1. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання

Психологічна готовність до шкільного навчання — це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової "соціальної позиції" — положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння, провідною в молодшому шкільному віці діяльністю — учбовою (O.K. Любчук). Психологічній готовності дітей до шкільного навчання присвячені роботи Г. Віцлака, О.В. Запорожця, В.К. Котирло, С.О. Ладивір, Н.А. Побірченко, Є.В. Проскури, Н.Ф. Скрипченко та ін.

Вступ дитини до школи.

Вступ дитини до школи — важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов'язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватись правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов'язкові завдання, переборювати труднощі в роботі тощо.

Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшого школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання дій і вчинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією. Якщо її використовувати вміло, то вона зміцнює інтерес дитини до школи та учбової діяльності, посилює відповідальність за виконання навчальних завдань. Оцінка ефективніше діє на молодших школярів, якщо вона має не узагальнений, а конкретний характер, коли учень знає, що саме оцінюється в його роботі й поведінці, коли оцінка не переноситься на особистість у цілому (не говориться, що школяр взагалі хороший чи поганий). Конкретна й об'єктивна оцінка, вільна від заниження й завищення досягнень учня, спрямовує його на подолання недоліків у роботі, спонукає домагатися кращих результатів. Йдеться передусім про оцінювальні судження, а не тільки про оцінку в формі бала, що виставляє вчитель здебільшого не за одну дію та її результат, а за ряд дій і результати учбової роботи.

Спеціальний експеримент, проведений грузинськими психологами і педагогами, показав, що застосування тільки оцінних суджень позитивно позначається на учбовій діяльності дітей. В учнів формується міцніша настанова вчитися не заради високого балу, а заради знань, швидко виробляється самоконтроль, підвищується активність, зменшується частота тривожних, негативних емоційних станів, в класі створюється невимушена трудова атмосфера. Однак це не означає, що треба відмовитися від вживання оцінок. Йдеться про те, щоб подальшими дослідженнями з'ясувати, коли і як ефективніше їх використовувати в системі початкового навчання.

Формування ставлення учнів до школи і вчителя.

Майже всі діти приходять до школи з прагненням вчитися, вони ставляться до учіння, як до серйозної, суспільно важливої діяльності. В перші дні навчання у школі майже кожна дитина намагається сумлінно ставитись до навчання. Як показало дослідження, майже у кожної дитини на цей час виникає певне уявлення про ідеального учня. Щоправда, цей ідеал ще досить нечіткий, але він відіграє важливе значення у механізмі ставлення учнів до навчання. Проте, через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється. У недосвідчених учителів значна частина учнів класу через три-чотири місяці починає виявляти байдужість до школи, небажання відвідувати її. Основною причиною цих негативних явищ є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється в недостатній активізації учбової діяльності учнів, зокрема їх мисленні, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. У 1—2 класах діти виконують такі вправи з інтересом, у 2-му класі вони починають уже нудитися ними. Для зміцнення позитивного ставлення учнів до школи важливо зважати на індивідуальні відмінності учнів, пам'ятаючи, що серед них є впевнені і невпевнені в своїх силах, що є діти, які намагаються проявляти активність, демонструючи цим ставлення до школи і вчителя, але є і такі, які прагнуть бути непоміченими у класі, чітко не виражають своє ставлення до школи (Л.І. Божович та ін.).

Важливе значення в навчанні має і ставлення учнів до вчителя. Прийшовши до школи, першокласники, особливо ті, що відвідували дитячий садок, не зразу звикають до того, як вчитель ставиться до них. Лише з часом, тривалість якого здебільшого залежить від особистих якостей вчителя, встановлюються нові для дітей ділові й водночас довірливі стосунки з ними.

Як правило, у 1—2 класах учні не виявляють критичного ставлення до вчителя, вони виконують всі його вимоги, люблять і поважають за те, що він навчає їх. Вимогливість і стриманість учителя діти пов'язують із серйозністю нового для них виду діяльності — учіння. Критичне ставлення з'являється в 3-му класі, якщо учитель допускає помилки у навчально-виховному процесі (Л.І. Божович та ін.).

