Тема. Леонід Куліш-Зіньків – маестро гумору й сатири
Мета: ознайомити п’ятикласників із життєвим та творчим шляхом Леоніда Куліша- Зіньківа; допомогти учням усвідомити красу та ідейно-художню цінність його глибокої лірики та іскрометного гумору; розвивати навички виразного читання поезій; формувати власне розуміння поняття „батьківщина” та людських чеснот; виховувати почуття патріотизму, інтересу до творчості митців рідної Сарненщини.
Тип уроку: урок літератури рідного краю.
Методичне забезпечення: портрет Л.Куліша-Зіньківа, виставка збірок поета, дитячі малюнки до творів.
Епіграф: Він весь був сповнений любові
І мав до краю доброти,
Вона була у кожнім слові,
Що всім давало теплоти.
П. Катеринич
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.
1.Бесіда:
- Чи існує Батьківщина велика і мала?
- На вашу думку, чим вони відрізняються?
- Продовжте ряд:
Сарненщина – край лісів, боліт ... ( родючого чорнозему, квітчастих килимів із анемон, грибних та ягідних місць, прекрасних краєвидів, незабутніх легенд, переказів та пісень, історичних пам’яток).
- Яким же постає наш край у поезіях?
Учениця.
Є міста, держави і країни,
Для когось і рідні, й дорогі,
А для мене Сарни – то єдине
Місто між случанських берегів.
Поїзди ранкову тишу будять,
Щоб в серцях озвались ті гудки:
- З добрим ранком, добрі й славні люди,
Сарненчани, друзі й земляки.
Рідне місто – найдорожче в світі,
І любові в серці не межа,
Бо живуть тут люди працьовиті,
І відкрита в кожного душа.
Найдорожче, наймиліше нині
Місто сподівання і надій.
Розквітай і слався в Україні –
Незалежній, новій, молодій.
Учень.
Де бродила дика сарна
Між лісів й боліт,
Зеленіє місто Сарни
Вже багато літ.
Знало лихо і негоди
На своїм віку,
Щастя-волю і недолю
Чорну і гірку.
Встало сонце над тобою,
Новий день іде,
Місто праці, місто-воїн,
Вічно молоде.
Мирне небо, небо синє,
Сонячні жита.
Місто в рідній Україні –
Доля золота.
2.Слово вчителя.
Ці поетичні рядки, сповнені щирого захоплення, глибокої любові, народились у серці нашого земляка Леоніда Куліша-Зіньківа.
ІІІ Повідомлення теми й мети уроку.
1. Слово вчителя.
За фахом – вчитель, а в душі – поет,
І хоч нікому він не догоджає,
Його талант – надійний амулет,
А слава меж уже давно не знає.
Як всі, писати вірші починав
З казкової поліської природи,
Але багато прикрощів пізнав,
Змінив на гумор милозвучні оди.
Газету розгортаю і хутчіш
Читаю, що там пишуть нам поети,
А там, де підпис Леонід Куліш,
Тріщать по швах чиїсь авторитети.
Він, як фотограф, ловить кожну мить,
Нічого і ніде не пропускає,
В його душі вогонь добра горить
Й теплом цим віру у серця вселяє.
Бо гумор – це не тільки жарти й сміх,
Це правди гіркота й життєва мудрість,
Немов рентген, проймає наскрізь всіх
І бачить зло, хабарництво і дурість.
Пишіть, мій друже, це потрібно всім,
Щоби сміялись ми, а не чужинці.
Щоб гумор Ваш заходив в кожен дім
Й нагадував, що ми – українці.
Не допустімо, щоб сміявся світ
Із наших бід й невміння працювати.
Вам, ювіляре, зичу сотні літ
В любові й мирі жити і писати! – так про колегу по перу відгукнулась місцева поетеса Тетяна Корнійчук.
Ще кілька років тому всі читачі районної газети „Сарненські новини” шукали на її сторінках жартівливе, а то й колюче слівце Леоніда Зіновійовича. А сьогодні ми сумуємо за його гуморесками, „Вишкварками з кулешу”, „Словничком-жартівничком”.
2. Повідомлення учнів.
Учень 1. Ім'я Леоніда Куліша міцно закарбувалось в історії художнього слова. Народився Леонід Куліш 2 травня 1942 року в селі Кричильськ Сарненського району на Рівненщині. Його батьками були прості, працьовиті та мудрі люди. Батько Леоніда – Зінько, учасник Першої світової війни, ветфельдшер, який дослужився до унтер-офіцерського звання, мав чимале господарство. Та прославився він перш за все своїм талантом… пересмішника. Старий Зінько настільки допікав дотепним словом багатьом з нікчемних типів, а почасти навіть владі, що доводилося не раз підставляти свою долю й долю родини під небезпеку. А розумні кричиляни цінували талант Зінька Куліша як гумориста — імпровізанта.
