Published using Google Docs
Документ без назви
Updated automatically every 5 minutes

                                   Міністерство  освіти  і  науки  України

                                              Нехворощанська  ЗОШ  І-ІІІ  ступенів

                                        Новосанжарського  району

                                        Полтавської  області

 

 

 

 

 

 

 

 

Проект:

 

“Мій  рідний  край – моя

земля.  Ота  клята  лінія…”.

 

 

 

 

 

 

                                                 

 

 

 

 

           

 

 

 

 

                                                   2014 рік

Проект: “Мій  рідний  край – моя  земля.  Ота  клята  лінія…”.

 

Обґрунтування вибору проекту. Ознайомлення учнів з історією рідного  краю, формування навичок пошукової діяльності, виховання любові  до рідної  землі.

                                                 Анотація

Даний проект розроблений і проводиться  з учнями 11 класу Нехворощанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Дає можливість підвищити самоосвітню діяльність учнів, уміння працювати з комп’ютером, підвищити знання учнів про історію  рідного  краю, приділяючи увагу індивідуальним, груповим, колективним формам роботи.

               Мета та  завдання  проекту. Виховувати в учнів любов  до  рідного  краю, пошану  до  історичного  минулого; формувати  активну громадянську позицію, відповідальність за збереження історико-культурного надбання. Розвивати у дітей комунікативні, творчі здібності і вміння робити висновки, відстоювати свою думку.  

Провідна проблема: дослідження рідного краю, його історії.

Учасники: учні 11 класу.

Тип  проекту:  практично  орієнтований,  частково  пошуковий, культурологічний, колективний,  довготривалий.

Керівник  проекту: заступник  директора  з  виховної  роботи  Шерстюк  Надія  Дмитрівна  

Зміст проекту

І Підготовчий етап

1.Визначення та обговорення з учнями теми та завдань проекту.

2. Розроблення  чіткого плану і підготовка учнів до роботи над культурологічним  проектом, визначення основних шляхів досягнення мети і поетапне слідування за ними, виконуючи кожен пункт.

ІІ Реалізація проекту

  1. Дослідницька робота: вивчення друкованих видань та Інтернет-ресурсів (консультації, використання фото, аудіо матеріалів).

  2. Написання  рефератів  про Васильківську  фортецю,  козацький  монастир   на  Орелі, Українську  оборонну  лінію.

  3. Систематизація  та оформлення  отриманого  матеріалу.

  4. Відбір  малюнків, фотографій.

   5. Організація і проведення краєзнавчого  маршруту  "Місцями  Української  оборонної  лінії», екскурсій місцями  рідного  краю.

  6. Поповнення  краєзнавчими  матеріалами  музею  школи, проведення  уроків  краєзнавства за темами «Козацький  монастир  на  Орелі»,  «Васильківська  фортеця» , «Нехвороща  в  часи  козаччини».

Проміжний  результат:

Ø оформлення  альбому, розгляд  малюнків,  обговорення  дібраних  матеріалів;

Ø створення  презентації « Ота  клята  лінія…».

ІІІ Підсумок. Поповнення        краєзнавчими  матеріалами  музею  школи,  створення  куточка   історії  села  Нехвороща.

Учні збирають матеріали про історію рідного  села  Нехворощі, готують повідомлення, виступають з ними на годинах спілкування, розробляють план дій щодо  подальшої  роботи  над  вивченням  історії  рідного  краю .

                                                                          Грудень - Травень 2014 року

Очікувані  результати:

1.Перетворення  учнів  з  об’єктів  виховного  впливу  на  суб’єкти  виховної  діяльності.

2.Функціонування  пошукових  загонів  на  базі  школи.

3.Створення  здорового  мікроклімату  в  школі.  Активізація  процесу  згуртування  учнівського  колективу  та  залучення  їх  до спільної роботи .

4.Активізація  пізнавальної  діяльності  учнів.

5.Поповнення  знань  про  рідний  край, набуття  туристичних  навичок, оздоровлення  дітей.

Опис  діяльності.