Характерні особливості учбової діяльності.

• дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають           змістом навчання;
• мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою;
• результати навчання та його контроль і оцінка;
• структура учбової діяльності, в якій набуття знань, умінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші навички вміння вчитися.

Змістові

До змісту навчання ставлять такі основні вимоги: науковість, ідейність, духовність. 

Зміст навчального матеріалу має бути оптимальним. Великий за обсягом зміст неминуче призводить до втоми учнів, до зниження інтересу до навчання, до погіршення і гальмування інтелектуального розвитку учнів, до формального поверхневого засвоєння змісту навчання.

Цільові

При характеристиці цільових компонентів навчання, як і інших складових, важливо диференціювати цілі, які ставить учитель і цілі, які усвідомлює і приймає учень у процесі учіння.

 Мотиваційні

Категорія мотивів

• Як самоціль: "Учуся, щоб мати знання", "Інтересно вчитись"
• 3 метою одержання особистих переваг: «Я розв'язую задачу, щоб бути відмінником"...
• На основі соціальної ідентифікації: "Я вчусь, щоб раділа мама"...
• Страх неуспіху і намір уникнути
• Внаслідок зовнішнього натиску: "...Не пустить мама на вулицю"
• На основі практичних цілей у житті: “Я вчуся, бо хочу бути льотчиком”
• За сумлінням: “Коли я не вивчу урок, мені стає дуже неприємно”
• За суспільним значенням навчання: "Я вчусь, щоб принести людям користь"

Існує цілий ряд науково розроблених способів підвищення внутрішньої мотивації в навчальному процесі, використовуючи які, можна уникнути багатьох утруднень. Для цього як вчителям, так і батькам необхідно дотримувався таких вимог :

• За можливості скасувати нагороди і призи за правильно виконані завдання, обмежуючись лише оцінюванням і похвалою.

• Якомога менше використовувати на уроках ситуацію змагання. Краще привчити дитину до аналізу і порівняння своїх особистих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.

• Намагатися не нав’язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироблення мети і завдань може виявитися значно ефективнішою.

• Необхідно пам’ятати й про те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання.

• При можливості уникати встановлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток творчості, а й перешкоджає розвитку внутрішньої мотивації.

• Стежити за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності, сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її.

• Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.

• Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання.

• Підвищувати  пізнавальну активність. Успішне засвоєння навчальної програми, вищий рівень освоєння теоретичного матеріалу стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.

Операційні

При характеристиці операційних складових учіння, користуються поняттями "дія", "уміння", "навичка". Під діями розуміють рухи учнів , спрямовані на предмети або людей , їх поведінку, вчинки тощо. Дії складаються з окремих операцій* Операція є спосіб діяння, який відповідає умові навчального завдання. Операція контролюється метою дії. Дії діляться на орієнтовні, виконавчі, контролюючі, завершальні, а також на згорнуті і розгорнуті. До дій відносяться уміння і навички.

Якість учіння учнів залежить і від дій учителя, методів навчання. Учбова діяльність учнів проходить по-різному, залежно від удосконаленості методів керування нею вчителем. За даними М.Д. Левітова, на цій діяльності учнів негативно позначаються такі хиби в роботі вчителя, як багатослів'я, несистематичність і надмірна стислість викладу, зловживання розважальними засобами тощо.

Емоційно-вольові складові учіння.

Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів і класоводів. (Стрес – від англ. напруга). Стрес виникає у людини у процесі діяльності, найбільш складних умов життя.

Для закріплення успіху дітей у навчанні необхідно класоводу, шкільному психологу, батькам розкрити у дітей впевненість у собі, власну гідність, пам'ятаючи, що почуття впевненості є важливою ланкою у досягненні дитиною навчальної мети, поставленої класоводом. Досягнення цілі дитиною, у свою чергу, породжує у неї почуття впевненості у собі. Для того, щоб у дитини виникла впевненість у собі, важливо класоводу, шкільному психологу і батькам звертати увагу на позитивні якості дитини, яка відстає у навчанні. З певними дітьми шкільний психолог може провести індивідуальну чи групову роботу на зразок згаданої, вставляючи такі слова: "Говоріть діти: "Я зможу зробити, як би важко не було". (Діти промовляють 2—3 рази), а психолог потім говорить: Ви маєте вірити в те, що досягнете мети" тощо.

