ВПЛИВ БАТЬКІВ НА РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Правильне виховання – це наша щаслива старість,
Погане виховання – це наше майбутнє горе, наші сльози,
Це наша провина перед іншими людьми і перед усією країною.
А.С.Макаренко.
Цілі:Поглибити знання батьків щодо виховання пізнавальних інтересів дитини в сім'ї, визначити значення батьків у вищезазначеному питанні, способи досягнення позитивного ставлення учнів до навчання.
«Для збереження інтересу до навчання дуже важливо те, щоб мати й батько, образно кажучи, стояли біля колиски дитячих знань, брали безпосередню участь у навчанні дитини, раділи разом з нею її успіхам, брали близько до серця її успіхи й невдачі». Так зазначив видатний педагог В.О. Сухомлинський, розглядаючи питання «Що робити, щоб дітям хотілось добре вчитись?». Зважаючи на це, сьогодні ми поговоримо, яке ж значення батьків у вихованні пізнавальних інтересів дитини, з'ясуємо, яка ж роль батьків у пробудженні інтересу дітей до навчальної діяльності, розглянемо способи та умови досягнення виховання в дітей потреби у пізнанні.
Шановні батьки, перед тим як з'ясувати шляхи виховання пізнавальних інтересів в сім'ї, з'ясуємо, що ж таке пізнавальний інтерес. Пізнавальним інтересом вважається вибіркове ставлення особистості до різних галузей знань, активне і свідоме проникнення в суть вивченого, дійове прагнення до самостійного вирішення проблем, які виникають в процесі пізнання, й подолання труднощів, що супроводжується глибокими переживаннями. У вихованні пізнавального інтересу й організації пізнавальної діяльності батьки відіграють винятково важливу роль. Вони визначаються не тільки особливостями, властивими родинному вихованню, а й матеріальним, культурним і загальноосвітнім рівнем батьків.
Батьки як перші вихователі дитини мають вирішальний вплив на пробудження допитливості та інтересу до знань. Саме від них, які спрямовують, виховують, коригують пізнавальну діяльність дітей, залежить розвиток цікавості й допитливості — основи формування пізнавальних інтересів. Організовуючи систематичну, послідовну, цілеспрямовану діяльність дітей у цьому напрямі, батьки формують у них потребу в постійному набутті нових знань, у задоволенні самим процесом пізнання. Від цього залежить насамперед ставлення школяра до провідної для нього діяльності —- навчання. Це робота трудомістка і не завжди цікава. Для того, щоб учень був нею задоволений, дуже важливо, чи призвичаївся він у дошкільному віці до елементарних видів праці, чи його навчили батьки робити не тільки те, що хочеться, а й те, що потрібно. Уміння вже
у дошкільному віці виконувати необхідне трудове завдання допомагає учневі початкових класів позитивно ставитися до навчальних занять, які потребують розумових зусиль, старанності, уважності, терпіння.
Необхідні систематична робота, витримка, наполегливість і в той же час глибокий такт батьків, щоб виховати у дошкільника, а тим більше в учня, розуміння необхідності й потреби виконувати певну роботу, почуття відповідальності, звичку до праці, переконання, що будь-яке, навіть неприємне, доручення потрібно виконувати старанно і сумлінно.
Наше суспільство здавна визнає очевидну істину: батьки – головні природні вихователі дитини. Історія суспільства поклала на батьків головну відповідальність за виховання своїх дітей. Про силу виховного впливу батьків красномовно свідчать українські народні прислів’я та приказки: «Які мама й татко, таке й дитятко», «Яка мама – така й сама», «Хороші діти – то честь батька й матері»
Розвиток інтересу до вивчення навчальних предметів багато в чому зумовлений стилем життя сім'ї. Наше цілеспрямоване спостереження за родиною показало, що там, де з повагою ставляться до знань, цікавляться сучасними науковими відкриттями, життям суспільства, світом природи, діти глибоко проймаються почуттями і думками батьків.
Від батьків багато в чому залежить запобігання негативному ставленню школяра до навчання. Варто замислитись над тим, чому в багатьох дітей, яких прийняли до школи-інтернату з великим бажанням вчитися, в подальшому цей інтерес ослаблюється, а іноді перетворюється навіть у негативне ставлення до навчання. Зіставлення відповідей дітей і батьків, а також дані спостереження за молодшими школярами дають підставу зробити висновок про те, що причини цього явища криються у неврозі батьків до нового життя дитини, невмінні допомогти їй подолати труднощі на шляху пізнання.
