УДК 37.031.1

Формування у молодшого школяра навчально-пізнавальної компетентності в умовах впровадження Державного стандарту початкової загальної освіти вчителями початкових класів

Ірина Доленко, вчитель початкових класів

загальноосвітньої школи І-ІІІст. №2

Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

Анотація. У даній статті розглядається проблема формування ключових та предметних компетентностей школярів в умовах впровадження Державного стандарту початкової загальної освіти вчителями початкових класів. Окреслюються основні напрями, методи, форми і засоби навчання, використання яких дозволить найбільш оптимально формувати в молодших школярів ключові та предметні компетентності.

Ключові слова: компетентність, компетенція, компетентністний підхід, предметна компетентність, ключова  компетентність, технології реалізації.

Abstract. In this article the problem of formation of key and subject competences of schoolchildren is examined in the context of implementation of the State standard of the general primary education by the teachers of primary classes. Basic directions, methods, forms and facilities of learning are outlined. Their usage will help to form key and subject competences of junior schoolchildren.

Keywords: competence, competency, competence approach, subject competence, key  competence, technologies of implementation.

Ринок праці висуває сьогодні вимоги не стільки до рівня теоретичних знань потенційного працівника, скільки до його рівня відповідальності, професійної компетентності і комунікабельності, які він може продемонструвати. Тому, щоб бути успішною людиною в сучасному світі, недостатньо володіти певною сумою знань у тій чи іншій галузі. Важливо, щоб дитина, яка закінчує школу і йде у доросле життя, не була пасивним об’єктом впливу, а могла самостійно знайти потрібну інформацію, обмінятися думками щодо певної проблеми з іншими людьми, брати участь у дискусії, знаходити аргументи і контраргументи, виконувати різноманітні ролі.

Отже, актуальність проблеми обумовлена сучасними тенденціями в освіти, новими Державними стандартами, а саме, формуванням і розвитком інтелектуальної, вихованої, комунікабельної , успішної, творчої та  ініціативної особистості, здатної жити в сучасному суспільстві, реалізувати себе у житті.

Одним зі шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його з сучасними потребами, інтеграцією до європейського та світового освітніх просторів є орієнтація навчальних програм на набуття ключових компетентностей та на створення ефективних механізмів їх запровадження. Компетентнісно зорієнтований підхід до формування змісту освіти став новим концептуальним орієнтиром шкіл зарубіжжя [3].

Перед початковою школою, відповідно до нового Державного стандарту початкової загальної освіти, стоїть завдання впровадження компетентнісного підходу в навчально-виховний процес початкової школи, розробка навчально-методичного забезпечення щодо формування ключових компетентностей молодших школярів, вдосконалення професійної майстерності вчителів початкових класів щодо розвитку компетентностей учнів молодших класів.

Науково обґрунтована мета компетентнісно спрямованої освіти служить важливим орієнтиром у визначенні змістових, технологічних, виховних домінант розвитку школи, відповідає потребам демократичного суспільства, суб'єктам навчально-виховного процесу, відображає значущі для них проблеми.

Особливу роль відводять початковій школі в питанні формування у школярів ключових компетентностей, навчально-пізнавальній компетентності зокрема. Центральним, якісним надбанням та результатом розвитку молодшого школяра є уміння вчитися. Завдання початкової освіти – вироблення у школярів бажання і вміння вчитися самостійно, бути компетентними в сфері навчально-пізнавальної діяльності. По суті, без уживання терміна, йдеться про формування у молодшого школяра навчально-пізнавальної компетентності як найактуальнішої у цьому віці.

Перед початковою школою, відповідно до нового Державного стандарту початкової загальної освіти, стоїть завдання впровадження компетентнісного підходу в навчально-виховний процес початкової школи, розробка навчально-методичного забезпечення щодо формування ключових компетентностей молодших школярів, вдосконалення професійної майстерності вчителів початкових класів щодо розвитку компетентностей учнів молодших класів. О. Я. Савченко зазначила, що «зараз в епіцентрі уваги освітян, батьків і суспільства загалом знаходиться проблема якості шкільної освіти. Якість шкільної освіти є похідною від її цілей і завдань. Вона має відповідати як соціальним потребам держави, так і запитам особистості… Якість початкової освіти визначається не лише засвоєнням учнями предметних компетентностей, а й ключових, які мають бути найважливішим особистісним надбанням кожного випускника початкової школи» [6].

