ЗВАННЯ «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН СЕЛИЩА КОРОП»

присвоєно наступним особам:

Руденку Сергію Гнатовичу - рішенням Коропського  райвиконкому  від 20 жовтня 1978 року

Родился 20 октября 1904 года в поселке Короп, (ныне Черниговская область, Украина) в семье сапожника. В 1923 добровольцем вступил в РККА. Окончил военную школу лётчиков в 1927, Высшую академию им. Н. Е. Жуковского (1932г) и её оперативный факультет (1936г).

С 1927 года - лётчик, с 1932 года - командир эскадрильи, полка, бригады, заместитель командира и командир авиадивизии. Генерал-майор авиации (29.10.1941).

В Великую Отечественную войну - командир авиадивизии, командующий ВВС армии и Калининского фронта, заместитель командующего ВДВ Волховского и Юго-Западного фронтов, с октября 1942 года - командующий 16 воздушной армией. Генерал-лейтенант авиации (27.01.1943). Генерал-полковник авиации (11.05.1944). За искусное руководство воздушной армией и проявленные при этом мужество и героизм 18 августа 1944 года присвоено звание Героя Советского Союза.

В 1948-сентябрь 1949 годах - Командующий ВДВ, с сентября 1949 года начальник Главного штаба ВВС, с 1950 года - Командующий дальней авиацией, заместитель главнокомандующего ВВС, с 1953 года - начальник Главного штаба - первый заместитель главнокомандующего ВВС, с 1958 года - первый заместитель главнокомандующего ВВС. Маршал авиации (11.03.1955).

С 1968 года - начальник Военно-воздушной академии им. Ю. А. Гагарина, с 1973 года - в группе генеральных инспекторов МО СССР, в 1961-1966 годах кандидат в члены ЦК КПСС, депутат Верховного Совета СССР.

Скончался в Москве в 1990 году.

Романенку Юрію Вікторовичу - рішенням Коропського райвиконкому  від 20 жовтня 1978 року

Народився Юрій Романенко 1 серпня 1944 в селищі Колтубановський Бузулукського району Оренбурзької області в сім'ї військового моряка. Закінчив середню школу № 23 міста Калінінград (у 1961). Після випуску працював бетонщиком, слюсарем.

З 1962 року служив у Радянській Армії. Член КПРС з 1965 року. У 1966 на відмінно закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, де залишився працювати інструктором.

Космічна підготовка і польоти

З 1970 року Романеко — в загоні радянських космонавтів. Пройшов повний курс загальнокосмічної підготовки і підготовки до космічних польотів на кораблях типу «Союз». Здійснив три польоти в космос як командир екіпажа. Перший — 10 грудня 1977 року-16 березня 1978 року спільно з бортінженером Георгієм Гречко на кораблі «Союз-26» і орбітальному науково-дослідному комплексі «Салют-6». За час польоту екіпажа у складі Романенко та Гречко на орбітальному комплексі побували ще два екіпажі: космонавти Володимир Джанібеков і Олег Макаров на «Союзі-27» та перший міжнародний екіпаж у складі Олексія Губарєва і громадянина ЧССР Володимира Ремека на «Союзі-28». Під час польоту Романенко виконав один вихід у відкритий космос тривалістю 1 година 28 хвилин. Після завершення програми польоту Романенко і Гречко повернулися на Землю на борту космічного корабля «Союз-27». Загальна тривалість польоту їх склала 96 діб 10 годин і 7 секунд.

За мужність і героїзм, проявлені під час космічного польоту, указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 березня 1978 року підполковникові Романенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 11297). Також він отримав почесне звання льотчик-космонавт СРСР, «Герой ЧССР» і розряд «льотчик-космонавт 3 класу».

18 вересня 1980 року о 19:11 UTC Романенко злетів разом з космонавтом-дослідником, громадянином Республіки Куба Арнальдо Томайо Мендесом на кораблі «Союз-38». Після стиковки зі станцією «Союз-6» Тамайо і Романенко провели експерименти з метою з’ясування причин синдрому адаптації в космосі. Вони зробили довкола Землі 124 обороти. Приземлилися дослідники на відстані 180 км від Жезказгана вночі. Загалом політ тривав 7 діб 20 годин 43 хвилини 24 секунди.

26 вересня 1980 року Романенко став двічі Героєм Радянського Союзу зі врученням другої медалі «Золота Зірка» і другого ордена Леніна, а 30 вересня йому був присвоєний розряд «льотчик-космонавт 2 класу». Також цього року він отримав почесне звання «Герой Республіки Куба».

