1 РОЗДРОБЛЕНІСТЬ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1. Правління Ярославичів

Ярослав Мудрий бажав уникнути братовбивчої війни, тому розробив систему спадкування, за якою київський престол отримував найстарший з братів. Коли той помирає, його місце повинен зайняти наступний по старшинству брат. Таким чином, кожен з братів мав по черзі побувати великим київським князем. Очікуючи свою чергу молодші брати правили своїми удільними князівствами. Така система престолонаслідування дала лише короткостроковий ефект, уникнути міжусобної боротьби між нащадками Ярослава не вдалося. Троє старших синів Ярослава Мудрого: київський князьІзяслав, чернігівський князь Святослав та переяславський князь Всеволод уклали політичний союз, який отримав назву в історії тріумвірат Ярославичів. Ярославичі правили спільно майже два десятиліття. Кожен з них дбав в першу чергу про власні інтереси і про збільшення свого уділу. Це, звичайно, послаблювало позиції держави. Князі не могли ефективно протистояти новим ворогам – кочовим племенам половців, які починаючи з 1055 р. регулярно нападали на Київську, Чернігівську, Переяславську землі. Поштовхом до розпаду союзу трьох братів стала поразка на р. Альті їхніх дружин від половців та київське повстання 1068 р., в результаті якого Ізяслава було вигнано з міста.

Київським князем було проголошено Всеслава, але вже у 1069 р. за допомогою поляків у Київ повернувся Ізяслав. Спроба відновити міць князівської влади була здійснена під час наради князів у Вишгороді. Тут, у 1072 р. Ярославичі внесли зміни до Руської правди. Вони видали новий звід законів, який отримав назву «Правда Ярославичів». Зміни в першу чергу стосувались запровадження князівської власності на землю. Ярославичі вважали свої уділи спадковою власністю (вотчиною). Однак це суперечностей не зупинило. Уже наступного року (1073 р.) Святослав і Всеволод вигнали Ізяслава з Києва. Київським князем став Святослав, але незабаром він помирає. У 1078 р. до Києва, за допомогою Всеволода, повертається Ізяслав, проти якого виступив Олег Святославович. У вирішальному бою обидва князя загинули. Київський престо посів Всеволод, який вів активну боротьбу з половцями та князями-ізгоями, котрі зазіхнули на Київ. Після його смерті у 1093 р. боротьба за владу розгорілася ще з більшим розмахом. Війни між князями значно послаблювали обороноздатність Київської Русі, загроза з боку половців постійно посилювалася. Після кількох важких поразок від половців, провідні князі зробили спробу припинити міжусобні війни. З цією метою 1097 р. у Любечі відбувся князівський з’їзд, на якому було вирішено припинити ворожнечу. Ініціатором Любецького з’їзду був Володимир Мономах. З’їзд оголосив, що «хай кожний тримає вотчину свою», яку успадкував від батька і не має право претендувати на чужі території. Згідно із правом вотчини удільні князівства були закріплені за представниками князівського роду Рюриковичів і передавалися по спадковості. Фактично Любецький з’їзд започаткував новий етап в процесі розпаду Київської Русі. Відтепер в кожному удільному князівстві формувалася власна династія.

 У 1100 р. відбувся князівський з’їзд у Витичеві, який по суті був продовженням Любецького з’їзду. У 1103 р. відбувся Долобський з’їзд князів, на якому розглядалися питання організації спільних походів проти половців.

Тимчасово єдність Київської Русі була відновлена за правління в Києві Володимира Мономаха (1113–1125 рр.) та його сина Мстислава (1125–1132 рр.).

 Володимир Мономах.

2. Правління Володимира Мономаха (1113–1125 рр.)