Вперше життєва компетентність була науково обґрунтована в 1998 році в «Базовому компоненті дошкільної освіти» кандидатом психологічних наук О. Л. Кононко, яка зауважує, що «бути компетентним – означає бути домірним вимогам життя». Шкільна компетентність – це лише частка загальної життєвої компетентності, а компетентність учбова – частка шкільної. Тож маємо говорити не про те, як готувати дитину до навчання у школі, а про те, як їй повноцінно жити в шкільному середовищі. Воно нині дуже складне, суперечливе і плинне. Слід навчати дитину не окремих предметів, а науки життя.

Компетентнісний підхід у визначенні цілей та змісту загальної освіти не є зовсім новим для вітчизняної школи. Орієнтація на засвоєння умінь, способів діяльності та узагальнених способів діяльності є провідною в роботах С. У. Гончаренко, О. К. Дусавицького, В. Р. Ільченко, Г. С. Костюка, В .Ф. Паламарчук, О. Я. Савченко та їх послідовників.

Теоретичну основу компетентнісного підходу складають зaкoни Укpaїни: «Пpo oсвiту», «Пpo вищу oсвiту», Нaцioнaльнa дoктpинa poзвитку oсвiти, Кoнцeптуaльнi зaсaди poзвитку пeдaгoгiчнoї oсвiти Укpaїни тa її iнтeгpaцiї в євpoпeйський oсвiтнiй пpoстip, Дepжaвнa пpoгpaмa «Вчитeль», нopмaтивнo-пpaвoвi дoкумeнти Кaбiнeту Мiнiстpiв, Мiнiстepствa oсвiти i нaуки Укpaїни, Галузевий стандарт вищої освіти України та ін. Державний стандарт початкової загальної освіти, ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів.[1]

Базовими поняттями компетентнісного підходу є «компетентність» і «компетенція». О. Я. Савченко [6] зазначає, що компетентнісний підхід визначається як спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових) і предметних компетентностей, які в свою чергу формують загальну компетентність як інтегровану характеристику досягнень учня, де «компетентність – це здатність особистості, яка набута в процесі навчання, вона включає знання, досвід, цінності і ставлення, які можуть цілісно реалізуватися на практиці. Компетентність – це володіння учнем певної компетенції». Тоді як «компетенція – це об’єктивна категорія, суспільно визначений рівень знань, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини. Вона відчужена від людини, є наперед заданою соціальною нормою». Ключова компетентність – здатність учня здійснювати складні поліфункціональні, предметні, культуродоцільні види діяльності. Отже, компетентнісний підхід розширює можливості освітнього процесу, додаючи до традиційних знань, умінь і навичок досвід, ставлення, особистісні якості тощо.

Українські вчені О.В. Овчарук, О. І. Локшина, Н. М. Бібік, О. І. Пометун, О. Я. Савченко та ін. на основі вивчення авторського досвіду і потреб розвитку української школи визначили таку сукупність ключових компетентностей: уміння вчитись (навчальна); громадянська; загальнокультурна; компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій; соціальна; підприємницька; здоров’язбережувальна [3].

Предметна компетентність – освоєний учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної з набуттям нового знання, його перетворенням і застосуванням.

Компетентнісний підхід до навчання – це спрямованість навчально-виховного процесу на формування і розвиток в учнів ключових і предметних компетентностей, необхідних для діяльності у сучасному суспільстві. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя, утвердити свободу вибору, отримувати творчий продукт, опиратися на життєвий досвід, здійснювати проектну діяльність.

 Взаємозв’язок між категоріями компетентнісного підходу зображено на схемі.

О. Я. Савченко пропонує таку схему взаємозв’язку між категоріями компетентнісного підходу. [6]

2.jpg

Ключові компетентності слід формувати через спеціально підготовлений зміст, технології і розвивально збагачене середовище, яке має такі ознаки: відкритість, цілісність, емоційна комфортність, суб’єктність навчальної взаємодії.

Компетентнісний напрям початкової освіти сприяє формуванню розвиненої особистості школяра. Цей напрям, або модель формування життєво-компетентнісного учня молодшої школи, також знайшов своє втілення у системі розвивального навчання Д. Ельконіна-В. Давидова, яке передбачає [5]:

формування у дитини ставлення до власного життя, як до проекту, що розробляється та виконується (формується її життєтворча компетентність);

розвиток її здатності розвивати та відтворювати на якісно вищому рівні свій життєвий потенціал (формується життєздатність);

виховання готовності використовувати та поповнювати власний досвід, знання, вміння, навички (самоосвітня компетентність);

засвоєння дитиною знань про психологічні особливості спілкування, дитина стає здатно запобігати конфліктним ситуаціям або розв'язувати їх, оволодіває знаннями та уміннями, пов'язаними із застосуванням мови; набуває навичок самопрезентації (комунікативна компетентність);

оволодіння дитиною навичками пошуку, обробки, використання, зберігання та передачі інформації (інформаційна компетентність);

виховання готовності до виконання трудової діяльності, пов'язаної з побутом, обов'язками, зростанням своєї кваліфікації, оволодінням новими напрямами діяльності (трудова компетентність);

навчання дітей існувати разом, розуміти інші культури, співпрацювати з представниками інших мов, культур, релігій (полікультурна компетентність).

