Луценко Павло Пилипович                    (14.01.1920-22.02.1984 рр.)

Директор Пришибської школи в 1966-1980 р. Учасник бойових дій в роки Другої світової війни.

Народився в селі Демидівка Кременчуцького району Полтавської області. У 1936 році закінчив сім класів місцевої школи. Після закінчення  Кременчуцького механічного технікуму у 1940 році його призвали на військову службу. Юнак мав наречену, подругу рідної сестри Марії, теж студентку Кременчуцької педагогічної школи. Не знав солдат, які випробування приготувала їхньому коханню доля.

Служив у Пскові, коли розпочалась війна.  Брав участь у героїчній обороні міста Ленінграда, пережив його 900-денну блокаду, коли його захисники недоїдали, мерзли, втрачали друзів, проте вистояли, не пустили загарбників до міста.

«Іноді, - згадує Павло Пилипович, - доводилось ділити хліб на малесенькі шматочки розміром із сірникову коробку. Це був денний солдатський пайок. Саме за таких обставин по-особливому відчувається ціна  хліба, бо коли хлібні шматочки були вже нарізані, то якісь виходили дещо меншими, інші – ледь помітно більшими. Тоді, щоб справедливо і неупереджено розподілити ті шматочки між бійцями, один із солдатів ставав спиною до столу, на якому лежав хліб. Таким чином він не міг бачити розміри солдатського хліба.  Інший  брав по шматочку в руки і віддавав тому з бійців, чиє ім'я називав перший».

Павло Пилипович нагороджений медалями «За оборону Ленинграда» та «За победу над Германией». 

Його майбутня дружина, Павленко Ганна Євсимівна, здобувши фах учителя початкової школи, до війни надсилала до армії листи коханому. Та з початком війни зв'язок увірвався.

У 1949 році, закінчивши службу, Павло Пилипович повертається до рідного села і одразу вступає на факультет української мови та літератури Полтавського педагогічного інституту, де в той час навчалась і його майбутня дружина. Навчався заочно, працюючи до 1952 року у Кременчуцькому райкомі партії. Згодом переходить на педагогічну роботу, працює учителем історії в Чечелівській школі разом з дружиною – Луценко Ганною Євсимівною.

По закінченню інституту, у 1955 році, його призначають на посаду заступника директора по навчальній частині у Пришибській школі.

У 1966 році він стає директором цієї школи, залишаючись на цій посаді до виходу на пенсію в 1982 році. За 30 років невтомної педагогічної праці, з них 16 – на посаді директора школи,  його нагороджено значком «Відмінник народної освіти».

Вдячні випускники донині згадують Учителя з глибокою пошаною і палким визнанням, пам’ятають численні уроки мужності, проведені з учнями в школі.

Пліч-о-пліч з чоловіком долає перешкоди на освітянській ниві і Ганна Євсимівна. Викладає українську мову та літературу, образотворче мистецтво, займається громадською діяльністю, а ще – весела та невтомна, вона стала душею сільської художньої самодіяльності, оволодівши навіть грою на балалайці та бубоні.

22 лютого  1984 року перестало битися його серце. Похований у селі Пришиб.

Луценко Ганна Євсимівна

Учитель української мови та літератури Пришибської школи

              Луценко Г.Є. народилась у 1922 році. До війни закінчила Кременчуцьку педагогічну школу. Опинившись на окупованій території, молода вчителька потрапила до числа тих, кого примусово було відправлено до Німеччини. В1942 році гітлерівці прийшли по її старшу сестру, яка саме переховувалась у родичів. Тоді наказали збиратися меншій – Ганні. Так вона опинилась в австрійському місті Зальцбург. Завдяки знанню німецької  в грудні 1942 року потрапила в сім'ю  Леопольда Соннера, де 4 місяці працювала служницею, навчилася готувати страви за рецептами з німецької кулінарної книги. В березні 1943 року під час тотальної мобілізації її забрали на місцевий ливарний завод. Тут  знову зустрілась з подругою і землячкою Луценко Марією, сестрою свого коханого, Павла.