Учень 2. Цей талант перейняв у батька й син Леонід. Тому й здобув у Луцьку вищу освіту, став учителем історії та прекрасним письменником-гумористом, якого сьогодні заслужено ставлять у ряд із найвідомішими українськими творцями художнього слова, насамперед у царині дитячої літератури.
У Луцьку він познайомився з письменниками та поетами Волині, й відомий поет Володимир Лучук запропонував вірші Леоніда до колективного збірника «Пісня і праця», що вийшов у 1968-му році у видавництві «Каменяр».Так у студентські роки з'явилася його перша публікація в республіканській пресі.
Учень 3. Деякий час після закінчення навчального закладу Леонід Куліш працює завідувачем відділом листів у районній газеті. Молодий, симпатичний, завжди міг знайти підхід до людей, які до нього з чим тільки не йшли. Особливо, звичайно, зі скаргами. Свободолюбний, невтомний, залюблений у жартівливе слово, розпрощавшись з газетарями, він легко знайшов себе в школі рідного села.
Учитель. Саме з написання дитячої книги «Як горобчик рахував» розпочав наш земляк своє сходження на Парнас. Все частіше і частіше Леонід Зіновійович пише для дітей. Поезію його дитячої тематики постійно передає літературна редакція української радіомовної компанії, вони з'являються на сторінках дитячих журналів «Малятко», «Барвінок». Адже творити для дітей — значить, мати талант у квадраті, якщо не в кубі. Найменший читач відразу відчуває лукавість чи нещирість. Відтак не кожен твір, не кажучи вже про книгу, приймає до себе.
Учень 1. Знов мандрує добрий вечір,
Сиву торбу взяв на плечі.
Взяв у торбу гарну казку,
У долоні – теплу ласку.
Скрізь дарує сивий вечір
Сни солодкі для малечі
Учениця 2. По діброві ходить осінь –
Олівці з собою носить
І фарбує в жовтий колір
Клени, липи і тополі.
Я гукаю: - Люба осінь,
А скажи, чому ще й досі
У садку ялинка в мене
Не багряна, а зелена?
Засміялась осінь дзвінко:
Ще об гострі голки ці
Поламаю олівці!
Учень 3. Над рідними оселями
Летіли невеселими.
Журавлики, журавлики.
Додому поверталися –
До сонця посміхалися.
І знов були веселими
Веселики, веселики.
Учитель. З роками тематика поезій молодого поета ширшає. Народжуються гуморески, сатиричні мініатюри. Він „ріс”, щедрилась його творча нива, заправлена дошкульними, дотепними блискавицями-стрілами сатири та гумору, іскрилася, займаючись полум’ям веселої вдачі людини, яка не обминаючи круті береги життя, пливла ним упевнено та сміливо.
Учениця 1.
Не брав в голову дурного –
Вірте, чи не вірте ви –
Бо свого було у нього
На чотири голови.
Учень 2.
Доганя ціна ціну,
Вже така ціна, що й ну!
А зарплата відстає,
Бо милиці в неї є.
Учениця 3.
– Ох і ціни на заправці! –
Кінь іржав сердить Савці, -
Дороге пальне з труби
На моєму все горбі.
Учениця 4.
Зажурилися гаї,
Не співають солов’ї,
Коли б жаба мала крила,
В чисту зону полетіла б.
Учитель. Наш земляк-гуморист виступав спочатку під ім’ям Леоніда Куліша. Та коли він вийшов на республіканську сцену, сталася така ситуація. Справа в тому, що в Херсоні проживав поет і прозаїк Леонід Куліш на той час більш відомий, ніж наш земляк на своїх перших кроках. То ж аби не трапилось непорозумінь, наш гуморист задумав прибрати собі псевдонім Зіньків. З того часу поет-гуморист почав підписуватись під своїми творами „Леонід Куліш-Зіньків”.
У житті кожної людини є пам'ятні, знаменні події, дати, що залишаються на все життя. Одна з них закарбувалася і для Леоніда Куліша: у 1990-му його прийняли до Національної спілки письменників України. А передував цій події вихід у світ дитячої збірки «Горобці про літо мріють» у видавництві «Веселка».
А потім одна за одною в інших видавництвах з'являлися друком його нові книженята для малят: «Дівонька-круглая голівонька», «Чого мовчала мишка», «Тридцять три сороки», «Кіт чекає на обід». Багата дитяча творчість Леоніда Куліша й на жанровість. Тут і співанки, і скоромовки, і загадки, і гуморески…
Учениця 1.(скоромовка)
Наснилися киці
Червоні суниці –
Сумними зробились
У киці очиці.
