Якими діти народжуються,
Це не від кого не залежить,
Але, щоб вони шляхом правильного
виховання стали хорошими –
це в нашій владі…
Плутарх.
Шкільна програма з української літератури рекомендує художні твори, зміст яких спрямований на виховання в учнів любові й пошани до батьків, рідних, глибокого відчуття єдності родинних зв’язків, гордості за свій родовід, відповідальності за честь родини, прагнення зберігати її традиції і жити за нормами традиційної родинної моралі. Родинознавчий підхід до вивчення цих творів передбачає широке ознайомлення школярів зі здобутками родинного виховного досвіду українського народу, виявлення ефективних методів і прийомів родинного виховання учнів засобами художнього слова.
Українські письменники у своїх творах відображають усі реалії сучасної дійсності. Тому й сімейні стосунки як джерело моральності, каталізатор розвитку духовності підростаючого покоління займають чільне місце у текстах української літератури. Адже література – це скарбниця загальнонаціональних надбань, приклад життєвої мудрості, зв’язок минулого, теперішнього і майбутнього, своєрідна чиста душа народу, цілий світ настроїв, роздумів, сподівань та мрій українців.
Зі сторінок дитячої літератури ми дізнаємося про традиції родинного виховання, а саме: сім’я вважалася святинею духу, благородних емоційних переживань, любові і вірності, щоденного живого спілкування, співпереживання, синівської і дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. У разі порушення традицій сімейного виховання, відбуваються порушення у психіці дитини, її світобаченні, у стосунках з батьками, навколишнім світом.
Спроби аналізу ролі родинних традицій у вихованні молодого покоління знаходимо вже у працях літописців та педагогів Київської Русі, зокрема митрополита Іларіона Київського, князя Володимира Мономаха та інших.
Прикладом досконалого виховання дітей у сім’ї є сім’я Косачів, в якій зростала відома українська поетеса Леся Українка. У сім’ї Косачів охоронцем високої національної ідеї всього Косаківського родинного «коша», його Берегинею була мати. Леся зверталася до мами найніжнішими словами: «Мамочко, голубонько, ластівочко, мамочко -серденько.” Мама знаходила в собі сили володіти собою перед Лесею, не виявляти своєї зневіри в можливість її одужання, а Леся мала в собі сили з любові до мами так героїчно терпіти страждання.
Батько, на відміну од матері, всіх дітей любив однаково, і ті відповідали йому сердечною взаємністю.
Поет Станіслав Чернілевський порівнює батьківську хату із храмом, а матір – із Великою Господинею, клопотусею, яка зігріває своїми почуттями, ніби теплою ковдрою дитину:
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я – малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.
А ось у поезії «Писанки» Ігоря Калинця мати, дотримуючись традицій родинного виховання, розвиває естетичні смаки дитини розмальовує дивовижні «воскові взори» на пасхальних яйцях. Дитина споглядає це чудо «філігранних сплетінь ліній» і бачить там незрівнянні квіти, оленів, стилізоване сплетіння садів, мереживо геометричного космацького орнаменту. А звідси – дитячі мрії про прекрасне, прагнення творити красу на Землі.
Дитинство – це найщасливіша пора кожної людини. Із ним пов’язані різноманітні колискові пісні, розповіді про фантастичних героїв і чудернацькі події, багато вражень від незвичайних подій і взагалі чимало цікавого. Павлик («Маленький горбань») дуже любить зимові вечори, коли матуся пригорне його до себе і мрійливо розповідатиме казочку. Мамине тепло переливається в серце дитини і робить його безмірно добрим, милосердним до людських.
« - Спатки , мамо.
Мати як берегиня сімейного вогнища прищеплює своїй дитині любов і пошану до праці. Чудово це зобразив В.Близнець у повісті «Звук павутинки». Мати з хлопчиком разом готують обід. Головний герой підкидає сухе бадилля, додає «пару в котлах», щоб дим шугав із труби із вогнем та іскрами. Ненька сидить поруч на стільчику, чистить картоплю, лушпиння довгою стружкою тече їй в подол». ”Хороші діти – спокійна старість», - говорить народна мудрість.