Дівчата з іншими бранцями, працюючи в дві зміни,  мусили виготовляти в ливарному та механічному цехах заводу протитанкові гранати. Нарізати різьбу, фарбувати. Повернутися додому вдалося лише після закінчення війни.

У травні 1945 року їх звільнили американські війська.  До роботи змогла стати не одразу, тогочасна влада з недовірою і підозрою ставилася до тих, хто повертався з чужини. Кілька років тривали принизливі перевірки, аж поки 1947 року вона таки отримала дозвіл працювати за фахом. Спочатку вчителювала у Чечелівській школі, а після закінчення в 1955 році Полтавського педагогічного інституту переїхала  до села Пришиб, де у місцевій школі викладала українську мову та літературу.

        Влившись у молодий дружний педагогічний колектив Пришибської школи, вона разом із чоловіком Луценком П.П. вони брала участь у створенні сільського історичного музею, що був визнаний кращим у районі. Як і всі вчителі школи, були  вони й завзятими  учасниками художньої самодіяльності. Створили оркестр, оволодівши різними інструментами, від баяна та гітари до балалайки й бубна. Тож жоден концерт, жоден огляд художньої самодіяльності педагогічних колективів району не обходився без цієї веселої та енергійної жіночки.

«У ті роки, - згадує Галина Євсимівна, - ми ніколи не сиділи склавши руки. У старому приміщенні школи навчалось 560 учнів, були паралельні класи, навчались у дві зміни. Уроки в старших класах закінчувались о 21-й годині. Хоч було сутужно, але ми, молоді і завзяті, не нарікали і знаходили вихід з будь-якої ситуації. В 1958 році на пришкільних ділянках висадили фруктовий сад. Все робили разом: учителі, учні, батьки. Потрібні кошти на придбання наочних посібників, лиж для підготовки до змагань, призів для переможців конкурсів і змагань, преміювання кращих учнів? І ось уже шкільна кролеферма, найкраща в районі, дає першу продукцію, за яку школа отримала чималу винагороду. А ще й за лікарські рослини, що їх заготовляли й здавали до аптеки  учні, учителі і навіть техпрацівники школи. Потрібні дрова для опалення школи? І ось уже дружна компанія шкільним автобусом їде в Салівське лісництво, а шкільний трактор доставляє заготовлений ліс до школи. Кращих учнів школи за відмінні успіхи і зразкову поведінку щорічно нагороджували туристичними путівками до Києва, Москви, Одеси… Не дивно, що авторитет учителів школи серед односельців був незаперечним.»

Луценко Ганна Євсимівна не з тих, хто йде на заслужений відпочинок одразу, вона, повна енергії та оптимізму,  продовжувала свою педагогічну діяльність і після виходу  на пенсію. За 56 років педагогічної праці Луценко Г.Є. була відзначена численними грамотами і відзнаками, нагороджена медалями «За трудову доблесть» та «Ветеран праці». Лише підступна хвороба змусила її залишити школу.

Ващенко Зінаїда Іванівна   Учитель хімії та біології Пришибської школи

Жила в Полтаві, там закінчила школу, а в 1947 році – сільськогосподарський  технікум. Майже 6 років працювала дільничним агрономом при Диканській МТС, в 1953 році перейшла на педагогічну роботу і 1956 році приїхала на роботу до Пришибської школи, де 33 роки викладала біологію, хімію і музику та співи. Адже мала бездоганний слух і чудовий голос, за який в селі її прозвали «соловейком». В 1959 році Зінаїда Іванівна вирішує здобути педагогічну освіту, тому вступає до Полтавського педагогічного інституту імені В.Короленка. Молоду і недосвідчену вчителька  в колективі одразу оточили увагою і турботою.