З 5 лютого по 29 грудня 1987 року Романенко здійснив третій політ в космос спільно з бортінженером Олександром Лавейкіним на «Союзі ТМ-2». Протягом 325 днів він працював на борту орбітальної станції «Мир». Під час польоту Романенко тричі — 11 квітня, 12 і 16 червня — разом з Лавейкіним працював у відкритому космосі. Загальна тривалість виходів — 8 годин 48 хвилин. В липні Лавейкіна змінив Олександр Алєксандров. Це була перша часткова заміна основного екіпажу орбітальної станції в історії космонавтики. Повернувся на Землю Романенко 29 грудня разом з Олександром Алєксандровим і Анатолієм Левченко на борту «Союза ТМ-3». Загальна тривалість польоту склала 326 діб 11 годин 37 хвилин 59 секунд.

29 грудня 1987 Романенко був нагороджений третім орденом Леніна, а 30 грудня йому присвоїли розряд «льотчик-космонавт 1 класу». Також цього року він отримав почесне звання «Герой Сирійської Арабської Республіки».

За три космічні рейси загальний наліт Романенка склав 430 днів 18 годин 21 хвилину 31 секунду.

Савичу Петру Івановичу –  рішенням 4 сесія 23 скликання Коропської селищної  ради від 30 грудня 1998 року

Народився 22 липня 1948 року в селі Атюша Коропського району в сім'ї колгоспника

Батько - Савич Іван Петрович, 1903 року народження, помер в 1983 році.

Мати - Савич Марія Іванівна, 1914 року народження, пенсіонерка, проживає в селі Атюша разом із братом.

Сестра - Савич Віра Іванівна, 1925 року народження, пенсіонерка, проживає в селі Атюша Коропського району.

В 1955 році пішов в перший клас Атюшівської середньої школи, 11 класів якої закінчив у 1966 році.

Трудову діяльність розпочав у вересні 1966 року на посаді начальника військово-облікового стану Атюшівської сільради, де працював на цій посаді по липень 1968 року.

В 1966 році поступив на 1-й курс факультету механізації сільського господарства заочного відділення Полтавського сільськогосподарського інституту. Після закінчення 2-х курсів в 1968 році був переведений на 2-й курс стаціонарного відділення, повний курс якого закінчив у 1972 році, одержавши спеціальність інженера-механіка.

Працював на посадах інженера, старшого інженера, головного інженера Коропської райсільгосптехніки.

З 1972 по 1973 рік перебував на військовій службі. З листопада 1980 року заступник голови райвиконкому, начальник райсільгоспуправління з вересня 1985 року другий секретар Коропського райкому Компартії України. З серпня місяця 1986 року голова райвиконкому, а з квітня 1992 року Представник Президента України у Коропському районі.

В червні 1994 року був обраний головою Коропської районної ради народних депутатів, головою райвиконкому, а з вересня 1995 року Президентом України призначений головою Коропської райдержадміністрації.

Одружений: дружина Савич Ганна Іванівна, 1950 року народження, працює заступником завідуючої Коропського райфінвідділу.

Донька - Cавич Світлана Петрівна, 1972 року народження, працює економістом планового відділу Київського електровагоноремонтного заводу, проживає в м.Київ.

Син - Савич Олександр Петрович, 1978 року народження, студент 3 курсу факультету міжнародної економіки Київського економічного університету.

Скрибченку Олексію Олександровичу 4 сесія 23 скликання  Коропської селищної  ради  від 30 грудня 1998 року

Народився в 1948 році на Чернігівщині у селянській сім'ї, українець, освіта вища позапартійний.

В 1972 році закінчив Українську сільськогосподарську академію по спеціальності - інженер лісового господарства.

З 1972-1974 р.р. проходив дійсну службу в армії, майор запасу.

З 1977 року працює в галузі зеленого господарства м.Києва головним дендрологом, заступником начальника управління «Київзеленбуд», головним інженером «Укрзеленбуд».

З 1993 року - директор Державного комунального підприємства по озелененню і благоустрою Подільського району.

Одружений, дружина кандидат біологічних наук, працює в Центральному ботанічному саду АН України, виховують двох дітей (дочок).

Проживає в м.Києві з 1967 року.

Корнюшенку Тимофію Максимовичу – 5 сесія 24 скликання Коропської селищної  ради  від 18 грудня 2002 року

Тимофій Максимович Корнюшенко (16.09.1921 – 25.02.2004) народився в с. Незнань Могилівської області(Білорусь).