У повісті «Диваки» Борис Комар змальовує маму дуже відповідальною людиною, яка прагне, щоб син гарно навчався, вчасно виходив з дому до школи і ріс відповідальним, дисциплінованим. «Нічого, синку, вставай. Я їду на город, не розбуджу, то й школу проспиш. - Не просплю». Але мати була невблаганна. Увімкнула радіо і стягла із сина ковдру. Миколка мляво, мов старенький дідуган, подибав у сіни вмиватися: «Мамине слово – закон, - наголошує народна педагогіка».
А як виховуються діти у тих сім’ях, де батьки забули про свої батьківські обов’язки, впали у прірву безбожності, грубі або навпаки занадто люблять своїх дітей.
В оповіданні «Федько - халамидник» В.Винниченка ми спостерігаємо різне виховання дітей, де батьки відійшли від традицій сімейного виховання. Толя виховується в багатій сім’ї. Він чистенький, ніжний, з щічками, як проскура. Мати не працює. Сварок у них немає, бо пожильці їм плату за квартиру знесуть, мужики за землю грошей привезуть, їх ніхто не вижене з квартири. Батьки Толю маніжили і бавили, довіряли в усьому, працювати не привчали, звинувачували у непорозуміннях чужих дітей. Тому при такому вихованні Толя став боягузом і брехуном. А Федька били за найменшу провину, ніколи не обговоривши причини його неслухняності.
«Мати Федькова теж схопила Федька й так торсонула, що з того аж бризки посипалися.
–Додому, іроде! Ось я тобі покажу! – і знову так потягнула, що Федько мусив бігти за нею. Такою блідою й лютою Федько ніколи не бачив свою матір».
Батьки – дітям приклад. Якщо набожність показна, то діти в Бога не вірують. В оповіданні «Басурмен» Степана Васильченка мати наказує Семенові Богу молитися, лає хлопчика, що той не перехрестився і сідає до столу. Але сама не читає молитви, а бубонить сердито, неуважно, постійно перериває своє моління зауваженнями синові. Її мова засмічена ненормативною лексикою. Вона називає сина «махаметом», «лобурякою», «конякою». То яким батьком буде Семен у майбутньому?
Можна позаздрити О.Довженкові («Зачарована Десна»), що він мав такого чудового наставника, як батько. Він милується своїм татусем, його зовнішністю, людяністю, рухами, працею, допомогою, коли той рятував людей на Великдень від повені. Багато бачив я гарних людей, але такого як батько не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні очі…
Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий! І хоча Петрові Довженку життя послало калюжу, а не океан, та душа в нього була океанська. У сім’ї Довженків, як за традицією родинного виховання, главою роду був батька, тому й останнє слово залишалося за ним.
Та яким болем озивається в дитячих серцях вживання батьками спиртних напоїв. Сашкова мати (оповідання «Диваки» Бориса Комаря) сварилася з чоловіком і вмовляла, щоб не пив, але той не слухав. Вона взяла двох менших дітей і переїхала до своїх родичів у сусіднє село. Запрошувала із собою і Сашка, але той не хотів залишати батька самого. Прав йому білизну, готував їсти. Він розумів, що спочатку батько п’є, а потім буде красти, як сторож. Яким прикладом може бути такий батько для нащадків? Або ось батько спочатку б’є сина («Федько-халамидник») замість розмов із дитиною, а потім ніби викупляє свою жорстокість – дає синові гроші. Такий метод виховання «кнута й пряника» був більше характерний для російських сімей, але тільки не для традиційного родинного виховання. Зрозуміло, чому діти роблять все навпаки, б’ють один одного, стають злими і бездумними.
Та невтручання батьків у виховання, а намагання їх виховувати своїх діток на відстані ще негативніше впливає на моральний і духовний світ підростаючого покоління. Так у повісті «Женя і Синько» Віктор Близнець засуджує метод виховання на відстані. Мати Бена струнка синьоока красуня більше перебувала за кордоном. Чоловік її, інженер-конструктор із великого заводу, не хотів відставати від жінки, теж надовго виїжджав то в Польщу, то в Бельгію, то в Італію. Дома батьки зустрічалися рідко, на великі свята, цілували й пестили сина, залишали йому наймодніші джинси, пістолі, ковбойські розкішні пояси, гумові жуйки. Результат порушення традицій родинного виховання – крадіжка підвалу професора Гай-Бичковського Бен із товаришами витягли двомісний туристський намет, два спінінга. Гумовий човен; закрутку, яку вчений зробив власноруч).