У ході  роботи  над  проектом учні працюють у дослідницьких групах:

- група “журналістів”;

- група “дослідників”;

- група “краєзнавців - туристів”;

- група “експертів”.

Група “журналістів” провела  зустрічі  з  жителями  навколишніх  сіл,  через  які  проходила  Українська  лінія,відвідала   музеї  у Рясьчанській  ЗОШ, Шедіївській ЗОШ, Маячкiвськiй ЗОШ.

Група “дослідників” опрацювала відповідну  літературу:  друковані  видання  та  Інтернет  ресурси.

Група “краєзнавців - туристів” пройшла  місцями  Української  лінії та  зібрала  фотоматеріали.

група “експертів” узагальнила  зібраний  матеріал,  зробила  опис  та  презентацію. (Презентація  додається  на  диску).

Опис  дослідження.

Українська  лiнiя  є визначною iсторичною i фортифiкацiйною пам’яткою ХVIII столiття, збудована  на  Україні  за  наказом  російського  уряду  у  30–і  роки  ХVІІІ  століття  між  Дніпром  Сіверським  Дінцем,  вздовж  річок  Оріль,  Берестової, Береки. Лiнія проходила через сучаснi території Ряськiв- ської  і  Коновалiвської сiльрад Машiвського району, Нехворощанської,  Шедіївської,  Лiвенської i Маячкiвської - Новосанжарського району, Канавської i Орлицької сiльрад Кобеляцького району.                                                                                                                        Спорудження Української лiнiї до певної мiри продовжувало ту фортифiкацiйно - оборонну дiяльнiсть,  котра проводилась в Росії  протягом декiлькох столiть. Необхiднiсть створення нового оборонного рубежу виникла у зв'язку iз заселенням Слобідської  України, внаслiдок чого Бiлгородська лiнiя (так звана “Бiлгородська черта”) втратила своє  значення прикордонної смуги.

Українська лiнiя являла собою суцiльний високий вал i широкий та глибокий рiв реданного окреслення. Редани в окремих мiсцях змiнювались лютенами, якi слугували опорними пунктами типу малих бастiонiв. Лiнiя мала ламанi окреслення, бо через рiчки, струмки, яри доводилось вiдступати вiд прямолiнiйного напряму. Редути розмiщувались на рiзних вiдстанях один вiд одного. Якщо мiстечка опинялися поза лiнiєю, їх переносили  вглиб. Прилеглi до лiнiї села обносили двома рядами тинiв, закопаних в землю.

Українська лiнiя мала на озброєннi 80 гармат, 30 мортир i гаубиці. Оборонну лiнiю будували протягом 1731 - 1733 р.р. Її  спорудженням вiдала вiйськова колегiя. Незважаючи на великi людськi i матерiальнi ресурси, затраченi на будiвництво лiнiї, вона майже не виправдовувала свого призначення. Велика довжина суцільної  лінії  вимагала значної  кiлькостi вiйськ для пильнування та робочої сили для пiдтримання порядку. Українська лiнiя остаточно втрачає своє  значення у 1770 р. пiсля спорудження пiвденнiше неї  Днiпровської лiнiї. Фортецi Української  лiнiї поступово перетворювалися в слободи, що сприяло заселенню краю.                                                

            На територiї  Ряськiвської сiльради лiнія проходила від долини р.Орчик вздовж правого корiнного берега р.Орiль, через урочище Косогiр до кутка Ракiвка села Ряське. Тут вона повертала на пiвдень i по заплавi Орелi, повторюючи вигiн рiки, проходила через сучасні кутки села: Батарея, Бережанка, Крiпость, Керкезiвка, Голубiвка, Бабачка, Глиюватка i в кутку Холоша, на заходi села, виходила знову на крутий корiнний берег Орелi. Залишки валу висотою до 1,5 м рову - близько 1,0 м  збереглися в урочищi Косогiр, у кутку Батарея i пiвнiчнiше кутка Холоша. У рядi мiсць збереглися залишки реданiв.