Пройшов всю Велику Вітчизняну війну тому про неї знав не із вуст інших, а сам пройшов всі випробування війною.

У післявоєнні роки проживав на Чернігівщині. У 70-90 роках 20-го століття величезна увага приділялась військово—патріотичному вихованню, у витоків якого стояв покійний Тимофій Максимович Корнюшенко. Чернігівщина в цьому напрямку була однією з базових областей усього Союзу, тут проводили республіканські зльоти учасників походів по місцях бойової й трудової слави, сюди приїздили маршали і космонавти. Корнюшенко Т.М. – це була людина невичерпної енергії, великої душі, ветеран-митець, людина з багатогранними талантами.

Неоціненний вклад вніс Тимофій Максимович  у розвиток патріотичного виховання молоді Коропщини, він один із ініціаторів відкриття пам’ятника С.Г.Руденку у нас у Коропі на батьківщині героя. Але на жаль до відкриття пам’ятника  він не дожив.

Помер 25 лютого 2004 р. в м. Чернігові.

Лантух Олександр Миколайович – 23 сесія 5 скликання  Коропської селищної  ради  від 13 серпня 2009 року

Лантух Александр Николаевич  родился третьего августа 1954 года  в городе Корюковка Черниговской области, в семье крестьян Мать Лантух Матрена Назаровна 1926 года рождения, отец Лантух Николай Никифорович 1921 года рождения. 

По окончании, в 1969 году Коропской восьмилетней  школы, поступил в Днепропетровский техникум автоматики и телемеханики.

По окончании техникума  в 1972 году начал трудовую деятельность – слесарем электромонтажником на заводе шахтной автоматики в городе Днепропетровске.

С 1973 по 1975 год, служба в рядах Советской Армии.

После службы в армии,   с 1975 по 1982 год - студент Днепропетровского государственного университета. Во время учёбы в  ДГУ – секретарь  комитета комсомола курса, факультета, командир студенческого строительного отряда, комиссар областной стройки Днепропетровского госуниверситета.

С 1982 по 1985 год – секретарь комитета комсомола Днепропетровского госуниверситета.

С 1985 по 1990 год – работа в партийных органах города Днепропетровска.

С 1990 по 1991 год - директор ДНПЦ «Трубосталь» (г. Днепропетровск).

В настоящее время работает генеральным директором производственно-коммерческого предприятия «Стальпром» (г. Днепропетровск), одного из ведущих производителей стальных труб в Украине, основного производителя труб для большой теплоэнергетики.

Женат. Жена – Лантух Марианна Викторовна. 
Имеет двух детей: 

сын – Артем  – родился 5 августа 1982 года, в 2004 году окончил Днепропетровский государственный университет, кредитно-финансовый факультет, работает в Стальпроме и самостоятельно занимается бизнесом;

дочь – Анна – родилась 19 октября 1987 года, в 2009 окончила Днепропетровский национальный университет. Анна  с 1998 года занимается бальными спортивными танцами. Мастер спорта международного класса, пятнадцатикратная чемпионка Украины.

Ковтун Віктор  Іванович – 20 сесія 6 скликання Коропської селищної  ради  від 10 червня 2013 року

          Ковтун Віктор  Іванович,  український живописець, графік. Живописець. Заслужений художник України (з 1995), член-кореспондент Петровської академії наук та мистецтв (Росія; з 1996); дійсний член міжнародної Академії інформатизації при ООН (з 1998).
         Народився 1 червня 1958 р. у с. Мезин на Чернігівщині в селянській родині. У 1973–1977 рр. навчався в Харківському художньому училищі у відомого українського живописця й графіка В.И.Лапіна. У 1984 р. закінчив відділення монументально-декоративного розпису Харківського художнього-промислового інституту (ХХПІ), де вчився у заслужених діячів мистецтв України професорів Е.П.Єгорова й Л.И.Чернова, народних художників України професорів А.М.Константинопольського й А.А.Хмельницького. Викладав у ХХПІ: асистент кафедри малюнка ХХПІ (1985), старший викладач (1989), доцент (1993), професор кафедри малюнка (1997).З 1986 р. Ковтун Віктор Іванович бере участь у республіканських, всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних виставках.