Батько, який прилетів за викликом діда Андрона, із сином говорив паличним методом, не визнаючи «свої заслуги» і результату виховного процесу. «Кущолоб уперше в житті затопив з усього розмаху в рідну синову пику. Хлопець умить зблід і заплив на щоках прозеленню – від страху й несподіванки. Гупнувся головою об стіну і заревів на всю квартиру». Після цього батьки відлетіли у Карпати, а Бен знову лишився з дідом.
Дідусь і бабуся – перші помічники у вихованні, у здобутті народної мудрості. Так у сім’ї, де виростав Павлик (оповідання «Маленький горбань» С.Черкасенка), мати і дідусь прагнули бути зразковими вихователями, тому дитині прищеплювали такі риси характеру, як: доброту, милосердя, вміння прощати і любити людей, які своїми вчинками цього й не заслуговують. Дідусь живе інтересами свого онука, переймається його радощами і болем, завжди прийде на допомогу Павлусеві. Оце справжнє родинне виховання.
Унаслідок порушень традицій родинного виховання Толя («Федько-халамидник») через велику довіру до нього батьків, «сліпу любов» стає злочинцем власної совісті і оббріхує Федька, росте безжалісним, з ненависним до усіх бідних людей. Федько («Федько-халамидник») через невихованих і жорстоких батьків стає розбишакою – халамидником: вибиває шибки з рогаток, дає постійно тумаків сусідським хлопчакам перевертає діжки з дощовою водою, яку люди збирали з таким клопотом, перевертає все догори ногами. Спокій був, його ворогом. Він був перший по силі а всій вулиці. Якщо хтось пручається в його руках, то б’є далі, а якщо кориться його інтересам, то відпускає.
Бен (повість «Женя і Синько») від невиховання батьками (виховання на відстані) скоїв крадіжку, став палити, жорстоко поводиться з дідусем Андроном, ненавидить життя, не розуміє світ. Проблему родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті порушують Панас Мирний та Іван Білик у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Головний герой роману - селянин Чіпка Вареник. Виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний - відісланий у москалі. З дитинства Чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. Мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. Крім баби Оришки, у Чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. Отже, Чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя - це боротьба. "І росло лихо в його серці - і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони..."
Твір І.Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я” вражає розпадом родини. Найрідніші, найближчі у світі люди сваряться, б’ються через якісь дрібновласницькі інтереси, через незначні побутові проблеми. Причиною розладу в родині стала й проблема виховання. Чи можуть добре виховані діти підняти руку на своїх батьків?!. Карпо і Лаврін не поважали свого батька через пияцтво, недобрим прикладом була й зневага Марусі до свого чоловіка через його слабохарактерність. Сини спостерігали, як їхній батько повільно скочувався на дно, і ніяк цьому не перешкоджали, тому що звикли, що допомагають тільки їм, вони не вміли хвилюватися за батьків, оскільки були занадто опікувані ними. Погане виховання мала й Мотря, яка могла нагримати й на рідну матір, не кажучи вже й про свекруху. Так неповага до старших, небажання поступитися стали причиною розпаду сім’ї. Але слід зауважити, що Кайдаші були непоганими батьками. Вони бажали своїм синам щастя, дали їм достаток, зароблений їхньою важкою працею, допомагали їм у дорослому самостійному житті, але, на жаль, діти виявилися невдячними. І саме з вини дітей старість Омелька й Марусі стала безрадісною, навіть трагічною
Отже, непорозуміння в сім’ї – трагедія для дітей, а звідси - їхня неуважність на уроках, відвідування ігротек, вживання тютюну, спиртних напоїв, наркотиків, скоєння злочинів, жорстокість по відношенню один до одного до вчителів, батьків,світу.
Українська література – могутній каталізатор, який допомагає якнайшвидше усвідомити учням роль батьківського авторитету, поважне ставлення школярів до родинного вогнища, замислитися читачеві над вихованням у своїх майбутніх сім’ях, зрозуміти життєву мудрість.
Кіноповість О. Довженка «Україна в огні» розпочинається зворушливою картиною: «У садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього птаства, за столом у тихий літній день сиділа... родина... Лавріна Запорожця і тихо співала «Ой піду я до роду гуляти». Хотілося, щоб сучасні сім'ї не цуралися родинної педагогіки, дотримувалися народних звичаїв і традицій, освячених віками.