ПРОЕКТ
вноситься народними депутатами України –
членами Комітету Верховної Ради України
з питань фінансової політики і
банківської діяльності
С. В. Рибалкою та іншими
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Рекомендації парламентських слухань на тему:
"Про шляхи стабілізації банківської системи України"
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Про шляхи стабілізації банківської системи України" (далі – Рекомендації парламентських слухань), що додаються.
2. Національному банку України та Кабінету Міністрів України
до 1 жовтня 2015 року проінформувати Верховну Раду України про хід виконання Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.
3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань з питань фінансової політики і банківської діяльності.
4. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.
Голова Верховної Ради
України В. ГРОЙСМАН
Схвалено
Постановою Верховної Ради України
від _________ 2015 року № _____
Учасники парламентських слухань 18 лютого 2015 року, аналізуючи стан банківської системи України, обговорюючи притаманні їй проблеми та шляхи її стабілізації у своїх виступах, письмових та усних пропозиціях, що надійшли до Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності, зазначили таке.
Негативні макроекономічні фактори, обумовлені, насамперед, політичною кризою початку 2014 року, окупацією Криму та окремих районів Донецької і Луганської областей, військовим конфліктом на Сході, а також викликані низкою макроекономічних дисбалансів, у тому числі, підстави для яких були закладені до 2014 року, стали основним чинником критичного погіршення показників банківської системи України.
Безпрецедентне поєднання політичної та фінансово-економічної кризи поставили банківську систему України у вкрай складні умови та зумовили існування таких основних загроз стабільності банківської системи, як недостатній рівень капіталізації банків, нестабільність ресурсної бази, погіршення фінансових результатів, посилення боргового навантаження, скорочення обсягів кредитування, погіршення якості кредитних портфелів. Невідповідність між динамікою зростання грошових агрегатів (грошової маси та обсягу готівки поза банками) і динамікою розвитку економіки виявилась одним з фундаментальних чинників знецінення національної валюти. Обмежений доступ до зовнішніх джерел фінансування та стрімка девальвація гривні, погіршення фінансового стану позичальників, незбалансованість державних фінансів та політична нестабільність вкрай негативно позначились на фінансовій стійкості банківської системи. Проблема банківської ліквідності суттєво погіршена проблемами якості активів, достатності капіталу та платоспроможності позичальників.
На сьогодні фінансова система України неефективно виконує функції акумулювання фінансових ресурсів та їх перерозподілу на пріоритетні потреби економічного розвитку. Потреба у фінансовому забезпеченні національної економіки в умовах ризиків фінансової дестабілізації і зовнішнього, і внутрішнього походження вимагає вдосконалення важелів макроекономічної стабілізації, нових підходів до проведення грошово-кредитної, банківської, валютно-курсової політики. Виключно нагальними та необхідними є практичне запровадження ефективних механізмів зміцнення національної валюти, активізації кредитування економіки, припинення відпливу грошей із банків, боротьби з корупцією, посилення захисту інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також підвищення довіри до вітчизняних фінансових установ.
Під час парламентських слухань неодноразово наголошувалось на тому, що стабільна банківська система держави – це ознака макроекономічної стабільності держави в цілому. Забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку є однією з найважливіших функцій держави, насамперед, Національного банку України (далі – НБУ). Подолання наслідків банківської кризи та боротьба з подальшими можливими ризиками є важливими завданнями не лише для окремих банків та банківської системи в цілому, а й для усієї держави та суспільства.
Таким чином, в складних умовах сьогодення послідовна реалізація передбачених цими Рекомендаціями положень, подолання кризових процесів та мінімізації їх наслідків стають надзвичайно актуальними питаннями життєдіяльності держави загалом та кожного громадянина зокрема.
Дане питання повинно бути вирішене у найскоріші терміни, оскільки наносить учасникам банківського ринку суттєві матеріальні і репутаційні збитки, які з часом лише ще більше посилюються.
На розгляді Верховної Ради України знаходиться декілька проектів законів, які, з одного боку, пропонують пільгові умови для погашення раніше отриманих кредитів в іноземній валюті та передбачають захист банківських боржників від погіршення умов погашення зазначених кредитів внаслідок падіння курсу гривні, а з іншого боку, можуть призвести до збитків банківської системи у розмірі до 80% від номінальної вартості усіх валютних кредитів. За різними оцінками, втрати можуть скласти до 1,2 мільярдів доларів, що буде черговим критичним ударом по банківській системі.
Так, зокрема, одночасна загальна конвертація валютних кредитів може призвести до масового виходу банків на валютний ринок для купівлі іноземної валюти з метою належного збалансування своїх валютних позицій. Очевидно, що валютний ринок не витримає подібного різкого зростання попиту на валюту, а курс гривні очікує наступна хвиля девальвації. Ухвалення згаданих законопроектів без ретельного обрахування можливих наслідків може бути негативно сприйняте міжнародними фінансовими організаціями – партнерами України, оскільки зазначена конвертація передбачатиме неринкові умови, неприйнятними для цих організацій.
Отже, під час вирішення цього питання слід всебічно враховувати усі можливі наслідки. У зв’язку із цим, доцільними вбачаються пропозиції окремих учасників слухань про необхідність солідарної участі у збитках, що виникли внаслідок девальвації гривні, трьох сторін: банків, боржників та держави. Крім того, необхідними є відповідні превентивні заходи для уникнення додаткового тиску на курс національної валюти.
Стосовно зазначеного комплексу питань учасники парламентських слухань підтримали розробку та узгодження Меморандуму щодо врегулювання питання реструктуризації споживчих кредитів в іноземній валюті, який було підписано Громадською радою при НБУ та банками, які мають найбільший портфель кредитів фізичних осіб в іноземній валюті (далі – Меморандум). Основною ідеєю Меморандуму є зниження фінансового навантаження на позичальників у зв’язку з девальвацією національної валюти. Меморандум є наслідком тривалого процесу узгодження всіх можливих механізмів вирішення цього питання між громадськістю та банками, у результаті якого було прийнято компромісне рішення щодо реструктуризації кредитів в іноземній валюті на умовах солідарної відповідальності бізнесу, суспільства та держави.
При цьому очевидно необхідним є залучення більшої кількості банків до підписання Меморандуму, а також якнайскоріше повне виконання передумов застосування положень Меморандуму. Серед таких передумов було внесення змін до Податкового кодексу України стосовно звільнення від оподаткування банків та фізичних осіб – позичальників за операціями реструктуризації (прощення) валютних кредитів та/або прощення (анулювання) частини боргу, що дозволятиме банкам без створення додаткових податкових зобов’язань пом’якшувати умови виконання позичальниками договорів, прощати борг або його частину, а також відшкодовувати безнадійну заборгованість за рахунок створених страхових резервів. Зазначені положення вже передбачені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов’язань" від 9 квітня 2015 року, який вступив у силу 7 травня 2015 року, та з набранням чинності яким пов’язаний початок дії Меморандуму.