То ж плакала нишком
За припічком кішка:
- чому не наснилась
Із хвостиком мишка?
Учениця 2. (Скоромовка)
Каже якось рак до краба:
- Хтось до мене в нірку шкряба.
Заспокоїв рака краб:
Учитель. З зараз відгадайте загадки , складені Леонідом Зіновійовичем.
На листочку, дітоньки.
Аж дві гарні квітоньки.
Посиділи, відпочили
Та знялися й полетіли. (Метелик)
Дуже гарні в доні
Пелюстки червоні.
А тепер у дівоньки
Круглая головонька. (Маківка).
Біле ліжко
І подушка,
Білий хвостик,
Білі вушка.
І у білій
Заметілі.
Сняться сни
Для нього білі. (Зайчик)
Біг малесенький
Садочком,
Був звірятком –
Став клубочком. (Їжак)
Маленький, гладенький
Із дерева – гух! –
Хоч сам не забився –
Згубив капелюх. (Жолудь)
Учитель. На слова нашого поета композитори пишуть музичні твори, тому що ті слова самі просяться в нотний зошит. З ним охоче працювали художники, читці, співаки, редактори. Любов до людей, до рідного краю сформувала поета. Саме з тієї любові витікає той незабутній струмок його самобутньої творчості, його мови. Леонід Зіновійович був прекрасний краєзнавець, добре знав історію рідного краю.
Не байдужою була для нього доля рідної землі, красуні Горині, навколишніх лугів і лісів. На фоні цієї життєдайної краси писав митець чудо-легенди, перекази, які прочитавши один раз — неможливо забути. Це історія нашого краю: «Синій вир», «Мшані кладки», «Погоня», «Турово», «Русявка», «Дівочий брід».
Учень 1. Синій вир (легенда)
За густими верболозами, на правому березі річки Горинь, де вона круто повертає майже до лісового урочища „Бірки”, визирає з-поміж трав невелике озеро Синє. Інколи кричиляни називають його „Синій вир”. Правда, друга назва на сьогодні не відповідає дійсності, бо воно вже чомусь не вирує, просто оповите якимось байдужим спокоєм. Проте, як розповідали колись, це озеро кольору безхмарного весняного неба ховало в своїй глибині історію-легенду про двох закоханих, що не змирились із долею і опинилися на дні синього виру.
Жили в незапам’ятні часи сусіди. Один був багатим. другий навпаки – бідним і безталанним. І як часто трапляється в житті, кохання їх дітей привело не до щастя, а до гіркої і непоправної трагедії. Юнак, що був із бідної сім’ї, всім серцем покохав доньку багатого сусіда. Та й вона потягнулася до хлопця, як молода травинка до перших весняних променів. Вони були такими щасливими і, неначе великого свята, чекали на зустрічі. Та невдовзі про це стало відомо їхнім батькам. Мати хлопця, яка нещодавно овдовіла, гірким поглядом проводжала сина, коли той поспішав на побачення. Мовчала. Не хотіла ранити юначе серце. Проте сказала якось: „Не пара вона тобі. Не погодиться сусід віддати її за тебе, бідного”. Коли ж про те, з ким зустрічається його донька довідався багач, він страшенно розізлився і заборонив їй зустрічатися з бідним хлопцем. Але, як кажуть у народі. Серцю не накажеш – юні серця зустрічалися потай. Брати дівчини одного разу жорстоко побили хлопця. Кілька днів він не міг піднятися на ноги. Коли ж одужавши, не знав, куди зникла кохана. А батько замкнув її у комірчині. Й пообіцяв випустити тільки тоді, коли повністю зречеться хлопця-бідняка. Пожаліла доньку мати, і дівчина, що зробила найперше, городами побігла до любого. Додому не повернулася. Пізно ввечері, ніби відчуваючи, що це буде їхня остання зустріч, взявшись за руки, пішли закохані до Горині. Він відв’язав човна. Перепливли через річку до озера, яке ховалось у високих очеретах. А лугом по вечірній росі, підкрадались до закоханих три брати дівчини. Тріснула суха вербова гілка. Сполоханою пташкою випурхнула з обіймів коханого дівчина. Але було вже пізно. Молодший брат пізно тримав її за плечі. Середній і старший тим часом в’язали хлопця. Потім їх обох посадили у човен і пустили його у чорний вир Синього озера. До перших півнів робив кола благенький човен навколо виру, а потім вир той забрав їх обох. Вранці озеро було напрочуд тихим і спокійним, ніби зла сила, отримавши жертву, заспокоїлась. Озеро чомусь стало синім-синім, неначе увібрало в себе колір очей дівчини-красуні. Синій вир. Синє озеро. Синє. Є таке озеро серед лугів за річкою Горинь, неподалік Кричильська. Сьогодні воно зовсім невеличке, хоч кілька десятків років тому було значно більшим. Посередині його, певно, там. де колись клекотів і сердився вир, холодна вода навіть у найбільшу спеку. Синє, холодне озеро. Таке холодне. Що його не змогли зігріти своєю палкою любов’ю двоє закоханих сердець.