Про зниження інтересу учнів до навчання характеризують такі цифри: 93% першокласників, які, за свідченням їх самих та батьків, у перші дні навчального року хотіли і любили вчитися, в 2 класі заявили про аналогічне ставлення тільки 75%, а в 5-му — 52% дітей.
Школяреві, який не відчуває радощів успіху, що багато значать у формуванні ставлення до будь-якого виду праці, нелегко жити. Його не завжди розуміють батьки,а їхні нотації, докори, покарання тільки погіршують справу, породжують і негативне ставлення до навчання, яке з часом може усталитись.
Звичайно, позиція батьків має бути нетерпимою до лінощів, неробства, недбалості, небажання учня вчитися. Проте насамперед варто звернути Вашу увагу на те, що необхідно розібратися в причинах, продумати дії, які допоможуть вплинути на дітей, дадуть змогу їм повірити у власні сили, усунути прогалини в знаннях.
Важливо дбати не стільки про оцінки, скільки про те, як сам учень ставиться до наслідків своєї шкільної праці, цікавиться процесами власної навчальної діяльності, за яким батьки мають змогу спостерігати під час підготовки ним домашніх завдань.
Способи запобігання негативному ставленню дітей до навчання такі ж різноманітні, як і складні, і водночас — суто індивідуальні. Та все ж можна говорити про загальне спрямування, принциповий підхід, необхідний для того,щоб учня підбадьорити, а того, хто «заблудився в лабіринті знань», підтримати і допомогти знайти вихід. Батькам варто частіше радитися з учителями, враховуючи індивідуальність школяра, разом з ними визначати засоби і прийоми надання дійової допомоги в кожній навчальній ситуації. Це неодмінна передумова розвитку у вихованця інтересу до нового, перетворення пізнавальної допитливості на потребу, на стійку рису особистості як основу для подальшого інтелектуального і морального розвитку.
Зазвичай основну допомогу, що виражається у щоденному контакті з учителями, у тактовному контролі за навчальною діяльністю школяра вихователями, в організації його робочого місця вдома, в спостереженні за виконанням режиму дня, навчанні прийомів учнів майже завжди можуть подати самі батьки. Вони зуміють підтримати дитину, пробудити віру у власні можливості і сили.
Форми і характер участі батьків у спільній пізнавальній діяльності при підготовці домашніх завдань дітьми — надзвичайно розмаїті. Проте контроль і допомога батьків і жодному разі не повинні виражатися у виконанні за учня його завдань або в поясненнях-підказках. Правильна організація шкільної праці, навчання найраціональніших прийомів спонукання школяра до самостійної діяльності, виявлення ініціативи, творчого пошуку, розвитку прагнення поповнювати знання, інтересу до самоосвітньої роботи — саме така допомога батьків найбільш погрібна й ефективна.
Позитивний приклад батьків та інших членів сім'ї, які займаються самоосвітою, навчання дітей навичок і прийомів поповнення знань здебільшого не тільки створюють необхідну для майбутньої трудової діяльності психологічну установку, а й розширюють пізнавальні інтереси вихованців як до шкільного матеріалу, так і до різноманітних сторін життя природи і суспільства.
Факторами домашнього середовища, що визначають розвиток різнобічних пізнавальних інтересів учнів, є постійне прагнення до знань батьків та інших членів сім'ї, активна участь їх у багатогранній пізнавально-пошуковій і творчій діяльності в домашньому колі під час дозвілля. Дорослим належить постійно дбати про раціональне проведення дітьми вільного часу. Будь-які види творчості, улюблені заняття, спорт, ігри можуть заповнити його. На деякі види пізнавальної діяльності батьки звертають особливу увагу. Це передусім книга, яка захоплює, дає поживу для розуму і серця, стає другом і порадником. І це, на нашу думку, є правильним кроком для виховання пізнавальних інтересів дитини. Але просимо звернути увагу вас, шановні батьки, що керувати читанням дитини потрібно вміло. Що читати і як читати — ось головні питання, на які важливо звернути увагу. Розвивати в дітей звичку до серйозного, вдумливого, систематичного читання не менш важливо, ніж навчити їх вибирати добру, потрібну книгу. В коло дитячого читання, певна річ, входять періодичні видання. Газети і журнали, як і інші засоби масової інформації, є невичерпними джерелом знань, наукових уявлень, що викликають інтерес до природи, суспільства, освіти, культури.