           Високий корiнний берег Орелi зритий частими глибокими ярами; у 50-х роках минулого столiття тут проводилися значнi iригацiйнi роботи насипа- лися земляні  захиснi вали, при цьому у значнiй мiрi руйнувалися вали та рови лiнії. Крiм цього, паралельно лінії  у  1941р.  споруджувався протитанковий рiв, залишки якого легко сплутати з лiнією. Решток Ряжської фортецi не збереглося. Добре збереглися рештки батареї, що поряд з Московським кладовищем у кутку Батарея.

         З Українською лiнiєю та Ряжським ландмiлiцьким полком, канцелярiя якого розташовувалася в Ряжськiй фортецi, пов’язане виникнення топонiмiв: “Ряське” - село, “Батарея”, “Крiпость”, “Закрiпостю”, “Красний Кут” - кутки села та “Московське кладовище”. Цiкаво вiдзначити, що топонiм “Красний Кут” зустрiчається  і неподалiк вiд мiсця  розташування Лiвенської фортеці на межi сiл Маячка i Лiвенське. Найбiльш вiрогiдно, що топонiми “Крiпость”, “Закрiпостю” та “ Красний Кут” вказують на мiсце розташування Ряжської фортецi. Про  це  можна  дізнатися  в  Рясьчанській  ЗОШ.

  Далі  лінія  проходила  правим  берегом  р.  Оріль  за  течією.   На територii Коновалiвської сiльради лiнiя - вздовж правого корiнного берега Орiлі на схід вiд села Усть-Лип’янка, його пiвнiчною околицею, перетинала заплаву рiчки Лип’янка,  i в селi Коновалiвка виходила на правий корiнний берег р.Орiль, йдучи в напрямку до села Нехворощi, вздовж пiвнічно-західної  околицi кутка Стiнка села Коновалiвка. Тут добре збереглися  залишки лінії з реданами.     Паралельно лінії  також  добре збереглися   рештки противо-танкового рову  перiоду Великої Вітчизняної  вiйни.                                                                                                             За  Стінкою,  на  північній  околиці  с.  Нехвороща,  на  високому  плато  другої  тераси  правого  високого ( 50-70 м)  та  крутого  берега  р. Оріль, місцями порізаного  глибокими   яругами знаходилася  Васильківська  (під  1732 р.  “ Нехворошская” )  фортеця.   З  південного  боку  плато - кар’єр. Від  укріплень  самої  фортеці        залишилися  недоторканими  лише  дві  ділянки.  Повністю  зберігся  південно -  східний  бастіон  і  частина  північного  валу,  що  прилягає  до  нього та  верхівка  північно  -  східного  бастіону. Усi iншi укрiплення - вали та рiв - розоранi, але добре простежуються на поверхні грунту.  Збудована фортеця  за поширеною в той час у  Європi схемою земляних фортифiкацiйних споруд - чотирикутна в плані з далеко виступаючими вперед бастiонами. Розмiри  її  по діагоналi - 215х210 м. Укрiлення складалися з валу та рову по зовнiшнiй стороні валу. Ширина рову становила близько 12 м. На сьогоднi вiн заплив грунтом i розорюється. Однак  на його мiсцi збереглося заглиблення до 0,5 м. Висота збереженої  частини валу становить 1,5-2,2  м.. По його гребеню виявлено заглибину - залишки  окопу.  Вiн добре читався в зачистках бокових стiнок розрiзу. Передня стіна  окопу не була вертккальною, а мала нахил  назовні, що було досить зручно пiд час стрiльби. Ширина у верхнiй  його частині становила 2 м, у нижній- 1,1 м.   Глибина,  за  даними зачистки, - 1 м.  У нижнiй частині знаходилася невелика заглибина шириною 0,4 м,  що також було зручно  пiд час бойових дій. Усі бастіони, крiм рову по кутах мали укрiплення  у вигляді  гарматних гнiзд дiаметром 2 м  та глибиною 1,2м. На  кожному бастіоні  було по  три таких гнiзда, до  кожного з них вiв прохiд, вирiзаний у товщi насипу, що з’єднувався  з валом. Проїзд до фортеці, очевидно, знаходився з пiвнiчного боку оскiльки тут зберiгся залишок валу, який мiг прикривати ворота, i саме тут знаходиться спуск з плато  в  долину до с. Нехвороща.

