A friend is the best thing to have
A friend is the best thing to have,
A friend is the best thing to be,
If you havу a great friend you can be as lucky as me.
A friend is the best thing to know.
A friend will always be there
If you have a great friend
From beginning to end
You’ll always have someone who cares!
Друг - это лучшее, что есть у тебя!
Друг - это как-бы вторая семья.
Друг, кто с пеленок с тобой до конца.
Друг, кто не бросит тебя никогда.
Друг - это лучшее, что можно знать.
Друг с тобой будет не только играть.
Руку протянет на помощь тебе.
Окружит заботой, когда ты в беде.
True Treasure
True treasure is not,
Found in pirate ships,
Or in chests,
Of silver and gold.
True treasure isn't,
Ruby rings or jewels,
From long ago.
You don't need to use,
A treasure map,
To find chests,
Beneath the sea.
True treasure is simply,
The love and joy
We find in our family.
Не ищи сокровища в пиратских кораблях
Нет их ни на картах, нет и в сундуках.
Счастье не в рубинах, кольцах
И деньгах, что скрывают
В темных потайных местах.
Истинное счастье
ты в семье найдешь.
Где любовь и радость
Даже в хмурый дождь.
• Роберт Бернс
Мов червона троянда кохання моє
теплим літечком розцвіло.
Дивувало мелодією й звуком своїм,
дарувало приємне тепло.
Як прекрасна й велична кохана моя,
ось так сильно й жадано люблю тебе я.
І любити я буду ще довго, повір,
поки сонце не зсушить всіх синіх морів.
Нехай всі висохнуть моря ,
нехай зупиниться земля.
Та до останньої хвилини,
тебе любити буду я.
Я не кажу тобі - «прощай»,
кажу тобі лише – «бувай».
Хоч все життя іти потрібно ,
я скоро повернусь, ти знай.
O, my love is like a red, red rose,
That's newly sprung in June.
O, my love is like a melody,
That's sweetly played in tune.
As fear art thou, my bonny lass,
So deep in love am I,
And I will love thee still, my dear,
Till all the seas go dry.
Till all the seas go dry, my dear,
And the rocks melt with the son!
And I will love thee still, my dear,
While the sands of life shall run.
And fare thee well, my only love,
And fare thee well a while!
And I will come again, my love,
Through it were ten thousand mile!
• Роберт Хейден
Знаю, пройде цей біль,
Прошумить наді мною,
Як проноситься град
Над густою травою.
Не зламає цей біль,
Не зітне, не зігне.
Знов безстрашним і мудрим
Світ побачить мене.
• Крістіна Россетті
Коли помру, коханий,
сумних пісень не грай,
ні кипариса, ні троянд
над гробом не плекай.
Росистою травою
мені, коханий, будь.
Як схочеш, то пригадуй.
Як схочеш, то забудь.
Не бачитиму тіней,
не знатиму дощів,
не чутиму, як жайворон,
мов біль, несе свій спів.
У сутінках незмінних,
у сні без вороття
щасливий буде спогад,
щасливе забуття.
When I am dead, my dearest,
Sing no sad songs for me;
Plant thou no roses at my head,
Nor shady cypress tree:
Be the green grass above me
With showers and dewdrops wet;
And if thou wilt, remember,
And if thou wilt, forget.
I shall not see the shadows,
I shall not feel the rain;
I shall not hear the nightingale
Sing on, as if in pain:
And dreaming through the twilight
That doth not rise nor set,
Haply I may remember,
And haply may forget.
• Уїстан Хью Оден
Я знаю: зіркам у небесній імлі
Байдуже, чи є я на цій землі.
А може безстрасність таких величин
Добріша за пристрасть людей і тварин.
А що як зірки закохались би в нас,
А ми б не знайшли вгору глянути час!
Образи не маю, бо знаю одне:
Хай більше любитиму я, ніж мене.
І я, шанувальник зірок, зокрема, —
Хоча їм до мене і діла нема, —
Тепер, коли бачу їх, ні, не скажу:
Без зірки цієї не свій я ходжу.
І раптом би зорі спостигнула смерть, —
Дивившись у небо, спустошене вщерть,
Я б звикнувся з тим, що вона нежива,
На це хоч пішов би не день і не два.