Результативні складові учіння.

Результатами учіння учнів є їх знання, уміння, навички, психічний розвиток (спостережливість, пам'ять, мислення, уява, воля, почуття, характер) і вихованість учнів.

Знання є головним елементом освіти учнів. Знання поділяються на наукові, тобто такі, які відображають дійсність у формі загальних уявлень та понять; на художні, тобто знання, які відображають світ у формі художніх образів; на житейські та донаукові, у яких описані і констатовані факти однобічно або викривлено.

До результатів учіння відносять психічний, зокрема інтелектуальний та моральний, розвиток учнів (сприймання, пам'ять, мислення, увага, мотиви, інтереси, моральні якості учнів). Ці результати у навчальній діяльності не слід вважати побічними.

Результативність учіння учнів залежить від якості підручників, навчальних програм та планів, розкладу занять; від класифікації класовода, рівня його методичного і виховного впливу на учнів; від попередньої підготовки учнів; від моральної спрямованості неофіційних лідерів II —IV класів.

Контрольно-оцінні складові учіння.

Вони пов'язані із контролем діяльності учнів та їх самоконтролем, який зароджується у молодших школярів. При перевірці результатів учіння важливо враховувати темперамент учня. Темперамент учня ніяким чином не може впливати на оцінку результатів навчання учня.

Виділяють різні види контролю і оцінки результатів учіння: традиційний (попередній, поточний контроль тощо), оцінювання рейтингове, модульне тощо. їх ефективність щодо молодших школярів заслуговує на спеціальне вивчення. Але при всіх видах оцінювання молодші школярі, як правило, з інтересом ставляться до оцінних суджень учителя у перших класах та балових оцінок у II — IV класах. У ставленні до оцінок вчителя спостерігаються індивідуальні відмінності учнів. Одні з них особливо хвилюються при чеканні і отриманні за свою роботу оцінки вчителя. Деякі з них надзвичайно болісно переживають, коли дістають несхвальну оцінку. В інших учнів емоційне сприймання оцінки дещо послаблене. Для зміцнення інтересу до оцінки вчителя важливо, щоб батьки учнів надавали особливе значення оцінці, яку одержує дитина за виконану навчальну роботу. Поступово формується у молодших школярів самооцінка результатів їх учіння. Так, учні молодших класів здатні вказати на деякі причини результатів своєї навчальної діяльності. Усі причини недостатньої успішності, які вказують молодші школярі, можна поділити на дві групи: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх причин учні відносять власну неуважність, недостатню старанність, відсутність інтересу, порушення дисципліни, невміння слухати пояснення на уроці, непосидючість при виконанні домашніх завдань. До зовнішніх учні відносять: захворювання, перенавантаження роботою чи заняттями, які не пов'язані зі школою тощо. Тут проявляються і вікові відмінності. Першокласники переважно вказують на зовнішні фактори. У 3 класі лише третина учнів називає зовнішні, а решта — внутрішні причини.

 Здатність молодших школярів до самоконтролю обумовлена розвитком у них метакогнитивних процесів, тобто складних інтелектуальних процесів, які дозволяють їм здійснювати поточний контроль за своїм мисленням, пам'яттю, знаннями, цілями і діями (Г. Крайг). А таке новоутворення впливає і на розвиток інших складових учіння, зокрема на планування своїх дій, на прийняття рішень, на пошук прийомів запам'ятовування тощо.