  Мiсця проходження лiнiї через територiю Нехворощанської сiльради детально не вивченi. Тут лiнiя також проходила вздовж крутого корiнного  берега  Орелi, а безпосередньо в районi с.Нехвороща - по заплавi Орелi та її  правої притоки - рiчечки Нехворощi. Саме  тут  за  річкою,  на  лівому  березі   знаходився Нехворощанський  Успенський   Заорільський  монастир,  заснований  у  70-х  рр. ХVІІст.  Будівництво  фортифікаційних  укріплень  навколо  монастиря  пов’язане   зі  спорудженням  Української  оборонної  лінії. Залишки  укріплень  монастиря в  урочищі  Монастирище,ще  можна  побачити.  На пiвденно-захiднiй окраїні територiї сiльради залишки лінії  добре збереглися в околицях села Бурти.                                                                                                          

   Повернемось  до  історії  с. Нехвороща. На  території Нехворощі знайдені  сліди  стоянки  первісних  людей,  вірогідно бровники  і берпадники,  про  що  свідчать  поодинокі  знахідки  давньоруського  часу.  Нехвороща  була  заснована  приблизно  у  1673-1674 рр. переселенцями  з правобережної  України.  Які  оселилися  на  берегах  Орелі  та  Нехворощі. Одна  з  характерних  рис   історії села  кінця  ХVІІ ст..  -  широка  участь  населення  у  боротьбі  проти  турецько – татарської  навали.  Відомо,  що  у  1692 р.  жителі  містечка  власними  силами  відбили  успішно  ворожі  атаки. Величезної  шкоди  Нехворощі  завдали  напади  кримських  татар  у 1696, 1736,  1737 рр.

         На території  Шедіївської  сiльради лiнiя з реданами найкраще збереглася на захiднiй околицi села Шедiєве, у кутку Стінка.                                                      Подорожуючи по Малоросiї, цариця Катерина II милувалася живописними мiсцями з видом на Дике поле й Заорiлля, а невдовзi подарувала цi землi одному iз сенаторiв. Новий господар мав своє “родинне гнiздо” i подарував Шедiєве братовi своєї  дружини нащадковi козака Лук’яна - Андрiю Федоровичу Лук’яновичу, який вiдзначився у Бородiнськiй битві, був губернатором Пермi, потiм Симбiрська, а  в 30 - тi роки вийшов у вiдставку i оселився в Шедiєвому. Тут спорудив величезний палац у стилi неокласицизму - на заздрiсть усьому Лiвобережжю, названий у народi “Шедiївським замком”.  Вiн мав 120 кiмнат, розписаних фантастичними ландшафтами, казковими птахами, небаченими квiтами. У святковi днi палили з гармат. А що вже хор був -  то вже на заздрiсть багатьом. Оскiльки кохався у мистецтвi, охоче приймав початкуючих поетiв, письменникiв, художникiв, то до  замку не заростала стежка обдарованої   української молодi. У Лук’яновича часто бував Іван Петрович Котляревський. Саме тут, як стверджують дослiдники, вiн написав “Наталку Полтавку”, створюючи образи дiйових осiб по прототипах, якi оточували його  в селi над Ореллю. Про це йдеться в спогадах онуки Лук’яновича Олександри Мельникової, опублiкованих наприкiнцi ХIХ столiття. Цiле лiто 1845 року в Шедiєвому провiв Тарас Шевченко, його супроводжу- вав син господаря “Шедiївського замку” Микола. Тарас Григорович написав портрет Лук”яновича, цiкавився Українською лiнiєю. На високому березi Орелi вiн написав олiвцем три малюнки. Хутiр Бурти, поблизу   Шедiєвого увiйшов  у повiсть Шевченка “Наймичка”, невелике село, в якому стояли улани i серед них - спокусник наймички  Лукії.                                                                                                                                                                          

