\Мои рисунки\MP Navigator\2013_03_20\IMG.jpg$

Файл:Фото006.jpg

МОНАШЕ (Монастирське, хутір Псільський)

Анатолій Луговський в книзі «Софрониевский монастырь» (Київ, 2001р.) вказує на те, що « в Юнаковской волости Сумского уезда Харьковской губернии были владения Софрониевского монастиря, расположенного в Путивльском районе…»

Софроніївський монастир володів 23 кварталами лісу урочища «Большой» Могрицького лісництва. Окрім того, на землях Софронієвської пустині з 1726 року монастирю належить хутір Псел (Монашиське урочище), розташоване в 26 кварталі - сучасна територія Могрицького лісництва, де діє ботанічний заказник «Банний яр». До 1919 року на цих землях господарювали монахи. Їхнє господарство складалося з молитовного будинку, їдальні, келій для монахів, гуртожитку для проїжджих робітників, пральні, лазні, приміщення для худоби. Загальна площа лісу, що належав монастирю, становила 1040 десятин (1163,0 га). В лісі були посаджені сади, де вирощували яблука, які, за свідченням старожилів, зберігалися майже до наступного врожаю. Сьогодні ще можна побачити старезні плодові дерева, але вони, щоправда , вже не плодоносять, в оточенні столітніх дубів - старі дерева аличі та слив, плоди яких монахи використовували для виготовлення наливок. Навколишні зариблені ставки також належали монастирю. Господарська робота в лісі, випасання худоби та багато іншої роботи виконувалися найманими людьми з навколишніх сіл. Підсобне господарство монахів складали корови, свині, коні, птиця та пасіка. Також монахи та найманий люд виготовляли бочки, кінну упряж, сани, гнули колеса для возів. Монахи несли всю відповідальність за ведення господарства й були підзвітними Білгородському монастирю.

Після революційних подій 1917 року поміщицькі та монастирські землі перейшли у власність держави. На цих землях було організоване Юнаківське державне лісництво, яке у 1983 році перейшло у власність Могрицького державного лісництва. Монахи лишалися тут до 1919 року, а потім були змушені покинути $G:\Монашино\S6300765.JPG$ обжиті місця. На цьому хуторі в гуртожитку поселилися селяни та жили тут до початку війни, про що свідчать могили на невеличкому кладовищі. Нині ж про існування хутора Псільського, або Монашого, свідчать залишки підземних поверхів зруйнованих будівель та старі яблуневі сади. $G:\Монашино\S6300767.JPG$

$G:\Монашино\S6300775.JPG$

УРОЧИЩЕ «РОЗБІЙНЕ»

На околицях села Нова Січ є територія, де наприкінці ХVІІІ ст. ховалися і давали відсіч царським військам козаки, називається вона Розбійною. Ліси на її території свого часу були вирубані для потреб населення. Зараз Розбійне – це теж ліси, які були посаджені в 70-х роках ХХ століття.

Існують декілька версій виникнення назви урочища Розбійне.

Короткі історичні дані про «Розбійне» - записи, залишені священником Філаретом Гумілянським.

Розбійне знаходиться поруч шляху Суми – Курськ в семи кілометрах від Юнаківки, поряд – хутір Наталівка.

У 1760-1770 роках у наших краях діяв великий загін повстанців під проводом Кулика. Міцні пости в Кулика по сумському шляху (землі сучасної Басівки) та у Розбійній Дубраві (до 2000 року хутір Наталовка), де діяв постоялий двір, змінювали кінні екіпажі (утримував його пращур жительки с. Кияниця Полтавської Л.П.). Загін нападав на панів, селян не турбували. Пограбували куликівці обоз австрійського царя, що під великою охороною віз цінний подарунок та коштовну корону цариці Катерині ІІ. Ці цінності,за переказами, заховані у сховищах Розбійної діброви та в яру Гончариха (між Басівкою та Біловодами). За наказом Катерини ІІ для ліквідації загону сюди прислали військо та залучили місцеве населення. Ватажка загону Кулика було піддано тортурам і страчено у Суджі шляхом четвертування, а ліс, де це сталося – Розбійне, був вирубаний. Пошуки захованих скарбів в урочищі Розбійне, як сьогодні його називають, ведуться і по сьогоднішній час. Це перший варіант.

Дещо інакшу версію тих подій дають перекази старих людей, не підтверджені документально: в якомусь яру, біля Локні, був колодязь, куди розбійники, втікаючи від переслідування москалів, вкинули скриню з золотом, а ключ від неї сховали десь у Монашиському лісі (частина Розбійного масиву) під коренем величезного дуба.
Третій варіант надрукувала в 1955 році районна газета Миропільського району в рубриці « Чи знаєте ви свій рідний край?».

В урочищі Розбійне був чудовий дубовий ліс. В цьому лісі знаходився чоловічий монастир. Монахи цього монастиря займалися пограбуванням людей, які проїздили Залокнянським шляхом. Одного разу монахи пограбували обоз, який віз подарунки від австрійського імператора Йосипа ІІ російській імператриці Катерині ІІ. Дізнавшись про це, Катерина ІІ дала вказівку ув’язнити монахів, вирубати весь ліс, розібрати монастир і навіть вибрати фундамент, що і було зроблено.

ГІДРОЛОГІЧНА ПАМ’ЯТКА ПРИРОДИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

«ДЖЕРЕЛО ВАКАЛІВСЬКЕ»

За даними переліку територій та об’єктів природно – заповідного фонду Сумського району Сумської області станом на 01.09. 1999 року в області на обліку стоять 4 гідрологічні пам’ятки природи місцевого значення. Серед них – «Джерело Вакалівське» Кияницької сільської ради.