Сьогодні до школи приходять діти, які живуть в інформаційному суспільстві, у цифровому середовищі, і щоб скористатися його перевагами, вчителю потрібно переосмислити самоцінність знань і самодостатність себе як джерела інформації.

Перед учителем, як і перед школою, постало важливе завдання: підготувати дітей до дорослого життя так, щоб вони не втратили моральних орієнтирів, знайшли сенс життя, змогли найефективніше та найповніше реалізувати свої здібності і переконання.

Важливим чинником успішного формування предметних і ключових компетентностей молодших школярів є добір учителем найбільш ефективних засобів, методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності.

Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну та розвивальну функції.

Метою своєї педагогічної діяльності є створення умов для формування і розвитку ключових і предметних компетентностей молодших школярів засобами сучасного уроку і позаурочної діяльності. До основних завдань педагогічної діяльності відноять:

використання на практиці сучасних педагогічних технологій;

створення системи урочної і позаурочної діяльності для формування ключових компетентностей молодших школярів;

забезпечення ресурсної бази для реалізації компетентнісного підходу на уроках і в позаурочній діяльності (професіоналізм вчителя, навчально-методичний комплект, учбовий кабінет).

Саме урок займає найважливіше місце в умовах побудови освітнього процесу. Саме на уроці організовується пізнавальна діяльність учнів, формується і розвивається предметні і ключові компетенції, тобто здійснюється розвиток компетентності особи молодших школярів.

Діти вчаться жити у світі, який постійно розширюється в процесі дорослішання, крокувати в ньому без батьківської опіки, а це сприяє розвитку схильності до винахідливості, а потім до перетворення соціального середовища. Навчати потрібно так, щоб кожен учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю. Що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо оволодіє всім необхідним для реалізації її життєвих планів. Ще В. О. Сухомлинський у своїй книзі «Серце віддаю дітям» писав: « Життєдайним повітрям для слабенького вогника прагнення до знань є тільки успіх дитини в навчанні, тільки горде усвідомлення і переживання тієї думки, що я роблю крок уперед, піднімаюсь крутою стежиною пізнання» [7]. Тому головним є не предмет, якому ми навчаємо, а особистість, яку ми формуємо. Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю. Тому сьогодні слід допомагати учням оволодівати найбільш продуктивним методами навчально-пізнавальної діяльності, навчати їх учитися. Застосовуючи сучасні освітні технології, створюючи «ситуацію успіху», психологічного комфорту, забезпечувати збереження здоров'я учнів, Наприклад, уроки проводити у вигляді гри, або ж з елементами гри. Слід якомога частіше використовувати питання, щоб навчити розумінню причинно-наслідкових зв’язків. Учень має пам’ятати, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці знання, тому завдання вчителя – привчати учнів думати та діяти самостійно. У таких умовах основоположним принципом учіння є диференціація й індивідуалізація навчання та виховання. Спонукають учнів до активного мислення на уроці різноманітні цікаві вправи, ребуси, кросворди, загадки. Головним об’єктом уваги є творча особистість учня. Тому в своїй роботі вчитель велику увагу повинен приділяти розвитку творчих здібностей школярів. На кожному уроці здійснювати диференційований та індивідуальний підхід до учнів. Для цього використовувати різнорівневі завдання з предметів.

Працюючи з різними групами та окремими учнями, необхідно бачити перспективи розвитку їхньої мотивації. Значущою для ефективної навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою та пізнавальними інтересами. Тому, практична діяльність у процесі формування мотиваційної компетентності має будуватися на роботі з різними предметами, орієнтації на роботу в команді, індивідуалізації, проектно-зорієнтованій діяльності. Цього неможливо досягти без застосування на уроках елементів інтерактивних технологій, які ґрунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільному обміні думками тощо. Саме інтерактивні методи («мікрофон», «позначка», «кубування», «сенкан», «незакінчене речення», «асоціативний кущ» та ін.) дають змогу під час проведення уроків у початковій школі створити таке навчальне середовище, в якому формується соціальна компетентність, розвивається світогляд, зв’язне мовлення, характер дитини. Також активно використовую «Прес-конференцію», «Мозковий штурм», «Інтерв’ю». Знайомі моїм учням і такі інтерактивні методи навчання, як «Обговорення проблеми в загальному колі», «Незакінчені речення», «Метод ПРЕС», «Навчаючи – вчуся», «Два-чотири-усі разом» («Снігова куля»), «Ротаційні (змінювані) трійки», «Ажурна пилка», «Акваріум», «Коло ідей».