Одразу очолила шкільну виробничу бригаду, яка обробляла 10 га землі за десятипільною системою сівозміни, з вирощуванням різноманітних сільськогосподарських культур, як зернових, так і просапних. Кожен клас становив ланку, учні самі обрали ланкових, бригадира, обліковця, самі вели облік виконаних робіт, самі нараховували платню.                                                   Крім того при школі була власна кролеферма, на якій щороку вирощували і здавали по 120 кролів від понад 100 кролематок. За кошти отримані за здану продукцію, купували наочні посібники, давали учням заохочувальні премії і призи. Діти чергували біля кролів класами потижнево: косили траву, прибирали в кролячих клітках, заготовляли сіно і буряки. Клітки для кролів виготовляли самі учні в шкільній майстерні.

«Кролеферму нашої школи було визнано зразковою, – згадує  Зінаїда Іванівна. – Ми з нашими підопічними щорічно брали участь у районних і обласних виставках кролів, отримували нагороди, грамоти і цінні подарунки. Зокрема, наш завуч школи Луценко П.П. одного разу був нагороджений кролячою шапкою.»

Традиційним в школі було проведення тематичних вечорів, зокрема, «Свята врожаю», на якому підводились підсумки роботи членів виробничої бригади. На це свято зазвичай запрошували передовиків сільськогосподарського виробництва місцевого радгоспу, які розповідали учням про свою роботу, власні успіхи і досягнення, прищеплюючи дітям інтерес і повагу до сільськогосподарських професій.

Щовесни  у школі відбувалось традиційне свято «День зустрічі птахів». Його проведення сприяло вихованню в учнів дбайливого ставлення до природи, всього живого.

Як учитель музики, Зінаїда Іванівна була завзятим організатором концертів, світ, виступів агітбригади. Вона організувала шкільний хор, що налічував понад 50 учасників. Ніхто не міг ухилитись від цього почесного обов’язку. Не маючи  музичної освіти, не володіючи жодним музичним інструментом, Зінаїда Іванівна покладалось виключно на власний абсолютний слух та чарівний голос. Учні і вчителі школи були незмінними учасниками, лауреатами і переможцями районних і обласних конкурсів художньої самодіяльності, нагороджені численними грамотами. «Я завжди намагалася відроджувати народні обряди і звичаї. Щороку ми готували привітання до Нового року з використанням традиційних для нашої місцевості колядок і щедрівок. З власною програмою ми виступали перед працівниками ферм, механізаторів тракторних бригад, керівників і працівників місцевого господарства. За понад 40 років свого проживання в селі Пришиб я була постійною учасницею художньої самодіяльності сільського Будинку культури. Силами вчителів ми підготували  інсценізацію пісні «Вишиванка», наш виступ помітили і ми стали учасниками обласного огляду художньої самодіяльності. В Полтаві наш номер відзначили грамотою.» - згадує Ващенко З.І.

У 1987 році активні учасники художньої самодіяльності села виступали на сцені палацу культури імені Петровського в Кременчуці з інсценізацією пісні «Та куди їдеш, Явтуше?»  Головну роль, звичайно, доручили Зінаїді Іванівні. І вона впоралась блискуче. Колектив нагородили пам’ятною медаллю і званням лауреатів Другого Всесоюзного фестивалю художньої самодіяльності.

Свою трудову діяльність Зінаїда Іванівна завершила в 1989 році в зв’язку з виходом на пенсію, але зв’язків зі школою вона не пориває, продовжує допомагати молодим вчителям, кому порадою, кому допомогою в розробці сценаріїв, кому літературою і власними розробками заходів. Поки дозволяло здоров'я, брала участь у підготовці і проведенні святкових концертів.

Левченко (Потапенко)

Віра Дмитрівна

Учитель початкових класів, учитель історії,                                                                                 директор Пришибської школи (1943-1946 р.)