Looking up the stars, I know quite well
That, for all they care, I can go to hell,
But on earth indifference is the least
We have to dread from man or beast.
How should we like it were stars to burn
With a passion for us we could not return?
If equal affection cannot be,
Let the more loving one be me.
Admirer as I think I am
Of stars that do not give a damn,
I cannot, now I see them, say
I missed one terribly all day.
Were stars to disappear or die,
I should learn to look at an empty sky
And feel its total dark sublime,
Though this might take me a little time.
• Сара Тісдейл
Прийде лагідний дощ і запахне землиця,
Закружляє із щебетом ластівка-птиця,
Із нічного ставка зринуть жаб’ячі співи,
Білим трепетом знов зацвітуть дикі сливи.
Спалахнуть, наче іскри, вільшанки в польоті,
Що примхливо співатимуть на живоплоті.
І нікого в природі не буде обходить,
Що примара війни, може, досі тут бродить.
Не помітять птахи, і дерева, і ріки,
Якщо людство загине в тім вирі навіки.
І Весна, умиваючись зранку росою,
Не помітить, що більше нема нас з тобою.
There will come soft rains and the smell of the ground,
And swallows circling with their shimmering sound;
And frogs in the pools singing at night,
And wild plum trees in tremulous white,
Robins will wear their feathery fire
Whistling their whims on a low fence-wire;
And not one will know of the war, not one
Will care at last when it is done.
Not one would mind, neither bird nor tree
If mankind perished utterly;
And Spring herself, when she woke at dawn,
Would scarcely know that we were gone.
• Роберт Лі Фрост
Яка їх тьма в небеснім полі,
Над неспокійними снігами,
Що здійнялися в зріст дерев
Зимовими вітрами!
Ніби з цікавістю до долі,
До нерішучих наших кроків,
Що люд ведуть у вічний спочин,
Зрять зорі безліч років.
Але ні радості, ні болю
Немає в цих перлинах ночі,
Вони холодні й сніжно-білі,
Немов сліпі Мінерви очі.
How countlessly they congregate
O'er our tumultuous snow,
Which flows in shapes as tall as trees
When wintry winds do blow! —
As if with keenness for our fate,
Our faltering few steps on
To white rest, and a place of rest
Invisible at dawn —
And yet with neither love nor hate,
Those stars like some snow-white
Minerva's snow-white marble eyes
Without the gift of sight.
7. Сонет 1 – Шекспир
From fairest creatures we desire increase,
That thereby beauty's rose might never die,
But as the riper should by time decease,
His tender heir might bear his memory:
But thou, contracted to thine own bright eyes,
Feed'st thy light'st flame with self-substantial fuel,
Making a famine where abundance lies,
Thyself thy foe, to thy sweet self too cruel.
Thou that art now the world's fresh ornament
And only herald to the gaudy spring,
Within thine own bud buriest thy content
And, tender churl, makest waste in niggarding.
Pity the world, or else this glutton be,
To eat the world's due, by the grave and thee.
Від створінь чарівних ми дітей чекаєм,
На цвітіння вічне так розу заручаєм.
Щоб її дитина пам’ять зберігала,
Та почесне право спадкоємця мала.
Але ти блукаєш тільки у собі,
Та шукаєш світло десь там вглибині.
Хочеш таким чином душу зберегти,
А напроти – топиш,топиш ти її!
Зовнішність чарівна, аж не надивлюся!
Але якщо поближче до тебе придивлюся,
То розчарування охопить у мить,
І мій розум швидко правда осінить.
Все ж таки краса - дуже дивна річ
Зовні ми чарівні, а в душі як ніч...
8. Шекспир сонет 13
O that you were your self! but, love, you are
No longer yours than you yourself here live;
Against this coming end you should prepare,
And your sweet semblance to some other give:
So should that beauty which you hold in lease
Find no determination; then you were
Your self again after yourself's decease,
When your sweet issue your sweet form should bear.
Who lets so fair a house fall to decay,
Which husbandry in honour might uphold
Against the stormy gusts of winter's day
And barren rage of death's eternal cold?
O, none but unthrifts: dear my love, you know
You had a father, let your son say so.