Також передумовами повноцінного застосування Меморандуму є зміни деяких нормативно-правових актів НБУ щодо незастосування санкцій до банків внаслідок порушення нормативів в результаті проведення реструктуризації валютних кредитів або прощення (анулювання) частини боргу, щодо подальшої класифікації цих кредитів, їх обліку тощо. Крім того, обов’язок виконання положень Меморандуму банками виникне за умови скасування мораторію на звернення стягнення на майно, яке є забезпеченням за кредитами фізичних осіб, що встановлено Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Учасниками слухань були висловлені переконливі тези щодо того, що зазначений мораторій відіграє негативну роль, оскільки суперечить ринковим принципам, створює хибні очікування у позичальників, відкриває можливості для шахрайства, підвищує ризики банків та лише відтерміновує вирішення питання реструктуризації заборгованості за іпотечними кредитами, наданими в іноземній валюті. Тимчасове продовження дії даного мораторію доцільне тільки на виключно обмежений строк, за час якого потрібно врегулювати питання згаданої реструктуризації заборгованості та проблеми судової практики звернення стягнення на заставу за простроченими кредитами.
Разом з тим окремі аспекти даного питання потребують відпрацювання та забезпечення прийняттям інших відповідних законодавчих змін.
Зокрема, проведення реструктуризації валютних іпотечних кредитів потребує переоформлення договорів іпотеки, оскільки в умови кредитної угоди вносяться суттєві зміни, а відтак додаткових витрат на нотаріальні послуги та сплату держмита. Також доцільно передбачити здійснення на даному етапі актуальної оцінки предмету застави і узгодити нову (реструктуризовану) суму кредиту у гривні із оціночною вартістю предмету іпотеки. Вирішення даного питання потребує також представлення актуальних офіційних статистичних даних стосовно обсягів та характеристик іпотечних кредитів, наданих позичальникам в іноземній валюті.
Безпосередньо пов’язаним з попереднім пунктом є необхідність запровадження дієвих законодавчих механізмів запобігання виникнення розбалансування валютного ринку в майбутньому. На сьогодні процедури здійснення валютних операцій в України, а також порядок здійснення валютного регулювання та валютного контролю внормовуються прийнятим ще у 1993 році Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", який був ухвалений як актуальний на той час інструмент подолання гіперінфляції та тривалого економічного спаду. За роки, що минули, принципових змін до норм Декрету, що регулюють певні види валютних операцій, не вносилося, і він, як і раніше, спрямований переважно на мінімізацію відпливу капіталів з України.
Учасниками парламентських слухань наголошено на тому, що ефективне валютне регулювання та етапи його лібералізації мають відповідати рівню конкурентоспроможності національної економіки, підвищувати її структурну стійкість, не провокуючи надмірних валютних ризиків. Разом з тим, пом’якшення валютного законодавства повинно супроводжуватись посиленням економічної відповідальності суб’єктів господарювання та громадян, які мають свідомо приймати на себе всі валютні ризики, що виникатимуть внаслідок поетапного зняття валютних обмежень, а також самостійно адаптуватися до них, використовуючи наявні ринкові механізми.
Механізм функціонування валютного ринку України потребує вдосконалення у напрямку лібералізації валютного законодавства для розширення можливостей суб’єктів ринку, а також адекватного реагування регулятора в особі НБУ на виклики, ризики і загрози, пов’язані з підтримкою ділової активності та реалізацією грошово-кредитної політики в державі. В умовах переходу НБУ до встановлення офіційного курсу гривні на підставі ринкових показників максимальну увагу необхідно приділяти чинникам, які впливають на попит і пропозицію іноземної валюти та на інфраструктуру валютного ринку.
Разом із тим, для забезпечення адекватного попиту на іноземну валюту необхідно посилити відповідальність банків, зокрема, відповідальних банківських працівників, за невиконання функцій агентів валютного контролю. Йдеться про належний контроль з їхнього боку за підприємствами, що купують іноземну валюту для виконання зовнішньоекономічних договорів, справжністю цих договорів, усвідомлення цими підприємствами відповідальності у випадку їх фіктивності. У цьому зв’язку варто всебічно розглянути встановлення заборони на проведення операцій зі здійснення розрахунків за імпортними операціями без увезення товару на територію України, оскільки відсутність такої заборони сприяє суттєвому звуженню обсягів надходження валюти в Україну. Слід зазначити, що такі обмеження уже запроваджувались НБУ Постановою № 591 від 22 вересня 2014 року, проте діяли трохи більше місяця та були відмінені Постановою НБУ № 685 від 30 жовтня 2014 року.
У напрямку стимулювання пропозиції іноземної валюти необхідно запровадити податкове стимулювання іноземного інвестування та вітчизняних підприємств-експортерів, які своєчасно продають свою експортну виручку. Також необхідно всіляко стимулювати й інші підприємства, особливо мале і середнє підприємництво на налагодження виробництва на експорт.
Виходячи з наведеного, очевидно невідкладним є розробка та прийняття нового комплексного Закону України "Про валютне регулювання в України", який законодавчо забезпечить реалізацію єдиної державної валютної політики, а також закріпить на рівні Закону положення про стабільність національної валюти та валютного ринку України, як факторів прогресивного розвитку української економіки і міжнародного економічного співробітництва.
Даний Закон має визначити загальні принципи валютного регулювання, встановити порядок та умови проведення валютних операцій в Україні, забезпечити збалансованість платіжного балансу та стабільні джерела надходження іноземної валюти на національний ринок, затвердити порядок здійснення резидентами валютних операцій за межами України, визначити повноваження і функції державних органів, у першу чергу, Кабінету Міністрів України та НБУ у сфері валютного контролю і регулювання, а також права та обов’язки резидентів і нерезидентів, які здійснюють в Україні валютні операції.
Крім загальномонетарних цілей, названий Закон повинен реалізовувати специфічні напрями валютної політики, які справляють істотний вплив на розвиток реального сектору економіки через, зокрема, лібералізацію валютних відносин; забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти; розширення можливостей компаній-резидентів з розвитку зовнішньоекономічної діяльності та збільшенню експорту; створення сприятливих умов для інвестування капіталу в українську економіку; захист іноземних та національних інвестицій тощо.
Також серед завдань майбутнього Закону варто, враховуючи євроінтеграційні процеси, зазначити щодо вимог стосовно приведення вітчизняного валютного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами про вільне переміщення капіталу.
У банківському секторі України протягом 2014 року спостерігалось системне погіршення активів, зростання простроченої заборгованості в загальному обсязі виданих кредитів і збільшення питомої ваги проблемних кредитів. Передбачається, що у 2015 році платіжна дисципліна ще погіршиться, ситуацію посилить рецесія в економіці, зниження доходів населення, зростання збитків підприємств та важка ситуація на Сході країни.