Розвитку самооцінки у дітей класоводи і батьки мають приділяти особливу увагу, пам'ятаючи, що самооцінка є одним із найважливіших факторів розвитку особистості дитини, зокрема вона виступає як внутрішній механізм саморегулювання. Звичайно, класоводи і батьки мають прагнути, щоб у їх дітей формувалась адекватна самооцінка, тобто така, яка дозволяє дітям суб'єктивно критично ставитись до самого себе, до своїх сил, відповідно до навчальних та інших завдань. Особливо негативно впливає на розвиток дитини занижена самооцінка. Вона, як правило, призводить до пасивності дитини не тільки у навчанні, а й інших видах діяльності, негативного ставлення до учіння тощо (М.И. Боришевський, Л.О. Скрипченко та ін.).

Ставлення учнів до учіння.

Першокласники, в переважній більшості, зацікавлено й сумлінно ставляться до навчання, виявляють інтерес до навчального матеріалу. Мотиви їх старанного ставлення породжуються самою навчальною діяльністю. Водночас уже в І класі діти усвідомлюють, що їх становище серед товаришів і дорослих залежить від успіхів в учінні. Місце того чи іншого першокласника в класному колективі залежить, головним чином, від успіхів у набуванні знань, а також моральних якостей, таких як акуратність, працьовитість, відповідальність тощо. У II—III класах згадані моральні якості учнів та їх навчальні успіхи також є важливим фактором при визначенні їх місця в класі. Це є ознакою здорового ставлення класу до навчання. Воно має місце там, де вчитель дбає про формування громадської думки учнів, колективних відносин, ціннісних орієнтацій. (А.К. Дусовицький, Н.П. Зубалій, О.І. Киричук, Л.О. Скрипченко та ін.).

Стійкість інтересів до учбової діяльності молодших школярів залежить від того, як ця діяльність організовується, як учитель уміє збуджувати й підтримувати інтерес своїх вихованців до набування знань, як пов'язуються ці знання з життям. Формуванню пізнавальних інтересів учнів сприяє вміло побудована позакласна робота (заняття в гуртках, самостійне читання, перегляд телепередач тощо).

Переборення учнями труднощів, на які вони натрапляють в учбовій діяльності, є невід'ємною внутрішньою умовою зміцнення інтересу до неї, її мотивації. Нагромадження невдач викликає зниження інтересу до учіння. При слабкості мотивів, породжуваних самою учбовою діяльністю, ширші соціальні мотиви, пов'язані, наприклад, з прагненням школяра заслужити похвалу дорослих, виявляються недійовими. Успішне переборення учнями труднощів у навчальній діяльності, а отже, і ставлення до неї, значною мірою залежать від того, як формується в них уміння вчитися. Формування цих умінь К.Д. Ушинський вважав важливим завданням школи, починаючи з перших етапів її роботи.

Формування уміння вчитись.

Дана проблема є актуальною у школах усього світу. Вона обумовлена зростанням потоку інформації, швидкою зміною та необхідністю сучасної людини оперативно опрацьовувати її. В таких умовах перед педагогами постає завдання зосереджувати увагу учнів на засвоєнні часто не пов'язаних між собою фактів, на самостійному відборі інформації, критичному її осмисленні та інших складових.

Уміння вчитись виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої вчителем. Умілість ця визначається тим, які завдання ставить він перед учнями, як допомагає їм знаходити раціональні засоби їх виконання, яке місце залишається для доступної учням активності й самостійності, як узгоджуються методи керування роботою дітей вчителем і батьками.

Активність і самостійність у навчанні пов'язані між собою, але не тотожні. Молодший школяр може активно повторювати певні дії визначеним йому способом (списування тексту, заучування вірша тощо) і пасувати перед труднощами, які в нього виникають, коли змінюється характер завдань, виникає потреба знайти спосіб розв'язування задачі, дещо відмінної від раніше розв'язуваних.

Формуванню самостійності сприяє поступове збільшення обсягу самостійних робіт на уроках, урізноманітнення завдань, запровадження творчих робіт, поєднання їх з роботами тренувального характеру. Співвідношення творчих і тренувальних робіт в учбовій діяльності молодших школярів залежить від етапу навчання, його змісту і мети уроку. Неодмінною умовою успіху є чітка постановка запитань, завдань перед учнями. Усвідомлення їх учнями спрямовує розумову активність. Розумова активність учнів під час самостійної роботи залежить від того, як усвідомлюють вони її мету.

