Нам треба голосу твого, Тарасе!
Виходять хлопець і дівчина. На фоні мелодії «Реве та стогне Дніпр широкий» читають вірш.
1. Я українець! З заходу чи сходу,
Це суть мою ніяк не похитне.
В мені нуртує кров мого народу
Я українець! І це є головне!
Де б я не жив, на півночі чи півдні
ЇЇ звичаї і мову шанував,
В її землі, в могилах, мої рідні.
За неї не один мій предок воював.
2. Я українка! Зовсім не байдуже
Для мене її велич, майбуття.
Ми всі їй віддано послужим;
Служить Вітчизні – в цьому сенс життя!
Я українка духом, серцем, тілом
Це відчуття окрилює мене,
О Україно! Ти моє світило!
Разом. Ми українці – і це є головне!
(музика голосніше, вихід 2 учнів)
1. Березневою порою, більш як два століття тому, небеса послали нашому народові Генія і національного Пророка Тараса Шевченка.
2. Кожен народ має величну постать, яка стає його зорею, проявом душі. У нашого народу такою постаттю є Тарас Григорович Шевченко, якого величають Велетнем Духу, українським Мойсеєм, Батьком, Кобзарем.
1. У простій убогій селянській хаті народився видатний поет, художник, наш пророк – Тарас Шевченко. Зазнавши гіркої долі сирітства, він жив стражданнями й надіями простого люду, своєї любої України, чиїм вірним сином був і за щастя якої самовіддано боровся.
2. Він був кріпак і сирота, художник і поет, рекрут, в’язень топтаний, але не розчавлений, не розпачливий, не зневірений. Він завжди сучасний і вічний, як правда, добро, людяність, щирість, ніжність, мужність, братерство.
(відео «Обличчя української історії. Тарас Шевченко»)
(звучить мелодія, виходять читці)
1. Тарас. Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
2.Україна. Молилася,турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі, -
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
1. Тарас. Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
2.Україна. Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
1.Тарас. Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати.
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?? Засівали,
І рудою поливали…
І шаблями скородили.
Що ж на ниві уродилось??!
Уродила рута… рута…
Волі нашої отрута.
(читці)
1. Через усю творчість Тараса Григоровича проходить тема палкої любові поета до України. Він збудив приспану націю, запалив нові вогні, кинув полум’яні гасла боротьби за свою землю. Він любив усе своє, рідне: природу, мову, історію, народ. Рідко хто так умів оспівати у своїх творах і Дніпрову велич, і чари літньої ночі, і соловейка на калині.
2. Засне долина. На калині
І соловейко задріма.
Повіє вітер по долині –
Пішла дібровою луна,
Луна гуляє, божа мова.
Встануть сердеги працювати,
Корови підуть по діброві,
Дівчата вийдуть воду брать,
І сонце гляне – рай, та й годі!
Верба сміється, свято скрізь!
3. Сонце гріє, вітер віє
З поля на долину,
Над водою гне з вербою
Червону калину;
На калині одиноке
Гніздечко гойдає,-
У де ж дівся соловейко?
Не питай, не знає.
4.Попід горою, яром, долом,
Мов ті діди високочолі,
Дуби з гетьманщини стоять.
У яру гребля, верби в ряд,
Ставок під кригою в неволі
І ополонка – воду брать…
Мов покотьоло – червоніє,
Крізь хмару – сонце зайнялось.
Надувся вітер; як повіє –
Нема нічого: скрізь біліє..
Та тілько лісом загуло.
( пісня «Зоре моя вечірняя»)
1. Шевченкові палкі слова про Україну, його заклики до боротьби за волю були такими щирими, що народ у важкі години свого буття просив у поета поради і допомоги. Його вірші актуальні в усі часи.
1. Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрячих, гречкосіїв,
2. Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердючого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали,що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
3. Слова і голос Тараса в усі часи свіжі та живі. Він писав про часи колишні, а здається, що про наше сьогодення. Йому було гірко, що замордований народ не піднімається на справедливу боротьбу за правду й волю.
4. Чи довго ще на світі
Катам панувать?
- Ні. Не довго! – лунає могутній голос Кобзаря. Розлите катами огненне море вже грає штормовими хвилями. Хай здіймаються ті хвилі все вище і вище.
(відео «І мертвим і живим»)
2. Поет був непримиренний до всіх тиранів, деспотів, а особливо до тих, які любили «розглагольствувати про любов до народу», а насправді були від нього надзвичайно далекими. От таким поет і говорить:
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде,
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
4. Який би твір Шевченка ми не прочитали – скрізь знаходимо якусь співзвучність нашому часові.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!
1. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сльоз!
А батькових, старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава!
3. Ви – розбійники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде
Тяжке лихо! Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть бога.
Бо в день радості над вами Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
(відео «Холодний Яр. Пророчі слова від Кобзаря»)
1.Степ, Дніпро, високі кручі,
Вітер грізно свище,
Над степами, над лісами
Знову Тарас кличе.
Попереду Кобзаря
Висока могила,
Поглядає на нас батько,
Дітей нерадивих.
2.Світиш ти нам неустанно
Вже багато років,
Але бачиш – усе марно,
Бо забули ми твої уроки.
Бо забули сини волі,
Сини гайдамаків,
Що таке і честь, і слава,
І рідная мати.
3.Бо забули й почали
Землю шматувати.
Прагнуть тільки одного –
Кармани напхати.
Що залишим своїм дітям?
Руїну і рабство!
Чи квітучу Україну
Де живе гетьманство?
4.Так, ми , батьку, винуваті –
Будем виправлятись,
Уже народ піднімає
Голови чубаті
.
Так, ми , батьку, винуваті –
Годі вже нам спати!
Вже нема куди діватись
Треба волю брати!
То ж тремти, усяка нечисть
На Вкраїні нашій
Будуть лад і честь, і совість
Вічно панувати!
Буде сильна й незалежна
Вкраїнська держава!
Слава рідній Україні
Всі. І героям слава!
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!