Однак, не лише об’єктивні фактори впливають на зниження фінансової дисципліни позичальників та стримують кредитування національної економіки. Серед чинників стримування банківського кредитування, здебільшого, спостерігаються ті, що не залежать від дій банків, зокрема, низький рівень інвестиційної привабливості країни, значні ризики неплатоспроможності потенційних позичальників, наявність значного обсягу проблемних кредитів у портфелях банків, судові ризики та проблеми примусового виконання рішень суду, проблеми з реалізацією застави, використання схем для ухилення від повернення кредитів через банкрутство банківського боржника тощо.
Саме тому, на переконання учасників парламентських слухань, невідкладного вирішення потребує питання зменшення ризиків банківських установ на всіх стадіях кредитування (видача, обслуговування, повернення), оскільки без забезпечення ефективних механізмів повернення у банківську систему раніше виданих кредитних коштів неможливе відновлення та забезпечення зростання обсягів кредитування реального сектору економіки та здешевлення кредитних ресурсів.
Окремо необхідно наголосити на тому, що розроблення нормативно-правової бази для захисту прав кредиторів з врахуванням міжнародного досвіду, яка дозволить створити дієві механізми захисту фінансової системи та знизить вплив кризових явищ на учасників фінансового ринку, чітко зафіксовано у пункті 1.4 розділу Х Угоди Про Коаліцію депутатських фракцій "Європейська Україна" у Верховній Раді України VIII скликання від 27 листопада 2014 року (далі – Коаліційна угода).
Таким чином, прийняття запропонованих далі у цьому пункті змін забезпечить досягнення стратегічних завдань та цілей забезпечення стабілізації економіки, підвищення якості і доступності фінансових послуг, а також виконання політичними силами – учасниками Коаліційної угоди раніше взятих на себе політичних зобов’язань.
Одним з найбільш актуальних питань, вирішення яких сприятиме покращенню фінансового стану банківських установ та відновленню банківського кредитування, учасниками парламентських слухань визначено питання удосконалення судової практики захисту прав кредиторів. Тривалість або, як правило, неможливість звернення стягнення на предмет застави, зумовлене нормативно неврегульованою судовою практикою, погіршує фінансові показники банківських установ і зумовлює їх відмовлятись від кредитних операцій.
Дана проблема достатньо детально розроблена і має ряд запропонованих шляхів для її вирішення, які знайшли своє відображення у Розділі ІІ цих Рекомендацій. Проте, законодавче закріплення шляхів вирішення потребує їх комплексного опрацювання із залученням представників органів та організацій із захисту прав споживачів фінансових послуг та представників судових органів, оскільки проблема вимагає певної зміни судової практики, а також торкається питань суддівської етики.
Звернення стягнення на заставлене майно, що було забезпеченням за кредитами, які не погашаються, практично не дозволяє забезпечити належний обсяг коштів, який би компенсував збитки банку. Для вирішення проблеми необхідні зміни до Закону України "Про виконавче провадження" щодо запровадження обов’язкової оцінки заставного майна незалежним оцінювачем з переліку відповідних акредитованих компаній, які набули статусу акредитованих прозоро та у відповідності до чітких регламентованих процедур; обов’язкового узгодження оцінки майна із банком-стягувачем; сплати виконавчого збору не від суми, зазначеної у рішенні суду, а фіксованого відсотка від реально стягнутої з боржника заборгованості.
Слід зазначити, що Коаліційна Угода передбачає заходи, які повністю перекликаються із зазначеними тезами у частині встановлення принципу залежності розміру винагороди від фактичного виконання судових рішень, як передбачено у пункті 6.2 розділу ІV Коаліційної Угоди.
Учасниками парламентських слухань зверталась увага на те, що на сьогодні склалася ситуація, коли суспільство неоднозначно сприймає той факт, що суд касаційної інстанції, який виносив рішення, сам визначає, чи передавати своє рішення на перевірку до Верховного Суду України. Тобто особа має звертатися за захистом своїх прав до Верховного Суду України тільки через відповідний вищий спеціалізований суд, який допустив неоднакове правозастосування, що породжує відповідні сумніви в об’єктивності.
На жаль, як свідчить судова практика, вищим спеціалізованим судам не вдалося забезпечити належне функціонування системи допуску скарг до розгляду у Верховному Суді України і на сьогодні існують прецеденти, коли законні права та інтереси громадян та суб’єктів господарювання порушуються через суперечливість рішень судів різних інстанцій. Підставами для цього слугують як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори.
Саме тому учасниками слухань наголошувалось на необхідності забезпечення на законодавчому рівні додаткових гарантій захисту прав і свобод людини з метою виконання судовою владою її завдання щодо здійснення оперативного, якісного та доступного правосуддя.
Щодо даного питання необхідним є відповідний проект Закону, яким має передбачатись надання громадянам можливість безпосередньо звертатися до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення. Тому учасниками слухань пропонувалось ліквідувати інститут допуску справи до провадження Верховного Суду України, надавши громадянам можливість безпосереднього звернутися до Верховного Суду, реалізувавши своє конституційне право на доступ до правосуддя.
В практиці банківських установ нерідко трапляються випадки видачі кредитів як фізичним, так і юридичним особам, які надали банку недостовірну інформацію щодо своїх доходів та майнового стану. Запобігти таким неправомірним діям позичальників, на переконання учасників парламентських слухань, можна лише шляхом законодавчого врегулювання забезпечення можливості Бюро кредитних історій у режимі реального часу отримувати інформацію із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб про суми доходів, виплачених цим платникам податків.
Оперативне отримання Бюро кредитних історій інформації з державних реєстрів надасть банкам можливість отримувати об’єктивну інформацію про потенційного клієнта, його майновий стан та зобов’язання як на стадії розгляду заявок на отримання кредитів, так і в процесі стягнення проблемної заборгованості. Також забезпечення права банків здійснювати за допомогою Бюро кредитних історій моніторинг фінансового стану позичальників за допомогою достовірних джерел з названих вище Державного реєстру та Єдиного банку надасть можливість на ранніх стадіях відслідковувати погіршення фінансового стану цих позичальників та вживати превентивних заходів для недопущення неплатоспроможності таких клієнтів. У зв’язку із цим, наявність доступу до інформації про порушені проти позичальника виконавчі провадження або процеси банкрутства забезпечать можливість прогнозувати ймовірне погіршення платіжної дисципліни позичальника та вживати на ранніх стадіях заходи для усунення проблем із погашенням банківських кредитів.
Учасниками слухань запропоновано, що згадана вище інформація має надаватися до Бюро кредитних історій для формування кредитних історій осіб та їх застосування банками при кредитуванні, починаючи з 2005 року, що зумовлює необхідність ухвалення відповідних нормативно-правових актів органів державної влади щодо співпраці відповідних державних установ з Бюро кредитних історій.