Могутнім засобом всебічного гармонійного розвитку особистості дитини було і буде мистецтво. Кіно, театр, художні виставки, музичні концерти пробуджують інтерес до знань в усіх сферах людської діяльності. Розвивати любов до мистецтва, навчити дітей розумітися в ньому, присвячувати частину вільного часу, відчувати його красу, знати кращі твори літератури, живопису, скульптури — означає незмірно розширити межі пізнавальних можливостей, сприяти гармонійному формуванню особистості учнів..
Для виховання у дітей потреби в пізнавальній діяльності у вільний від навчання час можливості сім'ї практично не обмежені. Дидактичні ігри, спільні прогулянки, поїздки разом з дітьми в інші міста, екскурсії в музеї, заняття ліпленням, малюванням, дослідницькою роботою — одним словом, усім тим, що робить дозвілля сім'ї цікавим, становить смисл і радість вільного часу, розвиває дітей, сприяє зміцненню їх духовних зв'язків з батьками, створює теплі внутрішні сімейні відносини, довіру та повагу один до одного.
Отже, запам'ятайте, що найперші бажання до пізнання навколишнього світу у дітей зароджуються саме в сім'ї і ваше завдання — підкріплювати їх, розвивати і робити все можливе, щоб вони не згасали.
Дорогі батьки, на завершення нашої сьогоднішньої лекції я хочу дати важливі поради.
1. Активно беріть участь у навчанні і вихованні своєї дитини, не відгороджуйтесь від неї.
2. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінить їй вас.
3. Намагайтесь вислухати дитину до кінця. Поділитися своїми враженнями — природна потреба дитини.
4. Організовуйте дозвілля дитини, надавайте їй змогу ходити в кіно, театр, на виставки тощо: привчайте слухати музику, читати художню літературу, підтримуйте інтерес до техніки, образотворчого мистецтва і фізкультури.
5. Передплачуйте дітям газети, журнали, заохочуйте до того, щоб розповідали прочитане.
ЗВЕРНЕННЯ ВАШОЇ ДИТИНИ
• Не псуйте мене. Я чудово знаю, що не повинен одержувати все, про що прошу. Я просто перевіряю Вас.
• Не бійтеся виявляти твердість до мене. Це дозволяє мені знати своє місце.
• Не застосовуйте силу в стосунках зі мною, бо це навчить мене думати, що сила — це єдине, що має значення. Я швидше сприйму, якщо Ви керуватимете мною.
• Не будьте непослідовними. Це збиває з пантелику і примушує мене намагатись вийти сухим із води у всіх можливих випадках.
• Не давайте обіцянок, може виявитись, що Вам не вдасться їх дотримати. Це підірве мою довіру до Вас.
• Не піддавайтесь на мої провокації, коли я навмисне говорю і роблю речі, що засмучують Вас. Інакше я знову намагатимусь здобути таку «перемогу».
• Не засмучуйтесь занадто, коли я кажу: «Я вас не люблю». Насправді я не це маю на увазі, але хочу, щоб Ви пошкодували про те, що зробили щодо мене.
• Не примушуйте мене відчувати себе меншим, ніж я є насправді. Я компенсую це тим, що поводитиму себе,як «пуп землі».
• Не робіть за мене те, що я можу зробити сам. Інакше я почуватимуся немовлям і вимагатиму, щоб мене обслуговували.
• Не звертайте занадто багато уваги на мої шкідливі звички. Зайва увага тільки сприяє їх закріпленню.
• Не робіть мені зауважень в присутності інших людей. Я охочіше сприйму ці зауваження, якщо Ви поговорите зі мною наодинці.
• Не намагайтесь обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Я в цей момент чомусь погано чую і ще гірше ставлюся до співпраці. Я нічого не маю проти того, щоб обговорити мою поведінку, але пізніше.
• Не намагайтесь повчати мене. Ви б дуже здивувалися, дізнавшись, як добре я знаю, що таке «добре» і що таке «погано».
• Не примушуйте мене вважати, що мої помилки -злочин. Я повинен навчатись робити помилки, не вважаючи при цьому, що ні на що не здатен.,,
• Не прискіпуйтесь і не бурчіть. Бо інакше мені доведеться прикинутись глухим, щоб якось захиститись.
• Не вимагайте від мене пояснень щодо моєї поганої поведінки. Я часто справді не знаю, чому зробив те чи інше.
• Не випробовуйте занадто мою чесність. Мене легко злякати, й тоді я починаю обманювати.
• Не забувайте, що я люблю експериментувати й експериментую. У такий спосіб я вчуся, тому прошу з цим змиритися.
• Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені необхідно вчитись на власному досвіді.