 За часiв спорудження Української оборонної лiнiї в 30-х роках ХVIII столiття як вiйськове поселення виникло  с.Лiвенське. Лiнiя включала 16 фортець, в тому числi Лiвенську. Лiвенська фортеця мала п”ять бастiонiв та равелiни. Всерединi розташовувалисъ канцелярiя ландмiлiцького полку, казарми, будинок коменданта, пороховий льох, цейхгауз, провiантський “магазейн”, колодязь, вартiльнi. Фортецю лiквiдовано у 1784 роцi, залишкiв, жаль, не збереглося. Та до сьогоднiшнiх днiв добре збереглись залишки Української оборонної лiнiї у виглядi рову глибиною вiд 80 см до 1,5 м та редани в районi урочища Кумина Балка.   Далі  лінія  пролягала до села Маячка. Злiва територiя Красного Кута - поля битви. Ця назва напряму пов’язана з iсторiєю Української оборонної  лiнiї в кiнцi  її  iснування. Село Маячка засноване у 1677 роцi. Назва походить вiд слова “маяк”.

Козаки палили тут маяки пiд час боїв, подаючи цим вiдповiднi сигнали. Засноване переселенцями, якi тiкали вiд кримсько - турецьких нападникiв. Автор книги “Полное географическое описание нашого отечества” Семенов писав: “За 22 версти на пiвденний схiд вiд Бiликiв по торговому тракту, на правому березi Орелi розташоване волосне мiстечко Маячка з населенням бiльш як 3,5 тисячi чоловiк”. У другiй половинi ХVII столiття Маячка згадується в числi укрiплень Української прикордонної  лiнiї..

Село Маячка - батькiвщина академiкiв Григорiя, Дмитра, Ореста Левицьких. Сiм”я Левицьких с унiкальною i неповторною.                                          

        На територiї Маячкiвської сiльради лiнiя проходила вiд пiвнічно-схiдної околицi кутка Красний Кут села Маячка до схiдноi околиці кутка Замиронівка, в загальному напрямку з пiвночi на пiвдень i в захiдному напрямку вiд кутка Замиронiвка до урочища Батарея.

Вiд межi земель Лiвенської сiльради Новосанжарського  району до дороги Маячка-Гора - Маячка-Городок, на  відрiзку  у  1150 м, лiнiя проходила по правому  корiнному березi  р.Маячка, по східнiй околиці  кутка  Красний  Кут. На цій  ділянцi залишкiв лiнії практично не збереглося. Траса лiнй знаходиться  пiд городами мешканцiв села. У підошві правого корiнного берега р.Маячка, паралельно рiчищу, збереглися значні сліди протитанкового   рову (мiсцями до 2,5 м глибини), побудованого мiсцевим населенням в  1941. Далi на пiвдень до кутка Замиронiвка, на протязi понад 1300 м, лiнiя проходила у заплавi Маячки, перетинала її  долину i йшла через куток  Село. Залишки лініїї на цьому вiдрiзку також  практично не збереглися. Справа вiд дороги, що  йде  з  кутка Маячка - Гора до куткiв Маячка-Городок та Запiски, на вiдстані понад 100 м вiд  контори колишнього КСП  iм.Щорса,  на крутому корiнному березi стояла Лiвенська фортеця.

Значних розмiрiв пагорб, де стояла фортеця, на  двi третини  зруйновано. На протязi довгого перiоду землю  використовували для насипання  полотна дорiг у заплавi рiк Орелi та Маячка.

Близько 300 м  на пiвнiч вiд залишків фортецi, в районi сучасного кладовища i парку, збереглися  слiди  ретраншименту навколо “магазейну” -  складу зброї, амунiції i провiанту, побудованого  взимку 1736-1738 рр.