На думку учасників слухань, дане питання залишається актуальним для всіх стягувачів, оскільки проблема виникає систематично протягом останніх років, а особливо гострою вона є для банківської системи, оскільки банки є найбільшими стягувачами і практично кожний банк потерпає від значних затримок у перерахуванні Державним казначейством стягнутих з боржників сум. У свою чергу казначейство не здійснює окремий облік коштів, що стягуються з боржників у рамках виконавчого провадження, які зараховуються та використовуються через єдиний казначейський рахунок у тому числі на цілі, не пов’язані із задоволенням вимог стягувачів. При проведені видатків розпорядників і одержувачів бюджетних коштів органи Державної казначейської служби в першу чергу та стислі терміни забезпечують виконання захищених статей видатків, а саме виплату заробітної плати, стипендії, оплату медикаментів тощо. Однак, недостатнє наповнення єдиного казначейського рахунка звужує можливості Державного казначейства щодо забезпечення розрахунково-касового обслуговування розпорядників.
Проте, згідно чинного законодавства України, кошти, що отримані на користь стягувачів у результаті примусового виконання рішень суду не мають жодного відношення до виконання Державним казначейством захищених статей бюджету (виплати заробітної плати, стипендії, оплати комунальних послуг та енергоносіїв), адже ці кошти не є бюджетними, вони є власністю стягувачів, які акумулюються на депозитному рахунку органу Державної виконавчої служби з метою виконання судового рішення.
Таким чином, для покращення стану виконання судових рішень в Україні та недопущення тривалих затримок перерахування Державним казначейством коштів, стягнутих органами Державної виконавчої служби України на користь стягувачів, у тому числі банківських установ, необхідні відповідні зміни до Закону України "Про виконавче провадження", які б забезпечили ефективний механізм безумовного обов’язкового виконання органами Державної казначейської служби України розпоряджень про перерахування коштів стягувачам у максимально стислий строк шляхом, наприклад, відкриття окремого розподільчого рахунку.
Новації Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які набрали чинності з 19 січня 2013 року, суттєво послабили позицію тих кредиторів, вимоги яких забезпечено заставою майна (в тому числі банківських установ), оскільки забезпечені кредитори: не є стороною у справі про банкрутство, а лише учасником, що позбавляє їх практично будь-якої можливості впливати на процес повернення заборгованості збанкрутілого позичальника, чи оскаржувати рішення у справі; не включаються до складу комітету кредиторів (можуть лише бути присутніми на зборах з правом дорадчого голосу); позбавлені права ініціювати справу про банкрутство; не мають права визнавати недійсними правочини чи спростовувати майнові дії боржника (інші кредитори мають можливість вчиняти ці дії); на відміну від конкурсних кредиторів, не можуть заперечувати проти визнання вимог інших кредиторів.
З огляду на викладене, учасниками слухань висловлена необхідність відповідного вдосконалення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в частині посилення захисту законних прав та інтересів забезпечених кредиторів.
Законодавчі зміни щодо розв’язання зазначених питань мають ставити на меті забезпечення однакових прав всім кредиторам боржника незалежно від наявності або відсутності забезпечення їх вимог. Зміни до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", повинні забезпечити: ліквідацію дискримінації прав забезпечених кредиторів у процедурі банкрутства; можливість оскарження ухвал про відмову в порушенні справи про банкрутство; про призначення, заміну арбітражного керуючого; ухвал за результатами розгляду скарг на дії арбітражного керуючого; вдосконалення підстав визнання недійсними договорів та спростування майнових дій боржника; врахування відомостей матеріалів інвентаризації майна боржника при визначенні статусу кредитора; вдосконалення порядку виявлення інвесторів для відновлення платоспроможності боржника; істотні умови згоди забезпеченого кредитора на продаж майна, яке є предметом застави; виключення можливості передання непроданих активів боржника в управління третій особі; вдосконалення процедури аукціону з можливістю зниження початкової вартості; механізм, що надасть забезпеченому кредитору право придбати майно боржника, яке є предметом забезпечення, у рахунок погашення заборгованості боржника.
У даний час іпотекодержатель може придбати предмет іпотеки лише за початковою ціною, що робить цей механізм неринковим. У зв’язку із цим учасниками слухань висловлена необхідність відповідних змін до Закону України "Про іпотеку" щодо права іпотекодержателя придбати предмет іпотеки за початковою ціною других та третіх прилюдних торгів
В діяльності банківських установ мають місце непоодинокі випадки визнання в судовому порядку недійсними договорів іпотеки на тій підставі, що площа будівлі, яка передана в іпотеку банку, була незаконно збільшена самим же іпотекодавцем. Як наслідок, банківська установа втрачає забезпечення за виданим кредитом.
У цьому зв’язку визначена необхідність відповідних системних змін до Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також до Цивільного кодексу України щодо поширення (збереження) іпотеки на самовільно збудовані (реконструйовані, переплановані) об’єкти.
З метою комплексного забезпечення повернення банківського кредиту на придбання житла необхідні відповідні зміни до Сімейного кодексу України, законів України "Про охорону дитинства" та "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" щодо нерозповсюдження обов’язку батьків отримувати дозвіл органів опіки та піклування при укладанні іпотечного договору, а також забезпечення можливості звернення стягнення на предмет іпотеки без обов’язковості зазначених дозволів.
На сьогодні всі строкові депозити фізичних осіб в Україні є депозитами на вимогу відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність України", яким визначено депозит як вклад, що розміщений на рахунку клієнта, не розмежовуючи його за строками (на визначений строк або без визначення такого строку). Відповідно, фізична особа має право вимагати негайного повернення депозиту незалежно від його виду та встановленого договором строку, а стаття 1060 Цивільного кодексу України зобов’язує банки повертати вклади на першу вимогу.
Зазначене унеможливлює адекватне управління ліквідністю і є причиною високого системного ризику втрати ліквідності банками. Це також негативно впливає на вартість кредитів (строкові депозити фізичних осіб складають близько половини всіх залучених коштів у банківській системі, фактично банки вимушені залучати від населення ресурси до запитання за ціною строкових).
У Верховній Раді України готується до другого читання проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо умов повернення строкових депозитів) (реєстр. № 1195). Даний законопроект врегульовує наведену проблему та повинен бути ухвалений як Закон у найскоріший строк. При цьому слід розуміти, що прийняття даного законопроекту не змінить умови повернення фізичним особам вкладів, внесених до набуття ним чинності. Також розмежування вкладів на вимогу та строкових вкладів без можливості повернення на першу вимогу не порушуватиме прав вкладників, оскільки вибір виду вкладу та умов його повернення має бути свідомим і закріпленим шляхом укладення відповідного договору між банком і вкладником.
