Розповідь про Леоніда Глібова

  Народився Л. І. Глібов 1827 року на Полтавщині. Батьки не цуралися народних звичаїв. Маленького Леоніда батьки звали Льолик. Він був веселим і жвавим хлопчиком, що дуже любив рослини і квіти. Удома охоче доглядав за квітами. Його прозвали жартома «квітчастим королем». Коли знайомі чи родичі зустрічали хлопчика, то так і вітали його: «Здоров був, Льолику, квітчастий королю».

До школи Льолик спочатку не ходив, а вчився вдома. Учителькою була мати Орина Гаврилівна, культурна, освічена жінка.

У 13 років Леоніда віддали до гімназії у Полтаві. Він швидко потоваришував з учнями. Але, уперше відірвавшись від дому, він так занудьгував, що йому снилася рідна оселя. Ця туга вилилась у перший вірш, над яким він старанно вивів назву «Сон».

Понад 50 творів написав він для маленьких читачів. З-поміж них є загадки, вірші, байки, акровірші.

Дитинство Л. Глібова минало у селі Горби Кременчуцького повіту. Батьки його не цурались народних звичаїв. Хлопчикові подобалось слухати щедрівки, колядки, народні пісні. До школи Льолик (так звали його в родині) спочатку не ходив, а вчився дома. Вчителькою його була Орина Гаврилівна. Гімназичні роки Л. Глібова. З тринадцяти років Леоніда відвезли в Полтаву там влаштували в гімназію. Навчаючись у гімназії, Глібов дуже сумував за рідною домівкою. Ця туга вилилась у вірш «Сон» — це був перший вірш майбутнього лірика й байкаря. Десь у шостому класі в зошиті гімназиста Глібова збиралось кілька десятків поезій.

  Творчість Л. Глібова. Ще в дитинстві, слухаючи казки баби Одарки Леонід уявляв риси вдачі і звички тварин: йому здавалось, що вони думають і говорять, як люди. Глібов вирішує писати байки. Адже в них можна висловити те, чого відверто ніяк не скажеш. Свої перші байки він написав у 1848 році після повернення з полтавської гімназії на свій хутір. Байки Глібова близькі до криловських влучністю, ідейним звучанням. Він спочатку малює картину, а вже потім розгортає сюжет.

Л. Глібов на схилі літ. Під кінець життя майже осліп. Йому багато писали, діти навіть підписували листи так: «Дідусеві Кениру…» (це був псевдонім Л. Глібова).) Який щасливий був би дідусь Кенир, коли б знав, що на його творах виховувалась маленька Леся, що стала великою Лесею Українкою. Маленький П. Тичина одержав на Новий рік дві книжечки українських письменників від своєї вчительки. І одна з них — байки Л. Глібова.