Моє кохання щире лише тобі належить,
А ти не хочеш зовсім ділити почуттів.
І все моє життя, від тебе все залежить,
А ти вже і не пишеш мені своїх листів.
А образ ніжний твій мені все розум кружить,
І серце так благає, і плаче, і кричить…
Кричить, бо ти ніколи мене не поцілуєш,
Не приголубиш більше і не прошепчиш: «Мій!»
І серце вже не може за тебе не радіти,
Бо долю власну ти змогла сама створити.
І більш ніхто на світі не сміє говорити,
Що ти мрії ти в життя не можеш утілити.
У всіх нас батько був і хай всі твої діти
Із гордістю у тоні це зможуть говорити.
9. сонет 27
Weary with toil, I haste me to my bed,
The dear repose for limbs with travel tired,
But then begins a journey in my head,
To work my mind, when body's work's expired;
For then my thoughts (from far where I abide)
Intend a zealous pilgrimage to thee,
And keep my drooping eyelids open wide,
Looking on darkness which the blind do see;
Save that my soul's imaginary sight
Presents thy shadow to my sightless view,
Which, like a jewel (hung in ghastly night),
Makes black night beauteous, and her old face new.
Lo thus by day my limbs, by night my mind,
For thee, and for myself, no quiet find.
Сховатися у ліжко я знову поспішаю,
І так зі дня у день я все себе втомляю.
Щоб думкам, спогадам не було і місця,
У бідній голові моїй щоночі поміститься.
І знову в темряву вдивляюсь….
і знов, від тяжких думок відбиваюсь.
Але мені вже не сховатись
І ще багато рокі так задихатись …
Я кожну ніч мандрую стежками знайомими
І відкриваєшся мені ти все кольорами новими
І так багато років ночами я страждаю
А кожен день працюю - рук не покладаю
І довго так ще буде відбуватись
Поки забути нас я буду намагатись
10 . Шекспир O, that you were yourself!
O, that you were yourself! but, love, you are
No longer yours than you yourself here live:
Against this coming end you should prepare,
And your sweet semblance to some other give.
So should that beauty which you hold in lease
Find no determination: then you were
Yourself again after yourself's decease,
When your sweet issue your sweet form should bear.
Who lets so fair a house fall to decay,
Which husbandry in honour might uphold
Against the stormy gusts of winter's day
And barren rage of death's eternal cold?
O, none but unthrifts! Dear my love, you know
You had a father: let your son say so.
Залишайся собою!
Не змінюйся, залишившись собою
Ти можеш бути, доки ти живеш
І в мить, як стане світ долиною чужою
Хтось інший закохається без меж.
Краса, що маєш ти, дарована лише на згадку
Нехай її солодкий передзвін
Залишиться в майбутньому нащадку.
Ти дозволяєш зберегти свій дім,
У бережливих дотиках зігрівши,
Та не схилившись ані перед чим
Дихання смерті лютої спинивши.
А вже коли,мій любий,прийде час
Твій син промовить : батько був у нас!
Essay
MY MOTHERLAND - THE PLACE I LOVE THE MOST.
Ukraine is my Motherland and I`m very proud to be its citizen. So I`d like to tell you about my country.
Ukraine is one of the largest countries of Eastern Europe. The capital of Ukraine is Kyiv. It is an independent state and it has its own government. The official language of the country is Ukranian. The national currency is hryvnia.
Motherland is the place where you were born. It is like your second home. Motherland is the place where you spend your entire life. If you travel somewhere or even move it is very hard to leave because you are still going to miss it – your native city, the street and trees that you used to see out of your window every day… My Motherland is my «world».
There are a lot of places to see in Ukraine and to be proud of. There are the Carpathians with their legends, castles, cathedrals and unique traditions. There`s Kyiv - one of the oldest cities in Europe, with its historical monuments, museums, theatres, exhibition halls, art galleries and its rich cultural life. The Ukrainians are amiable people who will often gather in cafes or street markets to socialize. A common practice is for friends to visit each other at home to spend time chatting over tea. We, Ukrainians, also have our own national clothes which are different in many parts of Ukraine and very beautiful indeed. I’m proud to be living in a country full of natural and historic wonders. We should respect and love it, and do our best to help it.