Народилась у 1917 році. До війни закінчила Полтавський педагогічний інститут. У 1943 році, одразу після визволення села Роботівка, працювала учителем початкової школи та тимчасово виконувала обов’язки директора Пришибської школи. «Це був дуже непростий час. – розповідає Віра Дмитрівна, -  Будівля школи була частково зруйнована, парт не вистачало, ми збирали по селу столи. Писати доводилось на старих газетах і книжках замість зошитів, підручників теж не мали. Та бажання навчатись у дітей було неймовірне. Чимало учнів школи жили у віддалених селах і хуторах – Ємці, Келеберда, Салівка, Лавриківка, Підусти, Єристівка. В школі було по три паралельних класи. Ходили до школи пішки, опухлі від голоду, але занять майже не пропускали.  Вони охоче займались у різних гуртках, збирали експонати для музею, допомагали сім'ям загиблих в роки війни, листувались із учасниками війни, визволителями села,  а ще багато працювали, допомагаючи дорослим».

Продовжувала працювати у школі до 1975 року. За майже 40 років педагогічної діяльності Левченко В.Д. нагороджена численними грамотами, має медалі «За трудову доблесть» та «Ветеран праці».

Кравченко Євгенія Панасівна

Учитель іноземної мови Пришибської школи.

Народилась у 1917 році. Після закінчення Кременчуцького державного учительського інституту в 1939 році була направлена на роботу в м.Алчеськ Луганської області.  В роки війни її було примусово вивезено до Німеччини. У Пришибській школі працювала з 1960 року.  Викладала іноземну мову та була вихователем у шкільному інтернаті, де жили діти із віддалених сіл.  

«У дітей було величезне бажання вчитися. – згадує Євгенія Панасівна. – Учні   і батьки з повагою ставились до вчителів. Слово вчителя було для них незаперечним. Я організувала для своїх вихованців гурток іноземної мови, створила Клуб інтернаціональної дружби, члени якого листувались із ровесниками з різних країн. Листи отримували навіть від англійських школярів.»

За майже 50 років педагогічної праці Кравченко Є.П. не раз була нагороджена почесними грамотами.

Прокопенко (Земляна)                                                  Параска Никифорівна

Учитель української мови та літератури                                                        Пришибської школи

                                                                         Народилась у 1921 році. До війни встигла закінчити лише 2 курси Полтавського учительського інституту. Під час окупації була примусово вивезена до Німеччини. У 1945 році продовжила навчання, а по закінченню інституту з 1947 року працювала  у Чечелівській школі. З лютого 1948 року викладала українську мову та літературу у Пришибській школі, працювала вихователем     в пришкільному інтернаті. «Випускники 1949 року були переростками. До навчання і до праці  ставились свідомо, по-дорослому. У школі було по три паралельних класи.» - пригадує Параска Никифорівна…В школі було багато різних гуртків, організованих вчителями на громадських засадах. Керівником драматичного гуртка була Прокопенко П.Н.

Відмінник освіти, вона за досягнення у педагогічній праці була відзначена почесними грамотами, її фото було розміщене на Дошці Пошани району.

Кравцова Ганна Сергіївна

Заступник директора школи,                       учитель географії Пришибської школи.

Народилася 7 березня 1935 року в селі Оболонь Оболонського району Полтавської області у багатодітній сім'ї. Після закінчення Оболонської семирічної школи у 1950 році вступила до Лохвицького педагогічного училища. Вже в 1954 році отримала направлення на роботу вчителем початкових класів у Кременчуцькому районі. Та в селах району на той час бракувало саме вчителів старших класів, тож довелося одразу після додаткових двомісячних курсів опановувати фах учителя фізичної культури і малювання в Кобелячківській семирічній школі. Знань, отриманих в педагогічному училищі катастрофічно не вистачало і молода вчителька вирішила продовжити навчання, вступивши в 1955 році на заочне відділення географічного факультету Харківського педагогічного інституту імені Г.Сковороди. Наступного року Галина Сергіївна перевелась до Харківського державного університету імені О.М.Горького, який закінчила в 1962 році за фахом «географія»…. 