Навчально-виховний процес організовую так, що учні мають змогу вчитися співпрацювати в парах, групах, формувати свої власні ідеї та думки, навчаються критично мислити, сперечатися на задану тему. Використання інноваційних підходів на уроках сприяє реалізації мети, передбачає розвиток в учнів інтересу і бажання працювати на уроках із зацікавленістю. Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

У своїй педагогічній діяльності широко використовую такі методи, як інформативність навчального матеріалу, тобто використання незвичайних фактів, цікавої інформації, яскравих прикладів та комплексний вплив на учня: природного матеріалу, музики, казки. Адже те, що самостійно відкрите і відчуте, впливає найсильніше, найпереконливіше.

Особливу увагу приділяю рефлексії наприкінці інтерактивного уроку. Цей етап уроку надає можливість повернутися до очікуваних результатів навчання та перевірити, чи досягнуті вони. При підведенні підсумків використовую метод «П’ять речень». Учні в п’яти реченнях формулюють засвоєні на уроці знання.

Я дізнався про….

Я запам’ятав, що … .
Я зрозумів, що … .
Мені на уроці … .
Думаю, що … .

Привчаю дітей до самоперевірки і взаємоперевірки, самоконтролю і взаємоконтролю. Практикую різні форми оцінювання знань, умінь і навичок учнів. До оцінювання знань я часто залучаю учнів, що сприяє підвищенню їх активності.

Активно використовую на різних етапах уроків та під час проведення виховних заходів ІКТ: перевірка домашнього завдання, завдання для роботи в групах, словникові слова, тести, кросворди, фізкультхвилинки тощо.

Я бачу себе тільки у співпраці з учнями: я і вони – ділові партнери, я – координатор цього процесу. Моя сьогоднішня праця – створити в класі атмосферу інтелектуального пошуку, творчості, учити дітей розуміти і вирішувати проблеми ; надати дітям можливість щоденно відчувати радість від пізнання і творчої діяльності.

Отже, формування компетентностей нерозривно пов’язано з певним типом організації знань. Адже справа не в обсязі знань, не в їх міцності, а «в тому, як організовані індивідуальні знання, наскільки вони надійні в якості основи для прийняття ефективних рішень відносно тієї чи іншої конкретної ситуації» [4].

Школа вчить дитину компетентно обирати свій життєвий шлях, зважаючи, при цьому, на свої здібності та можливості, ставити перед собою завдання самовдосконалення, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти. Завдання початкової ланки як навчально-виховного процесу є всебічний розвиток молодших школярів, набуття учнями досвіду спілкування, формування в них бажання та вміння вчитися. Для досягнення нової якості освіти необхідно так організувати навчання кожної дитини, щоб воно сприяло розвитку, вчило творити, самостійно здобувати знання, орієнтуватися в нестандартній ситуації, бути відповідальним за свої вчинки. Всім відомо, що коли вчитель проводить урок-гру чи використовує елементи дидактичної гри на уроці (цікавинки, ігри, кросворди, загадки, ребуси, практичні заняття, рольові ігри, застосовує інтерактивні методи навчання, комп’ютерні технології навчання ), то навчання перетворюється в захоплюючий процес. Тому на уроці повинно бути якнайбільше завдань, які б спонукали дитину до улюбленої діяльності. І якщо дитина буде навчатися з бажанням, відчувати себе маленькою частинкою всього процесу навчання, чекати і разом з усіма працювати з радістю над новим відкриттям, вміти користуватися додатковою літературою, довідниками то вона, закінчивши школу, не розгубиться у вирі життя.

Література

1. Державний стандарт початкової загальної освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 20.04.2011р. № 462.

2. Інноваційні технології навчання в початковій школі /Автори – упорядники: В. П. Телячук, О. В. Лесіна. – Х. : Вид. група «Основа»: «Тріада+», 2007. – 240с.

3. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: бібліотека з освітньої політики / за ред. О. В. Овчарук. - К.: К. І.С.,

2004. - 112 с.

4. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.- метод. посіб. / О. І. Пометун. – К.: А.С.К., 2004. – 192 с.

5. Родигіна І. В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання: Науково- методичний аспект.- Х: Видавнича група «Основа» - 2005 р.

6. Савченко О. Я. Якість початкової освіти: сутність і чинники впливу // Початкова школа. – 2009. – №8. – С.1-6.

7.Сухомлинський В. О. «Серце віддаю дітям», К: - 1980.