Це надзвичайно цінне джерело самовитічної води знаходиться в Сумському районі у віданні Піщанського лісництва Сумського держлісгоспу на відстані до 1,5 км на північ від с. Вакалівщина.

Тут на схилі глибокої балки виходить джерело прозорої води з добовим дебетом близько 150 тисяч літрів. Вода збагачена сполуками двовалентного заліза у концентрації в 2 – 3 рази вищій, ніж у будь – якій іншій мінеральній воді України, а за наявністю лікувальних миш’якових сполук це джерело – третє в нашій країні. На основі неодноразового лабораторного хімічного аналізу води Вакалівського джерела, його вода є унікальною залізистою, кремнистою, гідрокарбонатною, кальцієвою, магнієвою водою, слабо мінералізованою. Містить більше 18 різноманітних біологічних мікроелементів (найважливіші – бром, йод). У воді є у великих кількостях солі магнію, карбонова кислота, вуглекислий газ, сульфатнокислий кальцій, в незначній кількості присутні хлориди, в лікувальних дозах – радіоактивні речовини (родон). Не містить бактерій, амоніаку, нітратної та нітритної кислот. Температура води круглий рік становить +8°С.

Після дослідження води Одеським інститутом курортології було встановлено, що вона дійсно має лікувальні властивості. Є дуже корисною в післяопераційний період, при втратах крові, для лікування печінки, виразкових хвороб шлунково – кишкового тракту, залізодефіцитної анемії. На жаль, (а, може, навпаки), промисловий розлив води неможливий, бо свої цілющі властивості у тарі вона зберігає лише протягом 12 годин.

ТОВ «ЗАВОД»ЕКО-ПРОДУКТ»

Значну частку в економічному потенціалі України, Сумської області та Сумського району зокрема мають промислові підприємства. Значне піднесення промисловості Сумського району припадає на роки незалежності України. Саме в цей час, у 90-х роках минулого століття, створюється ТОВ « завод «ЕКО-ПРОДУКТ», продукція якого гідно представляє нашу місцевість на українському харчовому ринку. Іволжанська вода недаремно користується попитом на Сумщині, адже має добрий смак та демократичну ціну. Виробничі потужності підприємства розташовується за адресою Сумська область Сумський район село Іволжанське вул. Заводська, 4, а офісні приміщення – в обласному центрі за адресою Гагаріна, 9 а. Розміщення виробництва є досить зручним, оскільки Іволжанське знаходиться на міжнародній магістралі Суми – Курськ в 25 кілометрах від м. Суми. Очолює підприємство Олександр Данилович Золотий.

Підприємство засноване на базі Іволжанського спиртзаводу, який має досить давню історію.

За даними Обласного Державного архіву, «…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову», за іншими даними (Історія міст і сіл) завод був побудований Строгановим у 1882 році.

В 1916 році, маєток і садиба Строганових разом із спиртзаводом були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту .

В 1941 році у зв'язку з окупацією території обладнання було евакуйоване, і завод тимчасово припинив свою діяльність. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він почав випускати продукцію. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті ґатунку. Головна причина цього – це якість води, яка має цінний мінеральний склад.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, який випускав плодово - ягідні вина, проте антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987 р.)

У 1989 році воду Іволжанського родовища за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах орендованої будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається по двом свердловинам, які діють з 19 століття. Обидві свердловини – це екологічно чисті джерела, з яких видобувається мінеральна природна столова вода «Іволжанська», розташовані безпосередньо на території підприємства, в зоні санітарної охорони суворого режиму. Мінеральна вода «Іволжанська» має чистий смак джерельної води і є скарбницею магнію, кальцію, калію та інших мінеральних солей, сприяє самоочищенню організму, регулює температуру тіла, відіграє активну роль в обміні жирів, а також зменшує кількість шкідливих мікроорганізмів у кишечнику. Сучасне обладнання дозволяє зберегти майже стовідсоткову джерельну ідентичність води від підземного джерела до пляшки на конвеєрі. До того ж, весь технологічний процес відбувається під постійним контролем виробничої вимірювальної лабораторії.

ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» в с. Іволжанське засновано 1997 року..

Підприємство – незмінний учасник виставок регіонального, державного та міжнародного рівнів – продукція сертифікована в системі УКРСЕПРО.

У 2011 році ТОВ “ Завод “ЕКО – Продукт ” визнали кращим промисловим підприємством Сумського району.

Список використаної літератури

Андрієнко Т.А.Заповідні скарби Сумщини. – Суми: Джерело, 2001. - С.171 -172.
Дейнека А.І., Сапухін П.А. Архітектурні пам’ятники Сумщини. Путівник, - Харків: Прапор, 1989. - 199с.
Комаров В. Сумский уезд: от Кондратьевых до Лещинских // Ваш шанс. – 1999. - №1 – С.6.
Комаров В. Сумской уезд: от Кондратьевых до Лещинских // Ваш шанс. – 1999. - №2. – С. 8
Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002 р. - 229 с.
Миленко Л. Кияниця: маєток Лещинських // Сумщина. – 2008. - №№ 126 - 127 – С.8
Мій край Слобожанський: Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с., іл… - (Сер. «Малі міста – велика слава»).
Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
Обласний Державний архів : фонд 15 справа 27.13
Памятники градостроения и архитектуры Украинской ССР / гол. редактор Н.Л. Жариков . – К.: Будівельник, 1986. - Т. 4
Скворцов И. Неизвестные Лещинские // Архифакт. – 2008. - № 4 – С.28 – 35
Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003 р. – 608 с.