Вiд кутка Замиронiвка i до урочища Батарея  - місця, де р.Орiль робить крутий  поворот з пiвночi на пiвдень, i де р.Маячка впадає  в Орiль, на протязi  понад  800 м,  лiнiя проходила в загальному напрямку на захiд. На захiднiй околицi  кутка  Замиронiвка збереглися  залишки  рову глибиною близько 2 м, редану з валом - 0,5 м   і  ровом у 1,5 м. На захiд вiд кутка Замиронiвка, за сагою Ковбасине (назву одержала вiд вуличного прiзвиська  мешканця села Теличко Семена, - там був його  наділ - сiнокiснi луки) на заливних луках виявленi слiди лiнiї з двома реданами, що  добре   збереглися. Один редан має  бiчні сторони  у 24 м, а другий, що знаходиться за 24 м   від  Орелі, - в 34 м.  Вiдрiзок лiнії понад 150 м вiд цього редану i по прямій  на захід, до межi iз землями Канавської сiльради  Кобеляцького району, розмитий колiном Орелi. Це урочище Батарея. Без сумнiву, тут на лiнії стояла батарея. Загальна  протяжнiсть лiнії через територiю Маячкiвськоi сiльради становить близько 3500 м.                                                                               Неподалiк вiд р.Маячка - залишки оборонних укрiплень Маяцької фортецi..            Через територiю Канавської сільради Українська лiнiя проходила в загальному   напрямку  iз північного сходу на пiвденний захiд. Від урочища Батарея до урочища  Діра  (мiсце перетину лінії   з  крутим   схилом гори Глажини, або Дикої  Гори) лiнія проходила в заплавi р.Орiль на заливних луках. Тут збереглися залишки лінії  з реданом, сторони якого становлять 24 м, вал редану  висотою близько 1,8 м, рiв глибиною до 0.7 м. Пагорб, що лежить у центрi реданного трикутника, сягає  у висоту 2,5 м.   Від урочища Дiра лiнiя проходила через куток Вигiн села Канави  перетинала безiменну балку i виходила на височину до пiвнiчно-схiдної околиці кутка Залиніївка, до Юхимiвської вуляцi. На цьому вiдрізку сліди лінії  збереглися в ур. Дiра та в кутку  Вигін   протяжнiстю близько 100 м, з ровом глибиною в 1 м. Тут збереглися густi заростi дерези, якою  обсаджували  берму та пiдступи до лiнії.  Протяжність  лінії  вiд ур.Батарея до півнiчно-схiдної околиці  кутка Залиніївка становить 1475 м. Навпроти Юхимiвськоi вулицi стояла батарея, або, скорiше за все, невеликий редут. Значні слiди валiв за формою чотирикутника зберiгалися  до 60-х років ХХ столiття. Тепер, внаслiлок господарської  дiяльностi, цих решток не залишилося.  У цьому мiсцi лiнiя робила незначне колiно i йшла вздовж півнiчно-схiдної околицi кутка Залинiївка (поселення, що виникло в кiнці ХIХ столiття  за лiнією i одержало назву “3алиніївка”). Навпроти садиби  Заїки Ф.С. лiнiя робила ше одне колiно, на якому розташовувалася батарея, або редан (слiдiв не лишилося), i йшла вздовж кутка справа вiд iснуючої дороги по полю до межi з Царичанським районом Днiпропетровської областi. Вiдрiзок лінії  вздовж кутка Залиніївка становить 1500 м. Слiдiв укрiплень тут майже не збереглося, лише за 50 м   пiвденнiше садиби Овчаренка А.Г. можна помiтити незначні  залишки редану. На вiдстанi 500 м на захiд від перехрещення Юхимiвської вулиці з лінією, на пiдвищенні знаходився кiльцеподiбний майдан, висотою до 5 м, з крилами. Колись це був високий курган, але в ХVІІ-ХVIII столiттях його насип використовували для потреб селiтроварiння. В 30-i рр. ХVІІІ ст., як оборонна споруда, майдан входив до системи Українськоi лiнії.  Збереглися слiди обваловки насипу. Найбiльш iмовiрно, на майданi розташовувався сигнальний маяк. На пiвденний захiд вiд кутка Залинiївка лiнія проходила по сучаснiй межi з Царичанським районом - 1275 м. На цьому вiдрiзку збереглися залишки рову глибиною близько 1 м, особливо на вiдрiзку край лiсосмуги. Загальна протяжність залишкiв лiнії на територiї Канавської сiльради становить  понад 4250 м.