Самостійна робота активізує діяльність вихованців, посилює у них інтерес до певного матеріалу, розвиває ініціативу і привчає застосовувати набуті знання в пізнанні нових фактів та в практичній діяльності.

Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей.

Американський психолог Г. Крайг, узагальнюючи дослідження своїх колег, виділив три ознаки у поведінці тих батьків, у яких діти мають хороші результати у навчанні. І. Батьки мають реальне уявлення про поточні досягнення своїх дітей. Такі батьки допомагають дітям розвивати упевненість у собі, заохочують до виконання відповідних віку завдань у школі і вдома. 2. Ставлення батьків до дітей відрізняється теплотою і любов'ю. Вони використовують методи контролю і підтримки дисципліни, характерні скоріше для авторитарного, ніж демократичного стилю. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почувають себе у безпеці і знають, що вони бажані і любимі. 3. Батьки постійно спілкуються з дітьми, читають їм книги, уважно вислуховують дітей, розмовляють з ними, підтримують інтерес до пізнання (Г. Крайг та ін.).

Ігрова діяльність.

Перехід дитини від гри до учіння є серйозною подією в житті, пов'язаною з появою нових мотивів. Але це не означає, що гра мас бути виключена з діяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників, певною мірою використовуються ігрові дії. Гра, як вид діяльності, не тільки зберігається в їх житті, а й продовжує розвиватися.

Особливе значення для розвитку дитини має сюжетно-рольова гра. У молодшому шкільному віці вона стає змістовнішою, ніж у дошкільному. У рольових іграх дошкільнята творчо успадковують та копіюють події з життя сім'ї, дитячого садка, тоді як рольова гра молодших учнів ґрунтується на взаємовідносинах у класному і шкільному колективі, на стосунках літературних та історичних героїв тощо. У рольовій грі діти розвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоюванні соціальних форм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасників гри, набувають цінного досвіду, важливого для подальшого їхнього розвитку. У рольовій грі дитина підлягає прийнятим правилам. Вона виявляє готовність, на вимогу партнерів по грі, взяти на себе іншу, менш цікаву роль.

Подальшого розвитку у молодшому шкільному віці набувають конструктивні ігри. Вони сприяють більшій обізнаності з властивостями різних матеріалів, усвідомленню просторового їх розміщення, диференціації форм тощо. Особливої уваги потребують ігри, пов'язані з комп'ютером. Це питання вимагає спеціального вивчення змісту ігор, їх впливу на розвиток дитини, її психофізіологічний стан, включаючи і здоров'я дитини.

Вміло спрямована вчителем і батьками гра молодших учнів може стати одним із засобів організації та поліпшення навчально-виховної роботи. Якщо в процес навчальної діяльності включити елементи гри, то можна викликати у дітей приємні переживання і тим підвищити їх пізнавальну активність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують трудові завдання ігрового характеру.

Розвиток ігрової діяльності в молодших школярів іде від побутових ігор з виробничим сюжетом та із тим, що відображає суспільно-політичні події. Поряд із сюжетними значне місце займають рухливі і настільні ігри.

Висновки:

1. На основі  філософської, соціологічної та психолого-педагогічної літератури обґрунтовано сутність поняття “ціннісне ставлення до навчання учнів початкових класів” як категорії теорії виховання, встановлено співвідношення понять „цінність пізнання”, „ціннісні орієнтації на пізнання”, „цінність навчання” (позитивне ставлення до знань, пізнання, навчання), „особистісний смисл знань (навчання)”, „ціннісне ставлення до знань, пізнання, навчання”, „особистісна цінність навчання” (як основа ціннісно-етичної, емоційно-почуттєвої, моральної орієнтації на Батьківщину, сім’ю, працю, землю, природу, мирне життя, культуру). Ціннісне ставлення до навчання починає формуватися в дошкільному і молодшому шкільному віці, забезпечується “ціннісними орієнтаціями на процес пізнання і навчання”, вихованням свідомості, емоційно-почуттєвої сфери, формуванням умінь і навичок в навчанні, звичок у поведінці. Воно передує формуванню ціннісних орієнтацій, здійснюється у навчально-виховному процесі під педагогічним керівництвом учителя, за умов його гуманно-орієнтованої спрямованості.
2. Процес формування ціннісного ставлення до навчання учнів початкових класів, які зумовлені віковими характеристиками молодших школярів, специфікою структури і спрямованістю навчально-виховного процесу на формування в них знань, умінь і навичок:

усвідомлене сприйняття світу сприяє активізацієї мислительної діяльності, творчості, збагаченню ціннісної сфери особистості; особистісна цінність діяльності учнів створює внутрішній стрижень їх розвитку, що на основі моральності та художньо-естетичного смаку забезпечує підґрунтя для виховання в них свідомого ціннісного ставлення до предметів природничо-математичного циклу; особистісний смисл знань, пов’язаних із пізнанням культури, є мотивацією до вивчення предметів природничо-математичного циклу, які з часом теж стають “ціннісними” для учнів.

3. Вирішуються основні положення Закону України “Про освіту”, а саме: зв’язок процесу навчання і виховання в школі та оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок із життєвим самовизначенням школярів і пошуком особистого покликання на життєвому шляху для служіння народу, Батьківщині та покращання соціального життя в Україні.
4. Науково обґрунтовано модель системи формування ціннісного ставлення до навчання в учнів молодших класів (мета, завдання, принципи, зміст, методи і форми роботи, педагогічні умови, критерії та показники), яка враховує їх вікові особливості та специфіку навчально-виховного процесу.

Основними перевагами моделі формування ціннісного ставлення до навчання учнів молодших класів є:

реалізація навчальних, виховних і розвивальних цілей і завдань; створення навчально-розвивального середовища;

вдосконалення навчально-виховного процесу;

 реалізація наступності;

 розвиток мотиваційного, змістового та операційно-процесуального компонентів;

використання комплексу інтерактивних методів і прийомів навчання й виховання;

об’єднання змісту навчання з різних предметів (інтеграція предметів художньо-естетичного та природничо-математичного циклів);

система оцінювання учнівських досягнень у процесі реалізації мети та педагогічних завдань на уроці.

5. Комплекс педагогічних умов формування ціннісного ставлення до навчання в учнів початкових класів (наступність у роботі школи та дитячого навчального закладу, підвищення професійної педагогічної компетенції вчителів, створення навчально-матеріального середовища, вдосконалення навчально-виховного процесу), які охоплювали всі етапи становлення особистості учня і забезпечували формування ціннісних орієнтацій до пізнання предметів, ціннісного ставлення до учіння і навчання з усіх предметів.

Основні принципи виховання:

Принципи гуманізації, науковості, систематичності і послідовності, доступності, свідомості й активності, міцності, наочності, індивідуального підходу, емоційності.

6. Сформованість внутрішніх мотивів навчальної діяльності: зображувальної, музичної, пізнавальної, трудової;

дотримання моральних норм поведінки;

сформованість умінь і навичок самооцінки навчальних досягнень; сформованість уміння регулювати власну діяльність.

7. Професійна компетенція вчителя з проблеми дослідження значно впливає на формування в учнів ціннісного ставлення до навчання, відображає його структуру і зміст. Вважаю, що успішна діяльність учителя передбачає три види компетентності: методичну, професійну та соціальну, які «охоплюють» всі сфери особистості (мотиваційну, операційно-технологічну, самоусвідомлення) і формуються в активній діяльності. Виділені сфери діяльності педагога є водночас критеріями визначення (оцінки) рівня його компетентності. До цих критеріїв належать: мотиваційний, операційно-технологічний, рефлексивний.