Відомим київським князем був Володимир Мономах, онук Ярослава Мудрого, Син Всеволода і Марії Анастасії, дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Існує легенда, що буцімто Костянтин на честь правління Володимира прислав йому символи царської влади: берло та корону (шапка Мономаха). Сам князь прославився своїми успішними походами проти половців. Так, у 1103 р. князі здійснили спільний похід проти ворогів. У битві біля острова Хортиця, було вбито 20 половецьких ханів. Походи 1107, 1109, 1111 рр. теж закінчилися перемогою. Київський престол Володимир Мономах посів у 1113 р. після смерті князя Святополка. Володимир Мономах припинив князівські чвари, підкорив собі більшу частину колишньої Київської держави, повернув втрачений авторитет Русі на міжнародній арені. Вдало воював з половцями. Він мав широкі зв’язки із західноєвропейськими монархами. Вніс до «Руської правди» «Устав Володимира Всеволодовича». Було зроблено поступки закупам (боржникам), обмеживши на них права бояр, заборонено лихварям брати високі відсотки за борги. Цим заходом утруднювалось перетворення вільних людей на рабів (холопів).  Мономах залишив після себе «Повчання дітям», у якому радив своїм дітям як управляти державою та досягти суспільного благополуччя на основі християнських цінностей. За часи правління Мономаха вперше в Києві був побудований міст через р. Дніпро. В роки правління Володимира Мономаха в Києві здійснювалось масштабне будівництво. Син Мономаха, Мстислав (1125–1132 рр.), намагався продовжувати політику батька. Після його смерті у 1132 р. Київська Русь остаточно розпалась на удільні князівства, кожне з яких проводило самостійну політику.

3. Удільні князівства часів феодальної роздробленості

У період політичної роздробленості на території України існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виділилося з Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства.

 Починаючи з кінця ХІІ ст. разом з назвою Русь для позначення південних земель Київської держави вживається назва Україна. Уперше назва Україна з’являється в Київському літописі в 1187 р.

 Карта політичної роздробленості Київської Русі.

Київське князівство продовжувало все ж відігравати провідну роль. За володіння Києвом постійно відбувалась боротьба між представниками різних відгалужень династії Рюриковичів.  У Київському князівстві з 1139 р. йшла запекла боротьба за київський престол. Часто мінялися князі: за 100 років (з 1146 р. по 1246 р.) 24 князі мінялися 47 разів.Титул Великого київського князя став чисто номінальним. Через усобиці між князями на Русь знову почали нападати половці. Але все-таки Київ залишався центром торгівлі, культури, мистецтва й церковного життя.

З появою на півночі колишньої Київської Русі Володимиро-Суздальського князівства завершився політичний і етнічний поділ двох народів – українського й російського. Тепер їхні шляхи розходяться.

У 1169 р. Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Довгорукого, із військом напав на Київ. Воїни князя знищили більшу частину населення Києва, пограбували й спалили храми, жінок забрали в рабство. У результаті Київ утрачає своє центральне значення посеред міст Русі, а титул Великого князя переходить до м. Владимира (Великий князь Владимирський).

На півдні Київське князівство межувало з землями половців. Набіги половців приносили значні руйнування та людські втрати, це ослаблювало політичне становище князівства, стримувало господарський розвиток.

Переяславське князівство складалося із земель, розташованих на лівому березі Дніпра. Ці землі здавна перебували у політичній залежності від Києва. Виділилось воно у 1054 р. як спадщина сина Ярослава Мудрого Всеволода. Це князівство на сході і півдні межувало з Половецькими степами. Через те жителі князівства повинні були боронитися від частих нападів кочівників. З цією метою вздовж кордонів населення будувало земляні вали і укріплені фортеці. Князі Переяславського князівства брали активну участь у походах проти половців. Після монголо-татарської навали Переяславське князівство перестало існувати.

На Лівобережжі розташувалося Чернігово-Сіверське князівство. Особливістю політичного розвитку Чернігово-Сіверського князівства стало його дроблення спочатку на дві частини, а згодом на їх території утворилось більше десяти окремих удільних князівств. Чернігівське князівство вело важку боротьбу з половцями. Велика битва з половцями, що відбулася в 1185 р. під керівництвом князя Ігоря Новгород – Сіверського, стала сюжетом відомого епосу «Слово о полку Ігоревім». Імовірно, «Слово о полку Ігоревім» було написано в 1187 р.

У середині XII ст. Новгород-Сіверське князівство відокремилось від Чернігова і стало самостійним. Потім відокремилися інші уділи. Усі князі Чернігово-Сіверського князівства були Ольговичами – нащадками Олега Святославича, внука Ярослава Мудрого.