Разом із тим, враховуючи необхідність захисту прав клієнтів банків, доцільним є залишення свободи вибору вкладника, оскільки вкладник сам має обирати при підписанні строкового договору чи йому забрати кошти після спливу строку строкового договору і можливо втратити при отриманні відсотків за таким вкладом (оскільки забирає він його на першу вимогу), чи такому вкладнику залишити свій вклад на умовах передбачених в строковому договорі (на які він надав згоду при підписанні такого договору) та отримати при цьому відсотки за вкладом, на які він розраховував при підписанні строкового договору. Таким чином, доцільним є залишення частині четвертої статті 1060 Цивільного кодексу України у чинній редакції.
Дане питання потребує подальшої уваги, оскільки й після прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів" № 1701-VII від 14 жовтня 2014 року, все ще зберігаються можливості для ухилення від розголошення інформації про кінцевих бенефіціарів. Це ускладнює адекватну оцінку ризиків банківської системи, а також суперечить імплементації норм європейського законодавства у сфері фінансових ринків.
Названий Закон стосується розкриття інформації про кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, а також публічних діячів у контексті законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, містить низку прогалин, що дозволяють у подальшому уникати розкриття банками інформації про кінцевих власників. Зокрема, вимоги даного Закону до банків України, вимагають розкриття інформації про власників істотної участі, тобто юридичних/фізичних осіб, що володіють часткою у більш як 10 %. Отже, банки, у структурі власності яких відсутні власники істотної участі (тобто структура передбачає наявність більш як 11 акціонерів з рівними частками володіння тощо), мають право залишити поза увагою законодавчі вимоги щодо розкриття інформації про кінцевих вигодо набувачів.
Обов’язок встановлювати кінцевих вигодоодержувачів та зберігати актуальну інформацію про них) та надавати інформацію про них державному реєстратору покладається власне на українські юридичні особи, тоді як дочірні установи власників-нерезидентів, можуть уникнути розкриття такої інформації. У структурі власності багатьох діючих банків в Україні є власники істотної участі – іноземні компанії, що зареєстровані поза межами нашої держави, при цьому їх власниками є громадяни України. У такому випадку розкриття кінцевих вигодоодержувачів також можна уникнути.
Невиконання обов’язку надати інформацію про кінцевих вигодоодержувачів може тягти за собою накладення на керівника (наприклад, директора) юридичної особи штрафу в розмірі від 5100 до 8500 гривень. Положення про кримінальну відповідальність за неподання такої інформації, яка передбачалася з початку, були вилучені з редакції Закону, в якій його було прийнято 14 жовтня 2014 року. В умовах такого полегшення відповідальності юридичним особам, які займаються легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, простіше сплачувати штрафи і уникати розкриття інформації, адже суми штрафів відносно невеликі.
Для підвищення ефективності даного Закону необхідно усунути існуючи недоліки та більш докладно визначити механізм контролю з боку органів влади за розкриттям діючими фінансовими установами свої кінцевих вигодоодержувачів, а також удосконалити із врахуванням сучасних дієвих нормативів та заходів Європейського Союзу щодо розкриття інформації учасниками фінансових ринків.
Відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та "Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр вкладників протягом шести днів з дня отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. На підставі цього рішення ФГВФО розпочинає виплату відшкодування коштів та здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром і передачу цього Реєстру банку-агенту не пізніше семи днів з дня прийняття НБУ зазначеного рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. В свою чергу, банк-агент повинен здійснити виплату вкладів у місячний строк. Якщо строк дії депозитного договору закінчився під час дії в банку тимчасової адміністрації, гарантована сума вкладу може бути виплачена до прийняття рішення про ліквідацію банку.
Разом із тим, учасниками слухань зазначено, що на практиці строк отримання вкладниками гарантованих сум після прийняття рішення про ліквідацію банку може тривати декілька місяців, а при поверненні гарантованих сум за вкладами, строк дії яких закінчився під час дії Тимчасової адміністрації, виникають ще більші затримки. За свідченням ФГВФО, це зумовлено великим обсягом роботи в умовах одночасного банкрутства великої кількості банків. ФГВФО не вистачає ресурсів для своєчасної обробки масиву даних та формування у строк Загальних реєстрів. Особливо ця проблема виявляється під час роботи з великими банками із сотнями тисяч вкладників, у той час, як у попередні роки ФГВФО працював з банками, в яких обліковувалось 20–30 тисяч вкладників.
З огляду на вищезазначене, а також з метою повернення довіри населення до банківських вкладів та мінімізації втрат населення внаслідок кризи необхідно привести фактичні строки виплати гарантованої суми вкладів із збанкрутілих банків у відповідність із вимогами законодавства та не допускати їх формального затягування. Для цього висловлена доцільність можливості тимчасового збільшення штату працівників ФГВФО та початку формування Загального реєстру вже на етапі роботи тимчасової адміністрації в проблемному банку.
Крім наведеної у попередньому пункті проблеми, учасники парламентських слухань звернули увагу на те, що однією з основних проблем, з якої стикається ФГВФО під час пошуку найефективніших шляхів виведення неплатоспроможних банків з ринку, це відсутність у Фонду можливості реструктуризації зобов’язань фізичних та юридичних осіб при їх передачі до приймаючого банку. Значний розрив ліквідності, що виникає в цьому випадку, призводить до втрати економічної доцільності в такій операції, що унеможливлює залучення приймаючого банку або передачу активів та зобов’язань до перехідного банку. В кінцевому рахунку це призводить до втрати коштів фізичних та юридичних осіб, вкладників та клієнтів банків, що ліквідуються. Таким чином, механізм виведення неплатоспроможних банків з ринку є неефективним в сьогоднішніх умовах, посилює недовіру до банківської системи та потребує удосконалення.
Для вирішення цієї проблеми пропонується розширити інструментарій ФГВФО через надання права пролонгувати депозити клієнтів банків-банкрутів на певні розумні строки без права дострокового їх розірвання для подальшої передачі до приймаючого або перехідного банку разом з відповідної кількістю активів неплатоспроможних банків. Ці обмеження права дострокового розірвання мають стосуватись лише сум вкладів, що не покриваються ФГВФО. Це підвищить зацікавленість банків у прийнятті активів та зобов’язань неплатоспроможних банків, оскільки вирішить проблему розриву ліквідності та надасть банкам час для ефективної роботи з активами, що передаються, без необхідності негайної виплати депозитів.
Можливість тимчасового заморожування вказаних депозитів допускається в якості одного із ефективних заходів боротьби із системною банківською кризою відповідно до рекомендацій Міжнародного валютного фонду і Світового банку.
Враховуючи зазначене, на думку учасників слухань, необхідне якнайскоріше опрацювання та ухвалення Проекту Закону про внесення змін до деяких законів України щодо розширення інструментарію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по виведенню неплатоспроможних банків з ринку з метою збереження заощаджень вкладників неплатоспроможних банків (реєстр. № 2188).