Формування позитивного ставлення учнів до навчання

Основа ефективного навчання учнів — формування в них мотивації до навчальної діяльності. Саме вмотивована діяльність стимулює дитину до навчання, якісного засвоєння знань, розвитку. Залежно від мотивації, одне завдання дитина може не виконувати взагалі або виконувати з різним ступенем активності, а над іншим готова просидіти тривалий час. Для того, щоб у молодших школярів виникло бажання виконувати навчальні завдання, я проводжу спочатку спеціальну роботу, спрямовану на формування ігрової мотивації, і лише потім переходжу до постановки навчального завдання. Використовую інтерактивні методи навчання, спрямовую роботу на розвиток творчих здібностей дитини, практично спрямовую навчальну діяльність учнів. Усе це формує бажання вчитися.

Серед причин спаду мотивації молодших школярів до навчальної діяльності можу зазначити наступні:

• ставлення учня до вчителя;
• ставлення вчителя до учня;
• особиста значущість предмета;
• розумовий розвиток учня;
• продуктивність навчальної діяльності;
• нерозуміння мети навчання;
• страх перед школою.    

Сприйняття вчителя учнем значною мірою залежить від перших хвилин спілкування: усмішка вчителя до дитини, звертання по імені, щирі, добрі слова на адресу учня. Безумовно,  позитивне ставлення до кожного учня. За такого ставлення учень не боїться помилитися, висловити свою думку, щось запитати. Звичайно, що за таких умов ефективність навчання лише зростатиме. Дитина, яка йде на урок із задоволенням, відчуває задоволення від власної діяльності на уроці, перебуває в цілковитій гармонії з учителем, хоче знову і знову йти до цього вчителя, слухати, бачити його, а отже, і вчитися. Саме тому вчитель активізує емоційну сферу дітей з перших хвилин уроку, бо в такому разі в них пробуджується бажання наполегливо і плідно працювати.

Прагне постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність. Адже вчитель, який відчуває впевненість у собі, у своїй професійній компетентності, позитивно впливає на учнів та стимулює їхнє прагнення до успіхів у навчальній діяльності. Чимало значить уміння вчителя заохочувати. Особливе значення має перше заохочення учня, саме воно може визначити подальший шлях. Тому  необхідно вдесятеро примножити позитивне та вдвічі зменшити негативне, щоб наблизитися до правильної оцінки. Навіть до, невдалої першої роботи учня ставитися терпляче, з увагою. Головне — спонукати учня до наполегливої праці.

Сприяти розширенню функцій учнів, спрямовувати їхню діяльність з виконавської на організаторську, підвищувати самостійність молодших школярів у процесі навчальної діяльності, розвивати в них ініціативність, критичне мислення, вміння самостійно впорядковувати та узагальнювати процес розв'язання навчальних завдань, а саме: умінь планування, контролю, оцінювання ходу та результатів виконання навчального завдання. Оволодіння цими вміннями значною мірою визначає успішність молодших школярів у навчанні.

 Щоб заохотити дітей до навчання, у своїй педагогічній діяльності застосовую висловлювання, які створюють ситуацію успіху:

• Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде...
• Саме ти можеш це гарно зробити...
• Я впевнена, що наступного разу ти це зробиш ще краще.
• Це зовсім не складно, навіть якщо не вийде - нічого страшного.

Для того, щоб учні вчилися із захопленням, кожен урок прагну зробити цікавим для дітей. Планую і проводжу заняття, в основі яких покладено принцип навчання у співпраці. Цим самим даю змогу учням досягти високого рівня взаємопорозуміння, взаємоспілкування, а також розвивати здібності працювати і навчатися самостійно:

• даю змогу молодшим школярам нести відповідальність за спільну діяльність;
• створюю ситуації, щоб діти працювали по черзі, слухали один одного;
• організовую роботу дітей у парах, групах, щоб вони мали змогу обмінюватися думками, знаннями, ідеями.

 Дати учням відчути радість праці, щастя успіху в навчанні, осмислити цінність навчання — найперше завдання, бо успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію боротьби з труднощами, бажання вчитися.

Міністерство освіти і науки України
Запорізьке обласне управління освіти
Управління освіти Енергодарської міської ради
Енергодарської багатопрофільної гімназії «Гармонія»

Підготувала: Пахоменко Валентина Анатоліївна

                                                                        Вчитель початкових класів,

                                                                                     вищої категорії, старший учитель. 

2012 – 2013 н.р.