  Через територію вищезгаданих  сiльрад проходить дорога, побудована ще у 30-i роки ХVIII ст. для забезпечення потреб вiйськ, розташованих на лінії.  У ХIХ ст. вона називалася  “Константиноградский почтовий тракт”, мiсцеве населення називало її  “Велика дорога”. У районi сiл Канави та Маячка було побудовано два iз семи мостiв через р.Орiль, для переправи вiйськ пiд час росiйсько - турецької вiйни 1735-1739 рр.

Використана  література

1.Джерела  з  історії  Полтавського  полку Середина ХVІІ- ХVІІІ ст. т І: Компути  та  ревізії  Полтавського  полку Упорядкування, підготовка  до друку, вступна  стаття В.О.Мокляка.- Полтава:АСМІ, 2007

2.Заїка Г.П. Українська  лінія: Монографія/ Відп. ред., авт. післямова  Супруненко О.Б. – Київ-Полтава: Археологія, 2001

3.Звід  пам’яток  історії  та  культури  України: Полтавська область, Новосанжарський  район/ Авт. тексту  Андієць В.А.  та  ін..- Полтава: Дивосвіт, 2007

4.Ільченко  О. Козацькому  роду  нема  переводу.-К.: Дніпро,1967

5.Історія  міст  і сіл  УРСР в 26 т. Полтавська  область/ за  ред. Ткаченко В.Г.- К.: Головна  редакція УРЕ, 1967

6. Ленченко В. Козацький  монастир  на  Орелі.// Пам’ятки  України. - 1991.- № 2.- с.28-30

7.Полтавщина.Енциклопедичний  довідник / за  ред. Кудрицького А.В.- К.: Українська  енциклопедія, 1992

8.Рогач П.П. Полтавська  Шевченкіана: Спроба обласної ( крайової) Шевченківської  енциклопедії. У 2-х книгах. -  Кн. І. А-К. -  Полтава:  Дивосвіт, 2005

 

 

РЕЄСТРАЦІЙНА  КАРТКА

до  творчого  звіту  Всеукраїнського  конкурсу

«Моральний  вчинок»

Тематичний  напрям діяльності

( екологічний,  соціальний  або культурологічний)

 

культурологічний

Назва  творчого  звіту

“Мій  рідний  край – моя  земля.  Ота  клята  лінія…”.

 

Форма  творчого  звіту

Опис діяльності, презентація

Групова  діяльність(позначити  літерою «Г» та  вказати  загальну  кількість  учасників,у т. ч. батьків, педагогів  та інших осіб)

Г, 12  учасників

Повна  назва  навчального  закладу, клас (група)

Нехворощанська  загальноосвітня  школа І-ІІІ ступенів  Новосанжарської  районної  ради  Полтавської  області,  11 клас

Індивідуальна  діяльність(позначити  літерою «І»

-

Прізвище  та ім’я індивідуального  учасника

-

Повна  назва  навчального  закладу, клас (група)

-

Вікова група (позначити цифрою 1-6)

3

Повна  поштова  адреса навчального  закладу

Вул.Леніна,36-А

с.Нехвороща Новосанжарського  району  Полтавської  області   39354

Телефон, факс(з кодом) навчального  закладу

(05344) 96- 4-40

 

Електронна  адреса

nekhvo_znz@mail.ru, Web:http://www.nehvoschool.info

 

Керівник учасників  Конкурсу

Прізвище, ім’я, по батькові

Шерстюк Надія Дмитрівна

Посада

Заступник  директора  школи з виховної роботи

Контактні  телефони

(05344) 96- 4-40

 

Електронна  адреса

-

 

Підпис керівника учасників  Конкурсу_______________________

 

Дата  «_____» ______________

 

Підпис керівника навчального  закладу_______________________

 

Дата «____» ____________________