Волинське князівство. Після розпаду Київської Русі на Волині утвердилась династія Мономаховичів. Її засновником став внук Мономаха, син Мстислава Великого. В 40-60 рр. ХІІ ст. волинські князі з перемінним успіхом боролись з суздальською династією за володіння Києвом. Найбільший вклад у розвиток князівства вніс Роман Мстиславич (1170–1205 рр.). Він зміцнив єдність Волинського князівства, став засновником Галицько-Волинської держави (1199 р.).

У 1144 р. утворилось Галицьке князівство в якому правила династія Ростиславовичів. Найбільшої могутності воно досягло за правління Ярослава Осмомисла (1153–1187 рр.). Його володіння простягались вздовж Дністра далеко на південь. Навіть землі в нижній течії Дністра й Дунаю опинилися в залежності від Галича. Особливістю Галицького князівства була висока роль місцевого боярства в політичному житті. Бояри отримували значні прибутки від видобування та продажу солі. Сильні економічні позиції робили бояр незалежними від князя. Тому боярство постійно намагалось нав’язати свою волю галицьким князям.

Таким чином, із середини ХІІ ст. Київська Русь вступає у період феодальної роздробленості.

Причини феодальної роздробленості:

• величезна територія держави;
• багатоетнічний склад населення Київської Русі;
• відсутність чіткої системи престолонаслідування;
• поширення спадкового (вотчинного) землеволодіння удільних князів і бояр, що посилювало їх незалежність від київського князя;
• розвиток міст – удільних центрів, які намагалися конкурувати з Києвом в політичному та економічному відношенні;
• послаблення Києва як політичного і економічного центру;
• часті набіги половців та занепад великих торговельних шляхів.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1055 р. – початок регулярних нападів половців на Київську, Чернігівську, Переяславську землю.
1068 р. – поразка Ярославовичів від половців в битві на р.Альті.
1068 р. – повстання киян проти Ізяслава за відмову озброїти ополчення проти половців.
1072 р. – внесення Ярославичами змін до Руської правди. Правда Ярославичів.
1072 р. – запровадження князівської власності на землю.
1073 р. – виступ Святослава та Всеволода проти Ізяслава, розпад тріумвірату Ярославичів.
1097 р. – з`їзд князів у Любечі, який визнав спадкове володіння князями своїми вотчинами. Визнання факту роздробленості Київської Русі.
1113–1125 рр. – княжіння в Києві Володимира Мономаха.
1115 р. – спорудження Володимиром Мономахом під Вишгородом моста через Дніпро.
1032 р.– початок доби роздробленості Київської Русі після смерті Мстислава Володимировича, сина Володимира Мономаха, який був останнім князем, що контролював більшість земель Київської Русі.
1144 р. – утворення Галицького князівства.
1187 р.  – похід Ігоря Новгород-сіверського проти половців.
1187 р. – перша згадка терміну «Україна».

Тріумвірат – влада трьох.

Половці (кипчаки) – тюркські кочові племена, які панували в українських степах з другої половини ХІ ст. до першої половини ХІІІ ст.

Уділ (удільне князівство) – адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь, залежний від Великого Князя Київського.

Вотчина (отчина) – право приватної власності на землю, яка передавалась по спадковості, від батька до сина.

Феодалізм – це такий суспільно-економічний лад, коли землевласник дає землю за службу іншим.

Феодал – землевласник, який дає залежним селянам землю в обмін на їхню працю.

Феодальна роздробленість – поділ середньовічної держави на окремі самостійні феодальні володіння.

 Золотоординське ярмо (іго) – залежність руських земель від монголів. Русичі повинні були платити монголам данину, брати участь у військових походах монголів, а руські князі змушені були їздити в Золоту Орду за ярликом.

Ярлик – грамота на князювання, яку видавав монгольський хан руським князям.
Хан – титул правителя монгольських та тюркських кочових племен.
Баскак – намісник монгольського хана, який збирав податки з підлеглого населення. 

Ясак – данина, яку сплачувало населення руських князівств хану Золотої Орди.

 Орда – монгольське військо, а також місце, де розміщувалася ставка хана.
Улус – уділ, область, адміністративно-територіальна одиниця монгольської імперії