Вже з 1957 року Кравцова Г.С. працює вчителем початкових класів та вчителем географії і малювання в 5-7 класах. З 1965 року  її трудова діяльність продовжується у Пришибській середній школі, спочатку – учителем початкових класів, а з 1966 року – заступником директора школи. У 1969-1983 роках школа була восьмирічною і посаду заступника директора школи скоротили. Та з відкриттям середньої школи Галина Сергіївна повертається на цю посаду, залишаючись правою рукою директора школи аж до виходу на пенсію в 1990 році. Але  залишається працювати в школі учителем, продовжує викладати географію до 1998 року... 

Уроки, участь в олімпіадах, змагання, походи, екскурсії – всього не перелічити. Щороку з вихованцями вона вирушала у туристичні експедиції по рідному краю. Під час найбільшого, десятиденного                            походу юні туристи подолали 120-тикілометрову відстань.  Відвідували визначні місця району, зустрічались з видатними його людьми, штурмували схили гори Пивиха,  пили цілющу воду з природних джерел, ночували в палатках над Дніпром. Детальні звіти подавали для участі в районних та обласних туристичних зльотах, які не раз відзначали, як найкращі в області. Команда Пришибської школи під керівництвом Галини Сергіївни  в 1984 році посіла ІІ місце на обласному туристичному зльоті. ЇЇ вихованці Черниш Сергій, Цисяк Ігор, Векленко Анатолій, Молдован Катя, Шепелевич Євген гідно представили район у конкурсах і змаганнях. Харбака Юрій був одним з кращих в області на змаганнях з  орієнтування і топозйомки. Підготувала Галина Сергіївна й призера обласної олімпіади з географії. Її учень, Нусс Олександр, посів ІІ місце серед юних географів в 1991-1992 навчальному році.

Майже щороку  з колегами та  учнями подорожувала містами України і союзних республік: Київ, Полтава, Севастополь, Москва, Ульяновськ, Орджонікідзе, Таллін, Яремче, Мінськ, Орша, Хатинь, Волгоград, Грозний, Ленінград… Разом милувалися неповторними гірськими краєвидами  Кавказу, Криму, Карпат. І щоразу повертались з новими захоплюючими враженнями, незабутніми спогадами.

Чимало молодших колег вважають і понині її своїм наставником і порадником. Вона щедро ділилась своїм багатим життєвим і педагогічним досвідом, прищепила любов до учительської праці своїй дочці. Людмила Кравцова працює учителем і заступником директора Семенівської школи.

43 роки педагогічного стажу має Галина Сергіївна. 43 рази йшла на свято Першого і Останнього Дзвоника, наче вперше. Завжди щиро вболівала за свою справу, жила інтересами школи, Різні посади довелось обіймати, різні предмети викладати, але головне покликання – учитель географії.

За високі педагогічні заслуги Кравцова Г.С. неодноразово нагороджувалась грамотами міністерства освіти УРСР, Полтавського обласного управління освіти, Кременчуцького районного відділу освіти. У 1985 році їй присвоєно звання «Відмінник освіти».

Тихо догорає вечір. Зірки заснули у синяві, а думки не сплять, не дають заснути вчительці, снують, мов павутиння на бабине літо. Спливли роки, діти виросли та розлетілися, мов птахи в різні боки. Хто в Пришибі не знає Галину Сергіївну? Приходять у гості люди, забігають подруги, кума частенько навідується. Інколи завітають учні, колеги, розкажуть про себе, розпитають про життя, про здоров'я і на душі одразу стає радісно. Не дарма прожила вік, залишила по собі яскравий слід в душах людей, яким віддала всю себе, забуваючи про себе, про власну сім'ю. Дякувати долі, що подарувала люблячих близьких. Чоловік, бувало, сам і поїсти зготує, і добрим словом зустріне, вислухає, підтримає, порадою допоможе, приголубить. А зранку – знову до роботи, до учнів, до колег. Така вона, енергійна, вимоглива і чуйна – справжній Учитель.

Синяк Олександр Григорович

Директор Пришибської школи (1984-1993 р.),                                                      учитель історії.