         У 1988 р. Ковтун В.І. став членом Союзу художників України (СХУ), у 1990 – заступником голови правління Харківської організації СХУ.У 1995 р. Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений художник України». У 1996 р. був обраний членом-кореспондентом Петровської Академії наук і мистецтв (Санкт-Петербург).У 1997 р. – голова правління ХО Національного Союзу художників України. З 1998 р. – дійсний член міжнародної Академії інформатизації при ООН.У 1999 р. – лауреат премії ім. А.С.Масельського.У 2000 р. – академік Української Технологічної Академії, Міжнародної академії в Каліфорнії (США, 2001).У 2002 р. Ковтун В.І. нагороджений почесною відзнакою «Слобожанська слава», присвоєно звання «Народний художник України». У 2010 р. – лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка за цикл живописних робіт «Мій край – Слобожанщина». Президент міжнародного благодійного фонду ім. І.Є.Рєпіна, керівник персональної творчої майстерні сюжетно-тематичної картини в Харківській державній Академії дизайну й мистецтв (2001), автор наукових і учбово-методичних робіт. Добутку В.І.Ковтуна перебувають у престижних музеях і приватних колекціях України й за її межами. Особливе місце в його творчості займають мальовничі інтер'єри, пейзажі, натюрморти, міські пейзажі.14 квітня 2010 р. рішенням сесії Харківської Облради присвоєно звання «Почесний громадянин Харківської області» за вагомий внесок у розвиток Харківської області, піднесення її авторитету як на державному, так і на міжнародному рівнях та на знак великої поваги. Церемонію вручення посвідчень і нагрудних знаків «Почесний громадянин Харківської області» здійснено під час урочистостей з нагоди святкування 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Карацюба  Анатолій Миколайович – 20 сесія 6 скликання Коропської селищної  ради  від 10 червня 2013 року

         Карацюба  Анатолій Миколайович – Генерал-майор міліції 
         Нагороджений медаллю «За працю і звитягу» Заслужений юрист України 
         Народився Анатолій Миколайович 1 серпня 1946 року в с. Атюша Батуринського (нині Коропського району) Чернігівської області. Батько Микола Остапович (1913—1977), мати Катерина Яківна (1920—2002). Трудову діяльність розпочав у колгоспі «Правда» робітником. У 1965—1968 роках проходив службу у Збройних силах. Після демобілізації почав працювати в органах внутрішніх справ. У 1970 році закінчив Ленінградську спеціальну середню школу міліції МВС СРСР, а згодом став випускником Вищої школи МВС СРСР. З 1970 по 1992 рр. обіймав посади: інспектора відділення БРВС Дарницького РВВС м. Києва; інспектора, старшого інспектора інспекції по особовому складу Управління кадрів МВС УРСР; заступника начальника, він же начальник інспекції по особовому складу відділу кадрів; начальника Штабу; секретаря парткому; начальника відділу з координації діяльності органів внутрішніх справ, роботи з особовим складом у зоні Чорнобильської АЕС і районах з забрудненням УВС Київської області. 

          Посаду заступника начальника Штабу, начальника оперативного управління МВС України А.М. Карацюба обіймав у 1992— 1993 рр. У період 1993–2003 років — начальник Управління справами МВС України, радник міністра-перший заступник керівника Апарату міністра, начальник Управління справами, а згодом Департаменту управління справами та режиму. Заступник керівника Головного управління з питань судової реформи діяльності військових формувань та правоохоронних органів Адміністрації Президента України з 2004 по 2005 рік. Від 2004 року він є державним службовцем V рангу, а з 2005 року — ІV рангу. З жовтня 2008 року — заступник голови Міжнародної громадської організації «Спілка генералів органів внутрішніх справ України». 
         А.М. Карацюба брав участь у забезпеченні правопорядку під час проведення Олімпійських ігор 1980 року. З трагічного 1986 року та до 1992 року — учасник ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС. Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, грамотою Кабінету Міністрів України, а також срібною Георгіївською медаллю Міжнародного академічного рейтингу «Золота Фортуна». Має відомчі відзнаки та ювілейні медалі: «Рицар Закону», «Хрест Слави», пам’ятний знак «Закон і честь». Лауреат премій МВС «За міжнародне співробітництво» в правоохоронній діяльності, «За сприяння органам внутрішніх справ України», «За розвиток науки, техніки і освіти» та інші. Член Національної спілки журналістів України. Автор публікацій з проблем боротьби зі злочинністю та забезпечення правопорядку, а також безпеки, пов’язаної з Чорнобильською катастрофою: «Бродяга я», «А цигани добрі люди», «Біль пам’яті» та інших. У 2000 році виступив співавтором навчально-практичного посібника «Система інформаційного забезпечення ОВС України». Захоплюється Анатолій Миколайович літературою, історією, мистецтвом. Життєве кредо: «Твори добро».