Учитель. Сьогодні ім'я Леоніда Зіновійовича Куліша заслужено ставлять у ряд із найвідомішими українськими творцями художнього слова, насамперед у царині дитячої літератури, де подібних творців не так і густо. 27 збірок — такий скарб залишив по собі наш земляк Але це ще не все. Його твори перекладали, публікували в Росії, Білорусі, Молдові, Словакії, Канаді (на десяти мовах).
Куліш став переможцем конкурсу кращих творів для дітей ім. В. Кобилянського, журналу “Перець”, лауреатом Всеукраїнського фестивалю “Лауреат Нобельської премії”та дипломантом Всеукраїнського конкурсу “Байка – 2001”. У 2006 році Рівненська організація НСПУ за підтримки харківських видавців висунула його на здобуття премії ім.Лесі Українки за книгу “Сонячний дощик” (Харків: Школа).
Раптова зупинка серця 27 квітня 2007 року під час творчої зустрічі з учнівською молоддю в одній із житомирських сільських шкіл перекреслила всі заплановані святкування з нагоди 65-річчя від дня народження славетного земляка.
Учень 1. Збіг так швидко урок ,та ні учні, ні він
Не могли все ніяк цього дня розлучитися.
І звучало йому з юних уст, як уклін:
- Ось поставте, будь ласка, автограф, Учителю!
Він схиливсь над столом і бажав їм, бажав
На своїх книжечках України й здоров’ячка,
Бо ж отут, де ця школа, - проклята межа,
По якій ходить-бродить примара чорнобильська.
„Певно, трішки стомився ти, друже, коли
Почерк твій затремтів, як роса серед ночі...”
Й раптом випала ручка – й поволі схилив
Сиву голову учню на груди він мовчки...
І не чув він уже ні благань, ні жалів,
Ні того, як бринять поруділі травинки.
Лиш чорнило із ручки текло по столі,
Наче серця стрімкого останні кровинки...
Юрій Береза
Учениця 2. Буяв садочок білим цвітом,
Ще вчора там ходив поет,
Вишні йому були, мов діти,
В душі заквітчаний портрет.
Він не дожив лиш п’ять деньочків
До ювілею, щастя літ.
А як без нього милі внучки?
А як же без поета світ?
Він весь був сповнений любові
І мав до краю доброти,
Вона була у кожнім слові,
Що всім давало теплоти.
У його віршах стільки щастя!
Є гумор, критика, є сміх,
Їх відгук у вікнах роздасться,
Не пам’ятати їх - це гріх.
Він майстром був слів, і рими.
І він творив, писав для нас.
Цей образ, у очах незримий,
Боротись кличе повсякчас!
Він жив майбутнім і прийдешнім,
Його я у книжках знайду,
І квіти ці йому чудові
Я на могилу покладу.
Петро Катеринич
Учитель.У травні 2009 року в Кричильській ЗОШ І-ІІІ ст. Сарненського району, де письменник віддав майже сорок років освітянській праці, на фасаді його рідного закладу встановили меморіальну дошку: «Відомий український письменник, класик дитячої літератури, маестро гумору та талановитий педагог» — напис внизу. А зверху до нас всміхається, ніби живий, Леонід Куліш. Його погляд лагідний і ніжний весь час стежить за нами, і від якого ясніє на душі.
З метою збереження та пропагування творчої спадщини письменника та гумориста Леоніда Зіновійовича Куліша розпорядженням голови Сарненської райдержадміністрації № 283 від 14.06.2010 р. засновано премію в галузі дитячої літератури ім. Леоніда Куліша-Зіньківа.
ІV. Підведення підсумків уроку.
Прокоментуйте епіграф до уроку
V.Домашнє завдання: прочитати інші гуморески Л.Куліша-Зіньківа, коментувати їх, зробити ілюстрації.
Урок літератури рідного краю
„Леонід Куліш-Зіньків – маестро гумору й сатири”
З нагоди 70-річчя від дня народження
(5 клас)
Підготувала вчитель
української мови та літератури
Цуман В.В.