Одним з чинників, що негативно впливає на стан довіри населення до банківської системи, є недосконала система захисту прав сторін фінансових відносин – споживачів фінансових послуг та фінансових установ.
З одного боку, у законодавстві існують прогалини у регулюванні споживчого кредитування, особливо що стосується оманливої реклами, розкриття інформації, оцінки кредитоспроможності позичальника, кредитного посередництва, несправедливих умов договорів споживчого кредиту, нав’язування додаткових та супутніх послуг, відсутності однакових вимог до кредитодавців – банків та небанківських установ та відповідальності у сфері споживчого кредитування.
На думку учасників слухань, базовий Закон України "Про захист прав споживачів" приділяє недостатньо уваги сфері фінансових послуг, і тому повноваження державних регуляторів є нечітко визначеними. Крім того, деякі установи, які фактично надають фінансові послуги, взагалі знаходяться поза межами регулювання та нагляду з боку держави. З іншого боку, незахищеність прав кредиторів в Україні дає можливість недобросовісним споживачам, насамперед позичальникам, ухилятись від виконання зобов’язань. При цьому, з іншого боку, зловживання правами споживачів-позичальників фактично обмежує реалізацію прав інших споживачів – вкладників банків.
Після ратифікації Угоди про асоціацію з Європейським союзом українське законодавство, в тому числі щодо захисту прав споживачів фінансових послуг, має бути приведено у відповідність до європейських норм. Так, має бути імплементувана Директива ЄС 2008/48 "Про кредитні договори для споживачів" протягом трьох років з дати підписання Угоди про асоціацію. Також учасниками слухань висловлювались тези щодо того, що на жаль, у вітчизняному законодавстві не відображені Принципи Держав Великої двадцятки / Організації економічного співробітництва та розвитку (G20/ОЕСР) щодо захисту споживачів фінансових послуг.
З огляду на викладене народними депутатами – членами Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності за участі фахівців Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) "Розвиток фінансового сектору" (FINREP-II) розроблено на подано на розгляд Верховної Ради України комплексні законопроекти для вдосконалення системи захисту прав споживачів фінансових послуг та імплементації європейських норм: про споживче кредитування (реєстр. № 2455) та про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг (реєстр. № 2456).
Ключовими завдання цих законопроектів, зокрема, є: розкриття інформації про фінансову послугу повинне бути повним, достовірним і стандартизованим для можливості порівняння аналогічних фінансових продуктів; умови в договорах зі споживачами повинні бути чіткими та однозначними; компетентний державний орган, який в досудовому порядку вирішуватиме суперечки між фінансовими установами та споживачами, маючи достатні відповідні повноваження, у тому числі, щодо захисту колективних інтересів споживачів; адекватні санкції за порушення прав споживачів фінансових послуг; обмеження можливості для зловживань своїми правами недобросовісними учасниками фінансових відносин як фінансовими установами, так і їх клієнтами.
Іншою важливою проблемою, до якої має відношення захист прав клієнтів банків та споживачів інших фінансових послуг, є необхідність запровадження цивілізованих механізмів процедур, пов’язаних з неплатоспроможністю фізичних осіб, з метою захисту їх прав, поліпшення їх фінансового стану з урахуванням інтересів їх кредиторів.
Інститут банкрутства в українському законодавстві існує лише для боржників юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Правовідносини між боржниками та кредиторами регулюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відносини між кредитором та боржником – фізичною особою в Україні ніяким чином не врегульовуються, а саме поняття інституту банкрутства для приватних осіб у вітчизняному законодавстві відсутнє.
Разом із тим, практика банкрутства фізичної особи розповсюджена у багатьох країнах Європейського Союзу, зокрема в Німеччині Закон про банкрутство діє з 1994 року, банкрутство в Польщі регулюється спеціальним Законом з 2003 року.
В національному законодавстві стосовно банкрутства фізичних осіб мають бути передбачені: принципи оголошення фізичною особою себе банкрутом; умови при яких фізична особа може оголосити себе банкрутом; процедура визнання банкрутом фізичної особи; фінансові та інші обмеження щодо особи, яку визнано банкрутом; обов’язки фізичної особи – банкрута; управління нерухомим та рухомим майном банкрута; створення реєстру даних фізичних осіб, які оголосили себе банкрутами, тощо.
При впровадженні інституту банкрутства фізичних осіб також повинні врегульовуватись питання неспроможності виплачувати борг внаслідок посилення загальноекономічних ризиків (зміна курсу валюти боргу, фінансова криза тощо), а також щодо посилення відповідальності банку під час видачі споживчих кредитів, що спонукатиме до більш ретельного підходу до моніторингу активів позичальника, його особистих даних, осіб, які виступають гарантами повернення боргу тощо, а також зниження тиску на боржника з боку банківських установ та колекторських компаній щодо врегулювання питання реструктуризації або виплати боргу. У свою чергу, банки охочіше йтимуть на реструктуризацію боргів фізичних осіб, знаючи, що при надмірному тиску на боржника наслідком може стати початок процедури його банкрутства.
Реалізація відповідних законодавчих ініціатив також потребує ухвалення комплексних змін до інших законодавчих актів, зокрема, Цивільного кодексу України щодо визнання, порушення справи та визначення обмежень по правах фізичної особи, яка визнається банкрутом; Податкового кодексу України щодо врегулювання питань оподаткування кредитних операцій та списання заборгованості по безнадійним кредитам та оподаткування боргів банкрута – фізичної особи; Цивільно-процесуального та Кримінального кодексів України щодо посилення відповідальності за фіктивне банкрутство та супутні злочини; Закону України "Про захист прав споживачів" у частині захисту прав боржника – фізичної особи при визнанні її банкрутом. Ще одним важливим аспектом у зв’язку із цим питанням є питання детінізації доходів фізичних осіб.
Розв’язання практично усіх проблемних питання, зазначених у цьому підпункті, передбачено Проектом Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання процедури банкрутства фізичної особи, у тому числі, за зобов’язаннями, пов’язаними із здійсненням підприємницької діяльності (реєстр. № 2714), який, на думку учасників парламентських слухань, має бути опрацьований найближчим часом.
Наступною проблемою захисту прав споживачів банківських послуг, на якій наголошували учасники парламентських слухань, є гарантування вільного вибору громадянами банківських установ для отримання зарплат.
Антимонопольним комітетом України в 2014 році було проведено дослідження питання відповідності законодавству про захист економічної конкуренції питання про примусове переведення бюджетних організацій на обслуговування за зарплатними проектами до певних банків, за результатами якого встановлено таке:
у період з березня по вересень 2014 року Урядом було видано ряд доручень щодо опрацювання питання переведення обслуговування зарплатних проектів бюджетних установ до державних банків;
сьогодні понад 60 банків визнано Міністерством фінансів України такими, що відповідають вимогам, встановленим до них законодавством, та які, відповідно, можуть здійснювати виплату заробітної плати працівникам бюджетних установ. Із зазначеного переліку банків на сто відсотків державними є два банки і ще в одному держава володіє часткою у статутному фонді, що перевищує 90 відсотків;
станом на 1 січня 2015 року частка банкоматів, які належать державним банкам становить лише 8 відсотків від загальної кількості банкоматів українських банків.
