«Ми захоплюємося нашою наукою, але як заразити молодь цим захопленням? Звичайний у цих випадках метод – здивувати, вразити. Проблема в тому, що людину не можна здивувати, якщо вона не знайома з тією ситуацією, у яку ваш сюрприз вносить вирішальні зміни. Але в кожній сфері для новачка можна знайти захопливий, повчальний бік справи й подати її у формі, що викличе гострий інтерес.

Це не кожному дано, але в цьому полягає “секрет мистецтва лектора»

Карл Дарроу

Наявність мотиваційного компоненту в процесі навчання, 
швидкість включення викладача у навчальну діяльність, стійкість інтересу до неї, наполегливість у вирішенні навчальних проблем сьогодні є актуальним питанням для вивчення у кожному освітньому закладі.

Мотиваційні технології навчання покликані сприяти швидкому включенню учнів у професійну навчально-пізнавальну й навчально-виробничу діяльність без тривалого «вживання» в роботу, підтримувати діяльність на необхідному рівні активності.

Мотивація – це так звані психічні явища, що стали спонуканням до виконання тієї або іншої дії, учинку, що визначають активність особистості та її спрямованість на досягнення запланованого результату.

Мотиваційна поведінка – це результат дії двох чинників: особистісного та ситуаційного.

Особистісний чинник– це потреби, мотиви, настанови, цінності

Cитуаційний чинник – зовнішні умови, наприклад: поведінка інших людей, оцінки й реакції оточення.

Мотив – усвідомлена потреба, яка викликає активність людини й визначає спрямованість цієї активності.

Стимул – спонукальна причина (звичайно зовнішній вплив), що суб'єктивно сприймається й викликає спрямовану активність людини. У деяких випадках стимул може стати мотивом, для чого людина мусить усвідомити стимул, «переробити» та відбити його у свідомості.

Мотивування – пояснення людиною причин своїх дій із посиланням на обставини, що спонукали її до вибору певної дії.

«Люди поринають у діяльність заради неї самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність є самоціллю, а не засобом для досягнення іншої мети»

Рубінштейн С.Л.

Зовнішня мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції, які або спрямовують, або гальмують поведінку людини. У разі зовнішньої мотивації чинники, що регулюють поведінку, не залежать від внутрішнього «я» особистості.

Внутрішня мотивація сприяє одержанню задоволення від роботи, викликає інтерес, радісне збудження, підвищує самоповагу особистості.

Вступна мотивація активізує навчальну діяльність учнів, сприяє формуванню початкового бажання освоїти навчальний матеріал, викликає інтерес до процесу навчання. Вступна мотивація може здійснюватися у формі бесіди, показу, демонстрації того чи іншого предмета або явища, на яке буде спрямовано весь процес навчання. При цьому основними методами є мотивуючий вступ і мотивуюча демонстрація.

Поточна мотивація забезпечує оптимальне педагогічне спілкування в процесі навчання, сприяє формуванню стійкого інтересу до навчальної діяльності та підтримує цей інтерес на всіх етапах навчання. Поточна мотивація для підтримки постійного інтересу до навчальної діяльності. Вона може здійснюватися різними методами навчання відповідно до етапів формування діяльності:

у процесі його пояснення (бесіда, лекція, розповідь);

у ході виконання практичних завдань (розв’язання задач, вирішення завдань, виконання лабораторних робіт);

у процесі контролю (поточний, підсумковий, заключний тощо).

Основними прийомами мотивації в процесі викладу нового матеріалу є
орієнтація навчального матеріалу на його практичний зміст, орієнтація на конкретну професійну діяльність, демонстрація в мовленні практичного використання теоретичних положень.

Основні прийоми поточної мотивації на етапі формування заключної мотивації:

надання права вільного вибору завдань;

створення завдань оптимальної складності;

новизна та непередбачуваність завдань;

позитивний зворотний зв'язок або інформування учнів про успішність їхньої діяльності.

У мотиваційній сфері можна виділити чотири основні компоненти: 
1) задоволення від самої діяльності,

2) значимість для особистості безпосереднього результату діяльності,

3) мотивуюча сила винагороди за діяльність,

4) змушуюча сила зовнішнього тиску на особистість

      Соціальна мотивація людської діяльності характерна тільки для людини як соціальної істоти та може перетворюватись із зовнішньої на внутрішню у випадку формування у особистості певних моральних якостей, переконань. Внутрішня мотивація може бути неусвідомленою, афективною. Такою є іноді пізнавальна мотивація. Усвідомлення себе як особистості формує з пізнавального інстинкту сильний внутрішній мотиваційний чинник. Вдале поєднання та взаємодія соціальної і пізнавальної мотивації є запорукою успіху навчальної діяльності.

       Реалізацію сучасних систем навчання учителів неможливо уявити без використання мультимедійних складових. Специфіка програмно-апаратного забезпечення систем навчання, які проектуються з урахуванням мотиваційних складових управлінням навчальним процесом, полягає в тому, що застосування мультимедійних засобів, разом із забезпеченням ефективного подання навчального матеріалу, відіграє роль стимулятора довільної уваги. Критерієм доцільності застосування мультимедійних засобів при плануванні навчального процесу може бути можливість такої організації навчання, при якій емоційне збудження, викликане їх застосуванням, використовується і як стимулятор мимовільної уваги, і як мотиваційний чинник для стимулювання довільної уваги. Разом з тим доцільним може бути спрямування мультимедійних засобів на предметно-орієнтовані складові навчання – якісне подання звукових фрагментів, відтворення якісних рухомих зображень, що саме по собі також може грати роль досить сильного чинника мотивації у навчанні.

Етапи діяльності викладача під час проектування мотиваційних технологій

Етап 1 – аналіз тактичних і стратегічних навчальних цілей, виявлення професійної спрямованості навчального матеріалу і можливостей його орієнтації на практичний зміст, а також конкретну професійну діяльність. Результатом є перелік прикладів застосування навчального матеріалу для вирішення практичних завдань.

Етап 2 – аналіз оперативних цілей навчання, змісту навчального матеріалу з метою встановлення типу формованого мислення і, відповідно, характеру пропонованих завдань.

Етап 3 – аналіз стану навчального процесу, що охоплює:

аналіз базового матеріалу;

аналіз типу мислення (образне, логічне або комбіноване);

аналіз типу темпераменту, що переважає.

Етап 4 – вибір типу мотивації (внутрішня, зовнішня).

Етап 5 – під час вибору зовнішнього типу мотивації розробка способів її здійснення для різних типів темпераментів.

Етап 6 – за внутрішньої мотивації – розробка її способів для різних типів мислення з урахуванням базових знань.

Етап 7 – опис послідовності дій викладача і передбачуваної реакції учнів у процесі реалізації мотивації.

Етап 8 – перевірка реалізації мети, а також врахування особливостей психофізіологічних процесів під час навчання в розробленій технології.

«Якщо хочеш виховувати в дітях сміливість розуму, інтерес до серйозної інтелектуальної роботи, самостійність як особисту рису, вселити в них радість творчості, то створюй такі умови, щоб іскорки їхніх думок утворили царство думки, дай їм можливість відчути себе в ньому владарями».

Ш. А. Амонашвілі