За свідченням учасників парламентських слухань, Кабінет Міністрів України не відреагував на застереження Антимонопольного комітету України щодо відсутності у державних банків можливостей забезпечити обслуговування зарплатних проектів бюджетних установ на належному рівні, а також щодо недопущення вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції на зазначеному ринку.
Вирішення питання забезпечення громадянам вільного вибору банківської установи для отримання зарплати запропоновано здійснити через відповідні зміни до Кодексу законів про працю, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України, якими убезпечити громадян від адміністративного тиску під час вибору банківської установи для отримання заробітної плати.
9.1.1. Списання безнадійної заборгованості
Передбачені Податковим кодексом України критерії щодо визнання заборгованості безнадійною, на думку учасників слухань, є занадто жорсткими та не відображають повністю всі економічні ознаки безнадійної заборгованості. Це призводить до суттєвого подовження терміну перебування негативно класифікованого активу на балансі банку і, як наслідок, погіршення структури та якості кредитного портфелю. Крім того, банки на сьогоднішній день позбавлені можливості списувати безнадійну заборгованість юридичних осіб, тому що у Податковому кодексі відсутній критерій безнадійної заборгованості – визнання боржника банкрутом.
Учасники слухань зауважили, що встановлені ознаки безнадійної заборгованості, як підстава для можливості її списання за рахунок страхових резервів, не мають економічного змісту. Такі ознаки напряму призводять до скорочення обсягів кредитування реального сектору економіки, внаслідок погіршення якості активів. У зв’язку із цим необхідні відповідні зміни до статті 14 Податкового кодексу України щодо удосконалення визначення критеріїв безнадійної заборгованості.
9.1.2. Списання втрат, понесених в зоні проведення антитерористичної операції
Проблема полягає у відсутності можливості банків списувати за рахунок резерву, сформованого в податковому обліку, кредити, надані фізичним особам та юридичним особам, які мають місце проживання та знаходяться на території Автономної республіки Крим та міста Севастополь, а також у зоні проведення антитерористичної операції. При цьому заборгованість фізичних осіб, яка списана за рахунок резерву не повинна визнаватися як прощенна заборгованість та не повинна обкладатися податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Списана заборгованість юридичних осіб не повинна збільшувати фінансовий результат до оподаткування такої юридичної особи.
У зв’язку із цим необхідним є внесення відповідних змін до Підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України.
9.1.3. Амортизація основних засобів
Існує нагальність у зближення фінансового та податкового обліку, а саме у частині різниць, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів в бухгалтерському та податковому обліках. У цьому зв’язку пропонується врегулювати та максимально наблизити мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, що передбачені Податковим кодексом України до строків амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності.
9.1.4. Фінансовий результат за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів.
Облік операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів здійснюється окремо від "загального" фінансового результату пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України. Тому учасниками слухань пропонується врегулювати питання щодо зближення фінансового та податкового обліку за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів. Доцільно встановити, що податковий результат за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів відповідає даним фінансового обліку та здійснюється у складі загального фінансового результату без необхідності ведення окремого обліку.
В частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та в частині плати за землю, учасники слухань звернули увагу на те, що на балансі банків обліковується заставне нерухоме майно та земельні ділянки, прийняті на баланс з метою подальшого продажу. Таке майно не бере участі у господарській діяльності банків, а через складну економічну ситуацію в країні в цілому, реалізація такого майна в короткі терміни є проблематичною.
З метою зменшення податкового навантаження на банки запропоновано зменшити ставки податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю, які утримуються на балансі банків з метою подальшого продажу.
9.3.1. Податковий кредит щодо заставного майна
Учасниками слухань рекомендовано передбачити порядок використання банком права на податковий кредит щодо отриманого заставного майна до 1 січня 2015 року, а саме термін дії податкової накладної та дату, коли у банка виникає право на включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту, тобто протягом 2015 року.
9.3.2. Операції банку з відчуження від свого імені майна
Існує необхідність звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій банку з відчуження від свого імені майна, що було одержане банком у результаті звернення стягнення на майно позичальника, який не є платником податку на додану вартість.
9.3.3. Оподаткування операцій з послуг міжнародних платіжних систем (Visa, MasterCard)
Учасниками парламентських слухань було наголошено на тому, що незважаючи на роз’яснення Державної фіскальної служби України та судову практику на користь банківських установ, податківці продовжують ганебну практику неправомірного донарахування банківськими установами податкових зобов’язань з Податку на додану на вартість послуг міжнародних платіжних систем (Visa, MasterCard тощо). Шляхом досягнення мети недопущення таких випадків, може бути викладення початку абзацу першого підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України в такій редакції: "надання та отримання послуг платіжних організацій платіжних систем" та далі за текстом.
Доцільним, на думку учасників слухань, є звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум страхового відшкодування, одержаних банком для погашення заборгованості.
Учасниками слухань була визначена актуальною для банків проблема невідповідності строків сплати із строками, порядком та формою звітності.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 Податкового кодексу України. Однак, зазначена стаття не враховує особливості ведення обліку, нарахування та виплати банківськими установами процентів, нарахованих на депозити та поточні рахунки фіз. осіб. Відповідно до підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент зобов'язаний перерахувати суму до бюджету утриманого військового збору при виплаті відсотків, нарахованих на кошти, які знаходяться на депозитному/поточному рахунках. Це може бути реалізовано лише за умови значних доопрацювань програмних комплексів банків, (на предмет відслідковування моменту виплати відсотків з яких утримано військовий збір при нарахуванні) для одночасного з цим перерахування військового збору, а також суттєвого збільшення транзакційного навантаження на операційні системи банків.
З метою спрощення та прозорості адміністрування військового збору з пасивних доходів учасниками слухань запропоновано привести механізм його утримання та перерахування до бюджету відповідно до порядку, передбаченого у пункті 170.4 статті 170 Податкового кодексу України. У зв’язку із наведеним рекомендується доповнити статтю 168 Податкового кодексу України підпунктом 168.1.2.1 у такій редакції:
"Податок, утриманий з пасивних доходів, сплачується (перераховується) до бюджету у порядку, встановленому статтею пунктом 170.4 статті 170 цього Кодексу".
Назване право, запроваджене 28 грудня 2013 роком у статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до висловлених учасниками слухань пропозицій, визначено за недоцільне, так як воно може зумовити безпідставні претензії до бізнесу щодо неправильності визначення доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком, які неможливо буде спростувати в судовому порядку, оскільки суддя не є фахівцем з бухгалтерського обліку.
Учасники слухань звернули увагу на те, що згідно вимог міжнародних стандартів фінансової звітності деякі показники визначаються відповідно до професійного судження керівництва, яке може відрізнятись від позиції перевіряючих у зв’язку з відсутністю професійної підготовки, знань та практичного досвіду. Також зазначено, що фінансова звітність платників податків щорічно перевіряється професійними аудиторами.
Для скасування права проводити перевірку правильності ведення бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів контролюючим органам доцільним є відповідні зміни до статті 20 Податкового кодексу України.
Учасниками слухань наголошувалась на необхідності розробки та ухвалення Закону, який би врегулював питання укладання та виконання похідних фінансових інструментів (деривативів) та, зокрема, встановив би перелік базових активів, вартість яких буде визначати ціну для похідних фінансових інструментів, а також запровадив визначення класифікації деривативів, особливостей їхнього укладення, порядку обліку та клірингу тощо.
Прийняття згаданого Закону дозволить сформувати законодавче та інституційне підґрунтя для розвитку ринку деривативів (валютних, фондових, відсоткових, товарних), що не лише суттєво розширить та вдосконалить перелік фінансових інструментів для банківської діяльності, а й дозволить запровадити повноцінне хеджування валютних і процентних ризиків банків та їх клієнтів.
Крім того, доцільним під час ухваленні Закону про похідні фінансові інструменти (деривативи) є внесення відповідних змін до Податкового кодексу України щодо більш досконального та детального врегулювання обліку операцій з цінними паперами та деривативами, зокрема, операцій хеджування, стимулювання довгострокових інвестицій тощо.
Учасниками парламентських слухань були порушенні питання високої вартості кредитного фінансування через занадто високу вартість фінансових ресурсів у його структурі, обмеженості джерел фінансування банків та відсутності належного ресурсного забезпечення банківського кредитування. Також були наведені наочні приклади неможливості здешевлення банківських кредитів в Україні в умовах суттєвих ризиків та високої вартості фінансових ресурсів. Крім того, наголошувалось на практичній неможливості уникнення девальвації гривні, незмінності показників інфляції та забезпечення стабільності валютного ринку, взагалі стабільності банківської системи, в умовах вимушеного, з огляду на дефіцит ліквідності, забезпечення банківської системи необхідними фінансовими ресурсами з боку НБУ через рефінансування.
У зв’язку із згаданою проблематикою учасники слухань презентували концепцію розвитку широкого застосування фінансових інструментів безресурсного фінансування у вигляді векселів, банківських гарантій, акредитивів та інших, так званих інструментів документарного фінансування. Для реалізації такої концепції потрібні відповідні законодавчі ініціативи щодо активізації масового використання безресурсних розрахунків та вдосконалення існуючих і запровадження нових стандартів таких розрахунків. У зв’язку із цим необхідні зміни до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, законів щодо регулювання банківської діяльності та валютного контролю.
Перехід на прозорі і контрольовані громадськістю форми надання державою послуг своїм громадянам вимагають європейські стандарти здійснення врядування. Електронне врядування це один з головних системних методів боротьби з корупцією і важливий чинник економії суспільного часу. Наприклад, Пенсійний фонд України досі спілкується з уповноваженими банками у паперовій формі.
Результатом цього, на думку учасників слухань, має стати прозорість, унеможливлення корупції та контрольованість в таких сферах державної діяльності, як тендерні та митні процедури, ліцензування і сертифікація, реєстрація підприємств, реєстрація прав власності, реєстрація обтяжень, податкове адміністрування, електронні торги тощо. В цілому мають бути створені нормальні умови для життя та ведення бізнесу як банківським установам, так і іншим суб’єктам господарювання та фізичним особам.
В умовах нестабільності, посилення криміногенної ситуації, значного збільшення вогнепальної зброї, що знаходиться в незаконному обігу, а також монополізму Державної служби охорони України, з метою підвищення безпеки і розвитку конкуренції учасниками слухань висловлена потреба надання суб’єктам охоронної діяльності, підрозділам охорони банків, перевезення та інкасації грошових коштів права та дозволу на володіння і використання вогнепальної нарізної зброї.
Результатом очікується значне зменшення кількості протиправних посягань на банківські установи, їх працівників та клієнтів, більш надійне забезпечення системи охоронно-режимних заходів в банківській системі.
Необхідним, на переконання учасників парламентських слухань, є об’єднання зусиль банківської спільноти, державних органів та суспільства щодо надання громадянам України фінансових знань, які допоможуть їм ефективно розпоряджатися власними заощадженнями, безпечно використовувати сучасні банківські продукти, виконувати зобов’язання та використовувати свої права при отриманні фінансової послуги.
ІІ. З метою розв’язання обговорених під час парламентських слухань проблемних питань стосовно банківської системи України, зокрема, визначених Розділом І цих Рекомендацій, для стабілізації національної банківської системи, забезпечення її сталого розвитку та ефективного функціонування учасниками парламентських слухань розроблені та пропонуються такі р е к о м е н д а ц і ї п а р л а м е н т с ь к и х с л у х а н ь
прискорити опрацювання Проекту Закону про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо вдосконалення оподаткування операцій, пов’язаних з використанням платіжних терміналів та здійснення контролю за такими операціями (реєстр. № 2448). При цьому під час доопрацювання законопроекту до другого читання рекомендується врахувати зазначені вище пропозиції щодо уточнення змін до абзацу першого підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України, шляхом викладення абзацу четвертого пункту 5 розділу І цього проекту в такій редакції:
"в абзаці першому підпункту 196.1.5 слова "надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів" замінити словами "надання та отримання послуг платіжних організацій платіжних систем, крім послуг, що надаються при переказі коштів через програмно-технічні комплекси самообслуговування та за надання яких стягується плата у вигляді фіксованої суми або відсотка".
прискорити опрацювання Проекту Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо посилення відповідальності за незаконні дії з платіжними інструментами та іншими засобами доступу до банківських рахунків) (реєстр. № 1272).
опрацювати та підготувати відповідні законодавчі пропозиції щодо забезпечення громадянам вільного вибору банківської установи для отримання зарплат та уникнення корупційного впливу на рішення роботодавців при обранні банківської установи для перерахування зарплат.
прискорити опрацювання Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання процедури банкрутства фізичної особи, у тому числі, за зобов’язаннями, пов’язаними із здійсненням підприємницької діяльності (реєстр. № 2714).
Народним депутатам України, структурним підрозділам Апарату Верховної Ради України рекомендується активно співпрацювати з фахівцями Національного банку України при розробці та опрацюванні законопроектів, пов’язаних з банківською діяльністю, з метою досягнення максимальної ефективності законотворчого процесу в цій сфері, оперативного реагування на подання пропозицій Національним банком України.